Work Text:
Макбет вільно володіє мовою меча. Осіріс – щасливчик, бо теж спілкується нею на достатньо високому рівні, аби заволодіти увагою цього середньовічного пана.
Ох, їхні спаринги – це драйв, це адреналін у крові, гучний гуркіт сердець, хижі посмішки та море задоволення. Вони кружляють навколо один одного наче у вальсі. Крок за кроком, змахи руками та танець мечів. Повітря навколо нагрівається, змішується із їхнім гарячим диханням, із потом, що стікає по обличчю, шиї. У такт їхнім рухам метал співає – так само в унісон звучать ночами вони обидва.
Це почалося не одразу, проте атмосфера між ними від першої зустрічі нагадувала дикий пломінь. Обидва горді й уперті, вони часто сперечалися, дражнячи один одного, поки в якийсь момент Осіріс поцілував ці нахабні губи, а Макбет пішов далі й довів діло до горизонтального, більш зручного положення. Осіріс був у захваті від такої ініціативності. Та все ж і він не хотів грати занадто просто й доступно.
Макбет часто без запрошення заходив до кабінету Осіріса, як і цього разу.
– Я в настрої на гарний спаринг.
– Ти невчасно, у мене купа роботи, – відповів Осіріс, не підіймаючи погляду. Насправді ні. Він міг приділити достатньо уваги цьому нестерпному середньовічному панові. Однак йому цікаво, як Макбет вимагатиме увагу.
Як і очікувалося від нього, Макбет на таку просту маніпуляцію не повівся: він обійшов стіл, розвернув до себе стілець, схопив Осіріса за підборіддя та нависнув над чоловіком, заглядаючи йому у вічі.
– Завжди можна перерватися на кілька хвилин.
– Це абсолютно не підходяще місце для спарингу, – Осіріс не виявив жодної емоції, прекрасно розуміючи, що мова йшла взагалі не про тренування на мечах. Макбет відчув агресивне бажання припасти до його губ та покусати до крові.
– Є безліч інших способів, хочеш навчу? Є дуже гарна ідея для спарингу прямо в цьому кабінеті.
Осіріс виглядав не враженим. Грав роль чоловіка, якого не домогтися так просто. Це додасть спецій у їхню гру.
– Я сказав, що в мене немає часу. Забирайся звідси та роби свою роботу.
Макбет клацнув зубами та потягнувся вперед, бажаючи роздерти чужі губи своїми, та Осіріс його відштовхнув і вигнув брови, удаючи незадоволення. Він уже розігрівся та був готовий поступитися у наступному раунд. Він лише чекав, аби Макбет дійшов кульмінації в їхній постановці та зробив рішучий крок. Макбет був так близько до його обличчя, соваючись на колінах Осіріса, що напевно вже й сам усе помітив та розкусив його.
Коли Осіріс посмів подумати, що Макбет от-от на нього накинеться, роздере на ньому одяг та торкнеться його – і він був готовий продовжити дійство, готовий віддатися насолоді, – Макбет різко підвівся на ноги. Осіріс майже потягнувся за ним на автопілоті. Певно на його обличчі промайнув відтінок здивування та розчарування, бо Макбет розсміявся.
– Що ж, мені робити тут нічого, – він провів руками по своєму волоссю, прибираючи неслухняні пасма з обличчя й задираючи підборіддя вгору гордо. – Може пощастить, і я знайду партнера для спарингу… цікавіше.
Він грайливо відкидає волосся назад, коли розвертається і йде геть. Осіріс залишився на своєму місці. Звук кроків Макбета поступово віддалявся. Хай іде. Не можна дозволяти цьому нахабнику так зухвало себе поводити із ним.
Осіріс зривається зі свого місця, наздоганяє Макбета й притискає його до стіни. Він ричить Макбету в губи:
– Навіть не думай гратися так зі мною, негіднику.
Макбет самовдоволено всміхається крізь поцілунки, і навіть стогони не стирають цей усміх з його уст.
