Work Text:
Куроо не здатен й подумати, коли вперше відчуває це.
Це не його провина, чесно. Якщо й обвинувачувати когось, то хіба що Лева. Зрозумійте, як і завжди, у них вечірнє тренування, якраз закінчився черговий підхід вправ, означаючи, що саме час зробити перерву на попити водички. Куроо п’є зі своєї пляшки і краєм ока бачить, як Кенма копається у своїй сумці з насупленим виразом обличчя. Кенма відчуває погляд Куроо на собі і здіймає очі, відкидаючи сумку в сторону, знизивши плечима.
— Не варто тобі було у свої ті ігри бавитися, коли виходив із дому, — все, що каже Куроо, мовчки передавши свою пляшку з водою Кенмі. Той буркоче якийсь контраргумент у відповідь, але бере пляшку і відпиває з неї.
Вони пили з одної пляшки багато разів, тому для них це не якась дивина. Хоч Куроо і не дає зазвичай комусь відпити з його пляшки, з Кенмою вони ділили її з першої їхньої зустрічі. Його дурненьке п’ятирічне «я» запевнило мозок, що ділитися з Кенмою — досить нормально. Тому це не Кенма, який просто пив воду з його пляшки, змушує мозок Куроо задуматися. А реакція Лева на це.
— Кенмо! У вас із Куроо щойно був непрямий поцілунок! — скрикує Лев, з круглими від подиву очима дивлячись на них. Він тикає пальцем, як у тому мемі з Людиною-павуком, широко роззявивши рота.
— Стулися, Леве! — не озираючись, каже Яку. Кенма просто пускає очі під лоба і продовжує пити з пляшки.
Куроо кліпає. Кенму не хвилює те, що в них був непрямий поцілунок? Куроо дивиться на губи Кенми на шийці пляшки, на те, як його кадик рухається, коли він ковтає, і на піт на його чолі, який приліпив деякі пасма його волосся. Він дивиться за тим, як Кенма забирає пляшку від своїх губ. Куроо цікаво, чи губи Кенми такі ж м’які, як і на вигляд...
Заждіть, шо?
Куроо знову кліпає, його кров крижаніє в жилах. Звідки ця чортівня взялася в його голові? Кенма — його найкращий друг, йому не варто думати про таке. Кенма пив із його пляшки, а не, дідько, цілував його. Так чи інакше, він не хоче цього.
(Але якщо хоче?)
— Куро.
Куроо ще раз кліпає, перш ніж подивитися на Кенму, який простягає йому пляшку назад.
— Так, любий? — він хоче звучати дражливо і, судячи з вишкіру Кенми, у нього вийшло.
— Тримай, — відповідає Кенма, чекаючи, коли Куроо забере свою пляшку, а потім злегка схиляє голову: — Дякую за непрямий поцілунок.
Куроо щось белькоче, його ця фраза застала зненацька. Він вже готовий встряти в безглузду суперечку, щоб приховати те, чому його щоки зарум’янилися. Розтуляє рота, щоб сказати щось, але помічає, як Кенма ледве стримує сміх. Зрозумівши, що це просто зачеп, Куроо корчить лице:
— Це така дурня.
— Мгм, — мугикає Кенма, а на його вустах розтягується посмішка, Коли він знову говорить, його голос звучить ніжно: — Просто ти дурненький.
— Еге, так-так, — тепер черга Куроо закочувати очі. Він спостерігає за тим, як Кенма розвертається, щоб доєднатися до решти команди. Куроо знову опускає очі на свою пляшку з водою. Непрямий поцілунок, думає він якомога насмішкувато, перш ніж відпити. Він намагається ігнорувати факт, що Кенма щойно пив із неї також. Він також намагається ігнорувати дивакувате відчуття у своїх грудях, коли він відставляє пляшечку в сторону і повертається до команди. Він ніколи не думав про це. Це точно була просто психологічна реакція. Тупий Лев, думає він, коли Кенма дивиться на нього з піднятими бровами.
Він присягається, що це було востаннє, коли він думав про Кенму в такому сенсі
Його не хвилює, що він про себе схрестив свої пальці.
***
Куроо сидить на уроці біології, коли він вперше порушує свою ментальну обіцянку.
Чесно кажучи, це нудний урок-повторення з чогось, що Куроо, скоріш за все, вивчив ще декілька років тому. Він несвідомо малює закарлючки у своєму зошиті, поки його вчитель монотонно начитує. Зазвичай йому подобаються уроки, але останнім часом його мозок був такий забитий і думками знаходився десь далеко, що він не може зосередитися на будь-чому, що говорить учитель.
Він не сильно задумується про те, що він малює, просто навмання водить своїм олівцем. Допоки він дійсно дивиться на свій листок, і Куроо розуміє, що він робить.
Він малює Кенму.
Це тупо і не виглядає файно, якщо він буде вже до кінця чесним. Все ж, він може сказати, що це дійсно Кенма, бо видно його волосся кольору пудингу і дещо роздратоване личко. Але найбільш важливе в цьому малюнку те, що губи, на диво, чітко намальовані, трішки надуті і з виразним контуром. Здається дивним, що він знає губи Кенми настільки детально. Здається неправильним. Брудним.
Він квапливо витирає малюнок, оглядаючись по сторонам, чи хтось також бачив це. Крутить головою по класу, щоб точно запевнитися, що за ним ніхто не спостерігає. Через декілька парт позаду він пересікається поглядами з Яку, який здіймає брови у відповідь на божевільні погляди Куроо по всій авдиторії. Куроо намагається вишкіритися до нього, але він впевнений, що вишкір не здається таким безтурботним, як би йому хотілося. Яку ще секунду дивиться на нього, перш ніж перевести погляд знову на дошку.
Куроо зітхає з полегшенням. Він дивиться на дошку і миттєво відчуває погляд Яку на собі, тому зі всіх сил намагається поводитися природно. Яку не знає. Ніхто не знає. Проте Куроо все ж почувається винним, хвилювання осідає в його шлунку. Він не знає, чому почувається так неприємно. Він не зробив щось неправильно.
Що поганого в тому, щоб знати чиєсь лице так добре?
Що поганого в тому, щоб малювати кожнісіньку деталь чиїхось губ?
Куроо не знає. Він не впевнений, чи він хоче знати. Він майже не дивиться на Кенму під час ланчу, ніби той побачить його наскрізь, якщо вони зустрінуться поглядами. Він, можливо, зможе, логічно обдумує Куроо. Врешті-решт, Кенма знає його ліпше за будь-кого іншого.
Більше він не знає, чи це добре.
У Куроо ще більше шкребе на душі, коли він отримує зізнання в коханні наприкінці дня. Це дивно, бо він давно не отримував ніяких зізнань і здавалося, що він був поза колом інтересу на першому і другому році навчання. Йому ж легше, чесно кажучи, бо він почувався дещо не у своїй тарілці через постійні відмови кожній людині, яка йому зізнавалася. Тоді йому просто не потрібно було щось таке. Він був задоволений просто мати Кенму під боком, щоб проводити з ним час.
