Work Text:
Джанін Гокінс була гарною секретаркою. Кава, звіти, роздруківки, організація зустрічей та складання графіків, завжди поруч, завжди на своєму місці - все заради любого боса. І як будь-яка гарна секретарка вона навчилася вгадувати настрій боса ще до того, як відкриються двері приймальні.
Сьогодні був саме такий день.
Температура води у чайнику трималася на потрібному рівні, а ранковий звіт був підготовлений ще з учора (хоч як би Шерлок не вештався, але вона все ж таки любила свою роботу). Джанін ніколи не дозволяла собі поєднувати робоче та особисте. Лише холодний професіоналізм, лише чергові посмішки. Жодної щирості в офісі. Надто перед паном Магнусеном.
Без особливого ентузіазму бос переглянув звіт, погляд його при цьому раз по раз направлявся в її сторону. Щось не так. Жодною дією чи питанням Джанін не видала свого напруження – ніякого зайвого слова, кожен рух – чіткий та вивірений.
Тепер Магнусен дивився прямо на неї, не мигаючи. Вона відчула себе кролем перед голодним удавом. Їй похололо внизу живота.
- Щось іще? - Джанін посміхалася максимально поштиво, хоча одразу відгадала це потуття. Відраза. Для нього - улюблена емоція. Для неї - вічне джерело проблем.
Бос вміє витісняти емоції оточуючих, замінюючи власними почуттями і бажаннями. Саме завдяки цьому він і став тим, чим став.
Джанін ніколи не розглядала моральні сторони питань свого боса, зрештою вона – професіонал, просто іноді їй до нестями хотілося прибити його чимось важким.
- Встань переді мною і вистав обличчя вперед, - чітко та неголосно сказав пан Магнусен.
- Вибачте? – в полі впливу боса вона відчувала себе беззахисною.
- Давай зіграємо в гру, - він посміхається, та ця посмішка не передує нічого доброго тому, до кого вона була направлена.
- В яку? – Джанін нічого не розуміє, але знає – щось гряде.
- Перевіримо силу твоєї витримки. Нужбо, будь гарною дівчинкою! – квапить її бос.
Вона зробила крок вліво та повільно подала корпус вперед.
Клац!
Джанін зригнулася від різкого руху. Та що він собі?!.
- Я. Просто. Клацаю. Тобі. По. Обличчі. – кожне слово супроводжувалося неприємним ударом середнього пальця.
- А якщо по оку? – він шкірить свої білосніжні зуби, - зможеш його не заплющити?
Джанін не змогла. Це повторилось знову. І знову.
- Годі! – Джанін різко відхитнулася. Місця його дотиків палали, для неї це вже було занадто.
- Нужбо, перестать, - він продовжував посміхатися, - я міг би займатися цим цілий день.
Він все ж дотягнувся рукою і клацнув її по оку.
- Я знаю, що Мері тебе використала, - клац!
- Я знаю, що Шерлок тебе використав, - клац!
- Ти знаєш, що я тебе використав! - клац!
Джанін була настільки приголомшеною, що навіть не здригнулася. То от як він веде свої справи? Невже стільки людей дозволяють таке із собою витворяти?
- Саме так працюють ЗМІ, - бос нахилився до неї ближче і похитав головою, - ніхто не вистоїть. Хоча, для першого разу ти протрималася досить… мужньо.
Джанін хоче щось сказати, зробити, утнути, що завгодно, але…
- Дзвінок! – кидає Магнусен і розвертається до свого монітору.
- Так, сер. – все ж спокійно відповідає вона і повертається до робочого місця, де вже розривається селектор. Їй буде про що подумати наодинці. Джанін знімає трубку, та радісно говорить чергову фразу: «Офіс пана Магнусена, чим можу допомогти?».
Ні. Вона не плакала.