Chapter Text
Довга кремова коробка з золотою віньєткою, символом одного з найдорожчих квіткових магазинів у Стамбулі, стояла на столі Хазан, ніби чекаючи її повернення з обіду.
У Хазан була важлива зустріч із потенційним клієнтом, і обід затягнувся на кілька годин. Зараз в офісі Хазан все ще обдумує, чи варто фірмі «Сенін ічин», в якій вона працювала, укласти угоду з цим клієнтом. Проте свіжий аромат квітів, що наповнював її кабінет, миттю витіснив з її голови всі ділові думки, і вона нетерпляче різала стрічку, якою була перетягнута коробка. Усередині красувалися сім фіолетових маків, що тільки що розпустилися.
Вона легенько доторкнулася до оксамитових пелюстків, а потім прочитала вкладену в квіти записку.
«Сім маків - по одному за кожен чудовий рік, який ми провели разом», - було написано незграбним почерком Ягиз.
«Ось у цьому весь Ягиз – сам купив у подарунок її улюблені фіолетові маки, хоч цілком міг доручити це секретарці», – вдячно подумала Хазан, зариваючись носом у прохолодні пелюстки.
– Хазан Егемен, якби ти не була моєю начальницею та подругою, я… я вбила б тебе! – пролунав у неї за спиною голос Ніль Сельчук.
Хазан з усмішкою обернулася до своєї секретарки. Та й хто міг би не посміхнутися побачивши Ніль? А такі люті зауваження – її звичайна манера, до якої Хазан вже давно звикла.
Їм обом було за тридцять, але на цьому їх схожість закінчувалася. Успадкувавши від своїх предків велику статуру, Ніль була вищою за Хазан.
Хазан, навпаки здавалася дрібною, дуже слабкою та беззахисною. Розкішне каштанове волосся, карі очі, світла, майже як у Ніль, але все ж таки з деяким вершковим відтінком шкіра – що відразу кидалося в очі, побачивши цю жінку. Контраст між білою шкірою та темним волоссям Хазан вміло підкреслювала, вибираючи одяг холодних, приглушених тонів.
Абсолютно позбавлена марнославства з приводу своєї зовнішності, Хазан, одначе, вважала, що якщо вона працює в престижній фірмі, то повинна стежити за собою і ретельно вибирати одяг. Водночас не варто було, на її думку, одягатися зухвало. Краще це зберегти для чоловіка.
І все ж Хазан не могла не помічати, що всі колеги-чоловіки знаходять її надзвичайно жіночною та привабливою, як не намагалася вона приховати ці властивості строгим, гарного покрою діловим костюмом та майже повною відсутністю косметики.
У чому ж причина, задавала собі питання Хазан, того, що вона стала останнім часом відчайдушно заздрити своїй секретарці та подрузі Ніль, зовнішність якої лише дуже невибаглива людина вважала б бездоганною?
Невже в тому, що Ніль ніколи не лізла за словом у кишеню і зверталася однаково дружньо, якщо не сказати безцеремонно, з усіма, починаючи з Огуза Інанча, президента фірми, і кінчаючи хлопчиськом-кур'єром? Частково так. Сама Хазан досить часто відчувала незручність у спілкуванні з людьми, особливо малознайомими, і дорого б дала, аби знайти властиву Ніль впевненість у собі. Її безшабашна подружка завжди трималася так, наче заздалегідь знала, що не може не сподобатися тим, з ким зіткнеться її доля.
Хазан вирвалася зі своїх думок і зрозуміла, що Ніль все ще чекає відповіді на її дуже зневажливе зауваження.
- Ну і чому ж, цікаво знати, ти б убила мене - мене, свою стареньку начальницю? - Підіграла подрузі Хазан.
- Та тому, що тобі все з неба падає! Ти очолюєш відділ у престижній фірмі. У тебе процвітаючий чоловік, який ніколи не забуває привітати дружину з днем народження. Ти живеш у розкішному особняку в самому центрі міста, а на довершення всього, якби ти не був такою коротуном, ти б напевно заткнула за пояс усіх цих манекенниць, які хизуються вбраннями на показі мод!