Тому коли він відчиняє свою шафку, перш ніж вони з Кенмою вийдуть зі школи, він не був готовий до того, що лист впаде прямо йому в руки. На листі написане його ім’я й ім’я когось, з ким він розмовляв десь два (можливо, три) рази. Всередині нього відчувається раптовий докір сумління. Він ненавидів отримувати зізнання, не важливо, наскільки вони були улесливі. Він перевертає конверт і бачить миленьку наліпку-серденько, яка закриває його.
— Ти знітився, — Кенма тихенько прокашлюється, і його голос звучить дражливо, але Куроо бачить якусь напругу на його лиці. Він розуміє її, це точно жахливо бути поруч із кимось, коли той отримує зізнання.
— Не знітився я. Для мене є тільки ти єдиний, любий, — хихоче Куроо. Він відчуває відразу через свої слова, але вони обоє починають сміятися, тому йому якось по цимбалах.
— Дурень, — Кенма глумливо гепає його в руку.
Посмішка Куроо здається щирою, поки він запихає лист у свою сумку. Він відчуває погляд Кенми в його сумку, де вже з часом зібралася невеличка колекція листів. Кенма мовчить весь шлях додому. Порушує тишу аж коли вони доходять до їхнього району.
— Ти хоча б один читав?
— Га?
— Листи.
— О. Ні, і не збираюся, через них я почуваюся ще тим лайном, — Куроо з зітханням поправляє сумку на спині.
— Знаєш, ти якийсь безнадійний романтик.
— Аж ніяк, — протестує Куроо, але знає, що це правда. — Мені просто не подобається зізнаватися людям, яких ти заледве знаєш! Типу, кажу тобі, що стовідсотково ні одна людина, яка мені зізналася, не знає найдурнішої маленької деталі про мене. Наприклад...
— Що ти сіпаєшся вві сні, — без задньої думки пропонує Кенма. — Або те, що ти спочатку їси найменш смачне, щоб в кінці з’їсти найсмачніше.
— В яблучко... — прокашлюється Куроо, а в його грудях розливається дивне відчуття. Це захопливе відчуття любові, до якого Куроо вже звик, коли Кенма розказує такі маленькі деталі. Він дуже любить Кенму. У Куроо є сильне бажання сказати йому це прямо зараз і він ледве не зривається, але щось зупиняє його. Він не впевнений, що саме. Замість того, щоб зациклюватися на своїх словах, він просто закидає руку на плече Кенми. — Радий, що ти розумієш.
— Еге, — Кенма спритно притискається до його боку.
Не дивлячись на те, що холодне повітря прочісує його волосся, Куроо тепло.
***
Тиждень потому вони сидять у бібліотеці, коли це трапляється знову. Хоча цього разу все інакше. Бог любить трійцю, так?
Кенмі зазвичай не подобається ходити в бібліотеку, щоб повчитися, він не любить це нагромадження людей, які тут часто сидять. Він надає перевагу тому, щоб залишатися вдома чи в кімнаті Куроо, але сьогодні він сидить у бібліотеці з причини, про яку Куроо навіть не здогадується.
Куроо порається над своєю домашкою ще п’ять хвилин, перш ніж зітхнути і заплющити очі, щоб не викинути до бісової матері свою домашню роботу через всю кімнату. Хто взагалі рішив, що вчити Шекспіра — хороша ідея? Він розуміє, що дивиться по той бік стола прямо на Кенму, який, здається, виконує якусь домашку з англійської.
Брови Кенми зосереджено насуплені. Куроо хоче перехилитися і розгладити їх. Дивлячись на його лице, очі Куроо ковзають нижче і зупиняються на губах Кенми. Вони трішки надуті, як і завжди, коли Кенма зосереджений. Час від часу Кенма стискає їх.
Він дивився, аж поки Кенма не здіймає погляд, і Куроо розуміє, що витріщався. Він квапливо і з винуватим виглядом відвертається. Коли він знову зиркає, то Кенма поглядом свердлить його лице.
— У мене щось на лиці?
— Е, ні! Просто війка, — бреше Куроо, перехилившись через стіл, щоб змахнути рукою з щічки Кенми, який завмер від цього. Коли Куроо забирає руку, у місці, де його пальці торкалися Кенми, слабо пощипує, ніби в них ніколи в житті не було фізичного контакту. Ніби вони не трималися за руки чи не обіймалися. Перш ніж вишкіритися, Куроо прикидається, ніби здуває уявну війку зі своїх пальців. Він розуміє, що його посмішка не відбивається в очах. — Ось так, завжди будь ласка.
— Дякую. Ти так довго витріщався на мене, що я подумав, ніби в мене ще одна башка виросла.
Скромна усмішка.
Куроо тихо сміється, перш ніж опустити очі у свою роботу. Він так і не записав нічого. Він не може думати про Шекспіра, коли його мозок зациклився на думці про те, як щойно вуста Кенми ніжно витягнулися в усмішці.
Губи Кенми такі красиві. Куроо не розуміє, як це взагалі можливо, бо він ніколи не дивився на чиєсь лице і робив висновок, що йому подобаються губи. Але губи Кенми здаються такими м’якими, рожевенькими і дуже гарними. Як взагалі чиїсь губи можуть бути такими милими? І на думку Куроо, Кенма був без сумніву найгарнішою людиною у світі з таким личком, довгими війками, котячими очима, його сміхом і усмішкою.
Куроо розуміє, що так і не ворухнувся. Він оглядає листок перед собою і дивиться на одне-єдине питання, на яке він відповів за годину в бібліотеці...
Годину?
По суті, він майже годину думав про губи Кенми.
Гаразд. Це точно не характерно для найкращих друзів.
Куроо втягує повітря, паніка прокочується його тілом. Він не був гетеро і знав про це, але він до біса ніяк не міг закохатися у свого найкращого друга. Це просто неможливо. Вони стільки дружили, Куроо би знав, якщо щось таке...
— Куро? — Він різко здіймає голову. Кенма дивиться на нього повними занепокоєння очима. — Ти дивно дихаєш.
Куроо втупився в нього широко розплющеними очима. Кенма ще щось каже, але Куроо лише може сфокусуватися на тому, як волосся Кенма прикриває частину його лиця, як його очі трішки мружаться і як він стурбовано закусує губу.
Ох.
Ох.
Куроо різко підривається на ноги, очі Кенми схвильовано слідкують за ним. «Вибач, — крізь стиснуті зуби промовляє він, махнувши Кенмі, коли той теж піднявся, — дай мені секунду». Він якомога природніше йде геть від їхнього столу, крокуючи через бібліотеку, і чує, як гучно гепає його серце в грудях. Він замикається в туалеті і скручується на підлозі, обхопивши руками свої коліна.
Він закоханий у Кенму.
