Work Text:
«Шлюбний зв’язок. Його не було. Він зник.
Бо його груди… не здималися.
Різ був мертвий.
– Поверніть його!
– За те, чим він пожертвував, – тихо сказав Тарквен. – Сьогодні й багато років тому.
Це не спрацювало. Чому це не спрацювало?!
– Вибач, Фейро. Та він помер.
Він помер. Він помер. Помер…»
---------
Фейра забула як це – не мати зв’язку. Не мати Різа.
Це відчуття було постійним, завжди поруч з нею, завжди заспокоювало.
А зараз його не було.
Бездушна порожнеча. Навіть засинаючи, вона могла відчути її.
Фейра сумувала за Різом. Сумувала настільки, що це приносило їй біль.
Сумувала за його голосом в її голові, цією чортовою самовдоволеною усмішкою, – за всім.
Навіть через місяць, вона була не впевнена, що зможе це пережити. Якби вона хотіла. А може вона б просто…
Стукіт в двері витягнув її з виру темних думок.
Вона дуже хотіла б, щоб вони пішли.
Щоб вони залишити її, чорт візьми, на самоті.
Двері повільно відчинились та Азріель зайшов всередину. Погляд його був порожнім – таким, як і в неї самої. Він стояв на порозі кімнати потираючи рукою груди.
Його увага була прикута до неї, до її жахливого стану. Фейра не могла згадати коли востаннє їла, хоча вона не одну ніч провела за вивертанням свої нутрощів. Її волосся було в суцільному безпорядку, а одяг не мінявся тижнями.
– Давай, Фейро, тобі потрібно вставати.
Вона відчула приплив гніву. Це була перша емоція, яка відвідала Фейру за останні дні.
– Я не знаю чи ти забув, але Різ помер. Мій суджений – твій Вищий Лорд – загинув. Вибач, якщо не хочу чогось робити. – загарчала Фейра.
Як тільки ці слова зірвались з її язика, вона не відчула полегшення. Зате вона відчула вину. Особливо тоді, коли вона помітила як ці слова вдарили по Азріелю – його очі повернулись до стіни, напруга окреслила плечі.
– Чорт, Азріелю, я…
У дверях з’явилася ще одна фігура, та на цей раз це була Мор.
– Ні, ти цього не робитимеш. Досить. Ми втратили Різа, але не можемо втратити ще й тебе. А тепер вставай та з’їж щось нарешті. – Мор виглядала такою ж розбитою, якою вона і була, та на її лиці з’явився гнівний погляд.
Фейра вже була готова опиратись, і, можливо, накинутись ще і на подругу, та те, як вона на неї поглянула змусив Фейру поворухнутися. Коли вони рушили до кухні, вона опустила очі, щоб уникнути сумних і жалібних поглядів.
Фейра сіла ту змусила себе глибоко вдихнути, коли перед нею з’явилась глибока тарілка з супом. Під пильними поглядами друзів, вона слухняно почала їсти, коли відразу відчула прилив нудоти.
Останніми тижнями було ще гірше і так кожного ранку. І це тоді, коли вона думала, що повертається до якогось… нормального життя.
Навколо неї точилась розмова, коли Фейра почула одне:
– Одна з моїх подруг дізналася, що вона вагітна.
Вагітна.
Фейра спинилась, світ закрутився в її голові. Ні, ні. Точно ні, вони ж збирались почекати, але…
– Фейро, з тобою все добре? Ти трохи зблідла.
– Мені треба поговорити з Маджею. – вона підняла очі, нездатна повністю подивитись на Мор.
Мор привела її до цілительки, де Фейра наодинці переговорила з Маджею. Кассіан, Амрен та її сестри з’явилися, почувши їх за дверима, але вона поставила щит, щоб не дати їм підслухати її розмову.
Вона мовчала коли Маджа робила свою робити, та потім цілителька поглянула на Фейру і усмішка з’явилась на її губах, хоч так і не сягнула очей.
Ні.
Хвилину потому Фейра вже вилітала з дверей відчуваючи як стіни навколо неї ставали меншими, знищували її.
Фейра важко дихала, сльози бриніли в її очах, коли вона врешті дійшла до спальні. Здавалось, ніби її ноги відмовили; вона сповзла по стіни, притискаючи коліна до грудей та ридаючи в них.
Вона почула тихі кроки поряд із собою, а потім м’яка рука торкнулась її передпліччя. Фейра побачила спокійне обличчя Елейн.