– Ясно. Але, як на мене, тобі теж нема на що скаржитися. Чим, наприклад, твій чоловік гірший? Мені здається, він дуже уважний і…
- Та якби мій Озгюр хоч раз надіслав мені такі розкішні квіти, я б непритомна ляснулася! Та якби це сталося, то я, мабуть, найняла б приватного детектива, щоб він розібрався, судячи з усього, тут щось не так… А тобі Ягиз надсилає маки просто ні з того, ні з сього!
– Взагалі, сьогодні у нас сьома річниця весілля, – зізналася Хазан.
Вона не збиралася пояснювати Ніль, що за торжество в неї сьогодні, і тепер відчула несподівану збентеженість щодо того, що їй потрібно робити, особливо тому, що розумна секретарка не зводила з неї очей. Як не дивно, Ніль раптом залишила свою повсякчасну глузливу манеру і заговорила серйозно, притиснувши руки до животика, що скруглився, свідчення семимісячної вагітності, свідчення, яке не могло приховати навіть простору сукню.
- Ти маєш рацію, скаржитися мені нема на що. Озгюр, як і раніше, справно повертається додому з роботи, хоча я стала такою товстою, що навряд чи викликаю в нього ніжні почуття. Я ні про що не шкодую, атож, але здається, що скоро буду схожа на порося! Тим більше, що Озгюр не забуває нагадувати мені про це принаймні раз на день.
– Якщо тебе й можна порівняти з поросям, то хіба тільки з дуже симпатичним, – засміялася Хазан.
Ніль смішно наморщила носа.
- Так, тобі легко розмірковувати. А я почуваюся так, наче тягаю мішок з мукою! Іноді навіть лаю себе - навіщо я в це вплуталася?
- Так, так. Тільки ти, здається, забула, що це був твій власний план, а я чудово пам'ятаю. Адже ти сама відмовилася від пігулок, хіба ні?
– Не висипай сіль на рану! - Простогнала Ніль. – Тепер доводиться розплачуватися. Ну нічого, залишилося лише три місяці. Схоже, десь на початку січня мені робитимуть кесарів розтин.
– На мій погляд, якщо у цьому питанні щось від тебе залежить, то не варто народжувати близько до свята. Я сама народилася в цей час і тому була позбавлена багатьох радощів, наприклад подарунків на день народження. А це не надто...
Хазан осіклася, відчувши, що в її голосі звучить неприкрита гіркота.
- Стривай, стривай, я нічого не зрозуміла. Чому твій день народження не святкували перед Новим роком? – поцікавилася Ніль.
- Тітка, у якої я росла, не любила влаштовувати шум через таку дрібницю, як мій день народження.
«У всякому разі, через усе, що стосується мене», - подумки додала Хазан.
– А взагалі це, видно, чудово – народити на Новий рік. Кращого, оригінальнішого подарунка чоловікові не придумаєш.
- Гаразд, смійся. Почекай, дійде твоя черга, тоді побачимо…
Ніль збентежено осіклася.
- Чорт! Вибач будь ласка. Блін! Це не моя справа, і я …
- Без проблем, - швидко озвалася Хазан. – Просто ми з Ягиз належимо до того гатунку людей, які не надто поспішають заводити дітей. - І, змінюючи тему розмови, стрімливо запитала: - Слухай, я ніколи не питала в тебе, а як ставився Озгюр до перспективи стати батьком?
- Він все ще шокований. Природно, чоловіки мало що в цьому розуміють, доки не народиться первісток. Щонайменше, я себе цим заспокоюю.
- А ти не боїшся, що Озгюр холодно поставиться до дитини?
- Ти що, жартуєш? Та я йому очі подряпаю, хай тільки посміє!
- Не сумніваюся!
- Ще б пак! Ти ж знаєш мій поганий характер! – засміялася Ніль і, глянувши на маки, спитала: – Поставити у воду?
- Ні, дякую, я сама. Як щодо проєкту магазину Омера? Ти вже надрукувала мої зауваження? Нарада у шефа призначена на половину третьої.