Він закоханий у свого найкращого друга.
О Господи.
Повітря надто гаряче. Він заледве може дихати. Розпачливо якомога вільніше розпускає свою шкільну краватку. Намагається вирівняти дихання, але він може лише думати про те, яким забудькуватим він був. Він зустрічався до цього, цілувався, але такі любовні штучки ніколи не були його основною ціллю життя. Він ніколи насправді не рвався шукати своє кохання. Врешті, у нього був Кенма. Йому завжди був потрібен лише Кенма.
Дідько.
Невже він справді весь цей час був закоханий у Кенму?
Куроо щодуху заплющує очі і розуміє, що ним трусить. Він не знає, чому в нього напад тривоги, він лиш знає, що ледве змушує себе дихати. Здається, ніби він топиться.
Все добре, намагається він сказати собі. Але це не так. Нічого не добре.
Його руки дрижать, коли він витягує їх перед собою. Він намагається сфокусувати свій погляд на них, але все ніяк не виходить. Його руками просто тріпає перед ним і через це він ще більше панікує. Дихати досі важко і з часом стає все важче. Він не може дихати.
Він не знає, скільки сидить тут, намагаючись вспокоїти свою паніку. Намагаючись дихати нормально.
Куроо здригається від стуку в двері. Він намагається якомога глибше вдихнути, щоб сказати, що туалет зайнятий, але по ту сторону чути голос Кенми:
— Куро, це я. Пусти.
Куроо не хоче й думати про відповідь, бо він взагалі заледве може сформувати зв’язну думку. Він не контролює власних дій. Ніби хтось тягне його за ниточки, він тягнеться до дверної ручки. Дуже важко відчинити двері тремтячими руками. Зрештою він справляється, і щойно клацає замок, як двері миттєво відчиняються, швидко пропустивши всередину Кенму. Той замикає за собою двері.
Не витрачаючи марно час, Кенма опускає на землю щось у руках. Куроо відчуває, як Кенма спостерігає за ним, за його збитим диханням, за його тремтячими руками і тим, як сам він труситься. Кенма дивиться так пильно, що Куроо думає, ніби він знає, наскільки сильно у нього болить грудина. Після, здавалось би, години, але насправді минуло лише декілька секунд, Кенма присідає біля Куроо. Він здіймає руку, близько біля руки Куроо, але так і не торкається її.
— Можна?
Куроо махає головою, ще раз щодуху заплющивши очі, коли долоня Кенми ковзає по його передпліччю. Великий пальчик Кенми обережно кружляє по його рукаву, і Куроо змушує свій мозок думати лише про це. Це не просто, думки в його мозку розганяються до сотні кілометрів за годину, і Кенма сидить так близько поруч із ним, і його руки досі дрижать,і, о лишенько, він такий закоханий у Кенму, і...
— Твої думки такі голосні, — мимрить Кенма. — Досить так багато думати, коли ти ледве дихнути можеш.
Насправді, це не так просто. Куроо завжди був надзвичайно уважним, лиш трішки не дотягував до Кенми. Він помічає маленькі деталі, і коли їх забагато, його мозок просто перевантажується. Як зараз. Те, як Кенма дивиться на нього, як гудить лампа, як його волосся вляглося на чолі, цього просто забагато.
Кенма не кладе свою долоню на груди Куроо, як би це зробили інші люди, намагаючись контролювати його дихання. Кенма знає, що відчуття долоні на його грудях змусить його почуватися надто стиснутим і переповненим. Він пам’ятає, що замість цього потрібно покласти руку на передпліччя Куроо. Бо Куроо любить фізичний контакт, йому потрібен фізичний контакт, але деколи цього забагато. Доторк Кенми змушує його почуватися в безпеці.
Його погляд уже не такий замулений, можливо, це жорстокий вибрик його мозку, бо тепер він чітко бачить схвильоване лице Кенми. Він може бачити кожну мікрочастинку його лиця. Кожну. Кожнісіньку. Деталь. Бездумно Куроо простягає руку і розгладжує одну з бровок Кенми. Його тремтлива рука ковзає нижче до волосся перед очима Кенми, закладає пасмо за вушко Кенми.
Йому можна це робити?
Куроо робить глибокий вдих, і з якихось причин паніка повільно згасає, коли він закладає волосся за інше вушко Кенми. Юнак не зупиняє його. Куроо розуміє, що більше зосередився на Кенмі, ніж на своїй паніці. Він тепер може дихати. Він може чітко бачити. Куроо не знає чи це добре, чи ні. Здається, що це добре, бо йому тепер не здається, що він зараз помре, але того, як Кенма дивиться на нього, достатньо, щоб Куроо знову закохався.
— Дідько, — Куроо дозволяє своїй голові впасти не плече Кенми, який обхоплює його руками. Він відчуває, як рука прочісує його волосся, і йому хочеться плакати. Кенма іншою рукою ковзнув навколо торсу Куроо, досить повільно, щоб зупинитися, якщо Куроо захоче цього.
— Через що це? — м’яко запитує Кенма, він дихає прямо у вухо Куроо. Він тремтить. — Якщо хочеш поговорити про це.
Куроо видає нерішучий звук.
— Ти поводився дивно десь приблизно останній тиждень, — каже йому Кенма, його спокійний тон не звучить як звинувачення, радше як констатація факту. Тепер уже Куроо обхоплює Кенму руками. Він не хоче казати, як він почувається. Він не може. Це все зруйнує. Ніби почувши його думки, Кенма легенько стукає по потилиці Куроо. — Щоб там не було, ти можеш сказати мені.
Куроо чує сумнів у голосі Кенми. Вони ніколи не приховували нічого від один одного, їм ніколи не потрібно було. Потреба Кенми у тому, щоб запитати у Куроо, що не так, означає, що він був надто очевидним. Чесно кажучи, це вперше він щось приховує від Кенми більше одного дня. Він просто не хоче втратити його.
— Я не можу, — буркоче Куроо, його голос ледве чутко. Рука Кенми завмирає в його волоссі.
— О.
Пробач. Прошу, не злися, намагається сказати він, але не може.
— Ти ж знаєш, що не мусиш нічого приховувати від мене, правда?
Куроо мружиться, почувши біль у голосі Кенми. Ніхто цього не помітив би, окрім нього, і через це його серце калатає ще дужче. Він стискає Кенму сильніше.
— Нічого такого.
— Тоді чому ти так поводишся?
— Нічого такого, — повторює Куроо, усвідомивши, що навіть власний голос не звучить переконливо.
— Куро.
— Я не знаю, гаразд? — Куроо тремтливо вдихає, його голос звучить розчаровано. — Я не знаю як сказати. Я думаю... Думаю, зі мною щось не так.
