Work Text:
Казала бабуся не робити дурного на кривавий місяць. Кійоомі ігнорував ці забобони з самого дитинства. Життя в місті було зовсім іншим від життя в бабці, що жила в селі поруч з лісом. Місяць здавався червоним тут ледь не через тиждень.
Сакуса всього лиш приїхав на декілька днів і потрапив на кривавий місяць, мусячи слухати усі прикмети, що можна та що не можна робити. Це здавалося смішним. Тому хлопець проігнорував більшу частину слів бабусі та на ніч пішов у сторону лісу. Адже хотів зробити гарні фото. В місті не кожен за все своє життя хоча б раз бачив таке.
В сам ліс Кійоомі не хотів йти, хоч ліс і маленький, проте загубитися в ньому вночі явно не сильно приємний досвід.
Але щось наче почало штовхати його назустріч деревам та темряві, без жодного шансу на хоч якесь світло. Хлопець додумався увімкнути ліхтарик на телефоні, починаючи трохи тривожитись. А раптом в лісі є хижі звірі. Про це бабуся не розповідала. І дарма, Сакуса все більше і більше заходив в невідому гущу під незрозумілим впливом. Йому щось не давало розвернутися та піти, його лише й тягнуло вперед. І він дійшов до галявини, де дерева не закривають кривавий місяць та, де сидить, блідий наче смерть, парубок та дивиться прямо в очі Сакуси.
І Кійоомі вже хоче заспокоїтись та сісти поруч з кимось, кому так само все одно на забобони. Але літнє тепло різко змінюється на морозну прохолоду, від якої мурахи по шкірі від одного погляду на незнайомця.
А сам незнайомець підвівся та притягнув Сакусу за руку до себе. Зразу ж друга рука опиняється на щоці.
— Ти ідеальний. Ти схожий на Аполлона. І кров твоя пахне гарно. Так пощастило, що ти дурний, — він сміється, а Кійоомі розуміє. Треба тікати.
Тіло не реагує. Воно закам’яніло витримує усі доторки парубка. Поки той продовжує щось шепотіти про кров Кійоомі та придивлятись до його шиї.
Сакуса вже почав згадувати усі молитви, яким колись його навчала бабця та нарешті він зміг рухатись. І хлопець зібрав всі свої сили проти незрозумілого впливу та тікає. Серце калатає у грудях так, що ехом відбивається у горлі Сакуси. Розум каже йому бігти, не зупиняючись. Проте тіло відмовляється. Кійоомі падає без сил.
Він прокидається у своїй кімнаті та лише згадує нічний кошмар, намагаючись зрозуміти, що взагалі наснилося.
Врешті решт Сакуса здається. Він йде в душ і вмиваючись помічає сліди на шиї. Думки, що це жарт, але спроби стерти ці цятки не доводять ні до чого хорошого. Тому хлопець заклеює їх пластиром, щоб бабуся не побачила. Ще скаже, що це все тому, що Кійоомі шастав вночі десь, а знати цього вона тим більше не має. Від бабці він відмахується дурними комарами, дивуючись, що це дієва брехня.
День проходить відносно спокійно і Сакуса починає знову вірити, що укуси — лише від комарів, а дивний кошмар був лише сном. Він відмахується від усіх лишніх думок та збирається спати далі без кошмарів. Але кошмар стає гіршим. Тепер незнайомець в його кімнаті. Хитро посміхається та дивиться прямо в очі. Його погляд має якийсь наче червоний блиск для Сакуси. Він не витримує та відвертається, щоб не бачити цього. В голові лише думки, що це лише сон. Проте Кійоомі все одно починає дихати швидше. Він тривожиться. Він хоче тікати. Незнайомець наче читає його думки та каже:
— Ти не можеш втекти, для мене ти як той кривавий місяць. Я прив'язаний до тебе і твоєї крові. Тобі немає куди тікати навіть.
— Чому ти це робиш?
— Щоб вижити, очевидно. Такі як ти винищували нас як руками, так і голодом. Понапридумували прикмет і ми мусимо нікчемно дохнути, — він боляче хапає Сакусу за підборіддя та змушує дивитися на себе. — Раз в кривавий місяць всі дорослі вампіри виходять шукати собі постійного годувальника. Відчинені вікна, дурні люди, яким вдома не сидиться. Все це було нам на руку. Контролювати людей можна лише завдяки кривавому місяцю. І тепер ти — такий же дурень, бо пішов в ліс, ще й під моїм контролем.
— Пусти мене, — Кійоомі ковтає слину та знову починає відчувати своє серце, де воно не мало б відчуватися.
