Work Text:
Вони були разом з самого початку. Ні, навіть до початку вони вже були разом. Авжеж, вони могли не бачитися і не розмовляти по сотню, а то було діло, і тисячу років. Але вони завжди опинялися поруч в потрібному місці в потрібний час. Ото поталанило, правда?
І так промайнуло більше як 6 тисяч років. Останні двісті вони почали бачитися частіше.
Насправді у них більше спільного, ніж можна подумати. На перший погляд, вони дві протилежності, але навіть якщо так, тоді вони два магніти, бо їх завжди притягує до один одного.
Можна було б це все списати на те що вони зазвичай знаходяться в Британії, а зазвичай в Лондоні, тому їхні дороги перетинатися... Можете так і далі вважати, якщо хочете, але знайте: щойно з'явився телефон, Азирафаїл дзвонив Кровлі з трьох причин! Аж цілих три причини серед яких була — нудьга.
Тільки не кажіть мені про якусь там маленьку угоду між ними, яка переросла у невелику дружбу. Не тоді, коли у 21 столітті Кровлі по серед лондонської вулиці повної людей кричить: "Янголе!". Це точно не звертання до істоти, не з вуст демона це має звучати...
На цьому абзаці можна було б і звершити цю чудову любовну історію, яка могла мати квітковий кінець... Та все-таки вони досі не разом. Ну якби пояснити.
По-перше, вони трішки дурники в цьому плані. Настільки трішки, що дехто не може осягнути цих почуттів, а дехто другий не розуміє чому його постійно тягне до іншого.
По-друге, вони досі, за весь цей клятий час, що вони прожили, за весь час існування людей, ні разу, просто ні разу, повноцінно не поговорили. Що зробило їх дурниками не трішки. Тобто прожити шість тисяч років на землі! Серед людей! Стати свідками найрізноманітніших історичних подій, прочитати купу книг і ніхто з них не додумався — поговорити...
Все по канонах — закохані ідіоти. І їхнє єдине виправдання: перший — янгол, другий — демон, вони не можуть бути кимось ще, крім ворогів. З однієї сторони, все, так би мовити, правильно, вони по різних сторонах, які ворогують, хоча згадати б чому вони взагалі ворогують стільки років і заради чого?... А от з іншої сторони, Кровлі колись був янголом. Впав він не так і давно, як раз 6000 тисяч років тому. Вони були величним Архангелом, чиї ім'я ніхто вже не згадає. І впали вони через дурні питання... Та й Азирафаїл це все чудово знає, але завжди старається відштовхнути.
Ну когось же колись має дійти що їм потрібно поговорити прямо правда ж?
І цей "когось" — Кровлі. Ну, так вийшло, що Ніна і Меґґі застали його, бо Азирафаїл пішов говорити з клятим Метатроном (Кровлі недолюблював цю істоту)... Демон був трохи спантеличений, але вислухав їх. Навіть просив вибачення за те, що ліз у їх особисте життя разом з Азирафаїлом. Коли вибачення були прийняті, молоді панянки перешли у контрнаступ почавши говорити про "пана Фела" та його стосунки з ним. Кровлі міг лише важко зітхнути та змиритися, бо вони по суті мали рацію...
І тут вони теж дійшли до висновку: Кровлі треба терміново поговорити з Азирафаїлом. Це більше не може відкладатися, бо вже і так щось забагато пройшло часу...
В кінці дискусії Кровлі справді не знав, що має сказати двом панянкам. Чи має він подякувати за те, що вони відкрили очі істоті, якій більше ніж цій планеті? Іронічно якось вийшло.
Азирафаїл повернувся як раз вчасно, вони закінчили свою дискусію з Кровлі та покинули книгарню.
— Янголе, нам треба терміново поговорити.
— Так, Кровлі, не треба терміново поговорити! — і ця фраза стала таким собі вінцем...
Поговорили називається!
Отже, Метатрон вирішив, що Азирафаїл має стати на місце Гавриїла — Верховним Архангелом, а Кровлі може знову стати янголом.
