Chapter Text
Канаде розмовляла з Мафую, Еною та Мізукі. В якусь мить краєм вуха дівчина уловила характерний стукіт у двері. Не важко було здогадатися, кому саме він належав. Це була Хонамі, котра прийшла прибрати дім. Композиторка квапливо вийшла з «Найткорду», аби поговорити з нею. Дівчина спускається сходами свого будинку, розуміючи, що стукіт йде від вхідних дверей. Підійшовши і повернувши ручку, Канаде відчиняє їх. І ось, прямісінько перед нею, стояла Хонамі.
- Ви якраз вчасно, пані Мочідзукі. - прокоментувала Канаде, зробивши крок назад, щоб пропустити дівчину. Вона ледь змогла втриматися від того, аби не задивитись у її кришталево-блакитні очі. Дівчата попрямували на кухню.
- Сьогодні потрібно прибрати тільки кухню. Дякую.
Хонамі киває.
- Зрозуміло, пані Йойсакі.
Одразу ж після своїх слів дівчина взялася до роботи.
Канаде повертається нагору, до своєї кімнати, й знову сідає на стілець. Вона вже хотіла повернутися в «Найткорд», але якусь мить вагалася. Думка про те, що вона відчула поруч з Хонамі за ці кілька митей, не покидала дівочої голови. Як її очі сяяли більше, ніж зазвичай, як Канаде відчувала себе знервованою... Йойсакі не розуміла, що робити з цими почуттями. Зрештою, вона вирішила просто натиснути на іконку і приєднатись до виклику знов.
Мізукі, Ена та Мафую все ще були там, хоча мікрофон останньої, схоже, був вимкнений. Втім, Канаде знову увійшла у виклик.
- Я просто думаю, що ескіз має бути симпатичнішим. - озвалися Мізукі, але Ена, здається, була не надто щаслива від їхніх коментарів.
- Він не має бути надто милим. Я хочу зробити його похмурим і навіть трохи моторошним.
- Навіщо?
- Тому, що... О, привіт, Кей. - ілюстраторка озвалася до Канаде, помітивши, що та знову приєдналася до виклику.
- Привіт. - вітається і Йойсакі, перевіряючи, чи не збирається й Мафую увімкнути звук. Дівчина чекає кілька секунд, але ніхто так і не озивається.
- Отже, я б хотіла попросити вас дещо мені пояснити. - зрештою заговорила Канаде. Мізукі та Ена одразу ж підхоплюють її слова з особливою зацікавленістю у голосі.
- Пояснити? Пояснити що? - запитує шатенка.
- Ну ж бо, ми залюбки допоможемо! - з ентузіазмом доповнили Мізукі.
- Що ж, одна знайома мені дівчина щотижня прибирає у мене вдома. Але останнім часом, здається, щось у ній змінилося.
Мізукі зацікавили ці слова.
- Змінилося? Що саме?
- Мене дедалі більше заворожують її очі. Усе в ній здається ще привабливішим, ніж зазвичай.
- Хм, Канаде, щось мені підказує, що ти закохалася в цю дівчину! - впевнено заявили Мізукі.
- Є й інші варіанти. - одразу зауважила Ена, закотивши очі.
- Ні, мабуть, так воно і є.
Ена шоковано замовкла, а Мізукі, тим часом, самовдоволено всміхнулися до екрану.
- О? То що ти там казала, Ено~
Ілюстраторка знову закотила очі.
- Байдуже, нам все одно треба допомогти Канаде в боротьбі з її коханням.
- Твоя правда.
- Тож, Канаде, яка вона? Чи що їй подобається? Ти б могла їй щось подарувати. - спитала Ена, з усіх сил намагаючись допомогти.
- Ну, може, я могла б поцікавитись, яка її улюблена страва. - відповіла Канаде.
- Чудова ідея. Наскільки добре ти вмієш готувати? - схвильовано питає Шінономе.
- Хмм, зазвичай я їм локшину швидкого приготування.
