Work Text:
— Єна, дай цьом своєму хьону! — голосно вигукнув Джісон, налітаючи на бідного найменшого з групи. Хан надув губи та щоки, широко розкрив очі, намагаючись видаватися милим.
Чонін лиш роздратовано фиркнув, відвертаючись від нападу свого чи не найбільш інфантильного хьона. Хлопець ніяк не міг зрозуміти, навіщо так поводитись. Він от з усіх сил намагався відповідати власному віку, бути розсудливим, щоб його сприймали не як дитину. Хоча коли старших це цікавило? Вони завжди бачитимуть у ньому підлітка.
— Ну, будь ласка, — Джісон вчепився в його руку, трясучи з усієї сили. Ніхто особливо не звертав уваги — це була звична поведінка. Чонін вирвався з хватки та заховався за спиною Чана, який щось натхненно друкував у ноутбуці. Джісон точно побоїться лізти йому під гарячу руку — лідер панічно готувався до їхнього дебюту. Це було хвилююче для всіх, однак Чан міг зірватися від найменшої дрібниці, тому злити його не хотів ніхто. Ніби на підтвердження його слів Джісон накинувся з тим же проханням на Фелікса, отримуючи спочатку запотиличник, а потім легкий поцілунок-вибачення у те ж місце.
Ну от, Чоніну немає чого переживати — він просто чергова жертва. Джісону без різниці у кого канючити поцілунки.
***
Промені західного сонця опускалися у кімнату з музичними інструментами. Вони удвох сиділи за піаніно. Чонін відчував себе дивно, адже коли діло стосувалося музики, Джісон враз став серйозним та відповідально підходив до своїх обов'язків. Його гострий погляд та зібраність викликали захват — відразу розумієш, що він у своїй стихії. Не важливо, чи це було тренування, чи запис, чи гра на інструментах. Навіть у тих випадках, коли інші робили очевидні помилки, м'якість та щирість не покидали Джісона.
— Спробуймо зіграти цю партію у чотири руки, ну ж бо!
— Не думаю, що я вже готовий... — Чонін дійсно вважав, що йому далеко до майстерності Хана у грі.
— Ми вчимося, разом, — Джісон широко усміхнувся, — тобі немає чого соромитися, це ж я — твій улюблений хьон!
Чонін вдячно посміхнувся та стукнув хлопця поруч плечем. Він, затамувавши подих дивився, як пальці Джісона вміло пурхають клавішами, створюючи прекрасну та ніжну мелодію.
Чонін невпевнено торкнувся клавіші, збиваючи звучання, але Джісон лиш підбадьорливо усміхнувся. Вони грали удвох, і це здавалося так легко, макне повністю дозволив музиці керувати собою. Він закрив очі, відчуваючи сонячний промінь на своєму обличчі та повністю розчиняючись в атмосфері.
Останній акорд стих, але Чонін не поспішав відкривати очі, дивний трепет охопив його.
— Можна я тебе поцілую? — хрипло та незвично для себе невпевнено промовив Джісон. У тиші кімнати це прозвучало надто інтимно та бентежно.
Чонін здивовано розкрив очі, обличчя хьона було дуже близькою. На щоках легкий рум'янець, але жодного натяку на усмішку — лиш серйозність та ще щось, зовсім незрозуміле Чоніну. Від чого він на секунду завис — це ж не може бути реально?
— Ти нестерпний хьон, — вигукнув макне, рукою відпихаючи від себе Джісона. На що той лиш ніяково розсміявся, ховаючи червоні щоки та вуха:
— Просто атмосфера була підходяща.
***
Всі знали, що Чонін не любить фізичного контакту, і саме тому намагалися торкнутися його. Фелікс обіймав зі спини, Чан лоскотав, Хьонджін часто затягував до себе на коліна. Певно, лиш Мінхо поважав його право на проведення особистих меж, але інколи входив в азарт та намагався замилувати до смерті. Але саме Джісон влазив у його особистий простір з руками та ногами. Саме з ним це відчувалося не так — ніяково, бентежно та дивно.
Чонін міг стійко витерпіти обійми від Фелікса чи Синміна, однак не від Джісона. Варто йому було покласти голову на плече Чоніна чи просто провести рукою по спині, як макне дерев'янів, не знав, як правильно реагувати та що робити. Це непокоїло, але знайти причини не міг, тому просто тікав, і за першої ж змоги уникав перебувати поруч з Ханом.
— Між вами двома щось сталося? — одного разу прямо запитав Чан. Це сталося відразу після трансляції, на якій Чонін замість того, щоб сісти на вільне місце поруч з Джісоном, втиснувся між Чаном і Чанбіном, фактично годину сидячи на їхніх колінах. Не дивно, що навіть стаф кидав занепокоєні погляди.
— Та ні...
— Чоніне, ти можеш мені сказати, якщо щось непокоїть, пам'ятаєш? Я завжди готовий вислухати.
Чонін кивнув, посміхаючись. Однак він зовсім не знав, що відчуває, і наврядчи лідер зможе його зрозуміти.