Ну і навіщо тільки це Кровлі? Та Бог його знає. Кровлі не стільки був злий, скільки засмучений. Єдина можливість поговорити як "нормальні люди" фатально провалилась.
Демон з чимось гірким і важким у горлі встиг сказати те, що думає. Поки янгол заперечно махав головою.
"Господи, він взагалі чує мене?", подумав тоді Кровлі, звертаючись до Господа...
Схоже що ні, бо Азирафаїл почав заперечувати це все і знов торочити щось про Добро і Зло. І це після того, як його "Бос" зник обійнявшись з Вельзевул?!
Кровлі не витримав і хотів було іти…
— Кровлі! Кровлі! Повернись!
І він зупинився. Але не підняв свого погляду на Азирафаїла.
Ох, як же Кровлі не хотів чути те, що скаже янгол далі. Він торочив щось про роботу разом, янголів і добрі справи... Невже обов'язково бути янголом, щоб робити добро? Хіба він досі не зрозумів цього...
—...Ти потрібен мені!
Демон мовчав.
— Я думаю, ти не розумієш, що я тобі пропоную...
— Я розумію, — він перевів погляд на янгола, — І я розумію краще ніж ти.
— Що ж... Мені більше нічого сказати, — фальшива усмішка.
— Слухай, — він підняв палець вказуючи вгору, — Чуєш це? — в повітрі було чути лише годинникову стрілку.
— Я нічого не чую.
— В цьому і суть... Солов'ї не тьохкають, — його голос ламається під тиском чогось, — Ти ідіот. Ми могли бути собою!
Азирафаїл не витримує погляду і відвертається. Він встигає почути швидкі кроки в його сторону перш ніж відчув чужі вуста на своїх.
Він не знає, що зараз відчуває Кровлі, але і не відштовхує його. Він не хоче цього робити...
Дотику вуст закінчився так само як і почався...
Янгол хапав повітря стараючись щось вимовити, сльози зібралися на його небесних очах:
— Я... Я... Я прощаю тебе...
— Забий.
Кровлі поспіхом покинув книгарню та одразу пішов в сторону Бентлі...
Азирафаїл проводжав його розмитим поглядом, а опісля торкнувся своїх рожевих вуст в незвичному відчутті.
Далі повернувся Глас Божий*(Не плутати з Голосом Божим). Та залишивши Мюриїл доглядати книгарню, вони вже з Азирафаїлом пішли до ліфта.
Ох, авжеж, янгол до кінця виглядав десь у вікно книгарні в бажанні побачити там руде волосся демона. Часу на сумніви, на жаль, не було...
Отже, Кровлі дивився за тим як Азирафаїл пішов до ліфта на Небеса. Після чого сів у "Бентлі", яку він так любить. Навіть його зміїний погляд був розмитий, від вологості в очах. В грудях щось дуже сильно почало боліти...
Але…
— Це був найбільший обман мого життя. Пробач, це було необхідно. Я ледве це все витримав, особливо, коли брехав тобі... Пробач, будь ласка, це було необхідно...
Азирафаїл важко зітхнув сидячи на пасажирському сидінні біля Кровлі. На обличчі демона застигла гримаса шоку. Він кілька разів подивився в сторону умовного ліфта і назад на янгола біля нього. Кровлі навіть зняв свої окуляри, ніби це якось допоможе і він побачить щось інше.
— А. Ти. Але... — він знову повернувся в сторону вулиці та до Азирафаїла розмахуючи руками.
— Я тобі все поясню, але тепер нам потрібно туди, де нас не знайдуть Небеса... Мені все одно кого вони знайдуть замість мене, — Азирафаїл заспокійливо поглянув на Кровлі, поклавши свої руки на його.
— Спочатку ми поїдемо в РАЦС, янголе, — трохи червоніючи рішуче сказав Кровлі.
— Навіщо нам в РАЦС? — Азирафаїл справді не здогадувався.
— Розпишемось, — надягаючи окуляри, самовдоволено додав Кровлі натискаючи на педаль газу.
Азирафаїл не зміг нічого сказати у відповідь, тепер була його черга дивуватися.
(P.S. вони розписалися😊)