– Я й забула! Не хвилюйся, зараз усе буде зроблено, – запевнила начальницю Ніль з посмішкою, що обеззброює. – І, чесно кажучи, я тобі навіть трохи заздрю. Подумати тільки – ваш шлюб не підвладний «синдрому сьомого року»! Пам'ятаєш чудовий фільм із Мерилін Монро якраз на цю тему? І взагалі, це вселяє надію і вселяє оптимізм у нас, недавно одружених.
З цими словами вона покинула кабінет, зачинивши за собою двері. Хазан дістала з шафи вазу, щоб поставити в неї маки, але її думки були далеко. Вона не могла викинути з голови розмову, яка щойно відбулася в неї з Ніль. Чому біль, який не мучив її місяцями, раптом повернувся? Здавалося, для цього не було очевидної причини. Або вона все ще не може подолати відчуття, яке так довго було для неї прокляттям – що вона не зможе впоратися з цим і зазнає невдачі в шлюбі?
Чому вона раптом згадала зловісні слова тітки? Та стверджувала, що Хазан на роді написано завжди і всюди зазнавати поразки, недаремно її батько-невдаха покинув дочку ще до народження, а мати померла, коли Хазан була зовсім крихіткою. Задавшись метою спростувати це пророцтво, Хазан крок за кроком досягла всього, що сама собі намітила. Але інколи — як сьогодні — тривога в душі оживала — це була ознака невпевненості у своїх силах...
У голові Хазан раптом промайнув спогад з минулого. Вона ніби знову почула неприємний, різкий голос тітки:
- Ах ти, погане дівчисько! Знову за своє!
Високого зросту з гнучкою фігурою жінка схопила кістлявими пальцями худеньке плече племінниці й повела зі шкільного подвір’я. На людях ця грізна дама ніколи не дозволяла собі бити Хазан, натомість використовувала словесну зброю, якою володіла досконало.
- Ну чого ти липнеш до цих дітей? Хіба не бачиш, що вони й тебе знати не хочуть? Годі – кому потрібна дівчина, яка тільки і вміє, що витати в хмарах та годинами дивитися у вікно! І не думай, що тобі вдасться обдурити нову вчительку своїм невинним виглядом. Я вже попереджала, що ти за фрукт! Як то кажуть, у тихий вирій біси ходять…
Як не дивно, нова вчителька не повірила злому наговору. Вона єдина зуміла розгледіти в маленькій недотепі те, чого ніхто не бачив інший. З цього року – Хазан тоді було одинадцять років – розпочалася її довга і дуже нелегка боротьба за утвердження власного «я», за свою гідність.
Повільно, але неухильно вона долала незручність і сором'язливість. Коли Хазан хотіла врятуватися від вічного буркотіння тітки, вона усамітнювалася за уроками. А в результаті добилася того, що у вісімнадцять років не лише закінчила школу з вищими балами з усіх предметів, а й зуміла отримати стипендію в університеті дизайну в Антак'ї.
У день випускного Хазан зібрала свої речі — усі вони вмістилися в маленьку стару валізу — й назавжди покинула холодний, чужий будинок тітки. У записці, прикріпленій нею до дверцят холодильника, вона повідомляла, що відтепер утримуватиме себе сама, а тітці пропонувала скористатися грошима, що залишилися від материнської страховки.
Майже всі гроші, зароблені Хазан у вільний від занять годинн, коли вона прислужувала фрілансером, пішли на квиток до Антак’ї. Решту довелося витрачати на оренду житла та їжу, поки їй не вдалося влаштуватися двірником. Пізніше Хазан неодноразово змінювала роботу. Вона булабібліотекарем, служила офіціанткою в барах – одним словом, робила все, що не завадило їй через п'ять років закінчити університет, увійшовши в десятку кращих випускників.
Переїхавши до Стамбула, Хазан влаштувалася на роботу в «Сенін ічин в найбільшу в місті компанію з декорування інтер'єрів, і отримала посаду помічника декоратора. А вже за два роки її підвищили і ввели до постійного штату. Це сталося незадовго до знайомства з Ягизом.
