Work Text:
Вілл насправді знав з чого все почалося. З дурнуватого старого… Добре, не такого вже і старого фільму. 2004 рік був не так давно. Він зазвичай не дивився телевізор. Не те, щоб це був якийсь особливий вибір. З понаднормовою роботою, домом, що постійно потребував ремонту і собачою зграєю майже не залишалося вільного часу.
Того вечора він закінчив свої справи раніше звичного та дістав одне з небагатьох DVD, що мав - декілька історичних і не дуже фільмів: “Троя”, “Гладіатор”, “Хоробре серце” та “Король Артур”. Якщо перші три були шедеврами, і він бачив неодноразово, то останній жодного, хоча і кращої екранізації легенд про короля Артура так не зняли досі. Фільм потрапив на диск, схоже, за залишковим принципом.
Агент Ґрем дивився фільм не надто уважно, приділяючи увагу своїм собакам, поки на екрані не з’явився Тристан. Вілл вскочив з дивана та облився віскі. Якщо збрити бороду, актор був копією Ганнібала. Ті самі гострі вилиці, навислі брови та скульптурний ніс. Доктор Лектор був непересічною людиною, і припустити, що в молодості знімався в кіно, не здавалося цілковитою нісенітницею.
Не минуло і двадцяти хвилин, як у кадрі з’явився незаконний син Ланцелота – Ґалагад. Вілл напружено стиснув стакан. Актор, що грав цього святого лицаря, був надто схожим на нього. Він зупинив відео і придивився: йому не здалося, вони дійсно були як дві краплі води. Звісно, він ніколи не залишав такі довгі бакенбарди, але у всьому іншому надзвичайна схожість.
Спільних сцен Тристан та Ґалагад майже не мали. Їх лише раз показали разом на конях. І щось у голові Вілла перемкнулося. Він не вмів їздити верхи, але те, як вони пересувалися, викликало заздрість — усе своє життя він відчував себе зв’язаним і зачиненим, а ці двоє чоловіків на конях дихали свободою.
Тепер його звичні марення доповнилися новими сюжетами. Він, чоловік, схожий на Ганнібала, коні, безмежний простір трав’яного моря та вольниця.
Першої ночі йому наснилася їзда верхи і Тристан поруч. Вілл назвав його іменем Ганнібал. У відповідь йому засміялися: «Барка житиме через п’ять століть.»
Наступної він зрозумів, що степи з його снів надто широкі й позбавлені вересову. Вони мандрували Великим Степом, використовуючи поодинокі кургани як орієнтири. Уельс з артуріанських міфів, в античні часи називаний Кіммерією, перетворився на справжні кіммерійські землі.
Вони полювали вдвох. Чоловік, схожий на Ганнібала, хутко пристрелив декількох зайців, яких вони посмажили з дикими овочами на вогні пізніше ввечері. Один з сотні патрулів, що їздив околицями володінь місцевого вождя.
Мова, якою вони говорили, була чужою і точно не схожа на жодну, що чув Вілл. Якимось дивним чином він розумів її. І звідки вона взялася в його думках?
Інколи вони рибалили та збирали дикий мед.
Бувало, ловили ворожих розвідників і зв’язаними на спині коня притягували до найближчого посту чи городища. На спійманих чекав допит і швидка чи не дуже смерть. І навіть у таких містечках, що в сучасності називалися б селами, Вілл відчув удушшя від людського натовпу.
Чоловік, схожий на Ганнібала, помічав це, отримував припаси, нові прикраси для себе та коня, обіймав сестру та відправлявся з ним у путь.
Наближалася осінь. Уранці з’явилися перші тумани й холодні дощі.
— Твій плащ не витримає скорої зими.
Наступні тижні в його снах вони полювали. Не на звірів, а на ворогів, що все ближче підбиралися до них. Вони навідувалися назад у поселення, аби віддати зідрану шкіру.
— У тебе немає ні дружин, ні сестер. Моя сестра пошиє тобі нового плаща.
Вілл прокидався і годинами читав про традиції давніх кочових народів. Схоже, десь у його свідомості відклалося, що не лише корінні американці зрізали скальпи. Деякі шили одяг з людської шкіри, аби зневажити та застрахати ворогів.
Чоловік, схожий на Ганнібала, розповідав йому історії про Велику Богиню-Матір і дрібних Божків війни, що вона чомусь терпіла. Про те, як серед Кіммерії зародився володар Світу Мертвих.
Вони ночували просто неба, і коли ніч обіцяла бути теплою, гасили вогнище, аби дивитися на чисте і зоряне небо. Таким прекрасним Вілл його ніколи не бачив: ні в Мериленді, ні в Луїзіані.
