Work Text:
– Вона сюди не пасує, поклади далі, ще, і ще-е трохи, все, все-все-все. Стоп-стоп! – Мелфой наступив брови, розвалившись на старій бузковій канапі. – Тепер правіше, ні, інше право.
– Я не покладу золоту кулю позаду ялинки, Драко, – Герміона зло зиркнула на нього і повісила її рівно в центрі.
– Не позаду, Ґрейнджер, просто правіше.
– Якщо ти такий геній прикрашання ялинок, то підіймай свою дупу і допоможи мені, розлігся тут.
– Не можу, ти не дозволила використовувати паличку, а крім того сама захотіла святкувати в батьків, хоча зачекай, а де вони? – він розкинув руки, дивлячись то в бік кухні то в бік коридору. – То-очно, вони поїхали в Ісландію на канікули.
– Іспанію, Мелфой, вони вперше за чотири роки змогли отримати відпустку водночас.
– Як і ми, дорогенька, – Драко закинув по черзі ноги на журнальний столик і знову отримав погляд панянки, яка нещодавно стала викладачкою невимовних заклять в Паризькій школі магії, це змусило його опустити ноги, щоб не отримати якусь проказу.
Вона почепила кулю і підняла зі старою запилюченої скриньки нову фігурку, роздивляючись її наче скарб.
– Оголене немовля? – він вигнув брову і все з піднявся. – Що це? Крильця?
– Це янгол, мої батьки люблять такі речі, – вона помістила його в долоню, він ніби мирно спав, пригрівшись на теплій шкірі відьми.
– Здуріти, – він нахилився до скрині. – А чому оминала зелені і срібні кульки? – він по-зміїному зіщурив очі. – Щось маєш проти?
– Червоний і золотий трохи затишніші і це кольори нового року, так у «Відьмоді» писали, – вона проігнорувала його погляд і продовжила вішати іграшки.
– По-перше, відколи ти читаєш дешеві журнали? По-друге, кляту «Відьмоду», редакторкою якої є ваше левеня Патіл, – зауважив Драко чепляючи іграшки, як саме йому подобалося. Він був насуплений, ніби от-от станеться лихо.
– Драко, ти сам сказав, що хочеш провести разом це Різдво, сам вирішим поїхати до батьків і..
– Моїх батьків, Міоно!
Він підвищив голос, вона впустила скляну іграшку. Німа сцена. Їхні погляди зчепилися, а потім вона видихнула, опустила плечі і розвернувшись на самих пʼятках, як це часто робив цей нестерпний блондин, побігла нагору. Вона теж робить це все вперше, вона теж не знає як себе поводити, але клятий Драко Мелфой, здавалося, навіть не намагається.
Драко розтулив вуста («Зачекай, поговорімо.»), але вона гупнула дверима нагорі, незважаючи на нього. Що з ним коїться? Це має бути ідеальне Різдво. Нічого зайвого, нікого зайвого. Але це не його територія, це місце йому чуже, він пнув скриньку з іграшками і та несхвально затріскотіла склом. Заткни писок!
Він довго дивився їй вслід, наче собака, якого кинули за те що він почав гавкати, але це.. це була лише захисна реакція на чуже.
– Бляха, – прошепотів він, а потім згадав, як вона дивилася на це лахміття. – Бляха, Ґрейнджер, – він торкнувся кишені з чарівною паличкою і прикрив очі. Не можна. Ні. – Репаро, – але хто зараз міг заборонити.
Якби так просто було в стосунках, промовив закляття – і все на свої місцях. Він не знав жодного закляття, яке може полагодити почуття.
Коли вона нарешті спустилася згори, то Драко дрімав на канапі, вкрившись якоюсь вʼязаною накидкою, візерунки якої мали купу дірок, його худе тіло з цією кораловою недоковдрою нагадувало їй креветку. Поверх себе він поклав подушку, щоб було тепліше. Маленька дитина в тілі дорослого.
Впертий павич. Міг попросити. Спитати. Ні, гордяк буде терпіти, мерзнути.
Вона бідкалася, дістала ковдру і кинула на нього.
– Бовдур.
– Вівця.
Вона сказала це голосніше ніж того хотіла, він очікував на це.
– То ти не спиш? – вона підняла подушку, якою він по-дитячому вкрився.
– Ні, сплю, – він перевернувся на інший бік, закручуючись в ковдру як начинка в тісто. – Засліпило?
– Брехло, – вона ляпнула йому по дупі подушкою.
– О ні, викликай лікарку, – ліниво сказав блондин. На її мовчанку він повернув голову, щоб глянути чи Герміона ще тут.
Вона стояла над ним і посміхалася.
Ось і ти.
Він всміхнувся, а потім поглянув позаду неї.
І вона лише помітила ялинку.
Він доприкрашав і тепер рівно половина було золотаво-червона, а інша зелено-срібна.
– Подобається? – він сів, продовжив дивитися на зачаровану дівчину, яка лише кліпала і розглядала мерехтливу красуню.
– Драко, це.. – її усміхнене обличчя насупилось. – А де янголята?!
– В Іспанії! – він і собі насупився, ні тобі дякую, ні яка краса. – Де їм і місце.
Вона глянула на нього розлючено, але він всміхався, і це розтопило її льодяну маску. Герміона сіла поруч і схилила голову до нього, наче за помахом палички, там опинилося його плече, а за її спиною ковдра.
– Невже так погано? – вона поглянула на нього ніжно, без краплі докору, він опустив винувато очі. – Чого тобі не вистачає?
Він кинув в комин іскру чарівною паличкою. Затріскотіли дрова, кидаючи на підлогу теплі вогники.
– Тепер наче все, - він міцніше її обійняв. – Я знаю, що я ще те мудло, але..
- Але і я не така ідеальна?
Вона захотіла продовжити його фразу, але він спантеличено глянув.
- Жартуєш? Ти чудо, ти розумієш мій світ, досконало його вивчила, але я твій.. – він похитав головою. – Обіцяю в наступному році вивчати твій світ, щоб зрозуміти його і чому ти його так любиш.
- Але я люблю твій світ, тобто наш, наш світ, Драко, - вона торкнулася його щоки, ніжно окресливши її контур. – Хоча я обіцяю, що в цьому світі можна в дещо закохатися.
- Повір, це я не з чуток знаю, - і вінторкнувся її губ.