Кенма зітхає, і на один маленький момент Куроо думає, що він піде від нього. Але натомість рука знову починає прочісувати його волосся, і Кенма видає:
— Любий, все з тобою так, — кличка непомітно для Кенми висковзує з його вуст, це звичка, яка з’явилася у них обох. Куроо користується нею більше щоб поглузувати і в звичайному житті, але Кенма каже їх, як тільки Куроо потрібен спокій. Цього разу йому не легше, замість цього в його грудях випалюється дірка. Любий. Любий. Любий. Це зводить його з розуму. — Тобі завжди було важко пояснити власні емоції, коли ти не розумієш, чому вони виникли. Тобі не потрібно говорити мені, якщо ти... Ну, якщо не хочеш. Я ніколи не залишу тебе.
— Але ж ти залишишся?
— Звичайно.
— Ти сам цього не знаєш, — Куроо намагається віджартуватися, але насправді звучить схвильованим.
— А ти?
Куроо на секунду відхиляється від Кенми, вигнувшись назад, щоб заглянути в його лице. Кенма невиразно дивиться на нього у відповідь, поки Куроо оглядає його. Кенма не знає, що саме шукає Куроо. Щоб це не було, не здається, що Куроо врешті знайшов це. Він знову нахиляється до плеча Кенми. Не рухається. Він більше не дрижить, хоча його дихання досі трішки нерівне. Кенма притискає його ближче.
— Нам варто йти, — тихо промовляє Кенма через ще п’ять хвилин. — Хтось точно чекає, щоб туалет звільнився.
— Гаразд, звичайно. Гей... Якщо хтось побачить, що ми вийшли разом, то подумає, що в нас був секс, — Куроо ледь не чує, як Кенма морщить носа через цей жарт. Він намагається не думати про реакцію. Встає, і Куроо помічає, що Кенма приніс його сумку. Він піднімає її. — Дякую за допомогу.
— Куро, — кличе Кенма так тихо, що Куроо заледве чує. Він думає, що Кенма щось скаже через його коментар про секс. Хай там як, він повертається і бачить, що Кенма дещо сумно дивиться на нього. — Не ігноруй що б там тебе не гризло. Знаю, ти намагаєшся придушити це в собі, але не потрібно. І пообіцяй мені, що ти найближчим часом не намагатимешся ізолюватися.
На мить Куроо охоплює страх. На нього звалюється розуміння, наскільки добре Кенма знає його. Це не те, що йому варто забувати. Зазвичай, коли Кенма психоаналізує його, Куроо запротестував би, насварився чи навіть намагався би проаналізувати Кенму у відповідь. Цього разу він лише посміхається, кивнувши, перш ніж розвернутися, щоб відчинити двері. Він ігнорує біль у грудях. Він ігнорує те, як сильно він хоче Кенму.
— Ходімо додому, гаразд? Бібліотека мене дратує.
Ніхто з них не приймає обіцянки, якої Куроо так і ніколи не виконає.
***
Куроо хоче комусь розповісти про потік своїх думок останнім часом, але людина, якій він зазвичай довіряє, — це та сама людина, якій він не може сказати, тому він тримає це в собі. Майже миттєво це виявляється поганою ідеєю. Чесно, він не стримує своїх емоцій. Він просто намагається їх ігнорувати! І він не уникає Кенми, він просто останніми днями був постійно зайнятим!
Щонайменше, саме це він каже собі.
Куроо знає, що Кенма помічає, що він швидше відходить від нього, коли вони обіймаються, і що він відсмикує свою руку, коли вона доторкається до долоні Кенми. Він знає, що вони проводять менше часу разом, і це змушує його почуватися жахливо, бо Кенма знає, наскільки Кенма цінує проведений разом час.
Він не може не відчувати, ніби тоне щоразу, коли здалеку спостерігає за Кенмою. Коли вони в бібліотеці, на тренуванні, грають у відеоігри; він помічає за собою, що дивиться на Кенму кожен вільний момент. Це дивно. Куроо міг дивитися на Кенму все своє життя без відчуття, що рука, яка стискається навколо його серця, врешті розчавлює його. І от, зараз він хоче розвалитися на частинки щоразу, коли він дивиться на свого найкращого друга.
Він не хоче піднімати цю тему. Не хоче дозволити собі обробити інформацію. Намагається поводитися нормально.
— Ми не бачилися весь тиждень, — буркоче Кенма йому, коли вони якогось вечора йдуть додому після тренування.
— Ти зараз мене бачиш, — жартує Куроо, але розуміє, що це не те, що Кенма мав на увазі. Він кидає на нього погляд і бачить, що Кенма дивиться прямо попереду, навіть не бавлячись у відеогру. — Вибач, Кен.
— Хочеш на ночівлю сьогодні? — як і зазвичай, Кенма ігнорує його вибачення.
Куроо відчуває тиск. Він спеціально уникав ночівлі, відколи усвідомив свої почуття. Він жахливо керує емоціями, коли втомлений, і тому він усіма способами уникає сонним бачитися з Кенмою.
— Можливо, не сьогодні? — вирішує він, копаючи ногою камінець, який лежав на землі. — Я втомився.
— О. Ми можемо одразу піти спати, — зазначає Кенма. Куроо гмикає.
— Не в цьому сенсі, любий, — кличка здається звичною, такою звичною, і Куроо готовий розплакатися. Хоча це відволікає Кенму, і не сказати, що він бреше про втому. Він справді втомлений, але не сонний. Радше в ментальному сенсі втоми типу серце-розривається-на-шматки-у-грудях і витріщаюся-в-стіну. Він втомився усвідомлювати свої почуття. Було набагато легше, коли він не знав.
— Ти в порядку?
— Еге. — Вони з Кенмою котять камінчик вниз по вулиці, щоразу змінюючи один одного, хто буде його копати.
Тиша не була такою комфортною, як зазвичай.
***
Він знає, що недостатньо старається, бо Кенма одного дня після школи каже йому, що вони разом йдуть на каву. Похід в їхнє улюблене кафе ніколи не обговорювалося, бо вони зазвичай туди просто йшли. Але якщо Кенма запросив Куроо, то це означає, що він знає, що щось досі не так.
Через це він почувається просто жахливо, бо емоції, які беруть гору, тепер впливають і на Кенму, судячи з того, як невпевнено той виглядає, коли запитує про кафе. Тому він купує для Кенми напій, як несказане вибачення за сказане, на яке у нього немає сміливості. Він без задньої думки платить за додаткові збиті вершки для напою Кенми.
Він якраз повертається до їхнього столику і завмирає. Кенма більше не сидить один. Чувак нависає над Кенмою, дивлячись на нього зверху вниз, ніби намагаючись виглядати до біса спокусливим. Він чує, як цей хлоп питає в Кенми, чи він із кимось, але за гулом закипаючої крові він не чує відповіді Кенми. Куроо хоче вдарити стінку.
Замість цього він вальсує до їхнього столика.