Після заміжжя Хазан впевнено просувалася по службових сходах і зараз очолює відділ нових проєктів. Більше того – її амбіції досягли такого рівня, що вона думала з часом, коли Огуз Інанч, засновник і власник фірми, відійде від справ, зайняти його місце, а не найгірше, відкрити власну справу.
А в особистому житті все було якнайкраще. Роками Хазан уявляла собі люблячий і щасливий шлюб як недосяжну мрію. Лише лягаючи спати і подумки перераховуючи поставлені перед собою цілі - вона десь вичитала, що це вірний спосіб досягти успіху, - Хазан, червоніючи, згадувала і їх. Але й тоді навіть не наважувалася мріяти про це. Як же сталося, що їй дуже пощастило?
Хазан не відразу помітила, що поринула в спогади і завмерла з вазою в руці Поставивши її на край столу, вона взяла фотографію Ягиза, вставлену в срібну рамку – подарунок на п’яту річницю весілля.
На знімку було лише обличчя. Те, що він високий, стрункий та підтягнутий, залишилося за кадром. Але дивлячись на ці енергійні риси обличчя та розумні очі, було легко зрозуміти, чому їхній власник піднявся до посади старшого віце-президента великої банківської фірми у віці тридцяти дев’яти років.
Ягиз був прекрасний у повному розумінні цього слова. Його усмішка оголювала сліпучо-білі зуби, які чудово контрастували з його смаглявим обличчям. Волосся, чорне і блискуче, а очі дозволяли Ягизу приховувати свої думки й почуття, коли він того хотів.
Він завжди був незмінно хороший і теплим з Хазан, що, до слова, і дозволило їй остаточно позбутися юнацьких комплексів, але це не заважало йому бути нещадним і диктаторським начальником – як мінімум, таке Хазан чула про свого чоловіка від його підлеглих. Але що спонукало його зробити кар'єру? Звідки ця сила, марнославство? Цього вона не знала. Як не є, риса вочевидь не сімейна. Решта сім'ї Егеменів була задоволена своїм становищем, на дні ієрархічної драбини середнього класу, і не бажала іншого життя. То що ж спонукало Ягиза на завоювання службових висот? А втім, чи не все рівно? Ягиз є Ягиз, і все о. Завжди оптимістичний, стрімкий та самовпевнений…
Телефон внутрішнього зв’язку на столі Хазан задзвонив. Настав час відправитися в конференц-зал для зустрічі з босом.
Увійшовши до зали, Хазан обвела поглядом натовп, що сидів навколо великого столу з червоного дерева. Серед них були друзі та суперники. Як і завжди, крім самої Хазан, на нараді була лише одна жінка – секретарка Огуза Інанча Омрюм Генуль, яка працювала стенографісткою.
Огуз Інанч, старець середнього зросту з високою фігурою і дуже довгими буйним прямим кольору пшениці волоссям - є категоричним противником висування жінок на керівні посади. Багато його співробітників поділяли погляди боса, але вирішальне слово належало керівнику фірми. Працюючи тут, Хазан зрозуміла, що, щоб досягти успіху, вона повинна не просто ні в чому не поступатися чоловікам, а навіть перевершувати їх.
Зустріч була присвячена одній темі - як обійти конкурентів і переконати клієнта зробити важливе замовлення – оформлення нового торгового центру в Шанлифурі було надано фірмі «Сенін ічин». Так виникла бурхлива суперечка. Кожен відстоював свою думку, але останнє слово в цьому питанні було сказано за керівником відділу нових проєктів, тобто Хазан. Вона розуміла, що їй доведеться докласти чимало зусиль, щоб схилити на свій бік Огуза Інанча та довести, що оптимальним є саме її план. Водночас і вирішальною була інша підтримка учасників зустрічі. Ось чому Хазан, якийсь час залишаючись у тіні, вважала за краще дати можливість висловитися всім присутнім.