— Ти так боїшся. Ну спокійніше. Якщо ти помреш зараз, то це буде нецікаво. Мені треба твоя кров, а тобі — імунітет. Тому ти просто можеш довіритися мені.
— Я не маю довіряти якомусь незнайомцю, який каже, що він вампір і хоче моєї крові. Я маю тікати від таких.
— Тобі нема куди тікати. Я знайду тебе всюди. Скільки разів я ще це маю тобі сказати?
— Та хоч мільйон, я не повірю. Це лише кошмар, через червоний місяць. Бабуся казала, що тоді всяке дурне сниться. От воно і зі мною так.
— З яких пір ти їй віриш? Як тільки мене побачив і тіло оніміло? Сакуса Кійоомі. Хочеш ти цього чи ні, але ти моя їжа тепер. Будь лапочкою і слухайся.
Сакуса провалюється в сон навіть не встигнувши щось відповісти.
Шия болить на ранок жахливо. Кійоомі дивиться в дзеркало і хочеться натягнути на себе светр, шарфи та на всяк випадок декілька шарів тоналки намазати.
Він підривається, щоб закрити вікна, та ледь не падає, коли чує за спиною голос бабусі.
— А що це в тебе з шиєю, сонечко, комарі так не кусають сильно. Може то в тебе алергія? З’їзди краще в місто до лікаря, я переживаю.
Кійоомі навіть не намагається сперечатись. До лікаря йому в будь-якому випадку варто сходити. Тільки до психотерапевта.
Взагалі бабця переживає недарма, вона знає наскільки онук хворобливий та ненавидить хворіти. Правда вона не знає, що в село Кійоомі приїхав на декілька днів лише, адже лікар порадив поїхати з міста та не думати про роботу чи проблеми. Сакуса настільки виснажив себе роботою, що ледь не втрачав свідомість кожного дня та мав дику слабкість. З його проблемами зі здоров’ям, це викликало ще більші проблеми для хлопця.
Лікар здивував Сакусу результатом обстеження. Хлопцю краще? Йому просто хочеться встати та ледь не криком перепитати це. В нього їде дах і йому кажуть, що йому краще? Та невже навіть укуси на шиї не варті, щоб почати якось тривожитись? Укуси, що з’являються самі собою після жахливих кошмарів. Невже лікар збирається ігнорувати усе це? Може в Сакуси й справді їде дах і ніяких укусів нема. І розмов з бабусею про них не було.
Він виходить з лікарні та бачить вже знайомого, проте досі незнайомця, в окулярах. Той наче чекає Кійоомі. А сам Кійоомі ковтає слину та вже хоче удати, наче не побачив його і йти в іншу сторону, проте тіло знову під чужим контролем. Він йде до хлопця та той садить його в машину, а сам сідає за кермо.
— Коли ж цей кошмар скінчиться?
— Коли ти помреш. Тебе влаштує така відповідь?
— Я навіть не знаю твого імені. Я не знаю нічого. Це настільки мене дратує.
— Суна Рінтаро. Можеш звати просто Сунарін чи Рін. Жодних офіційностей, навіть якщо я старше на кілька сотень.
— Чому саме я взагалі? — Рін хмикає на це, наче це запитання, на яке навіть першокласник знає відповідь. Він знімає окуляри та дивиться в очі Кійоомі.
— Бо ти дурень. Я це вже казав начебто.
— Ти казав про імунітет… Що ти мав на увазі?
— Ми пов’язані кривавим місяцем. Якщо живий я, то живий і ти. Ти повністю під моїм контролем. Своєрідний симбіоз, біологію вчив? Так от. Щось типу цього. — Сакуса лише думає, що це більше схоже на паразитизм, проте не каже цього.
— Я можу не залежати від тебе? — Суна сміється та різко каже “ні”. Він одягає окуляри та заводить машину.
До будинку бабці Кійоомі вони їдуть фактично в тиші.
Їй же Суна представляється як близький друг Сакуси та що він залишиться на ніч, а потім відвезе його назад в місто, адже вихідні не вічні. Той ледь не сміється від наглості. Проте сміх застряє в горлі клубком, коли він розуміє наскільки ситуація вийшла з-під контролю.
Кійоомі схоже і справді не втече. Він намагається заснути якомога швидше, проте в нього не виходить. Він зітхає та повертається до Рінтаро на підлозі.
— Чому я так страждати мушу? Ти ж міг проігнорувати мене. Я не хочу цього всього переживати.
— Забагато дурних запитань, на які ти й сам можеш дати відповідь.
— Ти реально не даватимеш мені спокою навіть в місті?
