Work Text:
Гаррі здригнувся і сів, потираючи очі, доки залишки нічного кошмару розчинялися в його голові. Він слабко видихнув у тиху темноту кімнати, намагаючись заспокоїти дихання, щоб не розбудити сусідів по кімнаті. Гаррі більше не прокидався з криками. Він якось натренувався цього не робити, бо ненавидів стурбований вираз обличчя, яким наділяла його Моллі, коли він залишався у них влітку, ненавидів ніякове й безпорадне “Ти в порядку, приятелю?” від Рона, ненавидів обійми й довгі розмови від Герміони.
Гаррі відкинув ковдри і висковзнув із кімнати, яку ділив із Роном та Невілом, пробираючись до вітальні. Прохолодне повітря бальзамом лягало на перегріту шкіру, охолоджуючи піт, що просочився крізь футболку на спині, доки він нарешті не відчув, що знову може дихати.
Після останньої битви Гаррі постійно почувався ніби перегрітим. Немовби повернення з того світу перевело його тіло в режим перенавантаження. Він став частіше і більше їсти, а шкіра завжди була занадто теплою. А іноді йому бачились сни, де він перетворювався на фенікса, спалахуючи яскравим гарячим полум’ям і відчуваючи під шкірою поколювання вогню. Цілителі сказали, що з ним все в порядку й вони нічого не можуть зробити, окрім як навчити його сильніших охолоджувальних чарів, і випровадили його подалі.
Гаррі різко зупинився перед дверним отвором; у вітальні хтось був. Цей хтось сидів біля розпаленого вогнища, що заповнювало кімнату мерехтінням жовтого світла, але випромінювало, здавалось, дуже мало тепла. Восьмикурсників цього року переселили на третій поверх, а зігрівальні чари під час відбудови замку там не відновили. У кращому випадку вони були слабкими, а в гіршому їх взагалі не було.
На мить Гаррі подумав, що це Рон або Джіні, але, коли його погляд сфокусувався, він зрозумів, що то був просто відблиск вогню на білявому волоссі.
Драко підсунув один край дивану прямо до вогнища й сидів на кінці плюшевого фіолетового бильця, простягнувши руки так близько до полум’я, що вони мали б боліти. Він втупився у вогонь відсутнім поглядом; іноді його тіло пронизувало раптове тремтіння. Під очима залягли глибокі тіні від виснаження.
Гаррі сів з іншого боку дивана.
Драко здригнувся усім тілом, його рука вже потягнулась за паличкою, поки він не усвідомив, хто це, і завагався.
– Вибач, – мовив Гаррі.
Драко впівсили зиркнув на Гаррі і схрестив руки на грудях.
– Мерлін, Поттере, ти можеш просто піти спати, як нормальна людина?
– Я сплю, – сказав Гаррі, поправляючи окуляри й знову потираючи очі.
Драко пирхнув.
– Коли? – уїдливо запитав він.
– В перервах між кошмарами, – мовив Гаррі, роздратовано стягуючи окуляри з носа та витираючи розводи, які щойно зробив, краєм футболки. – А ти коли спиш, Драко?
Драко нахмурився, почувши “Драко”, але Гаррі заприсягся більше не повертатися ні до чого, що мало хоч якийсь зв’язок із їхньою безглуздою дитячою ворожнечею.
– Десь із третьої або четвертої, якщо пощастить, – несподівано чесно відповів Драко.
Гаррі кивнув і зітхнув:
– Ага.
Він глянув на вогонь, але раптом його погляд зупинився на Драко, чиї брови зійшлися над переніссям, поки він витріщався на Гаррі. Гаррі підняв брови в німому запитанні.
– Як ти ще не відморозив собі дупу? – запитав Драко, непевним жестом махнувши на нього роздратованою рукою.
Гаррі подивився вниз на свою тонку футболку та піжамні штани і знизав плечима.