– Дихай, Фейро, глибоко дихай. – сестра показово вдихнула, і Фейра повторювала це, допоки повітря нарешті не наповнило її легені. Інші зібралися, наполовину схиливши голови, а Касіан майже нервово потирав шию.
– Я вагітна. – вимовила Фейра змушуючи саму себе говорити.
Мор різко вдихнула та практично відштовхнулася назад, швидко кліпаючи, наче не могла повірити в те, що щойно почула.
– А Різ… – Фейра похитала головою перш ніж почула кінець питання.
– Ні. Ми збирались почекати. Я цього не очікувала.
Тиша наповнила кімнату, коли в голові у Фейри все вирувало. Це мав би бути такий щасливий момент та точно не без Різа – він мав би побачити свою дитину. Вона розсіяно подумала про живіт, коли знову почала наростати паніка.
Азріель це помітив та присів перед Фейрою взявши її руки в свої пошрамовані. Елейн заговорила першою:
– Я знаю, ти хотіла б, щоб Різ був зараз поруч із тобою, але його тут немає. Тому зараз тобі треба боротись за свою дитину, Фейро. Тобі треба доглядати за собою. Малюк завжди буде вашим спільним, незалежно від того «він» чи «вона» це буде.
Вона мала рацію.
Скорбота ніколи не пройде, та вона може навчитись жити з нею. Можливо, саме син зможе її врятувати від цього.
Поки вона думала про це, слова вже осіли в її серці. Вона була вагітна і так завжди матиме часточку Різа поряд, навіть якщо його самого не буде.
Вона ніби відчула пробудження, а порожнеча в її душі почала розвіюватись.
– Ти маєш рацію. Та я не зможу впоратись з цим самотужки.
– Ми сім’я, Фейро. Тобі ніколи не доведеться. – Касіан заговорив першим і його голос був сповнений емоцій.
Отож, Фейра таки могла з цим впоратись. Заради Різа, заради їхньої дитини – вона просто мала це зробити.
---------
П’ять місяців потому
З кожним днем ставало все легше.
Як тільки вона зрозуміла, що до чого, добряче виплакалась в обіймах Мор, вона змусила себе продовжувати жити. Найперше вона взяла у свої руки Двір Ночі.
Це було доволі складно зважаючи на опір, який виник через те, що жінка мала керувати Двором. Вона ненавиділа те, що саме через сина її все ж визнали як Вищу Леді.
Отримавши цю роль, вона зрозуміла, що і гадки не мала як це – керувати Двором Ночі. Тож вона з головою поринула в книжки, вивчаючи все те, що могло їй знадобитись. Вона зустрічалась з іншими Лордами і ті з задоволенням їй допомагали. Фейра зрозуміла, що їй, насправді, подобається політика.
Можливо, це завдяки Різу.
Це була зимова ніч і Фейра вже звично читала книжки про політику, коли з’явився Азріель зі звично напруженим виразом обличчя. Однак, побачивши її, він зупинився, і його погляд трохи пом'якшав.
– Фейро. Не знав, що ти не спиш.
Вона посміхнулась, відклала книгу та потерла рукою живіт.
– Так, цей малий влаштував бунт, я не змогла заснути.
На його обличчі розпливлася справжня посмішка, хоч і маленька.
– Присядь, Азріелю, я хочу поговорити з тобою.
Його губи нахмурилися, але Азріель не став сперечатися, сівши навпроти неї. Фейра вже хотіла почати говорити, коли він запитав:
– Ти вже думала щодо імені?
Фейра закотила очі, тихо засміявшись сама до себе. Гарна спроба.
– Так, думала. Нікс, що означає «ніч». І я знаю що ти намагаєшся зробити, хоч це і не працює.
Азріель зітхнув, відкинувшись на спинку сидіння. Він все ще був занадто напруженим, його рука згиналася на нозі.
– Я припускаю, що у вас не склалася гарна розмова з Ерісом?
Його моргання було єдиною ознакою розгубленості перед тим, як страх залив його обличчя.
– Еріс? Не розумію про що ти говориш, Фейро…
Вона обірвала його на півслові зі знудженим виразом обличчя.
– Азріелю, ти ж знаєш яка я кмітлива. Тобі не потрібно брехати мені. І не бійся того, що я можу подумати. Все гаразд.
Він сів рівніше, та все ще з напругою у всьому тілі, ніби готувався до бійки. Вона уявляла собі багато різних запитань які міг би їй поставити, але він, здається, зупинився на одному:
– Як?
