Work Text:
У стін довгі та широкі вуха. Їм не потрібен привід для чуток - достатньо лишнього руху, і кожен, кому потрібно знати, друкує жовту пресу та розносить темними коридорами академії. Цими коридорами користуються лише тоді, коли виникає необхідність показати всій академії, що тут життя кипить, бурлить та невмируще. Коли треба показати, що це не лише заклад із виправлення поведінки, а установа, де на прописані правила плюють із даху, стають ще більшими поганцями та порушують усі соціальні норми поведінки. Що казати про те, що стіни тут помічають більше, ніж людське сьоме чуття?
Юнаки, наречені-приречені стінами академії до своїх високих стосунків, про які чомусь їм ніхто не розповів особисто. По записах на стінах, таємних записках, можливо, від маленьких дівчат та хлопчат, які найбільше роззявляють роти, коли Казутора та Хайтані проходять поруч в одному місці чи бодай з’являються в однаковий час на заняття. Старші парубки та дівчата вже не пишуть. Вони прогулюють заняття без попереджень та не виправдовуються, збираються на обіді, наче на зібраннях і під осуд чи возвеличення академічної ради підпадають усі: від вступників до випускників, ба навіть ті, хто ще вчора разом із ними провертали підпільні махінації з втечі. Та чи може бути цікавішим обговорити своїх дурних викладачів, що нарекли себе янголами та покликані врятувати їхні темні душі від нечистого втручання, ніж двоє парубків, чиї перепалки слухає весь гуртожиток під виглядом групового прибирання?
Допоки Ханемія роздратовано цокав на кожну дитячу записку, з криво виведеними літерами (які з усіх сил намагалися скидатися на доросліший почерк) чи невміло зроблений подарунок у вигляді парних кілець, Ріндо просік прикол першим. Якщо говорити про те, що кожен із них припускав подібний розвиток подій, то ні. Казутора накладав моментальне вето і казав: “Це жах. Самі заганяєте мене в якісь рамки і незадоволені, коли не дотримуюсь їх. Я шокований”. Ріндо допускав, що коли дати людям те, що вони хочуть побачити-почути, то всі миттєво (чи хоча б швидше, ніж поступово) втратять інтерес до їхнього життя.
На терезах протистояли ризик та азарт.
І сьогодні ризику поталанило більше. Поталанило кольоровим стінам та фанатам. І тим, хто в черговій підпільній ставці віддав усі свої збережен і черговій гадалці.
Плакали ті, хто віддали останнє, тріумфували ті, хто виграв бій (та не війну). Коли Казутора закочував очі, ніхто вже не сприймав це серйозно (можливо забули, що карма досі є і їхня накопичується в мінус над кожною маківкою). Коли зітхав Ріндо, зал пищав. Усі щурі, заховані по кутках гуртожитських стін, не дихали, тремтіли та дико жадали здійснення поставлених ставок.
Ріндо, далебі, байдуже. Але чи не надасть він пряник кожному нужденному? Приборкати їхню спрагу вже не його прерогатива. Його тепер цікавить зовсім інше. Він небезпечний, наче пастка, водить за носа та приборкує. Різко, швидко та безцеремонно. І Ханемії так просто не вибратися.
Фізична культура, про що зовсім ніхто не попереджав, зовсім позбавлена того граму культури, що внесено в назву дисципліни. Вона жорстока та націлена не на навчання та піднесення, а на виживання. Як викладачам здебільшого байдуже на проведення часу академістів, так академісти черпають цю байдужість, коли трощать черепну коробку найслабшому гравцю команди, що потягнув їх на дно лише одним пропущеним очком. Виживають сильні та стійкі. Казутора та Хайтані шарять у цій темі, здається, найкраще. І хоч академічні стіни не несуть для них ворогів чи, принаймні, грушок для побиття, ці двоє залишатимуться в центрі уваги з іншої причини.
І стіни роздягальні сьогодні відчули це на собі. Інколи видається, ніби крім очей зробили собі рот і промовляють, що це потрібно втілити, що народ потребує хліба та видовищ. У стін правил небагато: вони або захищають, або знищують.
— Ханеміє-кун, дурненький, ти не запам’ятав попереднього уроку.
— Я не дурненький.
— Язиком ляснути для впевненості забув.
Можливо для задоволення потреб Ріндо або ж ці слова дійсно припекли, проте Ханемія процокотів, та ще й закотив очі для повного комплекту. Прикопатися було ні до чого.
— Так краще.
— Я неймовірно радий, - Казутора саркастично зобразив радість на своєму обличчі.
— Це приголомшливо, - Ріндо нахабно вклав свою долоню на чужих грудях.
— Я прямо в екстазі.
— А ми хіба не змагалися “хто знає більше прикметників”?
Ханемія не виглядав надто щасливим від того, що відбувається, проте й надто обуреним його теж не назвеш. Радше лисом, що принишк в очікуванні. А чи може бути безпечною сутичка двох лисів? Навряд. Гарячою? Ще й як.
Хайтані зробив наступний крок, притиснувши Казутору до стіни одним різким дотиком, прикрасивши його шию своєю рукою так, аби той не міг навіть подумати про втечу чи ухиляння. Гаряче дихання Ріндо жаром спустилося на шкіру Ханемії, наче гаряче сонце третьої декади весни. Та кінчик носа його, на відміну від дихання, таки був прохолодним. Двобокий контраст змішав відчуття Казутори, змусивши його влаштувати руки в чужому волоссі, та не з метою відштовхнути. Шкіра Ханемії покрита сиротами, а волосся дещо приховувало румʼянець на чужих ланітах. Якщо запитати в нього про це напряму, то навряд можливо отримати іншу відповідь, окрім “це проста реакція тіла на подразник”.
Чи можна було вважати їх ще чужими? Проживання в спільній кімнаті зближало, але як зблизила стінка в роздягальні! Казутора просочений кипарисом та кедровим ароматом. Легкий посмак мускатного горіха лишався слідом на розважливому ароматі жуйок Ріндо. Їхнє комбо, насичене солоним потом, залишить у роздягальні точний слід для фанатських пошукових груп.
І якщо ці групи прямо зараз за дверима (які ніхто навіть не зачинив), то притихли вони до стану поснулих, аби ввібрати в себе цю хімію, запамʼятати кожне з чужих слів та понести на хвилях академічних пліткарських глянців, що: “Дочекалися розкриття деталей зі справи про чергові стосунки в стінах академії!” Ці двоє ходили по власному полі, заставленому пастками, так майстерно, ніби читали ходи один одного. Такі люди зазвичай не граються настільки довго.
Ріндо опиняється ще ближче. Торкається іншою рукою обличчя, грається з пасмами, що заховали очі, розважливо огладжує вилиці та чіпляє волосся за вухами, не оминувши в пустощах сережку Ханемії. Чи не переходить він до межі?
— Ріндо…
Хайтані небезпечно близько опиняється біля вуха Казутори, націлений чи то цілувати, чи збуджувати. Натомість, він упевнився, що його слухають усі сторони.
— Де мій начос? — Питає з усією серйозністю. — Ти зʼїв уже третій.