Драко був одягнений у однаково зелені фланелеві сорочку та штани, закутаний у мантію, настільки пишну та пухнасту, аж схожу на хутряне пальто, і такі ж самі домашні капці, але при цьому все ще примудрявся трохи тремтіти від холоду.
Драко грізно насупився у відповідь на мовчання, тому Гаррі простягнув йому руку. Коли Драко просто на неї витріщився, Гаррі нетерпляче помахав долонею. Впертий гімнюк втупився в нього поглядом, ніби думаючи, що це був якийсь розіграш.
Гаррі підсунувся ближче, сівши прямо біля Драко, і схопив його зап’ястя.
Драко здригнувся, його очі розширились.
– Ти що, хворий?
Гаррі заперечно похитав головою:
– Ні. Це завжди так.
Шкіра у Драко була тонка, м’яка та прохолодна. Так, ніби він стояв десь у снігу. Гаррі відчув, як жар повільно залишає його руку, як охолоджується долоня. Це було… справді приємно.
Гаррі повільно кліпнув. Очі підступно злипались, намагаючись затягнути його в сон, але слабке відчуття жару все ще залишалось, спонукаючи його зняти весь одяг або вибігти навулицю і піти політати. Одного разу він так вже зробив, і зрештою підхопив застуду. Це була погана ідея. Роздягання догола, певно, теж.
Драко сидів на краю дивана так незворушно, що можна було б подумати, що він скам’янів. Гаррі прикусив нижню губу, а тоді швиденько підсунувся ближче, аж доки не опинився наполовину позаду Драко, огорнув його своїми руками й притулився до його спини. Він відчув, як Драко смикнувся, а тоді завмер, його дихання стало коротким і пришвидшеним, як у кролика.
Гаррі чекав, що Драко відштовхне його і втече. На декілька напружених секунд здалося, що він так і зробить, але тут його дихання вирівнялось, і Драко повільно розслабив спину, доки повністю не влаштувався у Гаррі на грудях. Його мантія на дотик була такою ж м’якою, як і на вигляд. Гаррі очікував, що рано чи пізно він відчує від чужої спини жар, що наростатиме, аж доки йому не стане неприємно і він буде змушений відсторонитись… але цього не сталось.
– Ти занадто теплий, як для нормальної здорової людини, – мовив Драко напруженим, приглушеним голосом.
Гаррі притулився спиною до дивана, притягнувши Драко з собою.
– З яких це пір я став нормальним? – запитав він, заплющуючи очі.
На якусь мить запала тиша, а потім Гаррі скоріше відчув, ніж почув, що Драко сміється. Гаррі усміхнувся кудись в пухнасту мантію, міцніше стискаючи руки навколо Драко. Він відчув, як руки іншого хлопця ковзнули повéрх його власних. Холодна шкіра зустрілася з гарячою. Гаррі розвів пальці так, щоб Драко міг просунути між ними свої, і полегшено видихнув від відчуття його прохолодної шкіри.
Запала тривала пауза.
– Я просто хочу спати, – тихо мовив Драко.
Гаррі розсіяно мугикнув. Він відчував, як жар покидає його тіло, аж доки його майже торкнулась прохолода кімнати. У той час як Гаррі ставало холодніше, він відчував, як зростає тепло тіла Драко, врівноважуючи його власне. Гаррі слухав дихання Драко та слабке відлуння стукоту його серця. Таке полегшення та спокій він відчував уперше за декілька місяців.
Голова Гаррі вклалася на плюшеве бильце дивана й пробурмотіла:
– Тоді спи.
Просто продовжуй рухатись.
Поки Драко рухався, все було добре, повністю нормально, як і раніше. Але коли він зупинявся – сидів на уроках, обідав, сліпо вдивлявся в завісу власного ліжка, вдаючи, що зовсім скоро засне, – в нього проникав холод. Починаючи зі ступень і пальців, повільно продираючись все далі, в ноги та руки, ніби заповнюючи все тіло кригою.