Вона мовчки і з належною повагою вислуховувала всіх, хто висував свої ідеї щодо нового торговельного центру. Як і передбачала Хазан, справа скінчилася мало не бійкою, настільки кожен був упевнений у власній правоті. А ось тепер настала її година. Лише дочекавшись, коли колеги вгамувалися, а Огуз Інанч почав виявляти явні ознаки нетерпіння, Хазан відчула, що готова викласти суть свого проєкту, який, якщо бути точніше, був плодом колективних зусиль співробітників відділу, який вона очолює.
За всі роки роботи в компанії Хазан досконало знає правила гри. Навіть Огуз Інанч, хоч і не завжди охоче, але вислухав і зрозумів її точку зору, особливо щодо ділової хватки Хазан та її компетентності в організації праці та зниженні собівартості продукції.
Після того, як вона в деталях виклала план, як завжди оригінальний і новаторський, Огуз Інанч оголосив про своє рішення. Спочатку він заявив, що наразі не прийматиме такого рішення, але все ретельно обміркує. А їй, Хазан, тим часом доручалося «промацати» настрій архітектора та підрядника і постаратися переконати їх, що краще за фірму «Сенін ічин» їм просто не знайти.
– Вам легко вдасться це зробити, – зло додав Інанч. – Усім давно відомо, що чоловіки не можуть встояти перед вашими чарами.
Хазан і вухом не повела у відповідь на цю фразу, а сміх присутніх, на її погляд, був зовсім недоречний. Навпаки, вона цілком серйозно і з стриманою гідністю подякувала шефу, ніби він і справді сказав їй комплімент, і запевнила, що зробить усе, що може. Однак, повернувшись до себе в кабінет, вона звалилася в крісло, відчуваючи втому та роздратування. Коли ж ці, зрештою, непробивні, обмежені люди сприйматимуть її всерйоз? Невже її доля робити два кроки вперед і один назад?
У дверях з'явилася світловолоса голівка Ніль. Очі секретарки дивилися на Хазан з неприємною симпатією.
- Важко плавати в соляній кислоті, чи не так, подружко?
- Це вірно. Ну нічого!
- Зробити тобі чашку кави, перш ніж я піду?
- Це було б чудово! Хоча ні, я зроблю сама. Не примушуй Озгюра чекати.
– А як же ти? Ягиз заїде по тебе?
- Ні, він сьогодні прийде пізно. Має щорічну нараду керівників галузі. А це, як видно, до ночі. Тож я поїду своєю машиною.
- Вигляд у тебе, до речі, неважливий! Постарайся хоча б у вихідні відпочити.
– Неодмінно. Хоча стільки справ ... Треба дещо купити, відвезти Девіла до ветеринара — йому пора зробити щеплення від сказу. Так, ти не забула, що обіцяла допомогти мені вибрати шпалери для вітальні? Я чекаю на тебе завтра о дванадцятій, йде?
- Гаразд. Хоча, якщо чесно, я не знаю, яка від мене користь, – із сумнівом промовила Ніль і, повагавшись, запитала: – Здається, у вихідні у вас якесь сімейне свято?
– Так, у неділю. День народження матері Севінч.
– Тепер це називається відпочинком!
– Ну, ми сьогодні нікуди не підемо. Я попросила Саліху розморозити кебаб, зробити салат та охолодити пляшку шампанського. У мене великі плани провести цей вечір з Ягизом. Смачна, недорога сімейна вечеря на двох.
– Угу. А потім можна планувати щось інше, – з розуміючим виглядом додала Ніль.
- Чому б ні? – хитро посміхнулася Хазан. - Тобі начебто завидно? Так і скажи!
- Ще чого! Хочеш, я скажу тобі, як я збираюся провести цей чудовий вечір? Любуватимуся своїм нібито сексуальним чоловіком, а він впереться в телевізор, отримуючи задоволення від якоїсь спортивної передачі. І якщо мені пощастить, я затягну його в ліжко до того, як він засне біля скриньки!
Ніль глянула на годинник і ойкнула:
– Настав час бігти! Озгюр чекати не любить. Потім мене всю дорогу пилятиме. Насолода нижче середнього!
