Work Text:
Іві ненавиділа зиму з особливх причин. Бо вона, прекрасна квітка на фоні брудних хрущовк та снігу виглядала такою ж. Похмурою, брудною.
Мел вкотре слухала це, ідучи з Іві додому. Звісно побачивш, ту зиму, сповнену гарних прикрас, теплого какао в американських фільмах її подруга тільки і мріяла про це, а не сосиску в тісті за 50 копійок. Та Мел ніколи не поділяла цю думку. Ні, Іві не була брудна як це мале місто. Воно просто не підходило їй. Вона була прекрасна, варта більшого. Вона була крокусом серед жахливої погоди. І зараз як ніколи хотілося крикнути: "Біжи Іві, тікай, вирвися хоч ти".
Але була інша сторона медалі. Мел не хотіла її відпускати. Вона хотіла бути поруч. Прожити це життя з нею. Але Мел була слабачкою. Вона ніколи не втече, ніколи не зміниться. Так і залишиться їй все життя провожати Іві, а потім стояти пів години, дивлячись на небо перш ніж зайти у під'їзд, готуватися до чергового дня однлманіття.