Вона посміхнулась згадуючи той день, коли зрозуміла це. Велика несподіванка.
– Зустріч Вищих Лордів. Я помітила ті маленькі, швидкоплинні погляди. І те, як ти вибухнув. Це ж було не тільки через те, що він сказав про Мор, чи не так?
Азріель розсміявся, в його очах була недовіра.
– Маєш рацію.
Вона злегка нахилила голову, лагідно посміхаючись.
– Розкажи мені як це сталось.
Він зітхнув, зрушившись на своєму місці.
– Я й сам не знаю. Я ненавидів його. Одного разу ми з ним зустрілись у справах і… це трапилось. Ми поговорили про Мор. І я дізнався що насправді з нею трапилось, що він зробив, щоб допомогти їй. Дещо сталося перед зустріччю Вищих Лордів, і саме тому я зірвався. Потім помер Різ і я почав часто навідуватись до нього. Він допоміг мені пережити біль втрати, поговорити з Мор і ми пообіцяли один одному допомагати і надалі. А потім ми вирішили допомогти тобі – це мало об’єднати нас в одну сім’ю.
Фейра була щаслива, що в нього був Еріс, коли її самої не було поруч.
– І як, вийшло?
Азріель майже посміхнувся.
– Ну, справа таки була в тобі. Хоча і в інших також. Розповідаючи тобі про нас, я хвилювався, як ти відреагуєш. Здається, мені не було чого боятися.
– Азріелю, ти ж знаєш, я не стану тебе засуджувати. Ви з Ерісом суджені?
Він знову засміявся, хитаючи головою.
– Господи, ні, не всі мають суджених, Фейро. Я… Я кохаю його просто так. Це не через зв’язок, який змушує нас бути разом і я, насправді, щасливий, що це так.
Вона розуміла. Зв’язок міг лише допомагати, як було в них з Різом, а міг і навпаки. Він міг просто змушувати людей бути разом, хоч вони і не обов’язково цього хотіли.
– Це все? – спитав Азріель, наполовину підводячись.
Фейра похитала головою, нахилившись вперед, і її обличчя стало серйозним.
– Ні. Ти довіряєш Ерісу? Особливо в тому, що він стане Вищим Лордом Двору Осені?
– А що?
– Я багато думала останнім часом і зрозуміла, що нам потрібен кращий світ ніж той, який ми маємо зараз. Моє становище це доводить. Але ті зміни, які я хочу провести неможливі з Бероном на моєму шляху. Тому я хочу його усунути. У мене вже є план, але мені потрібно поговорити з Ерісом і його матір'ю. Сподіваюся, ти зможеш організувати цю зустріч для мене. За певних обставин.
Азріель виглядав приголомшеним, але як тільки слова Фейри вляглися в його голові, він кивнув.
– Так, зможу. Коли?
– Якомога швидше.
Тиждень потому Фейра сиділа у своєму кабінеті, переглядаючи якусь інформацію, коли у двері постукали.
– Заходьте!
Азріель увійшов до її кімнати, і вона сіла на своє місце.
– Моя Вища Леді, у мене погані новини. На життя Еріса і Берона було скоєно замах. Отрута. – Він зробив паузу, коли Фейра затамувала подих.
– З ними все гаразд? Як це взагалі сталося?
– Ми не впевнені, вони все ще з'ясовують це. Еріс у безпеці, вони змогли надати йому антидот. Берон, однак, помер сьогодні вранці. Вони запізнилися. Еріс Вансерра віднині Вищий Лорд Двору Осені.
Фейра посміхнулася, добре знаючи, що навіть стороннє вухо цього не побачить. Лише почує, як вона отримала звістку про смерть Берона.
Щодо того, хто це зробив, ніхто не дізнається. Ніхто не запідозрить. Не тоді, коли мати Еріса гуляла з сином і стала свідком його непритомності. А що стосується Фейри та Азріеля, то у неї було дуже важливе обстеження вагітності.
Азріель був потрібен їй там для моральної підтримки.
Азріель відповів їй посмішкою, не менш задоволеною.
– Спасибі, що сказав мені, Азріель. А тепер залиш мене, я повинна написати листа Лордам і Ерісу.
Він залишив її одну, зачинивши двері з тихим клацанням.
Тепер, коли він пішов, нарешті настав час створити світ, за який вона боролася. Так само, як і Різ.
Вона присягнулася, що його жертва буде недаремною.