— Ти реально думаєш, що я живу в цьому глухому місці, де навіть зв'язок не завжди ловить? — Суна різко підіймається та всідається на ліжко до Сакуси. — В мене також є робота, уявляєш? В місті набагато проблематичніше з ритуалами, тому на кривавий місяць завжди їздив сюди. І бачиш, як пощастило мені, — він облизує губи. — Через твою слабкість ти завжди втрачаєш свідомість, коли я п'ю твою кров, не переживай, потім ти звикнеш і так не будеш занадто реагувати.
— Якщо ти зараз мене вкусиш і це означатиме, що я засну, то гаразд, кусай.
— Наче я збирався питати, — і вперше Сакуса відчуває, як в його шкіру вгризаються гострі зуби. Хочеться вити від болю, проте хлопець здатний лише на німий крик. І знову сили покидають його.
В місто вони їдуть так, наче вони й справді давні знайомі. Розмови в основному про роботу та здоров'я Кійоомі, проте його це ніяк не бентежить. Можливо він просто змирився з долею, можливо він зрозумів і свою вигоду з цього. Можливо він взагалі просто ігнорує все це і думає, що це сон, тому варто діяти так, як в реальному житті Сакуса не діяв би. Він і сам не впевнений.
Проте зараз його серце хоча б не вистукує всі 150 за хвилину, а дихання спокійне. Це не може не радувати. Якщо Кійоомі й справді відчуватиме себе краще з цими слідами на шиї — він готовий потерпіти.
Суна підвозить його до будинку та на прощання каже лише одне:
— Постарайся тримати вікна чи двері відчиненими для мене, гаразд? Інакше я вкраду тебе до своєї квартири.
Сакуса хмикнув, подякував та виліз з машини, чекаючи, поки Рін поїде.
Він досі не розуміє чи справді це все наяву, чи просто треба прокинутися. Проте ввечері чомусь вікно він лишає відчиненим. Хлопець перечитує документ, який має підготувати для начальника, як відчуває чужі губи на своїй шиї. Він вже хоче почати протестувати, що він не закінчив роботу і вирубатись йому ще рано, як розуміє, що … Суна навіть не збирається його кусати?
Він повільно переводить погляд на Рінтаро та розуміє, що той чекає, коли Кійоомі закінчить?
Сакуса, вже вкотре поруч з Суною, занадто сильно відчуває своє серцебиття, намагаючись ігнорувати його. Проте виходить погано.
— Ти можеш поки посидіти на ліжку? Ти заважаєш мені.
— Я не роблю нічого, — і знову цілунок в шию.
— Ти робиш це! Не роби так! Будь ласка.
Рінтаро хмикнув, проте відчепився від шиї Сакуси. Він взяв стілець та сів поруч, спостерігаючи за хлопцем. Врешті рука потягнулась до чужих кучерів та обережно заклала їх за вухо.
— Ти неймовірно гарний, — Рін каже це все настільки тихо, наскільки можливо, проте Кійоомі чує та червоніє.
— Брехня це все, ти просто хочеш крові моєї.
— Я міг би проігнорувати тебе, якби я не хотів тебе і твоєї крові. Ти мав рацію.
— Що? — Сакуса в шоці переводить погляд на Суну, очікуючи відповіді.
— Твоя кров дуже гарно пахне і я не міг проігнорувати тебе. Ти притягував мене своєю кров'ю занадто сильно, ще як тільки вийшов тоді з будинку.
— Це не робить мене гарним. Це все ще доводить, що тобі потрібна лише моя кров.
— І як мені довести, що я справді вважаю тебе гарним?
Сакуса мовчить та дописує документ, зберігаючи та закриваючи після цього ноутбук. Він лише показує на шию Ріну, думаючи, що той зразу його вкусить.
— Е, ні, я серйозно, Сакуса. Я вважаю тебе гарним і миленьким. І те, що ти не віриш в це, розбиває мені серце.
— Просто вкуси мене вже і закінчуй.
Рінтаро закотив очі та нахилився до і так вже покусаної шиї хлопця, залишаючи там новий слід.
І так кожного вечора. Суна приходить та кусає Сакусу, повторюючи, що той гарний чи кажучи ще якісь компліменти. Більше вони й не бачились. Столиця велика, вони й не могли б бачитися випадково так часто. Так думав Кійоомі.
Поки не побачив Рінтаро серед майбутніх партнерів компанії. Він, разом зі своїм начальником, сидів напроти Суни, що занадто дивно ласкаво усміхався, та його секретаря. Сакуса вперше відчув себе настільки некомфортно не через своє здоров'я на роботі. Йому довелося вийти аби заспокоїтися.
