Work Text:
Акт 1
"Горілки пити не будемо", - написав у спільному чаті Андрій.
Вони і не пили. Будь-що, тільки не горілку. Рома, як хазяїн квартири, вирішив, що залишиться тверезим до кінця. Ну, плюс-мінус 3 пляшки корони. Домашні якраз поїхали на дачу і йому здалося, що не покликати хлопців у такому випадку - восьмий смертний гріх.
Кирило притарабанив плящину єгермейстру, вишневий сік і кілька банок редбулу. Він завжди брав єгер і хлопці жартували, що їх барабанщик видно підпрацьовує амбасадором "алкогольного сиропу від кашлю".
Женя і Валік урочисто витягли чотири пляшки імбирного елю на розлив. А ще сірничну коробку зі шмаллю. Хлопці домовились викурити це торжественно після випуску цілого нового альбому. Розчарований басист сумно замотав коробочку назад у харчову плівку і сховав.
Михайло приніс дві пляшки хорошого французького вина і хамон.
- Вийобуєшся? - спитав Рома.
Міша хитро посміхнувся.
- Ну поки можу, то й вийобуюсь, панове.
Коли Влад недбало скинув свій рюкзак і там нічого скляного не дзенькнуло, Матюхін цокнув язиком:
- Ти знов? Рома буде сваритись.
- Шо знов? - спитав здивовано Михальчук. - Ай, все! Я покурю, тоді витягну, що маю.
І швидко зник на балконі, за шторами.
- А що "Рома буде сваритись"? - Дебрін вигулькнув з кухні з кухлями.
Михайло вказав на Владин рюкзак і скривився.
- Там не дзенькнуло.
- А мало б? - спитав Женя розливаючи ель.
- Може там пиво, - додав Валік. - Більше людям довіряй.
Матюхін легенько буцнув ногою наплічник і там всередині щось глухо забрющало.
- Якби там було пиво, Дід би не мовчав, - гиркнув він. - А він он, ходить, мовчить, шифрується.
- Я не шифруюсь! - гукнув Влад. - Я курю!
- То що ти приніс?
- Га?
- ШО ТИ ПРИНІС?
- Шо, шо? Ой, не чує Дід, - засміявся хлопець.
Міша поглянув на їх алкобар на сьогодні і сказав:
- Споримо, там рево? Він завжди тащить рево.
- Нє, я ту трутку пити не буду, - сказав Рома, кривлячись.
- Та ніхто з нас, думаю, - сказав Валік, випускаючи затяжку диму від айкоса. - У вас завтра репетиція. Нагадую.
- Ей, пиздлюй на балкон до Дєда, - Дебрін натиснув йому на спину, вимагаючи підвестись. - Смердиш тут.
Матюхін відрив у своїй сумці запальничку і цигарки.
- Давайте всі разом, поки Андрія чекаємо.
Міша підійшов з-заду до Влада і тихо прошепотів на вухо:
- Якщо там Рево, я тебе додому тягнути не буду. Посадимо тебе на таксі і нахуй.
- І нахуй? - розсміявся Михальчук так, що аж захлинувся димом і закашлявся. - Оце прям реальні Криворізькі Погрози.
- Ой, да заїбав!
Приблизно за 5 цигарок прийшов Андрій. Ширко стримав слово. Тому з собою взяв 2 літри самогону і півлітри домашньої настойки з малини.
- Дивіться хлопці, - почав був Ромчик. - Нам не обов'язково випити це все за сьогодні, правда?
Хлопці продовжили багатозначно мовчки курити.
- Правда ж?
***
Акт 2
У міру спустошення пляшок, музика починала все голосніше грати. Сусіди періодично грюкали у двері та тільки й чатували до 22.00, щоб зателефонувати в поліцію через регіт і співи. Аж раптом все затихло. Як назло, рівно в 21.58. Пані Варвара, сусідка знизу, від розчарування, мало не запустила мобілкою у кота.
Дебрін вчасно отямився саме в 21.57, щоб гаркнути на хлопців.
- ША! АНУ ВИРУБИЛИ ВСЕ НАХУЙ!
Від крику на мить прокинувся Андрій. Він вже деякий час куняв на плечі у Влада. Михальчук підозрював, що хлопець був з розряду тих дітей, котрі на весіллях засинають на двох табуретках.
- Що? Хто?
- Пізно вже, - шикнув Рома, витягуючи колонки з розетки. - Хіба у вас сьогодні в планах було покататись в поліцейському бобіку.