- Що? О ні, хочеш, я допоможу тобі з приготуванням? Просто скажеш мені, що саме вона любить, а я можу прийти до тебе з інгредієнтами. - пропозиція Ени була справді щедрою, але Йойсакі все ще сумнівалася.
- Якщо чесно, я б воліла витрачати свій час на написання музики.
- Зроби перерву.
- Але...
- Зроби перерву, Канаде! - наполягла Ена, ледь підвищивши голос. Кей знала, наскільки впертою може бути ця дівчина, тож вирішила не випробовувати долю. - Гаразд, дай мені знати, коли ти будеш вільна. - те, як легко вона поступилася, викликало у художниці усмішку.
- Я прийду завтра об 11 ранку. Гаразд?
- Так.
- Чудово, тоді до зустрічі. - попрощавшись, Шінономе покинула виклик. Мізукі зітхнули.
- Напевне, я теж вже піду.
Підійнявши погляд на екран, Канаде побачила, що тепер вона одна-єдина у виклику. Мафую, мабуть, відключилася, але ніхто цього не помітив. Не довго думаючи, вона теж вийшла. Через кілька митей дівчина вже тихо спускалася вниз. Вона знову помітила постать Хонамі, яка все ще була заклопотана прибиранням. Підійшовши ближче, Канаде обережно торкнулася її плеча.
- Пані Мочідзукі?
- Ах! Вибачте, ви мене налякали. - Хонамі здригнулася. Дівчина на мить опустила очі, щоб встановити належний зоровий контакт з Канаде. - Що таке, пані Йойсакі?
- Яка ваша улюблена страва? - без зайвих слів спитала Канаде, на що вигляд Хонамі став дещо збентеженим.
- А чому ви питаєте? - ця відповідь викликала у Канаде легке занепокоєння. Якась частинка її не хотіла, аби Хонамі знала про її плани з Еною.
- Не хвилюйся про це.
- Ох, ну, моя улюблена страва - це яблучний пиріг.
- Зрозуміло. - Канаде хитнула головою й повернулася до своєї кімнати. Вона знову зайшла у «Найткорд», проте цього разу дівчина перейшла до приватних повідомлень з Еною.
- Її улюблена їжа - яблучний пиріг. - надрукувала повідомлення Канаде. Відповідь надійшла досить швидко.
- Зрозуміло, я візьму все, що знадобиться.
Наступного дня Ена з'являється на порозі будинку Йойсакі, тримаючи в руках білу сумку, переповнену продуктами.
- Заходь. - сказала Канаде, запрошуючи подругу до кухні. Шатенка оглянула кімнату вздовж і впоперек, перш ніж знову заговорити.
- Ого, тут так чисто.
- Так, пані Мочідзукі чудово попрацювала.
- Хто така пані Мочідзукі?
- Та, для кого ми готуємо цей пиріг.
- О, то це вона володарка твого серця? - усміхнено запитала Ена. Кров прилила до щік Канаде.
- Так.
В якусь мить Шінономе оглянула почервоніле обличчя дівчини. Вона мимоволі спіймала себе на думці, що засоромлена Канаде - справді мила картина.
- Гаразд, почнімо.
Зібравши усі продукти та рецепт, вони удвох взялися до приготування. Ілюстраторка взяла справу у свої руки. Було чимало невдалих моментів, але врешті-решт їм таки вдалося приготувати апетитний, м'якенький пиріг.
- Готово!
- Так. - Канаде оглянула пиріг. Думка про те, що їхня сумісна праця принесла такий чудовий плід, не могла не тішити. На дівочому обличчі з'явилася ніжна усмішка. Ена трішки почервоніла, помітивши усміхнене обличчя подруги. Шатенка попрощалася і покинула дім.
- "Пані Мочідзукі, можете прийти до мене сьогодні о 13:00?" - Канаде надрукувала повідомлення, проте не поспішала його надсилати. Вона задумується на кшталт своїх слів, перш ніж вирішує, що "пані Мочідзукі" - це занадто офіційно.
- "Хонамі, можеш прийти до мене сьогодні о 13:00?"- Йойсакі легко всміхається до свого ж повідомлення, немов разом із ним надсилає дівчині й свою усмішку. За кілька хвилин надходить відповідь:
- "Звичайно, я буду в цей час".
