Work Text:
♪ The Irrepressible — In This Shirt ♪
⋆｡˚ ✧ ˚｡⋆
ще тієї самої миті, як він поглянув на темряву неба вперше своїми новими очима, ця думка майнула в агонії болю нової свідомости. однак вона була швидко похована під шарами попелу та запеченої крові з обуглених крил. доводилося звикати до нового тіла, нового пристанища, нової ієрархії в новому Пеклі.
він відкладав подалі думки про те, хто чи що він тепер. досконало знав, що на його чекає вічність страждань, та все ж намагався відтягнути момент болісного усвідомлення якнайдалі.
та коли новини про Сад дійшли і до їхнього захаращенного шматку дійсности, про, тепер вже, Кроулі згадало начальство. йому була доручена надважлива місія. та втім, його думки постійно тікали далеко звідти — до зорь та сонячних систем, які, казали, можна бачити з Землі. і брудні та чорні від попелу та кіптяви залишки душі рвалися чимдуж туди, аби лиш поглянути на своє творіння, дозволити собі помилуватися ними як тоді, ще до падіння.
і він взявся до роботи, підготувавши усе необхідне.
і він ринувся на Землю, до оазису з дивним деревом і розкішним Садом.
і він поглянув у темряву ночі, на небесне полотно, яке кропіткими рухами розмальовував так довго колись у минулому житті.
і нічого не побачив.
Кроулі не був дурний, він бачив, якими Вона зробила цих дивних змій. він чув, що їхній зір не такий, що їхні очі не здатні добре бачити. лиш не надав тому ваги. не знав, що стане одним з них.
і як би він не намагався вдивлятися у самі глибини Всесвіту, його нові очі не дозволяли йому поглянути на своїх милих зорь. що б він не робив —
дарма.
усе дарма.
зовсім дарма.
Вона була тверда у своїй жорсткості та непохитна. Вона чула кожну його молитву і відповідала на кожну з них мовчанням.
а потім він зустрів цього Янгола.
і дихати стало не так боляче.
і в його очах Кроулі бачив відблиски найгарніших з його сонць.
а потім Янгол його покинув.
і Кроулі знову відчув той біль, що душив його тисячоліттями.
той перманентно обв'язував шию, стискав легені і сковував рухи.
з того дня кожної ночі він визирає в вікно, щоб поглянути на небо…
і не бачить там нічого, окрім димної пітьми.
його пам'ять досконала, але за стільки років навіть вона в парі з уявою не допомагає.
і кожного разу він зі злістю шарпає тяжкі штори, крізь які не пробивається світло, і ще кілька хвилин стоїть в абсолютній темряві, питаючи Її — чому вона забрала в нього зорі, а не пам'ять? чому забрала в нього навіть ті відблиски далеких галактик в очах його Ангела? чому не забрала в нього його самого?
він би погодився стати безумною тваррю, яка б просто виконувала накази, якби це значило, що ті крихітні миготливі вогники на небі нічого б для нього не значили, а неможливість їх побачити не приносила стільки болю.
і він знову і знову питається чому Вона — милосердна і вселюбива, зветься справедливою, якщо карає так боляче за те, що її люба дитина лиш насмілилася сумніватися у її планах.
він дивиться у темряву і розуміє, що ніколи не побачить любих зорь, не побачить своїх творінь, яким простив би все, якби вони були наділені власною свідомістю, і закипає від безсилої люті.
Вона ж бо Всематір, Вона має так само любити своїх янголів, так де ж її любов!?
він знесилено осідає на підлогу і дивиться на єдиний збережений контакт у мобільному телефоні: мій Янгол.
він тепер не побачить і його, як своїх галактик.
не побачить відблиску всього Всесвіту у його очах.
не спробує його губи без присмаку гірких сліз.
і так йому у відчаї болить від тої думки.
і руки тягнуться до очей, таких непотрібних тепер,
коли немає нічого, на що він хотів би подивитися,
коли те, що кого він так прагне побачити — недоступний.
це буде не перша та втім і не остання його спроба лишити себе зору, нарешті упасти в обійми любої пітьми, такої всеоб'ємної та давно знайомої. зір повернеться вже до ранку і новий день почнеться так само, як і мільйони попередніх.
а зорі так і сяятимуть на небі. вони мовчатимуть, як мовчить Вона, і каратимуть тишею у відповідь на всі його питання і молитви,
злетілі з уст у миті відчаю,
зплекані у болі,
зповиті у тому короткому щасті,
даному йому для того,
щоб було з чим порівняти,
щоб було зовсім нестерпно прокидатися кожного дня.
і думав лиш про те,
як хоче припинити існувати,
як хоче стати однією з холодних зірок за межами сприйняття.
і як сумує за своїм щастям з білявими кучерями і очима кольору фісташки. як хоче побачити його хоч на мить, щоб усі подальші страждання здалися несуттєвими проти цього погляду, проти цієї усмішки з присмаком чаю.
та цього не буде. і він, і мовчазні зорі знають про це. його Ангел зробив свій вибір. і книга буття більше ніколи не переплете їхні дороги.
і тому він молиться, він просить у Неї, знає, що почує, хоч і не відповість, благає, аби Вона наглянула за його Янголом, аби той ніколи не відчув і крихти того болю, з яким доводиться жити Кроулі. і нехай безмовно, нехай того ніхто не чує, Вона, каючись у тому, яких страждань завдала своєму зоретворцю, обіцяє, що нагляне і вбереже його кохання.
⋆｡˚ ✦ ˚｡⋆