Work Text:
Зуко підмів залишки бруду й тріски й змахнув каплі поту з лоба. А потім озирнувся та окинув поглядом все, що вдалося зробити в останні дні — звісно, було б краще, якби ця ідея прийшла йому раніше, але залишалося ще декілька днів, тож шанс все доробити все вчасно ще був.
Його руки тремтіли від напруги. Якби хтось побачив, що майбутній Лорд Вогню займається такою брудною роботою, можливо Зуко втратив би авторитет раз і назавжди. Хоча можливо як такого авторитету вже не було. Здається, Азула мала своїх прихильників.
Не те щоб його це хвилювало.
Зітхнувши він сів на підлогу й притулився спиною до стіни. Залишалося тільки вимити все ще раз, а потім закупити сервізи й чай. А ще здається, якісь інші речі — коли він працював в чайній, там було всяке різне причандалля, і не те щоб він тоді дуже запам’ятовував, що саме він робить.
Почувся стукіт. Зуко підхопився. Кого це там ще чорти принесли?
— Хто це? — мовив він грубішим тоном, щоб залишатися невпізнаваним.
Стукіт повторився. Зуко вилаявся собі під носа й підійшов до дверей.
— Хто там? — повторив він, й знову ні звука.
Він обережно розсунув двері на декілька сантиментів і витріщився на Аанга.
— А що ти тут робиш? — здивувався Зуко.
Чиясь рука відсунула двері ще на декілька сантиметрів й він побачив Катару та Сокку. Зуко витріщився на них трьох.
— Звідки ви знали, що я тут?
— Ти думаєш, ніхто не знає, куди ходить майбутній Лорд Вогню? — запитала Тоф, й Зуко визирнув назовні, щоб побачити її поруч з Катарою.
Запала незручна тиша. Зуко окинув поглядом вулицю.
— А ну шуруйте звідси, — злісно пробурмотів він. — Це була таємниця.
— Тут вся вулиця знає, що ти тут, тож таємниця така собі, — посміхнулася Катара.
— Так і що ти тут робиш? — Тоф протиснулася повз нього в кімнату.
— Почекайте, — Зуко замахав руками. — У вас що, своїх справ немає? Я вас не запрошував, — він спробував звучати більш загрозливо, але це не справило жодного враження на них.
— Зуко, ми прийшли перевірити, чи все у тебе гаразд, а якщо у тебе все нормально, то ми можемо піти… — почала Катара, але Сокка її перебив:
— В сенсі піти? Ти тут що, будуєш щось? Я тоді нікуди не йду, — він зайшов усередину за Тоф, — отакої… срав пес, перділи гуси, — він присвиснув від ремонту. — І що це ти тут робиш?
— Взагалі-то, Зуко, я думав, що ми друзі… — почав Аанг й спробував — у Зуко сіпнулося око — зробити щенячі очі?
— Ох, не дивіться на мене так, — клацнув язиком Зуко, — проходьте й двері зачиніть. Ну загалом, я вирішив зробити подарунок дядьку й оце будую чайну, — зізнався він нарешті.
— Ого, це так круто! — усміхнулася йому Катара, й це була якась така усмішка, що мала абсолютно безтурботну силу, і кутики губ Зуко теж сіпнулися наверх.
— Чому саме чайна, а не якийсь ресторан, наприклад? — запитала Тоф.
— Дядько завжди хотів саме чайну. Це його мрія. Коли ми жили в Ба Сінг Се, у нас вже була чайна, але ну ви знаєте. Довго ми там не затрималися.
Аанг променисто посміхнувся. У нього з дядьком Айро склалися гарні відносини.
— Впевнений, він буде в захваті, — промовив він. — Тут навіть гарно…
— Навіть гарно? — Зуко склав руки на грудях, — я обирав найкращі матеріали. Тут і мало бути гарно.
— Так, давайте не будемо сперечатися про дизайн, як на мене, все симпатично, — виснувала Тоф.
— Але ж… ти нічого не бачиш.
— Так в тому-то і справа, мені все гарно, — вишкірилася вона.
— Годі вам гарбузитися, — перебила їх Катара. — Ми готові тобі допомогти, що треба робити? Не здумай сказати, що робити нічого не треба, — покачала головою вона, побачивши, що Зуко збирається відмовитися.
— Саме так, — погодилася Тоф.
— У мене є непоганий досвід будівництва, до речі, — вирішив похизуватися Сокка.
— Якщо ти про іглу, то це не рахується, Сокка, — пробурмотів Аанг, — вони ж крижані, а тут дерево…
— Ну то принципи ж однакові!
Зуко мовчки глипнув на це очима, а потім кутик його рота потягнувся догори, звеселяння розлилося рисами його обличчя, і він почав реготати. Згодом до нього приєдналися Тоф, Аанг й Катара, і один лише Сокка не розумів, у чому сенс жарту.
Згодом вони добудували чайну. Зуко замовив вивіску «Жасминовий дракон», Катара обрала чаї та сервізи на перший час, переконавши Зуко, що Айро може захотіти докупити щось на свій смак. Аанг зробив декілька ліхтарів з паперу схожих на ті, якими користувалися Повітряні Кочовики, а Тоф виліпила з металу пару дзвоників, щоб коли вітер грав з ліхтариками, лунало дзеленчання. Сокка був ідейним натхненником.
_____
Зуко притулився до одвірка й з задумливою усмішкою спостерігав, як дядько Айро подає відвідувачам чай. І хоча дядько сказав йому, що давно пробачив його вибір у Ба Сінг Се, все ж гіркота провини переслідувала Зуко, і те, що Айро виглядав щасливим, стишувало цю гіркоту.