Work Text:
"Кафе не таке прекрасне, як дівчина, яка зачастила сюди", – думала Хіґучі, стоячи в порожньому приміщенні, наповненим хіба що неоновим світлом. Тільки що вона розрахувала ту найгарнішу дівчину, яка взяла полуничний мілкшейк та вафлі. Як і завжди. О боже чому в ній все ідеальне. Від того парфюму який досі стояв в голові до смаку в сиропі до вафель. Хіґучі зрозуміла що захопилася
Ґін вибігла з кафе поспіхом. Здається вона знову уся червона. Як добре що ця міс з блондинистим хвостиком не зрозуміла, що Ґін ходить туди лишень заради неї. Цей випадковий одни раз коли вона шукала гарне місце для обіду з братом перетворилося у місце куди вона бігала подивитися на цю дівчину, вкотре ковтаючи язика від страху і не попросивши номеру втікаючи. О боже як же вона захоплена
Нова зміна Хіґучі розпочалася з повної посадки, та цього разу вона чекала на одну єдину, бо здавалося сил їй вистачить сьогодні. І ось у вході замайоріла знайома постать. Хіґучі відразу пішла брати замовлення.
— Вітаю, вам як завжди?
— Так, а ще можна ваш номер – промовила відвідувачка та відразу відвернулася. Хіґучі втратила дар мови
Ґін не вірила своєму роту який видав таке. Але і проти вона не дуже була, особливо коли побачила тацю з мілкшейком, вафлею та серветкою з номером. Вона буде пам'ятати завжди цей день, коли вона як завжди доїла, заплатила, втекла додому, де змогла набрати ті цифри на серветці