Work Text:
Меґумі зрадів, коли вони нарешті перемогли прокляття. Це не було прокляття високого рівня, їх просто попросили побитися з ним, щоб упевнитися, що вони не втратили свої навички, до того ж треба підтримувати командний дух. Пощастило також, що битва не була довгою, бо вона відбулася у непідхожий для Меґумі час.
Прокляття розвіялося у повітрі, і всі розслабилися. Коли вони попрямували до автівки, щоб повернутися до магічного технікума, Юджі одразу почав обговорювати з Нобарою кафе, у якому він хоче спробувати морозиво. Десь позаду плентався Меґумі, у нього вже починала боліти голова від їхньої гучної розмови.
Меґумі доволі часто страждає на головні болі, але здебільшого він може легко ігнорувати їх. Час від часу в нього буває не просто головний біль, а мігрень, і вона може бути настільки нестерпною, що Меґумі вважає, що, якщо вже битися головою об стіну, то це буде менш болісно. Напевно, йому варто спробувати заради цікавості.
Юджі та Нобара були настільки захоплені розмовою, що Меґумі вирішив скористатися нагодою: бодай усамітнитися хоча б на декілька секунд, він повернув до алеї та притулився до цегляного паркану. Він ущипнув себе за перенісся, ніби це могло поліпшити його самопочуття. Але замість цього його ще й нудити почало: в нього вже шлунок згортався від кожного спалаху болю в голові. Меґумі затамував подих, ледь не заскиглив від однієї думки про те, що йому доведеться сісти в автівку з двома – ні, з трьома, бо Ґоджо теж там буде – енергійними людьми, які будуть дуже гучно розмовляти.
Меґумі вирішив не затримуватися, щоб його друзі та викладач не хвилювалися, тому він, пересиливши себе, попрямував до автівки. Кожен крок давався йому важко, але він, урешті-решт, дістався автівки. Скривився, коли двері захлопнулися. А потім стримувався, щоб не подати виду. Юджі та Нобара розмовляли про щось поряд з ним, на щастя, тихо. Ґоджо, який сидів за кермом, озирнувся, подивився на Меґумі.
– Усе гаразд, Меґумі?
Меґумі кивнув. Він уникав розмов, бо його досі нудило. У нього ще більше розболілася голова через голос Ґоджо, тому він сперся на переднє сидіння та заплющив очі. Ґоджо нічого більше не сказав, за що Меґумі був йому вдячний. Напевно, Ґоджо зрозумів, що йому зле.
Решта поїздки була тихою. Кожен раз, коли Ґоджо неочікувано гальмував автівку, Меґумі скрипів зубами, а коли вони раптом наїхали на яму на дорозі, Меґумі затрясло і він ледь не знудив. Щоб не заскиглити, він міцно прикусив губу, і в нього пішла кров. Через це він відчув металевий присмак у роті, який жодним чином не допомагав йому позбутися нудоти. Раптом Меґумі відчув чиюсь руку на спині. Цей дотик сполохав його.
– Тихо, це я. – прошепотіла Нобара, і Меґумі заспокоївся.
Нобара не квапилася прибирати руку, вона навпаки почала лагідно водити нею по його спині. Меґумі було настільки боляче, що такого ніжного дотику, як цей, було достатньо, щоб він захотів заплакати. Йому стисло горло, в очах почали з’являтися сльози, але він не дозволив їм потекти. Він не хотів, щоб усі побачили, що він плаче.
Так вони і продовжили їхати: іноді Нобара могла навіть помасажувати його потилицю. Хоч це і не допомагало Меґумі впоратися з його мігренню, але він не зупиняв її, коли вона починала робити це. Урешті-решт, вони приїхали до магічного технікума, і всі мали можливість відпочити, але не Меґумі: він, як лідер першокурсників, має ще написати звіт. Він підвів голову з переднього сидіння, і його вразило запаморочення. Коли він відчинив двері, він ледь виліз з автівки. Потім він попрямував до своєї кімнати. Однак на півдорозі від входу до магічного технікума хтось обхопив його, щоб підтримати. Меґумі йойкнув, повернув голову та побачив Юджі. Тепер була його черга причепитися до нього.
