Work Text:
Леві відкрив очі і озирнувся — було тихо, навколо ні душі. Позаду розкинувся ліс гігантських дерев, а попереду на галявині височів замок. Саме той, де вони спостерігали за Ереном, коли в нього тільки з’явилася сила титана. У грудях болюче занило, гаряче полум’я торкнулося душі Леві, нагадуючи, що тоді все ще було добре, а більша частина його побратимів не лежала в холодній землі. Капітан задумався, ховаючи спогади у далеку скриню на краю пам’яті; все що було навколо не було схоже на сон, але і реальністю не було.
Раптом подув теплий весняний вітер, розстріпав смоляне волосся, збив з пантелику ще більше, а потім загубився серед польових квітів. Леві ніяк не міг збагнути, що відбувається, а нерозуміння він ніколи не любив — роздратування в середині нього зростало і зростало.
Чому саме це місце? Питання пульсувало в скронях.
Він зробив декілька обережних кроків уперед, холодна роса залишила вологу на взутті, трава мазнула по щиколотках. Один крок, другий, третій, після якого Леві зірвався на біг, бажання наблизитися до замку заповнило груди і тягнуло його ближче невидимою силою. Хотілося відчути, прожити такі гарні та дорогі серцю спогади ще раз, навіть якщо це все не насправді. Споруда замку — його башта, вікна, колір цегли — все виглядало точнісінько як роки назад. На низенькій лавці біля входу сидів Оруо, поміж його зубів стирчав колосок — хвостик рослини був пухнастий і зелений. Леві зупинився, дихання його збилося, він не міг згадати коли востаннє з ним таке траплялося.
— Ну і чому ти тут прохолоджуєшся? — у дверях з’явилася незадоволена Петра, її руде волосся одразу заколихалося від легкого вітру. Дівчина уперла руки в боки, намагаючись бути якомога більше загрозливою. — Усі працюють без відпочинку! Не раджу тобі дратувати капітана, він сьогодні не в гуморі.
— Іду я, іду, — чоловік невдоволено закотив очі. Поки він вставав і обтрушував формені штани, колосся з його рота впало у траву, гублячись серед її зелені. — Чорт, ось коли спішиш, нічого нормально не виходить. Петра! Що робити треба?
— У капітана запитай!
— Не хочу! Ти ж кажеш, він не в гуморі! Сама мені скажи, я знаю, що ти знаєш.
Їхні голоси поступово стихли, змішалися з небом і повітрям, загубилися серед високих стін замку. Леві було так боляче дивитися на них обох — він ніколи не скаже це вголос, але він сумував за ними. Справді, дуже сильно сумував.
Леві не встиг глибоко зануритися в цей спогад, як наступний плавно його замінив, з’являючись перед очима. Ханджі як завжди була захоплена своїми дослідженнями, гучно кричала і сміялася. Леві навіть прислухався, він так давно не чув її сміху — вона не робила цього з тих самих пір як стала командиром розвідувального корпусу. Зараз, здавалося, її яскравий сміх долетів до Леві з іншого життя. Мабуть, так і було.
— Давай, Ерене! Перетворися на титана! У тебе ж виходило нещодавно, чому зараз не можеш? — роздратовано кричала Ханджі, не те щоб злісно, але так сильно, що її окуляри запотіли. — Нам треба зробити тести для дослідження!
— Я не знаю, майоре, — відповідав їй Ерен, його плечі опустилися, а очі дивилися в землю — хлопець був дуже засмучений.
— Прошу тебе, будь ласочка, востаннє вкуси себе! А раптом спрацює! — Ханджі категорично не хотіла відмовлятися від можливості отримати будь-яку інформацію про титанів.
Ерен зітхнув і підніс руку до рота, тим паче вона настільки заніміла від укусів, що біль взагалі не відчувався. Тим не менш, в кутках очей, на кінчиках вій, зібралася волога непроханих сліз розчарування, втоми і бажання скоріше закінчити. Зуби Ерена майже зімкнулися на долоні, проте обережний, в якійсь мірі навіть м’який, дотик до передпліччя зупинив його.