— А що у вас за секрети?! — голова Джісона показалась у дверях студії звукозапису, де вони сиділи. Потім він з розмаху влетів, падаючи на землю, а ззаду почувся злобний сміх Фелікса і вигук Чанбіна:
— А якби він вбився?!
— Нічого-нічого я тобі ще це пригадаю, зраднику, — Джісон войовниче подивився на Фелікса, явно вигадуючи план помсти. Раптом він розплився у хитрій посмішці та сів на коліна до Чоніна.
— Зараз наш макне поцілує мене, і більше не буде боліти, правда, Єна? Ти ж не лишиш хьона? Лиш один поцілунок, ось сюди, — Джісон вказав на губи, демонстративно крутячись та граючи очима. Хьонджін та Фелікс зайшлися голосним реготом, а Чонін відчув себе не у своїй тарілці.
Він вскочив на ноги, обережно підтримуючи Джісона, щоб він знову не забився.
— Я-я маю йти... Вибачте!
Хлопці провели здивованим поглядом макне, який прожогом вискочив зі студії, ховаючи палаючі від збентеження вуха.
***
— Єна такий сильний! Він одним ударом ті дрова рубав! Я би пів дня з ними грався! — Джісон голосно сміється, закидаючи голову, і майже падає зі стільця. Лиш вчасно підставлена рука Хьонджіна не дає звалитися.
Вони знімали чергове шоу і пізно ввечері їм нарешті дали спокій. Будиночок на природі, який орендували до фільмування, був їхнім до завтрашнього вечора. Що може бути кращим відпочинком після важкого тижня? Всі сиділи біля ватри, згадуючи смішні моменти. Стаф лишив їм ящик з пивом, тому всі насолоджувалися атмосферою. Однак втома брала своє — Синмін давно вже спав, спершись на плече Чоніна, Фелікс розлігся на Мінхо, який, сонно кліпаючи, дивися на вогнище і думками був явно не з ними. Лиш Джісон та Чанбін голосно розмовляли, постійно додаючи гучності — алкоголь робив їх до жахливого шумними. Вони всі це знали, але завжди ці децибели вражають, як вперше.
— Все, пора закруглятися, — безапеляційно заявив Чан, голосно хлопаючи долонями, щоб привернути увагу. Усі відразу ж почали збиратися, здається, ніби тільки очікували команди. Майже всі.
— Ні! Ще ж зовсім дитячий час! Ну хьон! — захникав Джісон.
— Ми ще ж навіть недоговорили! Ще трохи... Хочеш, я еґйо зроблю?! — Чанбін надув губи і майже впав, але Чан його швидко зловив у свої обійми.
— Пішли вже, вкладу тебе спати, поки ти не вбився! — усміхаючись промовив Чан, а потім додав: — Єна, прослідкуй, щоб Джісон опинився у ліжку цілий і без пошкоджень.
Чонін лиш важко видихнув, готуючись до пригод. Але Джісон на диво слухняно прийшов до своєї кімнати, по дорозі розбивши лиш вазу та запустивши кросівки десь у вітальню. Макне допоміг розстелили ліжко та зняти куртку, в який його хьон примудрився заплутатися.
— Чоніна, чекай... — Діжсон, який вже ліг під ковдру, потягнувся та схопив Чоніна за руку. Він знову не усміхався та дивився серйозно. Відчуття дежавю викликало мурашки у хлопця.
— Щось ще подати? Чи тобі погано стало?
— Ні, але... Може, ти хотів би лишитися? — зовсім тихо запитав Джісон. Він не дивився на макне. Погляд був прикутий до руки, яка з силою нервово стискала покривало.
— Нащо? — Чонін здивовано нахилив голову вбік. Хан виглядав таким невпевненим — нечасто таке побачиш.
— Щоб поцілувати мене... — Джісон різко підняв очі догори, зустрічаюсь поглядом з Чоніном. Макне зробив крок назад, відчуваючи, як серцебиття нервово пришвидшилося, а дихання у грудях сперло.
Світла від маленького світильника було достатньо, щоб приховати його червоні щоки.
— Я раніше не помічав, що ти з того типу людей, які, коли напиваються, починають до всіх приставати.
— Не до всіх, — погляд Джісон зовсім не видався п'яним, і він все ще тримав за руку, очікуючи відповіді.
— Вічно ці твої жарти, хьоне! — Чонін з легкістю вирвався з ніжної хватки та відступив до дверей. Рука Діжсона безвільно впала на ліжко.
— Чоніна, а що як це не жарти? І ніколи не були…
Макне не став відповідати, вибігаючи на свіже повітря — заснути у нього тепер точно не вийде.
***
Чонін вдав, що все нормально, що це не він усю ніч прокручував у голові розмову, аналізував власні почуття та реакції. Висновки були невтішні — Джісон йому подобається, не як друг чи товариш по групі, а в романтичному плані. Тому його жарти так вибивають з колії.
Джісон також жодним словом чи поглядом не видав себе. Він як завжди залишався душею їхньої групи, приносив шум та радість. Жарти про поцілунки для Хана точно не мали такого ж значення, як для макне.
