Chapter Text
Чоловік в темному костюмі стояв, обпираючись руками на металеву огорожу і вдивлявся в висоту поверхів під своїми ногами, які губилися в ранковому мареві.
Він вичепив з карману електронну цигарку і затягнувся.
- Паління вбиває, - почув він за своєю спиною і обернувся на низький голос, посміхаючись.
Голос належав неймовірно худорлявому, пронизливо красивому юнаку. Він мав загострені риси обличчя, а очі були настільки темними, що важко було зрозуміти, де зіниця, а де райдужка.
- Але остаточно вбиваєш ти, чи нетак? - запитав чоловік в темному костюмі, продовжуючи ліниво посміхатися. - Яким вітром тут?
- Розповім, але тільки після того, як ти розкажеш, що тебе привело
- Хочу підписати кілька контрактів, спокусити кілька душ. Нічого суттєвого.
- Наче б ти був тут, якби не було чогось суттєвого. Хто твоя жертва, розповідай, в мене купа часу.
-Ця планета приречена, - Чоловік в темному знов затягнувся своєю електронною цигаркою і випустив дим в повітря, яке ставало все теплішим, від місцевого сонця, яке ліниво виповзало над верхівками щільно притиснутих один до одного хмарочосів неймовірної висоти. -Тому ти тут.
- Але і ти тут через те саме. Тільки я як завжди тут, щоб відвести душі в їх останній путь. А ти тут, щоб перехопити їх в мене і затягнути в Пекло.
- Мені буде потрібна лише одна і я не хочу, щоб він помирав, то фактично я нікого не перехоплюю.
- Він? Таємничий він. Але чи помре він, буду вже вирішувати я.
- Добре, Смерть. Я не збираюся заважати тобі робити твою роботу. Я тут по своїх справах, але можемо гарно провести ці...
- Сім днів, - продовжив Смерть, дивлячись в календар на своєму смартфоні.
- Фуууу...Яка банальщина. Чому це завжди сім днів?
- Так сталося і ми також любимо цифри. Пам’ятаєш нумерологію?
- Чи я пам’ятаю? Це я її вигадав.
Смерть гучно розсміявся.
- То ми підемо випити кави і з’їсти по пончику.
- Так, будь-ласка. Я вмираю, як хочу спати. Ця людська подоба завжди вимагає від мене певних ритуалів. То кава та пончики - це один з них.
- Я добре це пам’ятаю.
Так зустрілися Смерть та Диявол. Десь в далекому чи недалекому майбутньому. В нашій галактиці чи ні. Зустрілися, тому що їх привела на ту планету спільна справа. І тому що ця планета була приречена.