Work Text:
Пройшло більше двох років з тих пір, як Мінджі покинула її. З тих пір, Юхьон намагається жити далі. Посміхатися, ходити на заняття, керувати маленьким кафе, ходити на вечірки з друзями, на ночівлі, і все подібне. Всі ці речі допомагають їй забути. Але проблема в тому, що це не так легко, взагалі. Вона намагалась стерти всі їх спільні спогади, але вони продовжували програватись, наче фільм, в її голові та серці, кожен раз, коли вона заходила в квартиру, де вони раніше проводили більшість свого часу разом.
Юхьон намагалась переставити меблі і зробити ремонт, щоб квартира виглядала менш знайомо, але нічого не спрацювало. Насправді, це змусило її сумувати за Мінджі ще більше, тому що вона згадувала, що Мінджі любила переставляти меблі в домі кожен раз, коли вона відчувала себе знервовано. Факт того, що вона може знайти щось, що буде нагадувати їй Мінджі ще більше, змусив серце боліти ще більше.
– Чому мені так складно забути тебе? – каже вона сама собі кожен раз, як заходить в квартиру, де вони раніше проводили більшість свого часу разом. Ключове слово, раніше. Мінджі залишила її два роки тому без будь-яких пояснень. І єдине, що вона отримала, це записку від неї: "Бережи себе. Буду скоро."
Юхьон не стримала сміху, згадав, що саме Мінджі написала їй перед тим, як піти. Вона сміялась і в той самий час сльози потекли по щокам. Вона витерла їх рукою і підійшла до ліжка, бажаючи відпочити після годин роботи в кафе.
Так, вона була власницею міні кафе. Таке, просте хіпстерське кафе. Вона відкрила кафе, тому що Мінджі дуже любила десерти та кофеїн. Вона врахувала її інтерес і вирішила відкрити кафе. Взагалі-то, вона і сама дуже любила поїсти, тому вона не дуже довго думала.
Вона драматично зітхнула, коли хтось неочікувано подзвонив в дверний дзвінок саме тоді, коли вона збиралась легти. Вона швидко взяла і одягла светр, щоб прикрити верхню частину тіла, підготувавшись на випадок, якщо людина за дверима це хлопець. Відчинивши двері, вона побачила, що це її подруга Шійон. Вона була з пакетами в її руках.
– Я купила курку і рамьон для тебе! – сказала Шійон. Юхьон одразу пожвавішала, коли почула про їжу. Вона просто дивилась, як дівчина розкладала все на столик напроти телевізору, а потім, як тільки вмикнула телевізор, сіла на диван.
Вона реально сприймала квартиру, як власну.
– Ти підеш у неділю? – спитала Шійон, коли Юхьон сіла поруч. Юхьон застигла на місці. Вона була здивована питанням Шійон. Юхьон глибоко вдихнула, перш ніж знизати плечима, не знаючи, що відповісти. Шійон підняла брову на її відповідь.
– Але це друга річниця смерті Мінджі, Юхьон. Ти не хочеш піти? Її сім'я запросила тебе, хіба ні? – спитала Шійон, здивована тим, що її подруга відмовилась. Юхьон дивилась на підлогу, думаючи над тим, що їй сказала Шійон.
Це була правда. Сім'я Мінджі запросила її десь тиждень тому, але вона просто не знайшла сміливості стояти напроти її сім'ї навіть після того, як пройшло два роки. Вона пішла на першу річницю смерті і розридалась одразу, як тільки зайшла в дім сім'ї Кім. Вона дивилась здалеку, але невдовзі після цього, пішла, не маючи більше сил більше залишатись
– Я не знаю, Шійон. Я не знаю, чи буду достатньо сильною для того, щоб зробити це. Я не хочу знову виглядати слабо напроти її сім'ї, – майже шептала вона. Її голос тремтів.
Шійон зітхнула, намагаючись зрозуміти логіку її кращої подруги. Вона розуміла, що це було важко, дуже важко для Юхьон. Особливо, коли молодша не змогла побачити Мінджі, її дівчину, востаннє перед тим, як вона залишила її назавжди.
Останнє, що вона отримала від Мінджі була записка про те, що вона скоро повернеться, але... Вона не повернулась. Вона вперше не виконала свою обіцянку. І врешті, вона так її і не виповнила.
– Як вона могла залишити мене в ту ніч без обіймів або поцілунку? Чому вона мене не розбудила перед тим, як поїхати по справам? Вона просто написала мені, що скоро повернеться? – вона схлипнула, намагаючись контролювати сльози. Шійон глибоко зітхнула, майже на грані від сліз, як тільки вона почула слова своєї кращої подруги.