— Агов, любий, — він ставить напій Кенми на столик, перш ніж поцілувати його в маківку. Він вирівнюється поряд із стільцем Кенми, прямо перед хлопцем. Його губи терпнуть від поцілунку. Він стримує бажання доторкнутися пальцями до своїх губ. Чекає секунду, перш ніж прикинутися ніби щойно побачив іншого хлопця. — Ти хто?
Юнак неохоче представляється. Виглядає дещо некомфортно, але схрещує свої руки. Здається, йому вже набридла присутність Куроо.
— Куро, — буркоче Кенма його ім’я, наче попередження. Якимось чином, він змушує Куроо почувати і гірше, і краще водночас.
— І тобі... Щось потрібно? — Куроо не зважає на тон Кенми й оглядає хлопця з голови до ніг.
— Лише його номер, — відповідає той. Куроо вже забув його ім’я. Кенма тягне його за рукав. Хлопець стенає плечима зі словами: — Просто подумав, що він миленький.
— Він справді милий. Але він зайнятий, — Куроо теж схрещує руки. Юнак кліпає.
— О, — пауза, — Ким? Я не знав.
— Ніким, — каже Кенма.
— Мною, — відказує Куроо водночас із ним. Він прикидається, ніби це не кольнуло його. Врешті-решти, вони справді навіть не зустрічаються.
На щастя, цей хлопець не йолоп і поважає інших людей, бо просто вибачається перед Куроо за незнання. Куроо тяжко когось ненавидіти, коли вони ввічливо поводяться. Незабаром юнак йде, але повітря досі напружене. Куроо сідає за своє місце і помішує свій напій трубочкою. Почувається дивно. Слова, які він сказав, для нього означають набагато більше, ніж він хотів би цього визнати.
— Знаєш, я би й сам справився, — неочікувано подає голос Кенма, і Куроо різко здіймає на нього очі. Брови Кенми насуплені. — Тобі не потрібно отак вклинюватися.
— А що, ти хотів дати йому свій номер? — глузує Куроо. Він не хотів казати це з гіркотою в голосі, але Кенма все ж вловлює її.
— Чому ти поводишся як мудак? Звичайно, що ні. Він був невинуватий.
Куроо не дуже добре від відчуття полегшення, яке розкочується його тілом від цих слів. Однак, воно затьмарено неспокоєм, бо він не знає, чому Кенма незадоволений ним.
— Крайній раз, як я пам’ятаю, тобі не подобалося, коли з тобою говорили незнайомці.
— І відтоді все могло змінитися, — відрізає Кенма. Ти навіть не помітив би цього, ось що на думку Куроо намагається сказати він.
— Я просто намагався допомогти, гаразд? — Куроо відпускає свою трубочку, дозволивши їй впасти у кухоль. Він не очікував, що Кенма ось так поводитиметься. Через це він здається собі ще тим лайном і опускає голову на свої руки. — Я не знаю, чому ти такий.
— Який?
— Ніби ненавидиш думку, що я прикинувся твоїм хлопцем, щоб витягнути тебе з ситуації, як я завжди роблю. Якщо б ти хотів прийти сюди один, ти б міг просто так і сказати. Якщо б ти хотів, щоб я зупинився, ти б міг просто, бляха, сказати про це, — Куроо не хотів запалюватися, справді не хотів, але те, як Кенма дивиться на нього, випалює дірку в його серці. — Я вже догнав, що мене не було поряд, але якщо ти вже запросив мене, то, щонайменше, поводься так, ніби хочеш, щоб я був тут.
Кенма витріщається на нього і злість Куроо випаровується. Знову він почувається винним.
— Вибач, — швидко проговорює він, коли Кенма розтуляє рота. — Мені шкода, Кен, я...
— Твоя правда, — каже йому Кенма, і Куроо думає, що він проїбався. Він збирається з силами, але Кенма лиш зітхає. Він тараторить так швидко, ніби Куроо от-от збирається перебити його: — Я не люблю, коли незнайомці крутяться навколо мене. Ти зробив те, до чого звик, і це було правильно. Я просто... Сумував за тобою, і я знаю, що ти щось переживаєш, але це просто так дивно, що ти справляєшся з цим тим, що віддаляєшся від мене, коли зазвичай робиш навпаки. Я ображався на тебе без причини. Мені варто... Мені варто було сказати, що я сумував за тобою.
— Дідько, Кенмо, я...
— Будь ласка, не кажи нічого, — Кенма крутить між пальцями свою трубочку, нерішуче калатаючи нею по своєму стакані. — Просто пообіцяй, що ти будеш більше поряд.
Цього разу Куроо обіцяє. Він не знає чи схрестив він пальці, чи ні.
***
Цієї ночі йому наснився кошмар. Досить дивно, що йому сниться те, наскільки жахливий його батько, бо цього йому не снилося вже багацько років. Проте це добряче впливає на нього, і коли він прокидається, то розуміє, що дрижить. Його руки на ковдрі тремтять, і він впевнений, що плаче. Роздумує над тим, щоб піти до Кенми. Він зазвичай йде до нього після кошмарів, це рутина, до якої вони звикли, коли його батьки майже щоночі сварилися. Взагалі-то, саме Кенма запропонував це, після того як Куроо являвся в дверях достатньо разів, щоб помітити певну закономірність.
Але побачити Кенму, коли він знову уразливий, — точно не найкраща ідея. Варто лиш погляду Кенми, і Куроо, можливо, прямо там і на місці зізнається у своїх почуття. Можливо, ще й поцілує.
Тому він просто крутиться і намагається знову заснути. Намагається не думати про свого батька. Намагається не думати про факт, що вже четверта ранку, і Кенма, можливо, вже прокинувся, бавлячись в одну з ігор, яку йому дав Куроо. Намагається не думати про факт, що йому б зараз було дуже добре лежати поруч із Кенмою, поки той грає. Намагається не думати взагалі.
Звичайно, це не працює, і він решту ночі не спить взагалі. Ледве змушує себе піднятися з ліжка, коли дзвенить будильник. Він не знає чи то від утоми, чи то від страху побачитися з Кенмою.
(Бреше собі. Це через утому; він дуже хоче побачити Кенму.)
Коли Куроо підходить, Кенма вже чекає на нього на їхньому звичному місці, що значить те, що вони, можливо, запізняться до школи. Ну, що ж. Він буркоче привітання Кенмі, перш ніж зрушити, навіть не дивлячись на нього. Кенма тихо йде поруч із ним і грає в гру, тому Куроо розуміє, що всю дорогу вони проведуть у тиші. А тоді Кенма прокашлюється.
— Нормально спалося? — тихо цікавиться він. Куроо кидає на нього погляд і бачить, що Кенма поставив гру на паузу.
— Настільки очевидно? — кривиться Куроо.
— Знаєш, ти досі поводишся дивно, — мугикає Кенма.
— Еге, вибач, — Куроо чеше свій зашийок. — Цього разу в мене нема ніякої відмовки, так? Типу, якщо моя дупа надто жирна і через це мені незручно спати, то це досить розумне пояснення?
