Work Text:
Який важкий і довгий день.
Какаші йшов по коридору, занурившись у неспокійні роздуми так глибоко, що випадково пройшов повз двері власного кабінету. Від самого ранку, враз із першими півнями, все пішло не так: брифінг з Радою Старійшин селища, термінова необхідність посилити охорону в Листі, занепокоєння серед шінобі та хаос у власній голові.
Цієї ночі хтось вбив Данзо Шімуру.
Гучна, сенсаційна справа вбивства такої впливової і сильної фігури бентежила всіх мешканців Листя і ставила під удар репутацію самого Шостого Хокаґе. Як при його владі могло таке статися? Хто вбив Данзо Шімуру? Як можна буде довіряти нинішньому уряду, якщо він не знайде відповідей на ці питання? Какаші було все одно, чому , його бентежило питання, кому ж насправді це вдалося?
Хотілося повернутися додому і прилягти на ліжко, потупивши погляд в стелю, та відвести тривожні думки до чогось приємного. Або хоча б відкрито з кимось поговорити про все, що сталося, і відвести душу.
Віднайшовши стежку до знайомих дверей, Какаші нюхом відчув, що за ними вже хтось є. Знайомий ненав’язливий запах, теплий як літнє сонце… Він знав його майже так само, як запах власного дому.
— Кого сьогодні благословляв візитом шановний Хокаґе? — пролунав голос з-за повернутого до вікна крісла: — Шізуне каже, типу, сьогодні зустрічей нема… А я якось та й залишився…
З поворотом крісла міцні ноги знесли зі столу стоси паперів, а разом з ними й дуже давню ранкову каву, комфортно вміщуючись на столі.
— …і звільнив тебе від необхідності копатися в цих нудних паперах.
Ірука Уміно. Головний біль та мігрень АНБУ, особистий свербіж Хокаґе, пристойний і чемний листянин зі слів його самого. Один з найефективніших шінобі в селищі, проте — один такий в своєму роді — страшенно непокірний і виворотливий, нахабний та прямолінійний; уже не раз розшукуваний агентурою з інших країн. Місії АНБУ він ігнорував аж до моменту, поки не зацікавиться хоча б однією, прямі накази його стосувалися лише тоді, коли йшлося про місію С-рангу. В селищі його терпіли і поважали в різних пропорціях, проте Какаші відчував до нього дивну й химерну симпатію — і про це, звичайно, в здоровому глузді він би не зізнався вголос. Субординація і так була поняттям, практичний вимір якого завершувався кожного разу, коли вони зустрічались в одному місці.
Проте сьогодні Какаші було дійсно не до нього.
— До речі, твоя кава вистигла, а оніґірі сухі і на смак як ганчірка.
— Всі шінобі селища зараз на посиленому чергуванні, що ти тут забув? — Роздратовано запитав Какаші. Сьогодні був саме той день, коли за вибрики Іруки хотілося швирганути його за шкірку у вікно, аби він займався нарешті тим, що потрібно.
— А хтось віддавав такий наказ? — Хлопець хитро посміхнувся, схрестивши долоні на грудях.
— В селищі червоний рівень небезпеки. — Коротко кинув Хатаке: — Вимітайся. Звідси.
Ірука ігнорував не тільки форму АНБУ, вибравши пасуючий до смуглої шкіри зелений комбінезон, а й атмосферу бесіди загалом.
— Твоя правда, але дай мені коротенько відзвітувати — там цікаво, а я таки хочу почути якесь добре слово від тебе сьогодні.
Какаші лише тяжко зітхнув:
— Дві хвилини і пішов геть.
Двох хвилин для Іруки цілком достатньо. Грайливі карі, майже чорні очі заглядали у втомлені сірі з натхненням та задоволенням:
— Данзо ліквідував я.
Спочатку Какаші здалося, ніби він недочув. Що?