Кійоомі вмивав лице, як почув кроки за спиною. Та зразу після цього голос.
— Ти в нормі? Наче тобі не мало б бути погано.
— Забий. Це не через здоров'я. Я завдяки декому, забув, як воно, міряти тиск кожного ранку. Не хвилюйся. Вибач, якщо через мене ваша угода зірветься, — він вже збирається йти повз Рінтаро, як той хапає його за руку.
— Я не хочу ігнорувати, що тобі стає ось так погано.
— Проте краще ти б це ігнорував. Це сталось через тебе, Рін, — він вириває руку та все ж йде залишаючи Суну зі стількома питаннями.
Вікно ввечері зачинене. Рінтаро починає трохи біситися, стукаючи у двері, що також зачинені. Але чує лише: "Я не хочу тебе бачити" та починає біситися ще більше. Контролювати Кійоомі через стіни не має сенсу.
— Може хоча б скажеш в чому я винен?
— В тому, що я так живу.
Вони розмовляють через двері, але раптом Рін чує, як відмикається замок.
Сприймаючи це як запрошення, він заходить. Та бачить перед собою як Сакуса вже сховався з самою головою в ковдру, аби його не вкусили.
— Ти серйозно? Тобі нагадати, що я можу контролювати тебе?
— Від цього мені й погано. Я не хочу, щоб мене контролювали ще більше. Я не хочу, щоб ти ще більше мав вплив на мене.
— В якому сенсі ще більше? — Суна присідає на край ліжка, хмурячи брови.
— Моє здоров'я, твій контроль, ще й твоя дивна усмішка сьогодні. Це жахливо.
— Тобі стало погано через те, що я усміхався до тебе? Вибач, ти маєш занадто гарний вигляд в сорочці, я не стримався.
— Припини вже так казати. В мене відчуття, наче я все більше і більше їду з глузду.
— Кійоомі, подивись на мене. Я серйозно. Ми пов'язані кривавим місяцем. Напевно варто було сказати раніше, але це своєрідний шлюб. Тільки без права на розлучення. А ти просто боїшся признати почуття, які в тобі виникли.
— Я не хочу їх признавати! Це ще один вплив через тебе. Це не нормально.
— Чи є у твоєму житті щось нормальне після знайомства зі мною?
— Ні… — Сакуса показує голову та дивиться в очі Рінтаро. — Я… Просто пообіцяй, що не контролюватимеш мене, лише якщо це не якась екстрена ситуація.
— Домовились. Це все, що тебе турбувало?
— Як угода в результаті?
— Все чудово, ти зовсім не зіпсував нічого. Скоріше, я почав хвилюватися за тебе, що ледь сам не зіпсував все, — Рінтаро поцілував Сакусу в лоба та вже збирався йти, як хлопець запитав:
— Ти не збираєшся сьогодні кусати мене?
— Переживу, відпочивай.
Сакуса перший говорить про переїзд до Ріна. Вони досі не пара, хоч і пов'язані. Суна і далі п'є кров хлопця, інколи натякаючи на більше, проте не переходячи грань. Тому почути про переїзд було неочікувано. Ще більш неочікувано було почути, що Кійоомі хоче поїхати на кривавий місяць в село. Поїхати разом.
— Хто тебе підмінив? Де Сакуса, який тікав від мене і панічно боявся того лісу?
— Не хочеш — не треба. Я просто думав, що тобі це буде якось потрібно.
— Не дуйся тільки. Якщо ти хочеш, то ми поїдемо. Для мене кривавий місяць був потрібний лише аби знайти тебе — дурня.
— Якщо я представлю тебе бабусі, як свого чоловіка вона сильно здивується? — і тут здивувався Рін, точніше випав в повний ахуй.
— В тебе точно нема температури?
— Чому ти не можеш припинити мене дражнити? Ти сам казав, що то своєрідний шлюб, — Кійоомі вже шкодує, що почав цю розмову.
— Та я вахуї з тебе, нічого я не дражню. Я серйозно не очікував, що ти колись таке взагалі скажеш. Мені здається, що це ти тупо стібешся.
— Дурень. В мене вся шия в укусах і немає права вибору на іншого мужика, як думаєш, я сильно знайду когось якщо шукатиму?
— Я вважатиму це екстреною ситуацією і не дам тобі нікого знайти тим більше, — Суна зразу ввімкнув протектів мод та прижав Сакусу до себе.
— Ти точно дурень. — Кійоомі хмикає та ставить засос на шиї хлопця. — Щоб все чесно було ти мені укуси, а я тобі засоси.
Рінтаро сміється та киває. Він робить новий укус, що з часом замість крику в Сакуси почали викликати стогони.