Наостанок Канаде надіслала їй емодзі з піднятим догори великим пальцем.
О 13:00 знову почувся стукіт у двері. Канаде квапливо відчинила. Перед нею стояла Хонамі, зі своїми звичними засобами для прибирання у руках.
- О, я не запрошувала тебе прибирати. - озвалася композиторка, примітивши зайняті руки дівчини. - Вибач, варто було уточнити це у повідомленні.
- Ні, все гаразд. - щоки Хонамі трохи порум'яніли від збентеження. Вона відклала миючі засоби збоку, біля дверей. Залишивши там і приладдя, дівчина увійшла до будинку.
- Тож, чому ви мене покликали? - спитала Мочідзукі.
- Я хотіла тобі дещо віддати. - відповіла Канаде. На обличчі Хонамі з'явилося приємне здивування. Дівчина закліпала очима.
- І що ж це? - не встигла й спитати вона, як відповідь сама вималювалася в її голові. Щойно Мочідзукі відчула запах яблучного пирога, її очі заблищали від хвилювання. Щоправда, вона не хотіла зіпсувати сюрприз, тож намагалася приховати це з усіх сил.
- Зачекай тут. - сказала Канаде, попрямувавши на кухню. Через кілька митей Йойсакі повернулася з яблучним пирогом у руках.
- Ого, має дуже апетитний вигляд! Дякую, Канаде. - відповіла Хонамі з теплою усмішкою на вустах. Канаде простягла пиріг, передавши його дівчині в руки.
- Це все, що ви хотіли?
- Так, це все.
- Гаразд, тоді я, мабуть, піду. - Мочідзукі вже збиралася підходити до дверей, але Канаде зупинила її, обережно схопивши за плече.
- Стривай, не хочеш з'їсти яблучний пиріг зі мною?
Обличчя Хонамі вмить залилося фарбою від її слів. Канаде щойно запросила її на побачення... Щоправда, чи справді вона усвідомлювала це? Тим часом Йойсакі здавалася збентеженою - немов зрозуміла, наскільки неформальним було це запрошення.
- Ну, якщо не хо-
- Хочу. - відповіла Хонамі, усміхаючись до неї. Вона старанно намагалася приховати свій рум'янець, але виходило… не надто переконливо. Її почервонілі щічки змусили й обличчя Канаде порум'яніти. Якусь мить вони лишень омивали одна одну поглядом, допоки Хонамі все ж не перервала ніякову мовчанку:
- Ходімо до їдальні.
Канаде кивнула головою. Схоже, слова Мочідзукі повернули композиторку до реальності.
- Так.
Дівчата зайшли до кімнати. Канаде відсунула стілець для гості, а сама знову попрямувала до кухні.
- Я візьму ножа.
- Добре. - відповіла Хонамі. Невдовзі Йойсакі повертається з великим ножем у руці. Яблучний пиріг вже лежав на столі, тому дівчина, стиснувши ніж трішки міцніше, почала різати його. Закінчивши, вона поглянула на пиріг і зрозуміла - шматочки вийшли не надто однаковими. В її голові промайнуло легке хвилювання. Та, на щастя, Хонамі навіть не помітила, що щось не так.
Гостя обережно взяла один шматочок і відкусила його. У її погляді спалахнуло задоволення.
- Ммм~ Я й не знала, що ти вмієш готувати, Канаде. - прокоментувала Хонамі, насолоджуючись пирогом.
- Насправді, я не сама його приготувала.
- Тобі хтось допомагав?
- Моя подруга, Ена.
- Як мило. - всміхнулася Хонамі, взявши ще один шматок. - Може, візьмеш шматочок? - спитала вона, поглянувши на Канаде. Та трішки почервоніла, чи то від хвилювання, чи то від збентеження, що забула взяти шматок і для себе.
- Так, вибач. Я просто хотіла спершу побачити твою реакцію. - відповіла дівчина, чиї слова змусили Хонамі почервоніти знову.