Work Text:
Як і було написано: усвідомлення, що він зробив неправильний вибір, напало на нього так неочікувано, наче дійсно десь причаїлось і пантрувало.
Відчуття було знайоме, але небажане. Єдиним варіантом залишалося заплющувати очі та згадувати цей неприємний момент під час матчу, коли усвідомлюєш, що вважав себе розумнішим, прораховував на кілька кроків вперед — за всіх — і точно таким не був. Лячна, морозна аура суперника за спиною тверезила краще, ніж льодяна вода за комір.
Несс не став заплющувати очі. Ані спати, ані плакати, не зважаючи на зливу за вікном, не хотілось. Він посміхався так, наче в цьому було більше іронії, ніж насправді — так, я не плачу під час зливи та не вмикаю плейлист для дівчат в депресії — так, в цьому я кращий, ніж вони, і вода, що падає з неба, для мене не значить так багато, як для них.
Очі зачепилися за якусь краплю в полі зору, котра перебіжкою донизу злилася в одне маленьке джерело, стікаючи по великому вікну. Несс прикусив язика, і довелося майже свідомо себе заспокоювати. Вдих, видих; краплі біжать в одному визначеному темпі, а дихати чомусь виходить лише швидко та тяжко.
Несс цикає на безпровідні навушники без чохла на стільниці зі світлого дерева та закочує очі. Не з неба він брав ці приклади: він знав, що під час дощу в навушниках крізь спокійні пісні на чотири гітарних акорди, де треба більше прислухатися, ніж слухати, можна почути, як щось шкребеться на уявному балконі й перебирає фантомні пакети в спробах щось знайти.
Бо так люди й живуть: вони заглядають в нову кав’ярню на розі, щоб, може, нарешті знайти тут круасан з шоколадом, сумуючи за домом; вони зосереджено прикушують язик та грайливо бігають очима за м’ячем під ногами, щоб не впустити необережним рухом; вони повертають голову назад так різко, наче щось почули — чи відчули, бо у нього це завжди так, і шукають шляхи та варіанти.
Вони стоять під дверима та шукають в пакеті з продуктами ключі, сварливо щось приговорюючи, поки з куртки в пакет стікає вода.
Несс гортав вкладки на чомусь холодному телефоні, стоячи біля високої кухонної стільниці, щоб видалити нарешті зрадницьку вкладку з музикою, і чесно думав, що вже знайшов.
Так трапляється, коли ти дуже хочеш вірити — ти собі неминуче брешеш.
Добре, тоді думає він, що на нього вперто чекає усвідомлення. Воно дряпається нігтями по крижаному екрану, наче намагається з нього вирватися — телефон теж входив до списку того, що йому з посмішкою видали й очікували, що це його втішить. Можливо, він би хотів собі те, що дійсно йому просилося. Спонсорів це не хвилювало.
Його, майже у відповідь, не турбувало те, що він не повинен ні на що сподіватися, відколи вже зробив вибір.
Відчуття було знайоме — з такими давніми знайомими вже соромно було вітатись. Несс на нього надіявся, та проклинав, поки вистачало емоцій.
Емоцій, на відміну від сил, справді було до біса.
Звісно, воно відрізнялось. Зараз з цим відчуттям він був наодинці, і воно поглинало його так, що деякі гравці могли позаздрити. Факт залишався фактом — він був з тих людей, котрому робили боляче, так. Але ніхто зазвичай не дозволяв цьому болю себе поглинати.
Він у ньому купався.
Несс міг би їсти його на сніданок та на вечерю замість добової норми білка, бо — чесно? — до біса йому білок. Так, ця штука не насичувала, а просто відбивала апетит, але, якби не ризик вилетіти з основного складу гравців — пиши пропало, емоції натщесерце сприймати ближче та цікавіше, і серце швидше падає в п’ятки, коли нічого йому не заважає. Сталевий холодильник — теж від спонсорів, бо що взагалі в цій квартирі обирав він, крім того квадратного метра, на якому стояв — можна було підписувати та продавати. Або просити підписати. У нього були відповідні зв’язки.
(І відповідний вираз обличчя в арсеналі).