Кенма хихоче, перш ніж тихо зітхнути. Куроо тяжко зітхає у відповідь.
Вони продовжують йти, поки Куроо не відчуває, що його легенько смикають за рукав. Він дивиться на Кенму, очікуючи, що у відповідь він побачить роздратоване лице. Можливо, навіть неприязне лице, яке Кенма кривить, і Куроо дуже боїться. На щастя, лице Кенми не виражає взагалі ніяких емоцій, але в очах видна легка ніжність. Він продовжує триматися за рукав Куроо, коли говорить, а голос його звучить рішуче, проте не розлючено:
— Ти зазвичай приходиш до мене, коли тобі сняться кошмари. Ти... Ти більше не хочеш?
Куроо відчуває, як сильно гепає його власне серце. Що ж йому сказати на це? Звичайно, що він хоче ходити. Але не може. Просто не може. Тому замість того, щоб відповісти, Куроо намагається вишкіритися і змінити тему.
— Звідки ти знаєш, що мені наснився кошмар? Бо, чесно кажучи, спалося мені пречудово!
— Годі.
— Що «годі»?
— Прикидатися, ніби все добре? Звичайно, що, можливо, ти останнім часом спав чудово, але минулої ночі — точно ні. І ти не прийшов до мене. Не те, що ти зобов’язаний, але я просто думав, що ти сам знаєш, що можеш прийти, якщо хочеш. Хіба що я не прояснив достатньо...
— Кенмо, — мотає головою Куроо. — Це не твоя провина, гаразд? Я знаю, що міг би піти до тебе минулої ночі, і я справді хотів би, але я просто не можу. Мені шкода. Я хотів, бо довіряю тобі і поруч із тобою я почуваюся в безпеці. Я просто досі проходжу деяке лайно, гаразд?
— Добре, — дивиться на нього Кенма.
— Що за чортівня.
— Що?
— Я щойно розкрив тобі душу, а ти мені просто «добре»!
— Добре?
— Що за чортівня? — повторює Куроо, голосно розсміявшись. Він швидко зиркає на свій наручний годинник. Тоді він імпульсивно простягає руку Кенмі. — Гайда, нам потрібно поспішати або запізнимося.
Частина його очікує, що Кенма не візьме його за руку. Він майже хоче, щоб Кенма не брав, бо знає, наскільки він всередині силкуватиметься. Все ж, він простягає руку, коли Кенма хапається за неї і переплітає їхні пальці. Куроо намагається не дриґнути, коли мороз пробігає поза шкірою.
Дідько. У нього величезні проблеми, чи не так?
Це вертиться в його голові цілий день, допоки він не лягає в ліжко. Куроо не може думати про щось інакше. Зазвичай, він би в цій ситуації спробував вгамувати і придушити, якби в нього були почуття не до тієї людини. Цього разу він знає, що не зможе вічно стримувати власних почуттів до Кенми. Особливо відколи речі, які вони звикли завжди робити, мають тепер зовсім інший підтекст. Речі, які колись були невинними для Куроо, тепер змушують його як скаженого пекти раки.
Його розум розгулявся на повну, але він врешті вкладається спати набагато пізніше, ніж мав би. І через неймовірну удачу Куроо знову сниться кошмар. Цього разу не про батька. Не те, щоб він був взагалі про щось, і Куроо забуває його, коли прокидається, проте зі звичними після кошмару холодком по шкірі і сльозами.
Була лише третя ночі. Куроо може піти до Кенми. Там безпечно, комфортно і, звичайно, там буде Кенма. Хоча ні, не варто. Не варто йому розкривати свою Ахіллесову п’яту. Правда?
Правда?
О, та до біса, думає Куроо, розкривши ковдру. Він сяк-так натягує кенгурушку і топає вниз по сходам, наполовину нап’яливши своє взуття, коли відчиняє двері, щоб вийти з будинку. Він швидко крокує до дверей Кенми, дістаючи свій телефон, щоб написати повідомлення Кенмі.
кенмо мож двері відкрити бо я щас собі дупу відморожу
Не так вже й холодно насправді, але він хоче поводитися як зазвичай. Це ж було як зазвичай, так? Згадка дупи було досить звичним. Еге. Але Кенма вже три хвилини не відповідає, і тепер Куроо справді обдумує, щоб повернутися додому. Хтозна, можливо, Кенма вже спить.
Та кого він смішить, звичайно, що Кенма не спить. Двері відчиняються, і за ними стоїть Кенма з скуйовдженим волоссям, потираючи очі, ніби провів години за відеоіграми (так і є). Його піжамні штанці вільно простягаються по ногах, і Куроо зглитує, коли бачить, що Кенма одягнутий в одну з старих футболок Куроо.
Стулися до чорта, проговорює сам собі Куроо. Кенма завжди носив твій одяг, це не така вже й проблема. О, але це проблема. Кенма дійсно вдягав його одяг при певних обставинах, але не відколи Куроо зрозумів, наскільки він безтямно закоханий. Куроо так сильно кортить поцілувати його вуста. Біль у грудях стає все сильнішим.
— Кошмар?
— Е, так, — кліпає Куроо.
Кенма повільно зітхає і розвертається. Куроо проходить за ним усередину і рухається в кімнату Кенми. Телевізор увімкнений, гра стоїть на паузі. Куроо плюхається на ліжко і стогне прямо в ковдру.
— Хочеш побалакати про це? — Куроо відчуває, що поруч прогинається ліжко під Кенмою. — Я тоді гратиму, якщо не хочеш...
— Я не пам’ятаю, — Куроо здіймає голову і кидає погляд на Кенму. Він знає, що на його лиці відбивається весь біль, але він ніяк цьому не зарадить. Він просто щокою валиться назад на ліжко і заплющує очі.
— Кошмар?
— Мгм.
Кенма мовчить. Куроо хоче, щоб він хоча б щось сказав. Є щось таке комфортне в голосі Кенми, щось таке в його м’якому, проте виразному тоні, що розслабляє Куроо. Ось, про що думає Куроо, коли відчуває невпевнений рух руки у своєму волоссі. Він розплющує очі і бачить, як Кенма з лагідним лицем витріщається на нього у відповідь.
— Ти можеш залишитися на ніч, — буркоче Кенма, стенувши плечима. — Я сумував за тим, щоб ти був поряд.
— Хіба я не був поряд? — запитує Куроо, але вони обоє вже знають відповідь. Куроо зітхає: — Дідько, я так гімняно поводився з тобою, правда? Вибач, я справді...
— Я би не сказав, що гімняно, — тихо перебиває Кенма. — Ти не був багато часу поряд, але це через те, що щось відбувається, чи не так? Коли ти ігноруєш те, що тобі кажуть твої емоції, ти відносишся до себе, як до лайна, а потім отако воно вилазить.
— Неправда! Назви хоча б один раз, коли таке було, — Куроо невпевнено зітхає і якомога нахабніше намагається закотити очі (у нього не виходить).