Коли Джісон вчергове випустив геніальну пісню про розбите серце та страждання, Чонін крутив її на повторі. Голос Джісона у навушниках ніби передавав те, від чого хлопець так довго тікав і відмовлявся приймати у собі.
Натовп кричить, голоси змішуються у голосний гул, який заважає зорієнтуватися. Чонін насолоджується концертами, на сцені немає часу роздумувати. Фанати дарують неймовірну енергію, сил вистачає лиш на виконання своїх обов'язків. Якомога краще та професійніше. Розмови та жарти — чудовий час, щоб перевести подих та дати втомленим м'язам можливість відновитися перед наступною піснею.
— Я хочу поцілунок! — вигукує Джісон у мікрофон, і натовп заходиться новим вибухом крику. Хлопець радісно усміхається, піт стікає обличчям, сорочка прилипла до підкачаного тіла. Чонін примушує себе відвести захоплений погляд, адже стовідсотково потім це буде на фанкамі. Фанати зроблять едіт, і Чонін буде передивлятися його десятки разів, журячи себе за таку очевидну реакцію.
— Кого ж мені обрати? — Джісон задумливо прикушує губу та прикладає руку до голови. Він водить хитрим поглядом між одногрупниками. — Хм, може, Чані-хьон?! Чи Мінхо-я?!... А може краще…
— Я волонтер! — кричить на фоні Чанбін, якого з усіх сил стримує Синмін. Однак Джісон його ігнорує. Чонін блідне, коли погляд спиняється на ньому.
— Я знаю! Хочу поцілунок від макне! — Джісон підходить ближче, його очі щасливо сяють. На фоні натовп кричить, але Чонін бачить лиш свого хьона та його губи, підкреслені тінтом. У душі неприємне відчуття з бажання поцілунку — так, він готовий це визнати — та усвідомлення, що для Джісона це всього лиш гра для того, щоб зайняти час.
Джісон підходить ближче, і Чонін просто не знає, що зробити. Раптом Хан тягнеться до Хьонджіна, який стояв увесь час поруч та лишає гучний поцілунок на його шиї. Натовп знову радісно гуде, а Чонін чомусь відчуває себе зрадженим. Він розуміє, що не хотів цього разу тікати цього поцілунку, скоріше навпаки — прагнув його. Образа, зовсім дитяча та неправильна, починає неприємно душити.
— Я також хочу цьом від макне! — Фелікс сміється, а Чонін робить те, що ніколи б не зробив до цього — лишає короткий поцілунок на голові Йонбока. Хлопець спочатку здивовано кліпає, але потім підтримує ініціативу, і обережно торкається губами щоки.
Усі дивляться здивовано та зацікавлено. Те, що питань не уникнути, Чонін розуміє, однак не знає, що брехати — правду він не готовий сказати нікому.
***
Чан дивиться прискіпливо, сканує поглядом сумно похилену голову макне. Все настільки очевидно, що аж смішно, однак явно не для молодшого.
— Чоніна, я не маю нічого проти, але з цим потрібно розібратися.
— Як? — макне підводить погляд, очікуючи дієвої поради. І Чан би радий її дати, однак почуття та стосунки — це не запис нової пісні. Тут інструкція не допоможе, бо її просто не існує.
— Бажано ротом.
Чан зі здивуванням помічає, як Чонін заливається фарбою та починає неспокійно бігати поглядом по приміщенню.
— О! Ні! Я мав на увазі, що вам потрібно поговорити, а не… не те, про що ти там собі подумав….
Коли присоромлений Чонін вийшов зі студії, Чан голосно розсміявся — все ж помітно, що він приклав чимало зусиль до його виховання. Думки про розв'язання проблем в особистих стосунках у них на диво схожі.
***
— Нам треба поговорити! — Чонін невпевнено стояв у кімнаті Фелікса, бажаючи опинитися будь-де, але не тут. Однак він вирішив послухати Чана і зробити все правильно, як доросла людина. Хоч він хотів би, щоб знову все вирішили за нього, як і в дитинстві.
— Оу, тоді я краще піду, щоб не заважати, — з натягнутою посмішкою проговорив Джісон, нервово підриваючись з дивана. Вони з Феліксом якраз дивилися тік-токи, які стей робили з останнього концерту. Кожне відео з Чоніном робило боляче, бо ж і так зрозуміло, що макне з усіма спілкується нормально, обіймається і навіть, як виявилося, цілується. Тільки він — Джісон — йому противний.
— О, ні! Це я піду, а ви тут лишайтеся і нарешті розберіться, а то без сліз не глянеш! — перш ніж хтось встиг відповісти, Фелікс зник за дверима.
Запанувала незручна тиша, яку ніхто не наважувався порушити. Важко озвучити переживання, коли страхи та припущення про реакцію іншої людини постійно крутяться в голові.
— Хьоне?
— Що? — Джісон відірвався від розглядання підлоги, коли Чонін підійшов майже впритул. Він відчув його дихання у себе на обличчі.
— Дай цьом своєму макне, — Чонін повторив слова самого Джісона, відчуваючи, як вуха червоніють.
Перш ніж здивований Хан устиг щось відповісти, Чонін обережно накрив губи Джісона, вирішивши правильно застосувати поради Чана.