В цю мить з балкону повертались решта хлопців.
- ПЕРЕВІРИЛИ КИШЕНІ, ПЕРЕРИЛИ РЮКЗАК, - співали вони.
- Прогресивна молодь підпалила автозак, - підхопили Влад і Андрій.
Відразу у різних напрямках полетіли пусті пластикові пляшки.
- Ай! Роман Батькович!
- Тихо будьте, - прогарчав Дебрін. - Майте совість.
- І бога в серці, - додав Влад, сьорбаючи рево.
- А що нам тоді робити? - спитав Кирило. - Ми ще не допили. Я ще не п'яний. Мені це не подобається.
Рома оглянув кімнату і наткнувся на пачку карт на столі. Взяв і прийнявся тасувати.
- Покер може? - запропонував Женя.
- Дурня, може, на бажання? - запропонував Валік і долив собі ще настоянки.
- Можна, - нарешті прокинувся Андрій. - А на яке бажання?
Рома тасував карти, як професійний диллер у казино. Влад на мить подумав, що може й добре, що ідея про покер нікому не зайшла.
- Хто програє, - говорив змовницько саксофоніст, - той...
- Той?
- Цей?
- Тойвот?
- Ну кажи, боже!
- Я думаю! - буркнув Рома.
А тоді на пару хвилин зник у своїй кімнаті і повернуся з червоним атласним платтям і намистом із пластикових перлів. Тоді всі погляди були спрямовані на сукню. В кімнаті стало тихо, мов на стендапі після невдалого жарту.
- Рома, сонце, - тихо почав Валік. - Ми про тебе чогось не знаємо?
Дебрін оглянув сукню, потім глянув на хлопців і втомлено зітхнув:
- Я замовив дівчині. Їй не сподобалося.
- Ага, окей. Якій дівчині? - підозріло спитав басист.
- Тій самій.
Хлопці переглянулись між собою киваючи.
- Ну звісно, ТА САМА, - сказав Андрій, дотягуючись до хамону. - Як ми не здогадалися? Зовсім забули про неї.
- А яка саме, перепрошую? - Міша всіма силами намагався згадати про кого йдеться.
- Ви на приколі, чи шо? У мене їх не так багато. Точніше одна. Точніше... Ідіть в сраку! То да чи нє?
- Тоді хто програє - той вдягає.
- Давайте збільшимо ставки, - втрутився Кирило і злодійкувато нахилився над столом. - Хто виграє, той задає програвшому додаткові умови до цього бажання.
- У межах розумного тільки.
Хлопці здогадувалися, що в кожного з них "межі розумного" дуже розмиті. Там могло бути будь-що. Тож можливо комусь із них сьогодні таки випаде нагода покататись в автозаку.
Михайло Матюхін не міг назвати себе азартною людиною. Він нічого не очікував і зайвий раз не ризикував. Тому коли хлопці почали грати у Дурня, він спокійно посьорбував вино і не надто переживав. Але коли по закінченню гри в нього залишилось 2 карти на руках, а в очах хлопців заграли лукаві бісики, він подумав, що йому таки варто сьогодні переживати.
Міша глянув на атласне плаття, кольору його напою. У голові відразу згадалось, як на концертах натовп шаленів із криками "КРОВ! ВИНО!". Його щоки і вуха розчервонілись і він спокійно спитав:
- А я в нього взагалі влізу?
Вліз. Більш того, плаття виглядало так, ніби Рома замовив його спеціально для нього.
- Сіло прям по фігурі, - підсумував Кирило.
Перли доповнювали образ, але все ще чогось не вистачало.
- Ну, загадуєте далі? Чи змилуєтесь? - стиха спитав Міша, обтяжуючи сукню.
Рома на мить завис, а тоді спитав буденним тоном:
- Який в тебе розмір взуття?
- 41.
Дебрін клацнув захоплено пальцями і за мить повернувся з парою туфель на шпильках. Чорні, лаковані, але дещо протерті.
- Мама вже хотіла викидати.
Матюхін хотів, щось сказати, але був не впевнений, чи язик його не підвіде. Тому мовчки взувся і трохи незграбно пройшовся по коридору і назад, під залихвацький свист. Кілька разів він мало не впав, проте все ще виглядав незавершено.