Подібні новини серед білого дня, які звучать так просто, викликають непереборний дисонанс. Та і якого чорта взагалі? Знову ж — йому не до вибриків і витівок. Складна задача потребувала ретельного пошуку відповідей. Какаші обперся руками на стіл, нахилившись ближче до Іруки:
— Ти проти Кореня? Не повірю, поки не почую подробиці.
Хлопцю подобалась конфронтація. Він чекав цієї миті як першого укуса улюбленого тістечка після важкого дня.
— І хто, ти думаєш, це зробив? Твої нікчемні АНБУ?
— Ти теж АНБУ, взагалі-то.
— Формально я можу бути хоч Елтоном Джоном, на практиці ж — це моїм капцем придавило таргана, який роками харчувався дихлофосом. Знаєш, скільки цікавого ти тепер дізнаєшся про Корінь? Я навіть заздрю, що мене досі не беруть на допити.
— Не хвилюйся, допит вже почався. — Прямо зараз Іруці загрожував реальний суд. Не дивлячись на всю антипатію селища до Данзо, формальних звинувачень бодай в чомусь ніхто йому висунути не міг. А от за його вбивство — навпаки — будь-кого можна було б запроторити за ґрати.
— О ні, так не буде. Офіційно дід здох, і я тут ні до чого, — Ірука підвівся, аби піти. Бути зіркою прекрасно, але кримінальні інтерв’ю він давати не збирався.
Шкода, що Какаші так не думав.
Хокаґе виріс просто перед підданим, хапаючи його за руку і притримуючи коло себе в намаганні заламати; у вибриків Уміно була межа, і він її щойно перетнув:
— Ти хоч розумієш, що накоїв? — Прошипів Какаші просто в вухо Іруці.
— О-о-о так! Я вискубав всі шарінґани, які старий чорт забрав у моїх друзів і вживив їх у своє тіло, — в тон прошепотів Ірука, голос якого став загрозливим і низьким, — ти навіть не уявляєш, яка могутня змія жила у тебе під боком і готувала диверсію.
Усвідомлення сутності Данзо жахало їх обох. Друзі . Деякі з Учіх дійсно були їхніми друзями. Від таких страшних новин мороз йшов по шкірі, обидва шінобі немов застигли в цьому моменті. На мить здалося, ніби вони чують, як осідає пил, кружляючи на протязі.
— Рекомендую тобі відпустити мою руку, Какаші, — голос Іруки зазвучав ще нижче, — бо знаєш, послуги від щирого серця мають тенденцію швидко закінчуватись.
Не відпустив. Тримав так близько до себе, як тільки міг; було в цьому жесті щось особливе для самого Какаші, немов повернення контролю у власні руки. Бунтівний, непокірний шінобі, який погрожує, але не чинить опору — можливо, в цьому жесті було щось особливе і для Іруки.
— Хокаґе-сама, Вас викликають до…
— Шізуне! — З радістю в голосі вигукнув Уміно, вивільняючи руку від хватки, що значно ослабла від неочікуваності: — А ми якраз дискутували з паном Шостим, що давно пора оновити ваш асортимент кави і заслати когось притомного на закупи. Ти загалом як, каву любиш?
І дуже добре, що попередньо не стукаєш. Красно дякую.
— А в-ви що тут робите, я ж Вас відправила геть ще три години тому?...
Користуючись неочікуваним шансом, Ірука елегантно оминув Хокаґе і його секретарку по дорозі до виходу, артистично-життєрадісно кинувши вже в дверях:
— Ну, ще побачимось, Хокаґе-сама!
Какаші тяжко зітхнув синхронно з гупнувшими дверима, які Ірука зазвичай закривав зі щедрого розмаху. Ну що ж, ось так і виглядають взаємні жести від щирого серця.
“ В ході слідства у справі ліквідації Данзо Шімури було знайдено докази підготовки до диверсії проти діючого Хокаґе, а також одинадцять шарінґанів, що належали…”