Вона помахала рукою і помчала. Вирішивши, що обійдеться без кави, Хазан одягла жакет, що висів у кімнатці, що примикала до кабінету – одна з переваг її теперішнього становища у фірмі, – і на хвилину затрималася, обводячи поглядом своє просторе житло. Вона любила цей вечірній спокійний годинник, коли офіс завмирав, а всі співробітники розходилися по будинках.
Хазан було чим пишатися. Кабінет, зайняти який їй запропонували нещодавно, вона обробила за власним смаком, узгоджуючись при цьому зі своєю зовнішністю, і не з марнославства, а щоб продемонструвати відвідувачам – вони потенційні замовники – свої оформлювальні таланти.
Все це було витримано в одній кольоровій гамі, від блідо-бурштинових фіранок до темно-бронзового килима, і найбільше відповідало «кольору» самої Хазан, а меблі, нарочито маленькі в порівнянні зі стандартними розмірами, відволікали від її мініатюрністі. Ретельно підібрані картини та гравюри на стінах створювали відчуття радості життя і рідко хто з відвідувачів залишався непоміченим.
Як правило, вони одразу виявляли зацікавленість у придбанні таких же предметів для своїх офісів. У цьому випадку Хазан, сяючи променистою усмішкою, охоче підносила картину, що сподобалася, в подарунок, а на її місце наступного дня вішала нову. Така щедрість, яка стала своєрідною візитівкою, приносила їй непогані дивіденди. Огуз Інанч вважав, що при цьому вона в черговий раз виявляє ділову хватку, проте сама Хазан вважала, що поводиться так, продовжуючи споконвічну суперечку з тіткою, яка за все своє життя жодного разу нікому не дала навіть дрібниці.
Прокинувшись з роздумів, Хазан встала, вимкнула світло і вийшла з кабінету. В очікуванні ліфта вона постаралася викинути з голови службові проблеми та сконцентруватися на сьогоднішньому вечорі – ритуал, що незмінно повторюється наприкінці кожного робочого дня.
Вивівши з підземного гаража свою машину - чорну «Фав», - Хазан попрямувала до себе, в район Стамбула, що розкинувся на північному березі затоки.
Минувши міст, вона окинула поглядом місто, що ніжилося в неяскравих променях пізнього жовтневого сонця. «Як я люблю Стамбул!» - Мимоволі подумала Хазан і відразу сказала собі «стоп!». Така захопленість властива лише провінціалам. А у жителів мегаполісу чомусь прийнято скаржитися на його недоліки і з ностальгією згадувати золоті часи минулого.
«Ну, хай буде так. Може, в мені глибоко сидить невпевненість у собі», – зробила висновок Хазан, перебудовуючись у правий ряд, щоб звернути додому.
Коли вони з Ягизом ще тільки вибирали собі будинок, їхню увагу одразу привернув крихітний район. Це благословенний оазис зелені в двох кроках від галасливого, курного міста - справжня рідкість у наші дні.
Минувши діловий центр, Хазан подумала, що, оскільки сьогодні Ягиз затримається, вона має час прийняти душ, причесатися і одягнутися так, як найбільше подобається Ягизу, – романтично й зухвало водночас. Вони повечеряють при світлі каміна, вип'ють шампанського, а потім займуться коханням тут же, перед каміном, відзначаючи сьому річницю такої самої ночі.
А ти згорай від заздрощів, Ніль!
Хазан усміхнулася сама собі. Цікаво, що сказала б Ніль, якби дізналася, що святкуватимуть вони не сьому річницю весілля – вона відбулася у листопаді, – а сім років з тієї ночі, коли вперше були разом?
Ще за мить інші думки миттю стерли усмішку з її обличчя, розтривоживши душу.
Що сказала б Ніль, яка безтурботно довіряє своєму чоловікові, якби вона дізналася, що навіть після семи років шлюбу вона, Хазан, все ще смертельно боїться, що одного далеко не прекрасного дня Ягиз її покине?