Пенсі та Блез пропонували йому сходити до цілителя – наче він сам про це ніколи не думав. Цілитель не міг йому допомогти. Занадто сильні пошкодження від Круціатусу. Драко вважав, що йому ще пощастило відбутися лише порушеннями кровообігу, без, наприклад, хронічних психічних розладів або взагалі божевілля.
Драко кинув спроби нормально поспати, коли тепло остаточно вивітрилося з-під його ковдряної гори, а ноги почали замерзати. Він закутався у плед і висковзнув у вітальню. Помахом палички запалив вогнище і підкинув пару дровин. Він простягнув руки й ноги максимально близько до ґраток комину, доки жар від полум’я не почав колючими голками пронизувати шкіру, все одно повністю не прогріваючи його тіло.
Драко почув, як до нього наближаються чиїсь кроки, і озирнувся.
– Ти сьогодні пізно.
Поттер скуйовдив своє волосся зі зніяковілою усмішкою:
– Рон хотів побалакати.
Драко тихо угукнув, дивлячись, як Поттер сів на середину дивана, кидаючи принесену з собою подушку на протилежний від Драко край, та з позіханням влігся.
Драко закинув ноги назад на диван, спираючись спиною на бильце. Поттер сонно розплющив очі і глянув на нього, підсовуючи свої ноги, доки вони не накрили собою стопи Драко. Він зітхнув і легко посміхнувся.
Драко здригнувся, коли відчув, як нескінченне Поттерове тепло проникло через його шкарпетки. Люди не повинні бути такими теплими. Але Поттер був. Він наче згорав ізсередини. Ногам Драко стало тепло вперше з, ну, власне, з минулої ночі.
Драко нахилився ближче і притиснув руки до Поттерових ніг.
– Чому ти такий теплий? – розсіяно запитав він уже, напевне, вдесяте.
– А ти чому такий холодний? – звично запитав у відповідь Поттер. Його очі вже заплющились.
Тут Драко мав би пробурмотіти щось про зиму і ненормальність Поттера-ідіота, і– стільки виправдань. А він так сильно, сильно втомився.
– Круціатус, – м’яко відповів Драко. Він не думав, що Поттер почне його жаліти, але не міг змусити себе подивитись йому в обличчя; тому сказав спинці дивану:
– Темному Лордові просто подобалось карати людей, коли щось ішло не за його планом. А тітка Белла… ну, я просто був під рукою. Завжди.
Диван тихо скрипнув, коли Поттер сів і взяв його за руки. Коли Драко підвів погляд, Поттер усміхнувся й плюхнувся назад на подушку, потягнувши Драко з собою.
Драко скрикнув від несподіванки, намагаючись не впасти і при цьому розповзаючись на Поттерових грудях.
Поттер відпустив його руки й засміявся.
Драко зиркнув на нього і шпикнув в передпліччя.
– Ай! Мерзотник! – скрикнув Поттер, різко забравши руку.
– Радій, що я не зарядив тобі коліном у пах, – пробурчав Драко. Він ще раз зиркнув на Поттера і влігся щокою на його груди.
Драко відчув, як Поттер хихикнув. Він прикликав плед, що Драко приніс із собою, і обгорнув навколо них. Драко трохи здригнувся, коли плед покрив теплом його спину, і почав ловити Поттерове тепло. Поттер з’єднав руки в Драко на спині, прямо між лопатками.
Драко відчував, як Поттер розсіяно водить великим пальцем вгору й униз по його спині.
– Я помер, – тихо мовив Поттер.
Драко здивовано підняв очі.
Поттер втупився поглядом у стелю.
– У битві за Гоґвортс я справді помер, коли Реддл влучив у мене смертельним закляттям, а тоді… – він міцніше стиснув руки, ніби обіймаючи, а його серце шалено колотилось. – Я повернувся…
Драко дозволив своїм пальцям обвитись навколо Поттерових плечей. Його вицвіла футболка була м’якою, як шерсть ягняти.