Несс з кривою посмішкою постукав по дерев’яній стільниці кісточками пальців. Задивився на те, як по рівній поверхні котиться навушник і закручується, коли зупиняється. Нав’язлива думка, що крутилась вже в голові, нашіптувала, що він не відрізнявся від цих дівчат з депресією ну абсолютно нічим.
Дощ не стихав, тільки охолоджував повітря та скло. Екран телефону, світле дерево стільниці, мініатюрну спинку барного стільця. Потріскане дерево, вкрите щедрим шаром лаку. Наскільки холодно було в приміщенні, якщо дерево розгубило все тепло? Несс фізично не міг зігріти всі стіни та паркетні дошки — навіть якби сильно захотів.
Холодильник вдавав роботу, активно охолоджуючи повітря, просотане запахом гуми й пластмаси, і добре, що дощ перебивав це гудіння. У Несса не було проблем з водою — мало того, на чому він би ще тримався. Ця політика була щирою спробою себе вбити, впертим протестом, як все, що він встиг зробити в цій квартирі. Емоції й тому виливалися у ці роздражнені сцени та зубоскалення.
Сил не було.
Несс відсуває високий барний стілець від стійки та залізає на нього з таким виразом обличчя, наче дозволяє собі погодитися з чужим вибором саме такої кухні, але щойно він ставить руки на стільницю й пригинається від незручності, щось кидається в нього льодяним дощем.
Панікою.
Усвідомленням таким яскравим, що все не горить навколо, а випромінюється ультрафіолетом. Клятим індиго.
Несс не заплющує очі, бо картинка міняється й без цього.
Це настільки не його, не його, це не його, це не його, тут нічого не є його-
Щойно він сідає на цей стілець, його за нутрощі хапає холодне, голодне відчуття очікування, і якщо нутрощі не завжди можуть відчувати біль, то тиск відчувається напевне, і серце падає йому — не в п’ятки, бо він сидить і десь там воно зупиняється — в живіт, і дитячий острах того, що зараз в приміщення зайде бармен, офіціант, відвідувач — не відпускає. Він не готовий ані до контакту, ані відповідати (за свої вчинки та вибори, звичайно). Несс скручується на стільці і його ноги не стоять на землі ні в буквальному сенсі, ні в переносному значенні.
Як кажуть, якщо надто довго посміхатися в дзеркало, можна відчути себе щасливим, і ця нерівна, горбата поза, котра натякає на те, що хтось схопив його за шкірку та тримає в повітряній в’язниці — треба ж, знову це в’язниця — вона просочується дощем, страхом, фантомним вітром. Хтось тримає його так, щоб неодмінно впустити, і він не може не нервувати.
Він відчуває себе дитиною, котру завели в кафе, посадили за стійку та наказали чекати; в нього болить спина і напружені м’язи, і, здається, можна почути, як б’ється серце.
Правий був Кайзер — він не був котом, котрий плювати хотів на висоти та поверхні — він знову почувався тремтячою собакою, котру посадили на нестійкий двоповерховий котячий будиночок.
Несс кусає губи, перебиваючи цим смаком голод, та опускає голову нижче. Хапається руками за край стільниці, пригинає голову так, наче перед ним клятий імператор; від його нерівного дихання легкі навушники прокручуються на місці. У Ісаґі, котрий зазвичай впливав на нього так, таких проблем не було. У Ісаґі жарти про те, що він з’їсть його, як собаку, над котрими не можна сміятися — Кайзер сміявся голосніше за всіх, бо Кайзер про це починав.
Чудове джерело клятого білка.
І все, що йому залишалося робити — тремтіти від напруження на барному стільці у своїй квартирі й очікувати, що хтось його забере. Вийде з фантомного балкона, зніме його зі стільця — або просто відпустить відчуття тривоги. В будь-якому випадку кисле очікування не зникало.
За дощем можна почути розмови, плітки, перешіптування. Зазвичай так працює, коли ти слухаєш музику під час дощу. Вмикаються додумування та лякання, вмикаються пошуки — Несс різко повертає голову назад, смакуючи вкрадений рух та тепле відчуття тривоги.
Можна, але він не чує. Може, треба просто увімкнути музику.
У нього на губах звична посмішка, коли він дивиться на двері.
Ніхто не шумить пакетами.