Work Text:
Андрій Ширко ненавидів курити залишки тютюну. Початкового смаку та аромату практично не залишається і, неначе, просто смалиш жовтневе сухе листя. І весь одяг просмерджується осінніми гарищами.
Рома Дебрін ненавидів запізнюватися. Тому завжди приходив вчасно. Навіть дещо зарано. Але коли він не змушував на себе чекати, йому було комфортно.
Кирило Липко ненавидів, коли ломались барабанні палички і надщерблювались тарілки.
А Женя Запояско... Ну, Женя ненавидів приходити на репетиції після сварок Михайла і Влада. Тоді в репетиційній стояла холодна та липка атмосфера. Як коли малим приходиш зі школи, а батьки вже не говорять. І спитати нема як і пожалітись немає куди.
Хлопець відчув це, як тільки побачив Андрія, який самотньо курив біля входу. Він гидливо цідив самокрутку, скручену з останнього тютюну в пачці.
- Всі вже є? - спитав Женя.
Андрій виснажено кивнув.
- Тільки Рома не витримав гіркої долі і пішов взяти щось поїсти.
- Все настільки погано?
Ширко нічого не сказав. Тільки затушив недопалок і хлопці зайшли всередину.
- Ситуація класична, - сказав йому байдуже Кирило.
Біля барабанів валялись зламані барабанні палички. Виглядало так, ніби їх розламали навмисне, а не під час гри. Добре, що у Кирила була звичка мати завжди запасні. Сам барабанщик нервово хитав ногою і смалив електронку. Сидів задимлений, немов намагався сховатись за димовою завісою.
Тим часом, навпроти нього вже гиркались.
- Ти можеш співати голосніше? Тебе ледь чутно, - просив Міша холодним тоном. Дивився з-під лоба злісно. Коли він так хмурився, кінчик його носа здавався гострішим.
- Твої проблеми, глухманю, - гаркнув на того Влад.
Він зовсім не дивився на Михайла. Говорив кудись у стінку.
Матюхін їдко розсміявся.
- О, клас! Як не треба, то тебе дуже, нахуй, чути.
- Туше, - переможено розвів руками Влад. - Але раніше, знаєш, ти не жалівся.
Матюхін спочатку зблід, потім пішов червоними плямами та загрозливо бринькнув на гітарі. Він чекав насмішкуватих свистів, але стояла мертва тиша. Хлопці тактовно змовчати і вдали глухих, сліпих і німих. В цей момент, саме такими їм і кортіло стати на мить.
Кирило тихо вилаявся і здавив переносицю. День відчувався безкінечним.
Дід підкрутив апаратуру і кивнув.
- Зараз має бути ок.
Міша вилаявся, кинув гітару, що та навіть жалібно дзенькнула і вийшов.
- І так з тих пір, як прийшли? - стиха спитав Запояско.
Кирило повільно кивнув.
- Не вміють говорити словами. Через рот, - буркнув він з докором. - А день пересраний у всіх.
- Та все я вмію! - крикнув Влад. - Це він слухати не вміє, блять. Скільки просив - одне і те саме.
- То нащо далі просиш? - спитав Женя, скинувши рюкзак під стінку.
- Га?
- Тіпа, якщо ти просиш і він не чує, хіба не простіше не просити?
"Єбать, канєшно, загнув, - подумав Женя. - Як сімейний психолог. Тре брати вже гроші"
Влад скривився і нахмурився.
- Що цього разу? - спитав втомлено Запояско.
Він відчував себе ведучим "Говорить Україна". Передчував або трешову історію, або конфлікт висосаний з пальця.
Михальчук протер обличчя і стиха почав:
- Я мав їхати додому. Попросив цю ходячу анемію подивитись за розсадою...
- Так, стоп, - перебив Кирило за барабанами, дзенькнувши в тарілку. - За якою, нахуй, розсадою?
- Я на підвіконні розводжу тютюн. Не суть! Лишив я, значить, цю живність на Мішу. Приїжджаю, а йому амінь. Прикиньте?
- Ти ж в курсі, що Міша тільки за своїм городом дивитися? Забув колізію?
- Який, блять, город? - спантеличено питав Липко. - Яка, нахрін, колізія?!
Женя відмахнувся, мовляв, потім розкажу.
- Там тре було просто поливати раз в день. Хіба тяжко?