Тоді Женя запропонував, ще підфарбувати губи. Рома відчував, що у його мами по поверненню виникне кілька запитань, проте він знайшов її помаду у ванній. Міша не питав, не протестував. Через що виглядав не комічно, а більше захоплююче.
Суть доповнення бажання від Влада полягало у тому, щоб Матюхін так протримався, аж до самого повернення додому. За що отримав, сердитий погляд наповнений розчарування і пасивної агресії від перевдітого і розфарбованого Михайла. Хлопець налив собі Андрієвого самогону і за раз осушив весь стакан. Тоді схопив свої цигарки, запальничку, банку рево і кострубатим ходом пішов на балкон.
Повітря після дощу пахне морем. Навіть якщо найблича водойма - це дірка на дорозі, яка щоразу після дощу стає урбаністичним ставком. Нічне повітря було свіже і пахло озоном. Це була одна з небагатьох спокійних ночей у Києві.
У будинках навпроти Матюхін міг розгледіти ще кілька поодиноких вікон, в яких ще досі не спали люди. Він бачив, як на балкон вийшов покурити чолов'яга. Вони навіть зустрілись поглядами. Його п'яний мозок вирішив, що варто привітатись. Михайло поправив брительки, випрямився і помахав рукою. Чоловік на мить завагався, але вирішив також помахати. Тоді почухав потилицю, вирішив поки не курити і пішов з балкону, озираючись. Хлопець заржав.
- Все ок? - двері балкону трішки рипнулись і почувся голос Михальчука.
Міша похитав головою, не обертаючись. Тоді Влад зайшов, закрив двері і сперся на раму відчиненого вікна біля Михайла.
- Ти ж не в обіді?
- Не, блять, у вечері, Дєд, - прогундів кудись у банку енергетика хлопець. - Я схожий на шльондру.
Влад огледів його з ніг до голови, закурив цигарку і взяв з його рук банку. Біля отвору червонів слід від помади, але це його не зупинило. Через пів цигарки він стиха сказав:
- Тоді ти найгарніша шльондра, яку я тільки бачив.
- А ти багато бачив?
- Багацько.
- Підар.
Влад пожав плечима і заржав. Він глянув на Михайла і обережно спитав, протягуючи руку до обличчя:
- Можна?
Міша відвів очі і побачив, що чоловік із балкону навпроти повернувся на балкон. Курив захоплено спостерігаючи.
Хлопець кивнув і витягнув голову вперед. Михальчук обережно витер залишки помади з його щоки.
- Розмазалось, - сказав він після.
Чоловік з балкону навпроти, скурив за ту ніч цілу пачку.
Біля 5 ранку, Влад і Михайло збудили Рому, щоб той закрив за ними двері. Викликали таксі. У таксиста на диво було рівно 0 запитань. Матюхіну вважав, що за даних обставин йому пощастило, що він з Владом жили на одному районі. Йому знадобилось рівно 10 метрів щоб зламати каблук і легенько підвернути ногу. Він трохи прокульгав далі, а тоді зупинився і голосно проматюкавсь.
Влад став перед ним нахилившись із зігнутими колінами.
- Залазь, кривенька качечка, - сказав він. - Поки ще гопніки сплять і нам не дали пизди.
Міша і заліз. Одною рукою тримав каблуки і трішки переживав, що плаття задереться.
- У тебе грижі не буде від мене? - він спитав тихо на вухо.
- Ти важиш... - Михальчук намагався приміряти скільки приблизно міг важити друг. Зупинився, легенько підкинув його та почув тихий вскрик позаду.
- Та ніхуя ти не важиш.
- Ну дивись. Якщо ти через мене крякнеш, то я тебе відкопаю і знову хребет зламаю.
- Як же я люблю твої Криворізькі погрози. От чесно. Ти б знав.
- Знаю, - тихо буркнув Михайло, дихаючи перегаром Владу у шию.
***
Акт 3
Чат "Шмаль і гаузени"
Андрій: Всі живі?
Женя: Я не мішав вчора. Мені норм.
Рома: Біба і боба, як добрались зранку? Без пригод?
Влад: Хз. Таксист висадив Мішу. Більше я його не бачив
Михайло: Попизди мені
Влад: О то тебе не зжерли дикі гопніки
Михайло: Нормально добрались. Тільки я каблук зламав.
Рома: Забий. Мама за ті туфлі і не згадає.
Михайло: Дід, як твоя спина?
Влад: Ниє
Михайло: А я шо казав?
Женя: А що було?
