Work Text:
— А де Меґумі? — запитав Ґоджо. Юджі та Нобара озирнулися на нього. Вони вечеряли разом та навіть не помітили, як він увійшов до них.
— Не знаємо. У своїй кімнаті, напевно. — відповіла Нобара.
— Зрозумів. — зітхнув Ґоджо. Він побажав своїм учням смачного, а потім попрямував до кімнати Меґумі. У нього вже з'явилося передчуття того, що щось сталося, і він мав рацію: у кімнаті не було світла, а сам Меґумі, згорнувшись у ковдрі, лежав у ліжку. Він жодним чином не зреагував, коли відчинилися двері.
— Меґумі? — покликав Ґоджо. — Ти спиш?
У відповідь тиша. На цьому можна було б і покінчити: просто зачинити двері та дати людині нормально поспати. Але Сатору почув тихий схлип, тому він наблизився до ліжка.
— Меґумі, ти чого плачеш?
І тут ковдра різко ворохнулася.
— Я не плачу, — пробурмотів Фушіґуро. — Дай мені спокій, будь ласка.
Однак Ґоджо знав, як правильно вчинити: він мовчки сів поруч з Меґумі та почав гладити його спину. Це те, чого він потребує, але він ніколи не скаже про це вголос. Меґумі продовжував схлипувати, і, коли його схлипи посилилися, Ґоджо приляг до нього та міцно обійняв. Меґумі не чинив опір, навпаки, тільки притиснувся до нього сильніше.
— Ґоджо, я... я не хочу завтра йти на жодні заняття.
— Це ще чому?
— Я не в тому стані. Якщо про мене запитають, просто скажи, що мені зле і мене не слід турбувати.
— Меґумі, так же ж не можна. Ти що, посварився з Юджі та Нобарою?
— Ні, у нас усе гаразд. Я просто стомився.
— Від чого ти стомився?
— Від... усього. — прогомонів Меґумі та замовк. Ґоджо нічого йому не відповів, тільки продовжив гладити по спині.
— Поспи, Меґумі. — сказав він нарешті.
— Не можу.
— Чому?
— Тому що я постійно думаю про нього.
Раптом руки Ґоджо застигли: він почав здогадуватися.
— Я... я... — продовжив Меґумі, але нові схлипи не дали йому закінчити. Ґоджо міцніше обійняв Меґумі, знову почав гладити його по спині, по волоссям.
— Тихо, тихо... не плач. У кого ти закохався? У Юджі?
— Т-так... — пробулькотів Меґумі. Він розплакався з новою силою, його плечі затряслися, і Ґоджо стало його дуже шкода. — Спочатку я не надавав своїм почуттям великого значення, а-але сьогодні Нобара познайомила мене з дівчиною, яка теж закохана в Юджі. Вона навчалася з ним у старщій школі.
— Он воно як. А Юджі що?
— Нобара потім спеціально покликала Юджі, щоб вони зустрілися. Я удавав, наче буду радий, якщо вони почнуть зустрічатися. Але насправді мені доводилося стримувати свій сум, і тоді я остаточно зрозумів, що закохався. Це... це жахливо. — прошепотів Меґумі. Ґоджо мовчав. — Навіть якщо в них нічого не вийде, рано чи пізно Юджі з'їсть усі пальці Сукуни, а потім його стратять. Те, що це неминуче, — найстрашніше! — затужив Меґумі. Він притиснувся до грудей Сатору, щоб його було менш чутно; міцно стиснув його сорочку, щоб виплеснути емоції. Ґоджо нахилився до вуха Меґумі, а потім говорив, говорив і говорив... Меґумі схлипнув наостанок.
— Завтра можеш не йти на заняття. Тобі краще поспати. — промовив Сатору. Він не переставав голубити Меґумі. Не мав наміру виходити з кімнати. Якби він вийшов з кімнати, він би побачив Юджі, у якого тремтять губи, а на очах навертаються сльози. Щоб стримати наплинувший смуток, він стиснув руки в кулаки, але сльози усе одно покапали на підлогу.