Work Text:
Все почалося якось спонтанно. Хьонджін під дією сильного навантаження та відповідальності почав розуміти, що погано справляється. Ще навіть не було дебюту, а тренування були пекельні, слова інших трейні боляче били по самолюбству, а продюсер вбивав весь позитив у Хвана. Йому хотілося просто злитись, плакати, випустити весь біль, який скував йому всі м'язи й залив важким свинцем душу. Але він не міг цього зробити через хлопців. Тільки через них. Кожен з них працює не менше, у кожного з них така ж ситуація, а заспокоювати чутливе тхореня – ще один зайвий клопіт, Хьонджін не дасть їм додаткової роботи. Тому коли всі зібралися дивитися фільм у вітальні, він тихенько втік, щось говорячи про втому й сонливість. Хлопці лише побажали доброї ночі, не відволікаючись від екрана. Вже у своїй кімнаті Хван ліг на ліжко обличчям униз і почав тихо схлипувати. Сльози текли рікою на подушку, яка поглинала звуки, але все ж не до кінця.
Двері в кімнату зі скрипом відчинилися й туди хтось тихенько зайшов. А побачивши тремтяче тіло на ліжку, до нього швидко побіг, випадково голосно грюкнувши дверима. На щастя, у передпокої всі були надто поглинені фільмом, щоб помітити цей звук, але не Хьонджін – він почув і підняв голову.
– Синмін? Це ж не твоя кімната, ти, здається, переплутав. – намагаючись придушити схлипи, подав зовсім осілий голос Хван.
– Я бачив, як ти сумував і подумав, що мені варто побути поряд. – Кім узяв його за руку і сів на підлозі біля ліжка. – Хьонджін-а, ти можеш плакати, все гаразд.
У відповідь старший лише другою рукою обхопив замок з їхніх рук, підніс до чола й знову почав плакати. Гіркі сльози падали на руки, на підлогу, стікали прекрасним обличчям, але на них ніхто не звертав уваги. Хьонджін плакав, а Синмін просто був поруч. Цілий вечір і всю наступну ніч вони провели вдвох. Коли Хван вибився з сил і заснув, молодший хотів піти й намагався забрати руку з сильного захвату. Старший, відчувши, як зникає рятівне коло, вчепився ще дужче і потягнув на себе. Синмін упав на ліжко, де його одразу обійняли, і тепло цих обіймів дало зрозуміти, що його нікуди не відпустять. Але хлопець і не намагався вирватися, а лише влаштувався зручніше і почав засинати, заколисаний солодким запахом друга.
Синмін був поруч і тоді, коли Хьонджін упав, голосно лаючись. Він перший, хто підлетів до танцюриста, і почав масажувати ногу. Саме він відвів у медкабінет у компанії. Кім залишався разом з Хваном і допомагав пересуватися, коли його нога гоїлася. Синмін підтримував поглядом, коли вони стояли в різних кінцях зали, а на Хьонджіна сипалася критика. Молодший дивився на хлопця, а той усе розумів. Розумів, що Кім навіть зараз на його боці та хвалить його за зусилля. Коли старший морально стомлювався, Синмін знову тримав його за руку. Він мовчав. Але його мовчання було гучніше за слова, в ньому було чутно все, що потребував Хван.
Але й Хьонджін не лише приймав. Танцюрист щоранку купував Кіму каву. Він не міг не обіймати Синміна. Усюди, куди б вони не пішли, Хван обплітав плечі вокаліста і вдихав рідний запах спокою. Кім давно почав пахнути спокоєм та затишком для нього. Чи це спокій та затишок пахнуть Синміном? Хьонджін не розбирався, йому було просто байдуже. Є лише факт, що Кім Синмін – це затишок, і, бачачи його, Хван не міг стримати компліменту, наскільки він милий і прекрасний. Молодший стійкіший морально, він легше переносив критику і все моральне навантаження, але в моменти слабкості Кім ховався в грудях Хьонджіна, чіплявся пальцями за його руки, талію чи одяг, а сам Хван лише ближче притискав і шепотів на вухо всі гарні слова, які знав.
