Work Text:
"Кров — не вода".
Так він казав завжди, і сьогодні, як і вчора чи позавчора — не виключення. Він повторював цю фразу постійно, дратуючи, засмучуючи, смішачи його. Кожен раз різна реакція. Колись, цей звір відповідав тихим скреготом зубів та гучнішим за будь-які слова полум'ям в очах. Цей вогонь обіцяв розплати, обіцяв помсту, обіцяв жаль. Точив ікла, беззвучно гарчав. Цю мовчазну обіцянку він виконував майже тоді ж, закріплюючи власні слова пролитою кров'ю і нею ж прибираючи сліди. Гнів колихався штормом, Катріною* руйнуючи, розкидаючи мірно розставлені по поличках спогади та думки.
Головний біль і знову скрегіт. Тільки вже кісток. І хрускіт. Звук рваної плоті. Крики, що переростали у хрипи. Багряна кров, що текла рікою. Хотілося, щоб ці кляті вуста, що тільки й повторювали це кляте "не вода", зійшлися у крику, проханнях, молитвах до нього, у надії припинити свій жах так біль, але єдине, що він чув і відповідь було:
"Кров не вода"
З шипінням, хрипінням, гуркотом серця, що так звично відчувалося у власних-чужих венах, якщо зосередитися. Кров дійсно не вода. Його кров токсична. Його кров це хронічна хвороба, його кров це найцінніші ліки, що забирали найцінніше — волю. Його кров це отрута. Отрута, що виготовлена спеціально для вчителя, що стане його кончиною.
Після тимчасового зникнення за.. межами їх реальності ці слова стали для звіра смутком. Ковтком жаданої уваги, настільки гіркої, що очі сльозило, але сліз не було. Безодня давно вижгла, затаврувала та випарувала усі солоні водоспади ще у його сімнадцять. Вже знайомі гіркі слова набували куди більш… гармонійного, зрозумілого його душі сенсу. Придавлювали своєю реальністю. Його кров грізна. Не чиста. Не схожа ні на кого. Зробила його чужим для всіх. Чужим. Як і вчитель, як і його справжнє минуле, про яке нашепотів інший вчитель. Тепер ці слова сприймалися у рази… сумніше. Не такими вже й образливим. Принаймні не повністю у його бік. Іноді це було й у бік вчителя. Зрозуміти коли і як було важко, проте той факт, що дивитися на власний червоний килим він не міг — все підтверджував. Все коли-небудь сказане і зроблене змушувало задуматися. Над сенсом свого життя, своєї помсти, у чому її суть і що саме вона принес…сла. Вже принесла.
З часом рухи сповнені смутку ставали дедалі впевнішими, а реалії життя його вчителя — все кращими.
"Кров не вода"
На цей період — звіру ставало смішно. Смішно від нахмурених брів, насупленого носа, ображеного, задітого до глибини своєї чорної душі погляду. Кров не вода, кров не вода, кров не вода… більше не діяло. Це дратувало вже його злісно-дорогоцінного вчителя, що тепер феніксом жив у золотій клітці дряхлого, не дуже старця на вершині вежі, подалеку від вікон та дверей. Все ще закутий, проте вже тільки стопою. Стопою відірваною та пришитою назад до ноги. Пришивали її також весело. Наскільки б ідеальним у всьому не був імператор трьох світів — настільки ж невмілим він був у ручній медичній праці. Принаймні у тій, що тісно пов'язувалась з швами та голками. Пришити праву стопу до лівої ноги….. Демони не мали настільки ж розвинуту медицину, через власну живучість, що грало зі звіром жарт, під назвою "а де хоча б один кваліфікований спеціаліст"? Довелося навчатися самому на тваринах та книгах вийшло на раз третій вже непогано, правда шрами залишуться огидними. І великими. Проте, коли на тілі вчителя, йому не подобався хоча б якийсь закуток? Ну з… останніх літ. Хмикнувши демон з тацею підійшов до ліжка, де вчитель лежав комочком, міцно спавши. Відставивши її на тумбу поруч — він протягнув руку та ледь відчутно прибрав волосся за вухо. Несподіване тепло розлилося у грудях, перемішуючись з незрозумілою тривогою та напруженням у грудях. Фіолетово-багрові кольори на чужій шиї, авжеж, здавалися найбільшим витвором мистецтва, проте прибрати їх треба. Зосередившись Бін-ґе надав наказ своїм паразитам вилікувати тіло вчителя та ледь помітно посміхнувся. Все ж…. Якщо за допомогою своєї брудної крові він може лікувати це тіло, цю людину, може відчувати та робити з ним, що хоче та завжди знати де він — все не так погано. І можливо…. Вчитель теж так вважатиме. Не зараз, а тоді, коли Бінхе все ж таки вдасця проникнути у слизьке побите серце цієї змії у людській подобі, прогріти, і не отримати отруйного укусу.