З відкритих дверей Влада поглядом свердлив Матюхін. Дід театрально піднявся і тикнув пальцем на хлопця:
- Ти! Ти вбив мій тютюн.
- Який в сраку тютюн?! Це були блять помідори, - вигукнув сердито Міша з дверей.
Тепер усі погляди були спрямовані на Діда.
- Їбать, ботанік! Вони все-рівно мертві.
- Вони спочили в Бозі, ще до того як ти поїхав, - сердито дорікнув хлопець. - Ти їх залив. Воно все згнило нахуй. Я дивуюсь, як колізія вижила з таким аграрним підходом.
- Яким, блять, чином, дід? - спитав Андрій. - Що це за транс-помідори?
- Коли я купував насіння у бабуськи з переходу - це ще був тютюн. Коли я його висадив - це все ще був тютюн. А потім зійшли помідори.
- Що б ти з ними робив? - спитав Андрій, дуже зосереджено.
- Відправив би мамі.
- Дід, - почав Женя стиха. - Зараз червень місяць. Я не спец, але помідори садять навесні.
- В кінці березня, - кивнув коротко Міша.
Влад огледів приміщення загнаним поглядом і видав:
- Я курити нахуй! Зрадники!
Матюхін переглянувся з хлопцями, тихо вилаявся і пішов за ним.
- А знаєте, розвод теж може бути, як варіант, - раптом сказав Андрій.
- Розвод на бабки? - всміхнувся Кирило.
- Блять, розлучення.
- Не в їх випадку, - спокійно відповів Запояско. - Принаймні поки.
Хмари тоді висіли тяжко і грузно, мов штукатурка в гуртожитку, яка має ось-ось обсипатись.
Влад курив повільно, глибокими затяжками. Кутиком ока бачив, як на двір вийшов і Міша, але виду не подав. Він несміливо попрямував до лавки, де сидів Дід. Тоді покопирсався у кармані, і тою ж рукою швидко прикрив око. Засичав і сів біля хлопця.
- Тобі шо є? - спантеличено спитав Влад, мало не поперхнувшись димом.
- Та щось... в око попало, - сказав щемко Міша. - А ну вистав долоню?
- Нахуй?
- Руку! Швидко!
Влад підставив долоню біля обличчя Міші і йому відразу з-під руки випав кулон з тонким ланцюжком. Круглий, невеличкий, зі зображенням райдужки.
- Це, типу, око? - незграбно всміхнувся Михальчук. - Чиє? Твоє типу?
Михайло знервовано роздув ніздрі і спробував відібрати ланцюжок назад, проте Михальчук одразу сховав його в кулаці.
- Віддавай, якщо не подобається, - крізь зуби сказав Матюхін і спробував відігнути пальці.
В якийсь момент у нього стало виходити. Тоді Дід перекинув прикрасу в іншу руку і сховав за спиною. Михайло спробував дотягнутися до неї, але ось вже Влад витягнув руку в протилежний бік, іншою вприраючись в груди хлопця.
Доки вони боролися за кулон, з привідкритих дверей за ними споглядав Женя.
- Ну шо знов? - почувся тихий шепіт Роми над вухом і Запояско здригнувся.
- Господи, - буркнув він. - Шо ж ти так тихо ходиш. А де ти ходиш власне?
- Вони вже помирились?
- В процесі, - заговорницьки прошепотів Женя, заглядаючи на двір крізь шпарину.
- Знав би, коли гризуться, то б на репетиції не ходив.
Запояско змовчав, але був повністю з ним згідний.
- Хер тобі, - заржав Влад. - Це тепер моє око. Я просвітльонний. Буду ходити з трьома... оками?
- Очима, - втомлено видихнув Міша, переводячи подих.
- Очима.
Він одягнув кулон і протягнув відкриту пачку цигарок Міші.
- Ще по одній і до роботи?
Матюхін нічого не відповів. Тільки ледь помітно кивнув, всміхаючись, коли Влад йому підкурював.
Двері тихо прикрились.
- Ну нарешті, - стиха видихнув Андрій.
- Тепер спокій ще на місяць, - цокнув язиком Кирило.
- Мені здається, нам треба відміряти дні. Може там є якийсь цикл і до цього можна буде підготуватися? - сказав обережно Рома. - Як місячні у дівчат. В моєї на телефоні є програма, яка їй нагадує.
- Ну, а у нас Щомісячні сварки, - тяжко видихнув Женя. - Кароче, спитай у своєї, як та програма називається.