Work Text:
полюби мене знову, прошу, я так хочу бути банально потрібним тобі. копіа, якби ж ти знав.. якби ж ти знав як я хочу просто бути поряд, просто обійняти тебе. мені так жаль, так жаль що я залишив тебе самого, взагалі без нікого і нічого, прости мені, прошу, просто повернись.. я хочу бачити тебе, бачити що ти в порядку і більшого мені не потрібно, але в порядку ти тільки зі мною..
я хочу дивитись в твої бездонні очі, бачити твої нахмурені брови поки ти заповнюєш папери, обіймати тебе даруючи хоч якусь втіху, хочу торкнутись лагідно та провести по щоці стираючи гіркі сльози, хочу знову бути здатним просто любити тебе.
вони знищили все, розбили наші душі, порвали наш звʼязок, вони перекроїли тебе, викорінили твою любов, відірвали мене від тебе.
мені завжди хотілось кричати, кричати про те наскільки це боляче, але все що я міг це хрипіти та нищити меблі в кімнаті, лише захлинатись сльозами ненависті до всіх тих тварюк що відібрали тебе у мене.
прошу, дай мені шанс просто подивитись в твої очі і побачити там небайдужість. ти єдиний хто в мене був, єдиний хто турбувався та кохав мене. я так не хочу тебе втрачати..
якщо ти плачеш через мене значить тобі не все одно, дозволь мені торкнутись твоєї розбитої душі та зібрати її по уламкам, я зберу, я зроблю все щоб ти не мучився, щоб не плакав від болі. мені так потрібно просто знати що ти не забудеш мене, не викинеш. я б хотів повернути час назад і бути з тобою вічно, хотів би сказати як тебе кохаю, як ти потрібен мені, але я не зміг, я злякався. я живу лишень заради того примарного шансу почути бажані слова, ці кляті "я все ще люблю тебе" і "ти потрібен мені".
не було настільки боляче навіть коли вони відсікали мені голову рух за рухом повільно прорізаючи глибше, вмирати було не так болісно як втрачати тебе, як залишати самого в цій пастці кинутим на розтерзання.
я знаю що вони знущались над тобою, знаю що ти дозволяєш собі кинути на мене біглий погляд за обіднім столом, ти боїшся, боїшся що вони покарають мене, але повір, повір мені, кожен твій погляд вартий того щоб за нього померти. просто дивись на мене, клянусь, я витримаю все, вмру ще раз, але просто дивись на мене та не забувай. збережи мене в своїй пам'яті, збережи тепло моїх рук що обіймали тебе, свою посмішку коли я приносив тобі квіти, мої хоч і скупі, але слова любові, та те як ми разом лікували твого щура коли той захворів, згадай це все та збережи навіки в своєму серці.
я дивлюсь на тебе, ти на мене, я бачу біль в твоїх очах, бачу як тремтять твої руки. тягнешся, ти тягнешся до мене, тремтиш весь, бідний мій, наляканий..коханий мій.
я бачу в твоїх очах лише мовчазне бажання залишитись поряд, відчуваю як нужденно твої руки стискають мене, хапають немов найцінніше та не відпускають, я відчуваю шовк твого ритуального вбрання під пучками пальців, відчуваю скажений стукіт твого серця та гіркі сльози сповнені емоціями що не описати словами.
мій коханий плаче мені в плече захлинаючись сльозами та все ще стискає мене в обіймах. я лагідно проводжу по його напруженій спині, йому страшно, тремтить..бідна моя любов. він здригається від моїх доторків, лине ближче, але налякано відсторонюється дивлячись наївними оченятами сповненими болем та невпевнено торкається мого лиця, а я здається зараз розплавлюсь від тих почуттів що були вкладені в ці дотики.
я мовчки дивлюсь тобі в очі, тепло твоїх рук опалює шкіру. заплющую очі в надії потонути в цій ласці, відчути тебе кожною клітиною тіла та закарбувати навіки в памʼяті ці секунди тепла.
лину до тебе, притискаю сильно-сильно, хочу впевнитись що ти справді тут. ти сильний, з усім впораєшся, я знаю що ти зможеш зробити те чого не зміг я. твоє шовковисте волосся так само пахне квітами, мабуть ти досі не зраджуєш звичці зрізати квіти в саду, тільки тепер ти не даруєш їх мені..але може все знову стане як тоді?
пропускаю каштанове волосся крізь пальці, вдихаю твій аромат, трохи відсторонюю тебе щоб заглянути у очі, все такі ж люблячі..такі рідні, лише страху в них не місце. ти не забув, ти не забудеш, ти все ще тут, все ще любиш. проводжу по щоці лагідно гладячи, хочеться шептати тобі що все буде добре, але чи буде воно? шептати що я поряд, що я все ще люблю, ти все ще мій і що я буду поряд до скону, лиш хрип виривається з вуст, лиш болем захлинаюсь в надії промовити слово. ти дивишся болісно на мій шрам, проводиш кінчиками пальців ніби надіючись що він зникне, розтане під твоїми дотиками.
вони відібрали в мене можливість сказати "люблю", відібрали слова, і тебе теж забрали, але я поверну, поверну тебе, не віддам, ні за що не віддам, ти лиш люби, лиш дивись, торкайся, відчувай та не забувай хто ми є, знай що я поряд, знай що я тут, що навіки поселився в твоїй розбитій душі.
торкаєшся мокрою від сліз щокою моєї, лагідно перебираєш моє волосся гладячи, відсторонюєшся та лиш очима питаєш, а я киваю кажучи "так" і ти невпевнено цілуєш мене, так легко, ледь відчутно та так ніжно.. знаю що ти чекав цього всі ті роки що я безвольно висів в путах смерті.
відчуваю як сльоза стікає вниз по моєму лицю, потопаю в твоїй ніжності, відчуваю всі невимовлені почуття що ти закладаєш в цьому поцілунку теж стараючись передати тобі все те що більше ніколи не зможу сказати, лиш відчуй..
я обіймаю тебе, так міцно як ніколи до того, так ніби ти моє єдине спасіння, бо ти воно й є. дивлячись в такі рідні очі прохриплю лише тихе "пробач".