Влад: Кривенька качечка.
Михайло: Ага. А ти тепер криветка трохи більше ніж зазвичай
Валік: Ногу підвернув? Сьогодні прийдеш?
Михайло: Все ок. Буду за 2 год
Влад: Прийняв. Буду трохи раніше. Стягуйтесь по мірі можливості. У мене є новий текст
Валік: Хо Хо
Рома: Коли встиг?
Андрій: Йобана. Вже біжу
Кирило: Взагалі диво, що ми сьогодні хоч трохи при пам'яті після вчорашнього
"При пам'яті" - це сильно сказано. Половину вечора ніхто з хлопців згадати не зміг би. Тільки уривками. Але і клаптиків спогадів вистачало, щоб підтвердити, що вечір таки був неординарним.
Міша зайшов у репетиційну залу сонний та понурий. З надкушеною шаурмою та кавою. Ліниво скинув рюкзак і всівся доїдати. В залі вже був Влад і Женя. Вони награвали кілька акордів, пробували новий ритм. Басист зосереджено бриньчав на контрабасі. Його час від часу поправляв Дід з гітарою. Вони помітили Мішу і зупинилися на мить.
- Ти як та сумна миша.
Матюхін кивнув. На ньому все ще були перли і трохи залишки помади, яка виявилась більш стійкою ніж він думав. Міцелярки у нього, очевидно, не було. Влад подумав, наскільки ж красиво виглядає би на Матюхіному фльор вчорашнього вечора, якби хтось ще підмалював йому очі.
- Це всі поки, хто прийшов? - спитав захрипло Міша.
- Андрій дзвонив - їде, - сказав Женя затягуючись одноразкою. - Рома вже є. Пішов взяти, щось їсти.
Міша підняв голову. На нього дивились дві пари зовсім голодних очей. Він тяжко зітхнув і підняв руку з шаурмою:
- Кусайте.
Півшавухи як не було. Влад, ще сьорбнув кави і задоволено потягнувся:
- Ну, - сказав пережовуючи. - Тепер можна жити.
Він взяв гітару, задав ритм. Женя підхопив.
- Ти знаєш хто я
Ти знаєш дохуя
Я знаю хто бордель
Ти знаєш хто картель
Мальборл сніданок
З вечора на ранок
Шльондра
Одненька шльондра
Пів фунта шльондри
Одненька шльондра
Кохання важить рівно грам
Шльондру жарить ресторан
Прислуга, кучер і круп'є
Гітлер, дуче і картьє...
Михайло дивився на них великими очима. Його можна було б зараз помістити в академічний тлумачний словник, для ілюстрації слова "Ахуй".
Влад зупинився і спитав:
- Тобі як?
- Та не дуже, - сказав Міша скривившись.
- Та ну. Чого?
- Нормально, як по мені, - втрутився Женя.
- Бо текст по дибільному напісан, - буркнув Міша.
Влад почухав потилицю і легку щетину.
- Що не так?
- Це слюр, Дєд! - трохи більш голосніше ніж планував сказав Міша.
- Що таке слюр? - спитав Женя.
Влад хитро посміхнувся.
- І що?
- І те, що нас за це розірвуть.
- Ти перебільшуєш.
- Так, а що таке слюр? - Женя активно шукав по карманах телефон.
- Не тре бавитися з вогнем. От чесно.
- Я не буду писати беззубі тексти.
- Хлопці, у чому проблема? - басист намагався вклинитись в розмову всіма силами
- Ніхто не просить, - розмова почала переходити на підвищені тони. - Але і грубість ніхто не оцінить.
- Це пісня. Це історія.
- Ти ще не Ліндеман, щоб таке писати. Нам скандали не потрібні. Якщо нас зараз закенсилять, це буде піздєц.
- Ну то, що за слюр? - ніяк не міг зрозуміти Женя.
- Загугли, - сказали в один голос хлопці.
Влад прокашлявся, провів долонею по волоссю і сказав:
- Давай так, ми запишимо цей уривок і подивимося, чи зайде. І тоді будемо дивитися, да чи нє. Чи треба допрацьовувати і дописувати. Якщо людям не зайде, я переведу це в сатиру. Буде тіпа "Джесіка".
Міша голосно і злісно сьорбнув каву.
- Але якщо ви обісретесь, то я тут ні до чого. Мене тут навіть не було. Поняв?
- У мене не ловить мережа. Хтось пояснить, що таке той слюр?