– Чому вона залишила квартиру, коли сильно дощило. Настільки, що ледве можна було щось побачити? Чому? Просто, ЧОМУ?! Я не розумію її! Вона така дурна, – вибухнула вона, вдаривши по дивану, на якому вона сиділа. І вона випадково штовхнула стіл ногою, що змусило її застонати від болю. Шійон просто дивилась, як вона трималась за ногу, якою вона вдарила стіл, посміхаючись.
– Я згодна, вона дурна, – хіхікнула Шійон, жартуючи над подругою, щоб хоч трошки покращити її настрій. Юхьон кивнула, все ще відчуваючи біль від ніг до голови. Вона востаннє подивилась на подругу, коли різко встала з місця, де сиділа.
– Мені треба йти. Я пообіцяла Борі подивитися фільм, – сказала їй Шійон з легкою посмішкою. Але побачивши хитру посмішку Юхьон, швидко додала, – в кіно, не в її квартирі. Я знаю, що в твоїх думках, нахаба.
Вона подивилась в чужі очі з образою, що змусило молодшу гучно засміятись. Шійон помахала їй, а після пішла в сторону двері.
– Піклуйся про себе, добре? І я сподіваюся, що ти підеш на її річницю смерті. Ти знаєш, що ти дуже важлива для неї. І я знаю, що вона б хотіла побачити свою кохану, – вона посміхнулася і мовчки закрила двері. Юхьон залишилась на дивані, обдумуючи слова Шійон.
І Юхьон пішла на річницю смерті. Дивно, ало Юхьон майже не плакала. Батьки Мінджі були раді бачити її і підготували їжу для церемонії. Це була улюблена страва Мінджі. Вона знала цю страву дуже добре, тому що Мінджі не переставала говорити про неї кожен раз, коли вона приїздила з дому.
– Дякую за те, що прийняли мене, міссіс Кім, – вона кивнула, тепло посміхаючись, коли дивилась в очі старої жінки. Мама Мінджі похитала головою і раптом обійняла її. Обійми, які їй нагадали Мінджі. Тепер вона знала, звідки у Мінджі були такі теплі і заспокійливі обійми.
– Ні, дякую тобі за те, що прийшла. Мінджі на небесах має бути щаслива зараз, тому що її кохання прийшла на її церемонію, – вона посміхнулась і взяла Юхьон за плечі. Юхьон була трішки здивована, але вона добре контролювала емоції і просто кивнула у відповідь міссіс Кім.
– Я піду. У мене є справи в кафе. Вибачте, що не можу залишатись занадто довго. Дякую знову за те, що прийняли мене, – Юхьон поклонилась в подяці і пішла. Вона планувала піти в кафе, але передумала і пішла в улюблене місце Мінджі. Це був міні сад біля її будинку. Мінджі показала їй цей сад десь близько 4 років тому і сказала, що раніше часто приходила сюди, коли її сварили батьки.
Це було мило, дуже.
Вона сіла на лавці, вдихаючи свіже повітря і милуючись ароматом квітів. Вона міцно заплющила очі, схилила голову назад, відпочиваючи. Вона сподівалась, що почує присутність Мінджі тут. Вона сподівалась, що вона буде мріяти про Мінджі востаннє. Що зможе відчути її теплі обійми в один останній раз перед тим, як забуде її повністю. Їй треба йти далі по життю і вона знала це. Але вона не хотіла до тих пір, поки не зустріне Мінджі в останній раз. Навіть якщо уві сні.
Їй було так погано через те, що вона не могла побачити або відчути свою кохану востаннє перед тим, як Мінджі залишила її назавжди, через те, що безрозсудний водій спровокував велику аварію. Мінджі в'їхала в машину поруч із нею, намагаючись ухилитися від машини, яка раптово виїхала їй назустріч. Її машину закрутило перед тим, як інша машина врізалася прямо з боку водія, і вона врізалася в розділювач. Все це сталося в день, коли дощило так сильно, що всі могли ледве бачити. Юхьон згадала, що встала пізно вночі, тому що їй було холодно від сильного дощу і відсутності Мінджі біля неї.
– З тих пір, як ти пішла, мій дім такий темний, люба. Ні, це не тому що я забула заплатити рахунки знову, або через те, що лампа зламана. Це тому що ти більше не тут, щоб зробити квартиру світлою і живою. Моє сонечко, я дуже сумую.