Поттер зітхнув і подивився на Драко з кривою усмішкою.
– І відтоді я занадто теплий.
– Гмм, – розсіяно мовив Драко. Його щоки чомусь раптово почервоніли. Він притиснув щоку назад до Поттерових грудей і відчув його дихання на своєму волоссі.
– І про що нам тепер, в біса, говорити? – роздратовано спитав Драко.
– Ти перший почав, – розсміявся Поттер.
Драко пробурчав щось у його футболку.
– Крім того, – продовжив Поттер, – Я впевнений, що ми щось придумаємо.
– Ти почав краще спати.
– М? – нечітко мовив Гаррі, переводячи погляд із підручника на Герміону.
Вона закотила очі:
– Ти почав краще спати, – повторила Герміона, постукуючи пальцем під кутиком ока. – Круги під очима зникли, і ти більше не спиш на уроках. Ну, принаймні не так часто.
– Ага, – Гаррі послабив краватку і розстібнув два верхні ґудзики на сорочці. Мантії він більше не носив.
– Але! – Герміона спрямувала кінчик пера йому в обличчя. – Рон каже, що зранку тебе зазвичай немає в ліжку, а іноді й уночі. Це приводить мене до висновку, що твоя проблема зі сном вирішується десь або з кимось не тут.
Гаррі втупився в неї очима.
– Я спав у вітальні. На дивані, – додав він.
Герміона запитально вигнула брову:
– На дивані? Диван зручніший за твоє ліжко?
– Ну, там прохолодніше і… – Гаррі віджартувався: – І ще там ніхто не хропить.
Герміона обвела поглядом кам’яні стіни вітальні.
– Тут правда холодно. Це допомагає з твоєю перегрівальною проблемою?
– Моя перегрівальна проблема? – Гаррі засміявся. – Кажеш так, ніби це якась хвороба, розмови про яку не вписуються в пристойне товариство.
– Ти не вписуєшся в пристойне товариство, Поттере, якщо раптом ти забув. – мовив Драко з легкою насмішкою, проходячи повз них в напрямку дверей.
Гаррі засміявся. Його щиро вражала зданість Драко носити три светри й мантію зверху і при цьому виглядати так впевнено. Гаррі згорнув свої книжки й відклав їх у сторону, і Драко зупинився.
Гаррі відчув незрозуміле задоволення і швидко запитав:
– Куди йдеш о такій пізній годині?
– В бібліотеку. Хочу взяти одну книжку, доки Пінс ще не пішла. – Драко зробив крок, а тоді знову завагався.
Гаррі швидко відсунув свій стілець на місце й пробрався через лабіринт стільців до Драко.
– Для завдання з Чарів? У мене теж із ним проблеми, – він затримав дихання, вже очікуючи, що Драко зараз його прожене або навіть висміє, але той лише кинув швидкий тривожний погляд на Герміону і попрямував до коридору з Гаррі на хвості.
Гаррі по дорозі швиденько помахав Герміоні, ігноруючи її спантеличений вираз обличчя.
Вони мовчки ішли поруч. Зважаючи на холод і на те, що відбій був уже не за горами, не дуже багато людей мали бажання вештатись де попало, тому в коридорах було пусто.
– В тебе справді проблеми з Чарами, чи ти просто шукаєш привід мене переслідувати? – запитав Драко, коли вони завернули за ріг.
Гаррі озирнувся і всміхнувся. Драко заховав долоні в рукави свого светра і міцно себе ними обхопив.
Гаррі знизав плечима:
– Це справді складно, всі ці модифікації. Якби ж то хтось попередив мене, що так багато складних чарів – це просто сильно змінені базові чари, які ми повинні були вчити ще на перших курсах.
Драко легко посміхнувся, поглянувши на Гаррі.
– Я поки що освоїв шістнадцять світлових.
– Шістнадцять? – Гаррі застогнав. – Я тільки шість знайшов!