***
У Макбета бувають погані дні. Відьми-привиди у його голові не затикаються, катують його розум та осипають прокляттями, зловісними передбаченнями.
«Вам ніколи не бути друзями».
«Він ніколи тебе не зрозуміє, він ще більш навіжений ніж ти».
«Він стане твоїм нічним кошмаром».
Вони ніколи не забували нагадувати йому про його вчинки й провину. Про діяння минулого й заплямовані у крові руки. Про вагу вбитих ним людей заради влади – такої ж, заради якої він знову вбиває й зараз.
Макбет стискає свою голову й хмуриться. Він відчуває себе на межі з реальністю, майже втрачаючи цей зв'язок. Біль нестерпний, він роздирає голову, наче сам череп тріщить від сторонніх голосів.
Осіріс знаходить його майже безсвідомого. Кілька довгих моментів спостерігає із власної цікавості: хвилиною довше, хвилиною менше – яка різниця? Макбет його інтригує. Чарує. Приваблює. Пробуджує у ньому пломінь неймовірно яскравий, палкий. Осіріс не наважується підбирати слова, аби пояснити свої відчуття. Це неважливо.
«Ми не друзі. Ми не зможемо ними бути».
Він наче й злодій, та він – святий. Осіріс відчуває, як не вписується.
«Безглуздя».
У будь-якому випадку, Осіріс ігнорує всі ці роздуми, що роблять його занадто емоційним. Це відволікає. Це не на часі (але, боже, Макбет явно існує поза часом ).
– Телепас .
Осіріс м'яко проводить рукою по волоссю безсвідомого Макбета й одночасно вривається у його голову. Там суцільна темрява й хаос, це нагадує шторм. Це справжня буря, і Макбет – у її центрі, його розривають жорстокі потоки думок і привидів. Осіріс підходить й з-позаду обіймає образ чоловіка. Спочатку він його заспокоїть уві сні, у цьому кошмарі, а потім…
Макбет різко розплющує очі, брови досі захмурені, вуста скривлені у роздратуванні й залишках головного болю. Та Осіріс не знає емпатії, він не даватиме спуску цьому чоловікові й обов'язково візьме те, за чим прийшов.
– Полиш мене, ти зараз не менш нестерпний, ніж ці фантоми.
Осіріс не йде. Ще й надто, він присувається поближче й хапає Макбета за підборіддя, підіймає його голову, аби їхні погляди зустрілися. В очах Осіріса палають вогні.
– Ох? Мене не влаштовує таке привітання, пане, – підступний усміх, – будьте ввічливіше наступного разу.
Він проводить пальцем по губах Макбета й зупиняє на них погляд трохи довше. Палець лишається на губах, аби той не посмів нічого говорити. Макбет був настільки виснаженим, що не чинив супротиву. Осірісу це подобалося. Його друга рука знайшла своє місце на тонкій талії Макбета.
– Я вважаю, тобі б не завадило трохи відволіктися від своїх думок, дорогенький, як вважаєш? – він заглядає в очі Макбета, у яких прокидається зв'язок із реальністю. Палець досі притиснутий до уст. Осіріс ледве тримається, аби не замінити його своїми губами. – Знаєш, я часто маю справу з такого роду проблемами, можна сказати, я професіонал. Хочеш…?
Головний біль Макбета тепер був не від думок, а від пустої балачки Осіріса. Його уста точно мають бути зайнятими чимось іншим. Тому Макбет охопив палець Осіріса губами й взяв до рота. Глибоко, не відриваючи погляд від чоловіка навпроти.
Гра? Ох, Макбет любить ігри. Осіріс не на того капкан виставляв. Його не так просто схопити. Ним не так просто оволодіти.
В Осіріса забрало подих. Ох, цей чоловік точно ніколи не буде нудним. Він смакує кожний момент із ним, розпалюючись тільки більше.
Макбет відчуває, як знайоме відчуття наповнює його від голови до п'ят. Пломінь знову поглинає усе його тіло.
Вони дивляться один на одного. Інтимно, в очі, вдивляючись у глибини душі. І одночасно думають:
Зрештою, він – шедевр.