– Що-
Юджі притулив палець до губ Меґумі.
– Маєш такий вигляд, ніби зараз впадеш. Або знудиш, а потім впадеш. Просто дозволь мені допомогти тобі, добре?
Меґумі волів би, аби Юджі відчепився від нього, бо йому і без цього було достатньо згадати Нобару в авцівці, щоб зніяковіти. Але попри це Меґумі був занадто втомленим, щоб чинити опір, тому йому довелося послухатися.
Юджі почав повільно вести Меґумі, і таким чином вони дійшли до його кімнати. Оскільки Меґумі був занадто змученим, щоб відмикати двері ключами, він просто викликав шікіґамі, який зламав за його наказом замок.
— І як ти до цього додумався? — пирхнув Юджі.
— Забув якось ключі. — відповів Меґумі та відчинив двері. Вони увійшли до кімнати, де на робочому столі була папка, а у папці — звіт. Меґумі хотів стати до праці, але Юджі раптом вихопив в нього папку.
— Гей! — вигукнув Меґумі. Він занадто швидко повернувся до Юджі, і це змусило його набрижитися від наплинувшого болю. Йому стало гірше. А Юджі, втупивши в нього погляд, продовжував тримати папку.
— Серйозно? — зашипів він. — Меґумі, тобі треба поспати. Цього разу я можу написати звіт. Або Куґісакі.
Меґумі ущипнув себе за перенісся.
— Ітадорі, я в змозі написати звіт попри головний біль.
— Це ж не просто головний біль! — завив Юджі.
— Ну, мігрень, не важливо.
— Ні, важливо! — Юджі поклав папку на стіл. — Приляг, добре? Хоча б до того моменту, поки я не принесу тобі знеболювальне.
Меґумі застиг, подумав. Дійсно, Ітадорі має рацію: він не в змозі написати звіт, і що довше він намагається переконати Ітадорі, що це не так, то більше він втомлюється.
— Добре.
Юджі усміхнувся, і ця усмішка була варта цього. Ліжко теж, хоча Меґумі ніколи б не сказав цього вголос.
Коли Меґумі вже остаточно лежав у ліжку, Юджі побіг по знеболювальне, хоча насправді воно навряд чи допоможе. Але Меґумі не сказав йому про це, бо йому було приємно, що Юджі піклується про нього. До того ж трохи знеболювального не могло завадити, можливо, у цей раз воно навіть подіє.
Однак нудота нікуди не поділася, і Меґумі більше не міг стримувати її. Він метнувся до ванної кімнати, швидко і, найголовніше, вчасно підняв кришку від туалету, щоб знудити все, що він з’їв на сніданок. Потім він сперся на сидіння від унітазу, притулився обличчям до зігнутого ліктя. Його трусило від сильного болю, а потім в нього настільки сильно заболів живіт, що в нього виникло таке відчуття, ніби його розрізали. Саме тоді біль став не просто сильним, а нестерпним. Напевно, краще вже померти.
Меґумі знову знудило. Він не знав, від кого в сім’ї він успадкував мігрень, але він вже був готовий проклясти цю людину.
Меґумі повільно відсторонився від туалету, притулився до стіни, заплющив очі. Попри те, що його вже знудило два рази, він досі відчував нудоту. Меґумі почув, як відчинилися двері. Він був занадто змореним, щоб бодай спробувати підвестися.
Юджі зазирнув у ванну кімнату, побачив Меґумі, який розпластався на підлозі. Пощастило, що замість того, щоб щось сказати, він просто взяв його за руку, щоб підтягнути до себе.
Меґумі було настільки погано, що йому вже було байдуже на те, що відбувається: він навіть не став зупиняти Юджі, коли той знову взяв його за талію. І він вже не пам’ятав, як його положили на ліжко та як він прийняв знеболювальне. Він навіть не пам’ятав, як Юджі гладив його волосся та масажував його скроні; він доволі швидко заснув. Згодом Юджі взявся за звіт. В один момент Нобара зазирнула до них, щоб справитися про стан Меґумі та допомогти зі звітом. Потім вона пішла, бо їй треба було потренуватися з Макі. Одразу після цього до кімнати увійшов Ґоджо. Він побачив Меґумі, який, скрутившись калачом, спав у ліжку. А зовсім поряд сидів Юджі, він вже закінчував писати звіт. Коли він почув кроки Ґоджо, він, привітавшись, помахав йому рукою. Ґоджо присів на інший бік ліжка, блище до обличчя Меґумі.