Драко хихикнув:
– Можеш позичити “Побутові чари міс Ольги на всі випадки життя”, коли повернемось. Я вже її дочитав, – він схилив голову, волосся спадало йому на очі, коли він подув на кінчики пальців. Його щоки та кінчик носа забарвились у рожевий від прохолоди.
Гаррі взяв його за руку і притягнув ближче.
– Без рукоприкладства, – пробурмотів Драко, але все-таки дозволяючи Гаррі тримати його долоню і висунути її з рукава светра.
Гаррі переплів їхні пальці. У Драко вони були такі холодні, ніби вирізані з мармуру. Гаррі зупинився і розтер його пальці в своїх долонях, доки вони трохи не нагрілись.
– Бібліотека вже скоро зачиниться, – трохи кисло мовив Драко, його брови насупились в роздратуванні.
Гаррі жестом показав Драко, щоб той дав йому іншу руку.
– Тоді пришвидшуйся.
Драко притулив руку до обличчя Гаррі, насуплено дивлячись на комір його сорочки.
– Нащо взагалі носити краватку, якщо ти не збираєшся її носити належним чином, – пробурмотів він.
Гаррі посміхнувся, стискаючи руки Драко між своїми.
– Я носив належним чином. Мені просто стало спекотно, і довелось її послабити.
Драко закотив очі.
– А ти взагалі носиш краватку під всіма цими светрами? – запитав Гаррі.
– Звісно ж, ношу, – мовив Драко, образившись від самої лиш згадки. – Я ж не якийсь там хуліган.
Гаррі розсміявся.
Драко притулився до його плеча і теж видав легкий смішок.
Гаррі попрямував до бібліотеки, міцно тримаючи одну руку Драко, а другу обвивши навколо свого передпліччя.
– Це безглуздо, – зітхнув Драко. – Для повної картини не вистачає ще спідниці і чепчика.
– Я можу відпустити? – запропонував Гаррі, послаблюючи хватку.
Драко стиснув руку сильніше:
– Не мели дурниць.
– Гаразд, – всміхнувся Гаррі. – То яку ти книжку будеш брати?
– “Чари міс Ольги для сезонних святкувань”, і, перш ніж ти спитаєш, так, можеш її потім позичити, – відповів Драко.
Гаррі притиснувся до нього трохи ближче.
– Дякую.
Драко облизав губи і махнув паличкою трохи лівіше, працюючи над магічною гірляндою. На кінчику палички утворилась маленька кулька зеленого світла. Коли та стала потрібного розміру, десь як виноградинка, він вималював коло і провів невелику “U” від кульки, тягнучи за собою ниточку срібного сяйва, тоді вимовив заклинання – і фінальний рух, в центр і вниз. Почало формуватись блакитне світло, трошки темніше, ніж від Лумоса. Драко зосереджено насупив брови і слідкував, щоб світлові кульки були однакових розмірів та форм, поєднуючи їх срібними ниточками світла. Він з’єднав блакитну із жовтою, а тоді з червоною і фіолетовою.
Він саме працював над жовтогарячою кулькою, як раптом його концентрацію перервав гучний стук у двері. Драко зиркнув на кінчик палички, де мало б сяяти світло, але там нічого не було. Втім, решта гірлянди залишилась непорушною і приємно мерехтіла, освітлюючи ковдри.
– Чого тобі, Поттере? – холодно спитав Блез.
– Ее, ну, я тут шукав Драко? – із звичною красномовністю відповів Поттер.
Драко посунувся до краю ліжка, відсовуючи ковдру рівно настільки, щоб можна було визирнути назовні.
Поттер ніяково почухав потилицю. Видно було, що він нервується.
Блез сидів, оборонно виструнчившись, на краю зони його видимості.
– Не можеш просто відвалити, Поттере? Невже більш нема кого переслідувати?
Драко побачив, як насупились Поттерові брови, і втрутився, перш ніж розмова перетвориться на сварку.