Одного вечора, замість звичних казок, що занурювали в глибокий сон справжнього Вілла Ґрема, з ним заговорили без звичної м’якості в голосі.
— Моя молодість минає, — чоловік, схожий на Ганнібала, вже мав присипані сіллю волосся і бороду.
— Я теж не юнак, — перше сиве волосся з’явилося на його скронях. Він побачив це у мідному дзеркалі, що привезли з далекої Еллади як трофей.
— Скоро я не зможу їздити верхи, полювати та воювати.
Вілл встиг побачити декількох воїнів у сутичках, але ніхто не був таким вправним і вмілим у всьому, що стосувалося вбивств, як цей чоловік. Можливо, він захворів?
— Я приноситиму вам з сестрою свіжу дичину і рибу.
— Ніщо не смакуватиме краще, ніж те, що ми спіймали разом.
І це сказав чоловік, що вчив його в ялівці готувати з ягодами гуску.
— У мене є стада, дім і раби, що вирощують зерно, — продовжував він. Навіть у цих до абсурдного автентичних снах Ганнібал був заможним і знатним.
— Я хочу, аби ти був першим, кого я бачу зранку й останнім перед тим, як закриваю очі ввечері.
Вілл зіскочив з ліжка о шостій ранку, так і не давши відповідь чоловікові, схожому на Ганнібала. Вже о восьмій він стояв під дверима Лектера у Балтиморі. Він не заперечував і більш раннім його візитам. Він майже ввірвався в чужий дім і побачив Ганнібала в домашньому одязі. Чи не вперше за їхнє знайомство відчував себе занадто вдягненим.
— Ви колись знімалися в кіно? — не найкращий початок. Три тижні його переслідував кіммерійський сюжет, і нарешті він почав говорити про це.
— Ні, – Ганнібал підвівся і показав рукою у вітальню, де стояла його монструозна кавоварка. — Але мені часто говорили, що я маю фактурну зовнішність, аби грати поганців, — він дістав прозору чашку і показав на вішак для одягу.
— Декілька тижнів назад я побачив фільм з актором, схожим на вас.
— У мене намагалися взяти автограф, коли я був у Копенгагені, тепер зрозуміло чому.
Ганнібал передав йому чашку з двома ложками цукру, як і минулого разу, та замріяно усміхнувся.
Вілл відпив трохи ідеальної кави.
— Чому ви так дивитеся на мене?
— Уперше Ви завітали до мене після випадку сомнамбулізму. Вдруге, коли Алана поцілувала, а потім відмовила. Вагомі причини, аби проїхати годину до мого дому. Кіно тут ні до чого?
Вілл видихнув і заговорив. Він уже був тут, і мовчати було б зовсім недолуго.
— Майже. Ви снилися мені щоночі останні три тижні.
Він скинув з себе верхній одяг і сів на стілець з плетеною спинкою. Схоже, ці меблі використовувалися ще не так давно в саду, і Ганнібал збирався заховати їх до наступного теплого сезону.
— Ми рибалили, полювали, їздили верхи.
— Можливо, підсвідомо ви знайшли спокій у цих фантазіях.
— У полюванні на людей і вбивствах?
— Ви бачите занадто багато жорстокості щодня.
— Ми ночували просто неба і дивилися на зірки.
— Типовий символ свободи. Ваша робота дійсно є пасткою для свідомості.
— Не потрібно бути психіатром, аби побачити, що я не в захваті від ФБР і Джека.
Ганнібал взяв свою чашку кави й сів поруч.
— Схоже, я шукаю вашої прихильності.
Вілл нахилив голову. Його верхня частина обличчя сховалася в тінях від кучерів.
— Ви її маєте.
Ганнібал підсунув свою руку ближче та майже торкнувся долоні. Мізерний міліметр розділяв їхні пальці. Вілл скочив зі стільця. Стіл хитнувся - і гаряча кава розлилася на підлогу та одяг. Окріп обпік обох, але вони не помітили цього. Серця палали гарячіше за лаву.
Вони одночасно зробили крок назустріч однин одному. Губи торкнулися губ. Руки розкрилися для обіймів. Вони цілувалися так, ніби жадали цього роками: зголодніло і дико.
— Я думаю, Докторе, нам слід замінити твої штани, — Вілл показав на велику буру пляму.
— Запасна піжама у мене в спальні.
— Веди мене туди.
Пообідді, після того, як вони вкрали першу близькості та заснули в обіймах однин одного, Вілл почув чи то зі сну, чи з реальності обіцянку: «Я любитиму тебе більше за свого коня».