— Коли твій батько пішов і ти прикинувся, що все добре.
Ну, піймався на гарячому!
— Гаразд, але це не те. Цього разу воно не пов’язане, це... — він затинається і стуляє рота. Він надто глибоко в розпачі, щоб говорити про ситуацію, не викривши себе. Не здається, що Кенму це хвилює, його рука досі у волоссі Куроо.
— Досить уникати, Куро. Ти можеш не казати мені, просто... Досить робити це. Так розчаровує бачити, як ти щоразу стримуєш себе.
— Якщо ви розумієте, про що він...
— Куро.
— Кенма!
— Вгомонися.
— Я просто намагаюся розбавити атмосферу! — Куроо легенько штуркає руку Кенми, щоб та далі прочісувала його волосся. Кенма слухається, але суворо зиркає на нього. Куроо зітхає і щодуху заплющує очі. — Я просто... Переживаю деякі емоції, шариш? Не парся. Гаразд, брешу, це досить запарно. Я просто не знаю, як пережити їх всіх, і я не впевнений, чи справді... Хоча ні, я впевнений, що вони справжні, проте...
— Куроо, — обережно подає голос Кенма. — Тобі не потрібно відчитуватися переді мною. Я просто хочу знати, чи з тобою все добре. Але ти точно не в нормі, і це проблема, бо я не знаю, як повинен допомогти тобі. Я хочу допомогти тобі.
— Достатньо того, щоб ти був поруч. Я просто хочу обійняти тебе.
Кенма затихає. Ця фраза здається тяжким вантажем на його серці. Куроо знає, що Кенма показує кохання тим, скільки проводить часу. Він навіть не намагався попрохати про це, але чесність у словах — те, що об’єднує їхні мови кохання.
Куроо перестає відчувати руку у своєму волоссі, а потім чує шурхіт. Крізь заплющені очі він бачить, як вимикається телевізор, і вже через секунду матрац прогинається інакше. Він розплющує очі і замулено бачить, як Кенма заповзає до нього на ліжко. Він розкриває руки, щоб Кенма міг влягтися на його груди. Куроо відчуває, як обхоплює його своїми руками Кенма, і дозволяє собі заритися лицем у маківку Кенми, ледве торкаючись його волосся. Йому цікаво, чи Кенма чує, як шалено гепає його серце.
—Я дещо скажу, — шепоче Куроо і відчуває, як киває Кенма. Він робить глибокий вдих. Тільки не зізнайся випадково, не зізнайся, не зізнайся, не зізнайся. — Я знаю, що я нікчемно поводився з тобою, гаразд? З тобою і собою, і навіть не сперечайся зі мною, бо сам знаєш, що це правда. Я справді до чорта ненавиджу, що не можу прийняти власні емоції та я стараюся, але це дуже складно. Я намагаюся. Мені шкода, Кенмо, я справді намагаюся. Думаю, мені просто потрібна твоя допомога, щоб зараз встояти на ногах.
— Знаю, — Кенма ніяк не відповідає на його зайве вибачення. Він просто сильніше стискає Куроо в обіймах. — Знаю. Я люблю тебе, Куро.
— Я теж тебе люблю, — Куроо цікаво, чи знає Кенма, як насправді ці три слова можуть знищити його. Три слова, які раніше легко звучали з їхніх вуст, а зараз мають для нього зовсім інший сенс, бо він дійсно закоханий у Кенму.
Але він мовчить і нічого не каже. Бо не хоче зіпсувати момент чи їхню дружбу, чи єдину річ, яка тримала його в здоровому глузді все дитинство. Якщо Куроо доведеться стримувати свої почуття, щоб Кенма був поруч і залишився його найкращим другом, він миттю зробить це.
Тому він обіймає Кенму і дозволяє собі заснути.
Цієї ночі йому не сняться кошмари.
***
Смішно, як варто Куроо щось зрозуміти, і він банально не може цього приховати. Він не дозволяє суперечкам затягнутися на дні, не може робити щось, окрім тренувань, коли наближаються національні, не може на чомусь зосередитися, якщо йому потрібно щось зробити.
Звичайно, цього разу «щось» — це почуття до Кенми.
Тиск ходить за ним весь тиждень, він щоночі спить у Кенми і тримає рот на замочку, щоб не витворити чогось дурного. Хоча це завжди прямо на підкірці його мозку. Можливо, саме тому він так неочікувано палиться.
Все трапилося, коли Кенма вдягнув його кенгурушку, а Куроо втомився. Ніхто не здивований. Це був вечір суботи, і вони обоє вже куняли, але разом грали в ігри, замість того, щоб вчитися. Кенма ставить гру на паузу, буркоче щось про те, що він змерз, перш ніж встати. Повертається через декілька секунд у кенгурушці Куроо, який відразу ж хоче померти.
Просто Кенма здається таким малесеньким у його одязі.
Куроо ледве стримується, щоб не закинути Кенму в карман і втекти. Не важливо, що це фізично неможливо. Він зробить усе можливим.
Він збирається духом, коли Кенма знову валиться поряд із ним. Куроо думає, що Кенма продовжить гру, але натомість щось дістає з карману кенгурушки.
— З яким вона смаком? — тихенько запитує Кенма, крутячи гігієнічну помадку Куроо в руках, намагаючись прочитати пошарпану упаковку. Куроо стенає плечима і прокашлюється, намагаючись думати. У кімнаті неочікувано теплішає. Кенма прудко відкриває пальчиками кришечку і нюхає помадку. Знову нюхає.
— Смачненько, — робить висновок Кенма, і тоді наносить її на свої губи.
У Куроо коротке замкнення. Чистосердечний бісовий виск. Кліпає. Ковтає.
— Я кохаю тебе, — випалює він.
От лайно.
Неочікувано він знову хоче померти!
Кенма завмирає, досі притискаючи помадку до своїх губ. Не варто було Куроо робити це. Варто було стриматися, бо тепер він здох усередині і все зруйнував. Його серце падає, коли він готується до відповіді Кенми, водночас готовий і не дуже до відмови. Типу він фізично відчуває, як його серце падає в дупу, коли Кенма розтуляє рота, щоб відповісти.
— Яблучний? — все, що він каже.
Куроо кліпає. Кліпає знову.
— Кенмо...
— Зелене яблуко, правда? — Кенма знову нюхає помадку.
— Кенмо, я кохаю тебе? — Куроо не знає, навіщо він повторив. Він просто дуже-дуже заплутався через ніяку реакцію.
— Гм? — Кенма закриває кришечку і кладе помадку назад у карман кенгурушки. Куроо тяжко ковтає, коли Кенма здіймає на нього погляд, скорчившись від його погляду. — Ти в нормі?
— Я щойно зізнався тобі? — недовірливо видає Куроо, сховавши своє лице в руки. Його зазвичай сильна витримка розвалилася на шматочки через усі ці емоції навкруги. — Чому ти так поводишся? Дідько, та відмов мені вже чи що.