– Все нормально, – обидва повернулись на нього подивитись. – Ти прийшов щодо книжки? – спитав Драко.
Поттер кивнув.
Драко зітхнув:
– Тоді заходь, – він притримав край ковдри. – Зніми взуття і постарайся не сильно зачепити вхід, інакше це зламає простір.
Поттер нахилився, зазираючи всередину.
– О, магічний простір? ..У ковдрах?
Драко недовірливо на нього покосився.
– Що? Ти що, ніколи не будував у дитинстві фортецю з ковдр?
Гаррі знизав плечима, скидаючи взуття і вмощуючись у Драко на подушці.
– Що за чорт? – невиразно мовив Блез.
– Я пообіцяв позичити Поттеру книжку, – відповів Драко, просковзуючи в тісний простір розміром із палатку.
– Я ненадовго, – сказав Поттер Блезу. Він закинув ноги всередину, підсовуючись далі, доки не опинився на одному рівні з Драко. – То це так чарівники будують фортецю із ковдр?
Драко підняв брову:
– А як іще?
– Ну, зазвичай ковдр там більше.
Драко критично озирнувся навколо.
– Моя мати винятково вправна із тимчасово розширюючими чарами. Річ у тім, що чим більше ти їх накладаєш, тим більший шанс того, що вони розпадуться, крім того, немає жодної причини використовувати більше ковдр, враховуючи, що так лише швидше втрачатиметься тепло, і...
– Мені подобається, – мовив Поттер і усміхнувся йому.
Драко слабко усміхнувся у відповідь і повернувся до книжки, яку залишив біля подушки.
– Я тут працював над чарами для гірлянди.
Поттер перекотився на спину й подивився вгору на різнобарвні вогники, які Драко прикріпив до стелі.
– Вау... – мовив він, простягнувши руку і ковзнувши пальцями крізь блакитне сяйво. Він повернув голову, щоб запитати Драко: – Як тобі вдалось зробити їх усі одного розміру?
Їхні обличчя розділяли декілька сантиметрів. Драко міг бачити коричневі краплинки в зéлені Поттерових очей. У нього були дуже довгі вії.
– Драко? – спитав Поттер із легкою посмішкою на губах.
Драко зробив глибокий вдих, відводячи очі.
– Мені холодно.
– О, – мовив Поттер. – Тоді сунься.
Він простягнув руку, обвиваючи її навколо плечей Драко і притягуючи його ближче.
Драко вмостив голову на Поттеровому плечі і витягнув свою паличку.
– Треба показати тобі, як робити їх однакового розміру. Слухай уважно. Вся справа в зап’ясті–
– Ні.
– Герміоно! – засміявся Гаррі.
Герміона хитнула головою.
– Категорично ні. Я не... Ні. – Вона грізно марширувала попереду.
– Це не так вже й погано, хіба ні? – сказав Рон, намагаючись її наздогнати. – Те, що Гаррі отримав кращу оцінку, ніж ми... ти. Рано чи пізно це повинно було статись, правда ж? Всяке трапляється.
Герміона різко загальмувала:
– Це наче шостий курс Зіллєваріння.
– Це зовсім не як шостий курс Зіллєваріння, – із зітханням проказав Гаррі.
– Ти скористався допомогою, – звинуватила вона, тицьнувши в нього пальцем.
Гаррі закотив очі.
– Так, але не так, як на шостому курсі. – Він розкрив сумку і дістав звідти дві книжки чарів міс Ольги, які планував повернути до вечері.
– Бачиш? Просто звичайні бібліотечні книжки.
Герміона вихопила їх у нього з рук.
– То ось чим ти користувався? І чому не поділився?
– Я й сам їх позичив, – відповів Гаррі.
– Мені треба поглянути, – сказала Герміона, вже розгортаючи першу книжку.
– Але я збирався повернути їх до вечері, – запротестував Гаррі.
Герміона відсторонено кивнула і, не відриваючи очей від книжки, попрямувала до вітальні.