Вони самі не помітили, як стали світом один для одного. Спочатку ніжність і турботу намагалися виявляти наодинці, а потім не могли приховати занепокоєння і тепло при інших теж. Поки всі думали, як вони добре виконують вказівки та показують якісний фан-сервіс, хлопці насолоджувалися. Вони насолоджувалися щирістю та почуттями. Вже айдоли втомилися брехати самим собі, що це звичайна дружба чи навіть симпатія, адже це давно вище за звичайну закоханість. Синміну рідко були потрібні слова, щоб показати весь спектр теплоти Хьонджіну, та й сам Хван не потребував слів, поки його долоню і серце гріє молодший. Хоча Хьонджін сам ніколи не втрачав нагоди розповісти все, що може змусити посміхнутися Кіма. Як же він любив його посмішку. Танцюрист міг дуріти, поводитися як клоун, говорити дурниці, тільки щоб побачити, як його коханий сміється. Хьонджін не шкодував слів і тоді, коли Синміну потрібна підтримка. Вони обидва знають, що Кім і не слухав тих слів насправді просто тихий голос Хвана надавав спокою.
– Синмін-і, ми можемо поговорити? – якось різко сказав Хьонджін, поки вони вдвох ніжилися під променями сонця недалеко від річки Хан.
– Щось трапилося? – Кім узяв старшого за руку, бо знав, що це пом'якшить голос співрозмовника.
– Хто ми один одному? – питання Хвана було якраз правильним. Вони не були друзями – друзі так не поводяться, але вони не зустрічалися. Хоча Синмін не міг зрозуміти, що має на увазі Хьонджін, він думав, що все ясно. І бачачи нерозуміння на обличчі вокаліста, старший почав пояснювати: – Я не хочу бути твоїм другом. Я кохаю тебе, Синмін-і, кохаю сильніше ніж можливо. Але ми ніколи не обговорювали це вголос. Я хочу тебе спитати... Дідько, серце, припини битися, як божевільне... Чи хочеш ти бути моїм хлопцем?
– Якщо ти розраховуєш на якусь відповідь, крім "так, чорт забирай, я хочу бути твоїм", то з радістю готовий тебе розчарувати. – Кім підніс руку Хьонджіна і поцілував кісточки пальців. – Я теж кохаю тебе, ти мені став тим самим будинком, який не хочеться покидати. Я тепер тільки твій, мій улюблений Джіні.
З цього моменту відліпити їх одне від одного було неможливо. Про свої почуття вони завжди мовчали при інших, але, коли вони вдвох, можна почути лише одне слово "кохаю". Хьонджін та Синмін не приховували свої стосунки, але й не розповідали. Хлопці могли показати решті мемберів і на камеру свої теплі відносини, але ніхто не надавав цьому особливого значення. Та, коли Фелікс жартома на черговому груповому перегляді фільму запитав, чи зустрічаються вони, Хьонджін без задньої думки відповів "так", а Синмін лише міцніше стиснув його талію і поцілував у щічку, ніби доводячи його слова. Навколо почався сміх і жарти, що вони надто солодкі, Хьонджін і Синмін лише посміхалися і починали поводитися ще тепліше і ще солодше. Після того вечора вони завжди показували своє кохання та підтримку один одному й при решті учасників. Вони все ще могли кепкувати один з одного, Кім часто жартома ніби ревнував Хвана до Фелікса, а у відповідь Хьонджін називав його бісячим. Та не було ще жодного дня, коли хтось з них не показував свою турботу. А в моменти вразливості та слабкості своє тепло вони ділили лише особисто, відходячи від інших. Таким чином вони приховували слабкості один одного від інших, і тільки так вони могли повністю допомогти, повністю зцілити та наповнити коханням. Вони любили своїх друзів, але ще більше любили один одного наодинці, тримаючись за руки і даруючи солодкі поцілунки.