— Чого б це я відмовив тобі? — кліпає Кенма.
— Мені звідки знати? — белькоче Куроо. Він думає, що його серце от-от вискочить з грудей. Це можливо, щоб чиєсь серце вивалилося з дупи? Куроо впевнений, що так. — Я не хтів цього казати, можеш просто проігнорувати це...
— Куро, все добре, — Кенма лагідно посміхається, легенько штуркнувши його в бік. Ніби заднім числом, він додає: — Я вже знав.
Шо.
— Ти, бляха, що?
— Знаєш, ти досить очевидний.
— Та ти... Я не очевидний.
— Очевидний.
— Ні.
— Очевидний.
— Ні.
Куроо ще дрижить через ніяку реакцію, але він справді радий, що Кенма не перекрутив все шкереберть. Що дійсно шкереберть, то це те, що Кенма затихає. Коли Куроо дивиться на нього, він не може зрозуміти виразу обличчя Кенми, і це лякає його. Він розтуляє рота, щоб сказати щось, але Кенма зупиняє його, поклавши свою руку на його передпліччя. Між ними тихо, хоч маком сій.
— Куро, — неочікувано промовляє Кенма. Його голос звучить дуже серйозно. — Ти ж знаєш, що я відчуваю те саме, правда?
— Ти... — Куроо тяжко ковтає, намагаючись розгледіти на лиці Кенми хоча б натяк на жарт чи брехню. — Ти серйозно?
— Я думав, що ти знаєш, — супиться Кенма.
— Я не знав, а чому ти тоді думаєш я так жахливо поводився останнім часом? — стогне Куроо. — Чому я такий йолоп?
— Це тому ти був... — Кенма махає рукою перед своїм лицем. Куроо бачить, як шестірні крутяться в його голові і всі ниточки в поведінці Куроо нарешті поєднуються між собою. Ніби тільки-тільки все з’ясував. Він киває і Кенма хихоче на видиху. — Ну, не фартануло.
— Еге, — Куроо прокашлюється. — Ти впевнений, що так само любиш мене?
Куроо на вигляд впевнена людина, але це не означає, що в нього немає ніяких сумнівів. Йому подобається, щоб все прояснили й усунули будь-які непорозуміння. Йому потрібне підтвердження. Кенма це знає і тому киває.
— Я типу закоханий у тебе, — Кенма стенає плечима. — Навіть якщо ти тупенький.
Куроо бачить як зарум’янилися щічки Кенми, і він миттєво хоче поцілувати його. Тому він запитує дозволу. Кенма пошепки погоджується, і тоді Куроо притягує Кенму ближче, поклавши долоні на його лице. Кенма зупиняється в декількох сантиметрах, легенько витягнувши губки і швидко кліпнувши.
— Я, ем, насправді поняття зеленого не маю, що роблю, — шепоче Кенма, опустивши очі на губи Куроо, щоб уникнути зорового контакту.
— Все добре, не зважай. Я просто хочу поцілувати тебе, — Куроо любовно усміхається і тремтливо видихає. Кенма дарує йому маленьку усмішку у відповідь.
— Ти впевнений, що хочеш?.. — Куроо вже притягує його знову до себе ближче, але Кенма вагається.
— Кенмо, — скиглить Куроо, його голос звучить бентежно нужденно. — Я дуже впевнений у цьому, зрозумів? Я готувався стримуватися решту свого життя, бо ще дві хвилини тому я думав, що це не взаємно, але коли ти наніс мою бісову помадку, я втратив глузд. Дідько, прошу, просто поцілуй мене вже, я вже не можу...
І тоді Кенма притискає свої губи до його, тривко, проте не грубо. Їхні очі заплющені, і Куроо посміхається в поцілунок від того, який він безладний і розрізнений, але все ще ідеальний. Немає ніяких спалахів, ніякого току, але все здається так, наче він удома. Комфортно, ніби так було й задумано. Їхні вуста рухаються, і Куроо відчуває непевний видих Кенми, який лоскоче його обличчя. Вони легенько схиляють голови набік, Куроо відхиляється, щоб дати Кенмі вдихнути, але той видає тихенький звук і слідує за його губами. Він дозволяє йому накрити його губи знову.
Кенма ж справді хоче Куроо, чи не так? Тоді в ту мить він розуміє, що Кенма насправді кохає його. І він кохає його теж. Куроо не розуміє, що по його щокам котяться сльози, поки Кенма не відхиляється і витирає їх із трішки насупленим обличчям:
— Чому ти плачеш?
— Та не плачу я, — буркоче Куроо, а на його лиці розтягується широка усмішка. Він очікує, що Кенма знову заведе їхню звичну перепалку. Але ні.
— Я тебе дуже сильно кохаю, — каже замість цього Кенма. — Я все чекав, коли ти зрозумієш це.
Ці слова багато важать для Куроо, але інколи судять не за словами, а по вчинках. Тому він знову обхоплює своїми руками личко Кенми і цілує його. Один за одним залишає поцілуночки на його губах. Між поцілунками він шепоче про те, як кохає Кенму. Знову і знову. І тоді Кенма шепоче те саме у відповідь і Куроо дивується, за що він заслужив таке щастя.
***
— Як ти зрозумів, що я закоханий у тебе? — запитує Куроо. — Якщо вже я був таким очевидним.
Питання виникло в його голові, коли вони одного вечора дивилися фільм на дивані Куроо, прихилившись один до одного. Вже майже місяць вони разом, і Куроо тільки зараз згадав, що Кенма, по суті, раніше за нього знав про його закоханість.
— Ти в більшості затинався щоразу, коли називав мене «любий», — Кенма сміється з розгубленого виразу обличчя Куроо. — Слова багато значать для тебе, і ти, чесно кажучи, більшу частину часу затинався. Ти швидко відходив, хоча ти дуже любиш торкатися. Ти менше дивився мені в очі, бо, можливо, думав, що спалишся на місці. До речі, це було миленько.
— Присягаюся, для мене це не було так очевидно, — стогне Куроо, обгорнувши руки навколо Кенми.
— Ти забуваєшся, скільки я слідкую за тобою, — шепоче Кенма. — Я багато помічаю, коли ти поряд. Тому й було важко з тобою мати справу, коли ти закрився в собі. Для мене дуже важливо проводити з тобою разом час.
Точно. Кенма і час разом.
— Я більше ніколи так не робитиму, — спокійно промовляє Куроо. Він не перебільшує. Куроо справді має на увазі те, що сказав. Здається, недомовки справді нашкодили їм обом. — Наступного разу я поговорю з тобою.
— Ловлю на слові, — буркоче Кенма, перш ніж повернути голову і поцьомати Куроо в губи.
— Навіть якщо я цього не зроблю, — обдумує Куроо. — Можливо, ти просто бачиш мене наскрізь, еге?
— Завжди.