— Йому вже краще?
Юджі знизив плечима. Потім ніжно подивився на милий вираз обличчя Меґумі: він ніколи не бачив його таким розслабленим.
— Гадаю, що так. Він був доволі блідим, коли він знепритомнів у ванній. Мені довелося понести його до ліжка.
Ґоджо поправив ковдру Меґумі.
— Давно в нього такого не було. Коли він востаннє страждав на мігрень, це був єдиний раз, коли він дозволив мені допомогти йому.
— А його часто вражає мігрень? — тихо запитав Юджі. Він боявся зіпсувати затишну атмосферу, яку тільки-но створив Ґоджо. А ще він сподівався дізнатися від Сатору щось нове про Меґумі. Іноді важко повірити в те, що Ґоджо — опікун Меґумі, однак в такі моменти в цьому можна впевнитися.
— Зараз не так часто, але, коли він був дитиною, то так. — сказав Ґоджо і прибрав волосся з обличчя Меґумі. Юджі спробував не розчулитися, коли Меґумі на секунду зморщив ніс: виникало таке враження, ніби він хоче глибше зануритися в ліжко.
— У такому разі я не здивован, що в нього знову мігрень. — кивнув Юджі.
Перед тим, як піти, Ґоджо окинув Меґумі турботливим поглядом, і хто його знає, що б зробив Меґумі, якби він побачив це.
— Я теж не здивован, — зітхнув Ґоджо. Він дивився на Юджі з усмішкою. — Навряд чи він скаже тобі про це, але можеш бути впевненим, що Меґумі вдячний тобі за твою турботу.
Юджі знизив плечима.
— Це найменше, що я можу зробити, до того ж Куґісакі теж допомагала.
— Тоді я теж подякую їй. На добраніч, Юджі, і не треба так хвилюватися щодо звіту: якщо якась срань запитає про нього, то я або скористаюся своєю привабливістю, або просто дам їй ляпаса. — пожартував Ґоджо у своєму стилі; він завжди мав хист до драматизму. Юджі хіхікнув. А коли Ґоджо зачинив за собою двері, він поклав готовий звіт на стіл, подивився наостанок на Меґумі: він досі був зачарований його беззахистним виглядом. Меґумі ніколи не показував свою слабкість, навіть йому та Нобарі, тому бути зараз поруч з ним — це честь для Юджі.
Отже, тепер, коли Юджі переконався в тому, що Меґумі міцно спить, він вирішив повернутися до себе та лягти в ліжко попри те, що спати ще зарано: він просто вже встиг втомитися. Але перед тим, як вийти з кімнати, він наблизився до Меґумі та насмілився ніжно поцілувати його у лоб.
Вийшов він вже зі злегка рожевими вухами, пішов до своєї кімнати, де на нього вже чекала Нобара, щоб запитати, як там Меґумі.
Згодом Меґумі нарешті прокинувся, сонно почовгав до кімнати Юджі, який відчинив йому двері. Нобара, яка досі перебувала там, одразу затягла його всередину. Там вже Меґумі сором’язливо подякував їм за турботу, а потім запитав про звіт, на що його друзі заскиглили. Юджі почав читати йому лекції про те, як важливо піклуватися про себе, але разом з тим він також казав, що він дуже радий, що з ним тепер усе гаразд. Меґумі вирішив, що краще проігнорувати посмішку Нобари. Урешті-решт, усі троє заспокоїлися, Юджі вже майже не нарікав на Меґумі. Замість цього він почав дивитися з Нобарою якийсь серіал, а Меґумі задрімав на його ліжку. Це призвело до того, що Нобара знову почала дражнитися, але на цей раз з Юджі. Потім вони, приблизно за півгодини, теж заснули, вимкнувши телевізор. Вони лягли поруч з Меґумі, у якого знову був міцний сон.
Потім Ґоджо сфотографував їх трьох уві сні та показав цю світлину декільком людям, щоб подражнити Меґумі з цього приводу.