– Я просто швидесенько подивлюсь, а потім сама поверну.
– Міоно! – простогнав Рон. – Я думав, що ми можемо, ну, провести трохи часу разом, коли вже написали екзамени.
– Зігрівальні чари!
– Ага, – неуважно мовила Герміона, плюхаючись на диван біля вогнища. – Тоді можемо разом почитати.
Рон застогнав, кинув на Гаррі повний безвиході погляд і всівся на диван біля неї.
– Зігрівальні чари! – крикнув Шеймус з іншого боку комина. – Всі скидаємось! Ну ж бо!
Герміона дістала паличку і кинула на кімнату безмовне зігріваюче заклинання. Рон швидко послідував її прикладу.
Гаррі також додав своє заклинання, відправивши його кудись до вогню, де воно б не дуже на нього впливало. Усі меблі в кімнаті пересунули в тісне коло навколо палаючого комина, тому кожен, хто хотів пройти в коло, змушений був переступати через крісло чи два. Втім, це не завадило ледь не кожному студентові-восьмикурснику приєднатись до безладного скупчення тіл. Найбільший диван залишився біля вікна – напевно, занадто важкий, щоб його перетягнути.
За вікном падали маленькі сніжинки й мерехтіли під світлом, що пробивалось із кімнати. Гаррі витягнув із сумки свіжий випуск “Квідича Щомісячно” і відкинувся на спинку великого дивана, насолоджуючись прохолодою, яку випромінювали високі вікна.
Він з головою занурився у статтю про ефективність нового підковоподібного маневру, коли раптом почув чиєсь гупання по сходах зі спалень. То було дуже знайоме гупання. На обличчя Гаррі прокралась усмішка, коли біля нього опинився Драко.
Гаррі підняв очі над журналом. На Драко був джемпер і плед із ковдрою, накинуті на плечі, але він все одно тремтів.
Якусь мить вони просто дивились один на одного, а тоді Драко раптом насупився. Він відштовхнув Гарріну ногу, заліз на диван, тримаючись за спинку, і відсунув зі свого шляху журнал , щоб безперешкодно на Гаррі приземлитись.
Гаррі здивовано розсміявся, впівсили ляснувши Драко журналом.
Драко щось пробурчав йому в груди, натягуючи ковдру на голову й крутячись, щоб щільніше закутатися в ковдру. Гаррі влаштував журнал у Драко на спині, автоматично переплітаючі їхні ноги.
– Гаррі? – покликав Рон натягнутим голосом.
Гаррі глянув на своїх друзів і виявив, що вся кімната витріщається на нього, перехилившись з-за спинок своїх крісел.
– Я тобі, бляха, казав, – прошипів Блез до Пенсі.
Пенсі відповіла слабким скиглінням.
Ронове обличчя так зблідло, що його веснянки почали нагадувати чорнильні плями.
– Е-е, Гаррі? – тихо мовила Герміона, розриваючи мертву тишу. – Ви... Ви що, зустрічаєтесь з Мелфоєм?
Гаррі кліпнув, його серцебиття раптом пришвидшилось. Він підняв краєчок ковдри.
– Ми зустрічаємось? – запитав він.
Драко роздратовано видихнув, повертаючи голову так, щоб покласти підборіддя Гаррі на груди. Його гарне біляве волосся вибилось із загального м’якого безладу й зачепилось за щоку, і Гаррі спіймав себе на тому, що обережно намагається акуратно заправити його назад за вухо.
Руки Драко притислись до грудей Гаррі, коли він нахилився й поцілував його несправедливо м’якими губами. Він повільно відсторонився, досліджуючи вираз Гарріного обличчя, а тоді легко усміхнувся.
– Припускаю, що так, – тихо мовив він і знову з головою закутався в ковдру.
Гаррі повернувся до Герміони.
– Здається, так, – сказав він із широкою усмішкою, обвиваючи руку навколо Драко, перш ніж знову взятись за свій журнал.
–кінець–