Work Text:
Тишу запиленої кімнати гончарні скромно порушує стукотіння станків і голоси Стівена та (переважно) Ніла, що він пояснює ази того, як поводитись з глиною. Стівен прислуховується до кожного зауваження і зосереджено повторює за ним. Ніл сидить навпроти й робить таке саме (хіба що менш криве) горнятко, що й Стівен, між репліками поглядаючи, що у того виходить.
Він розказує просто, спокійно і з тонною жартів, з яких Стівен пирскає, лише на секунду підіймаючи очі від рук.
Ніл думає, що Мікс надто серйозно ставиться до цього, та такий вже він.
Відповідальність ця не обґрунтовується нічим окрім природи самого Стівена - не перфекціонізму, але тязі до розуміння та правильності основ, незалежно від того, займається він ядерною фізикою чи гончарством. Нілу ж лестить його старання, і він продовжує розказувати, і в таких деталях, яких, мабуть, ніхто не потребує.
Щільні кучері Стівена спадають йому на обличчя, і він вже годину як перестав звертати на це увагу, як і на те, що Ніл з-під лоба все більше задивляється на нього самого, а не на його витвір.
Старий настінний годинник, лише дивом не захований горщиками та банками на залізних стелажах, показує опів на дев'яту. За вікном, спиною до якого сидить Стівен, вже темінь.
Ніл злегка перехиляється над своїм станком та тицяє пальцем кінчик Стівенового носа, щоб привернути увагу, залишаючи на ньому руду глиняну цятку, на що Стівен відсахується, тут же гигикаючи сам із себе. Ніл йому усміхається.
Коли Перрі встає з-за станка, щоб почати прибиратися, Стівен приєднується до нього.
Над рукомийником вони продовжують розмову про гончарство, Ніл по-дитячому жартує про гурток "очумєлі ручки" і про те, що йому пора набирати групу, і Стівен щиро усміхається, підставляючи долоні під холодну воду.
— Не думав, що відмивати руки від глини буде найприємнішою частиною, — він нарешті прибирає волосся з лоба, відкочує рукава сорочки. Згадує про цятку на носі. Вертається назад до крану, через що не бачить як театрально підлетіли вгору брови Ніла.
— Невже ти так погано провів час? — Він звучить майже щиро обурено. Стівен, втім, знайомий зі всіма підвидами інтонацій, які той може видавати, тож не ведеться.
— Що? Я не казав, що було погано.
— І саме тому найприємніша частина — та, що в самому кінці, а як же, — фиркає в ролі Ніл.
— Гаразд, хочеш, я виберу іншу найприємнішу частину? — Підігрує йому Стівен в своїй невимушеній манері.
Ніл спирається на стільницю й зацікавлено слідкує за Стівеном, що, поклавши рушник назад на рукомийник, демонстративно чекає на Нілову відповідь.
— Можеш спробувати.
Стівен витримує драматичну паузу.
— Час з тобою. Весь.
Ніл вибухає сміхом і кличе Стівена до себе, щоб поцілувати.