— Капітане? — здивовано заблимав очима хлопець.
— Протри свої окуляри, Ханджі, не бачиш, що в нього з рукою? Сила титана не працює, навіть рани не загоюються, — Леві оглянув травмовану руку, з усіх сторін долоні були глибокі сліди зубів. Капітан не міг навіть уявити, з якою силою хлопцеві доводилося себе кусати, щоб розірвати шкіру до крові. — Це треба обробити і перев’язати. Петра, допоможи йому.
— Але Леві! — майор планувала стояти на своєму, але одного суворого погляду сірих очей вистачило, щоб її зупинити.
— Зараз ви б зробили те саме для мене, капітане? — знайомий голос пролунав гучно, неначе з усіх сторін одразу, зображення-спогад розвіялося на шляху Ерена Йегера.
Дорослого Ерена Йегера. Хлопця — чи то вже чоловіка? — якого Леві кохав настільки щиро і пристрастно, що спогади про кожну їх зустріч носив у найближчій до серця скриньці. І навіть зараз, коли люди гинуть з його провини, а колосальні титани вийшли зі стін, капітан не міг від цих почуттів відмовитися, хоча намагався не раз.
Ерен посміхався краєчком губ, ледь помітно, його довге волосся розтріпалося вітром і лізло в обличчя, закриваючи очі кольору смарагдової, соковитої трави. Він простягав до Леві руки. Невже думав, що капітан так просто кинеться до нього? Леві насправді дуже хотів, але здоровий глузд і образа за все скоєне тримали його на місці, нутрощі стиснулися у маленький клубок, а язик прилип до піднебіння. Так само сильно як Ерена хотілося обійняти, його хотілося вдарити — так, щоб душу витрясти і мізки на місце вправити. Чоловікові навіть від думки про це стало трохи легше, дихання відновило свій ритм, повертаючи йому самовладання.
Парубок мовчав, розглядав капітана, наче вже встиг забути його образ і хотів згадати все до найдрібніших деталей. Леві в свою чергу мовчав, тому що не знав, що має зробити — що буде правильно зробити.
— Дозволив би Ханджі добряче над тобою познущатися, а потім би на додачу закрив тебе в підвалі замку, — нарешті вимовив Леві, дивлячись прямо Ерену в очі, у роті пересохло.
Той навіть бровами не повів, так як знав про поганий характер капітана, знав, що точно був винен перед ними всіма — особливо перед Леві, якого він кохав. Перед тим як піти в Маре Ерен обіцяв — нахабно брехав — в першу чергу йому, що повернеться, що вони нарешті зможуть бути разом і жити спокійно. Ерен казав все це, дивлячись в очі найдорожчого серцю чоловіка та знаючи, що зробити цього він ніколи не зможе, бо доведеться їх зрадити, щоб врешті-решт врятувати.
В останню ніч на Парадізі вони були разом. Парубок добре пам’ятав пекучі поцілунки і дотики, відблиски вогню з каміну на блідій, спітнілій шкірі Леві, люблячі туманно-сірі очі, які дивилися в його трав’янисто-зелені, і свої пальці, заплутані у трохи відросшому смоляному волоссі. Тоді було літо і в траві під вікном співали цикади, а вони мовчки дивилися один на одного, так і не знайшовши сил сказати найважливіші слова, хоронячи їх у глибині своїх душ. Для них, як для людей, які прагнули захистити свою країну, надзвичайно багато було на кону, і тепер, коли майже всі карти викладені на стіл, почуття могли зіграти з ними злий жарт. Вони знали про свою любов через обережні, ніжні дотики та обпалюючі полум’ям погляди, а слова — в їх ситуації вони були обтяжувальними. Леві розумів це. Ерен тим паче.
Це була остання ніч, коли Ерен міг тримати капітана в своїх обіймах, слухати його невдоволене бурчання для підтримки іміджу — відпусти, дурню, не потрібні мені твої ніжності — а потім відчути, що його обіймають у відповідь та залишають поцілунок на плечі. Ерен тоді дивився на капітана з таким обожнюванням, що дихання збивалося, хотілося цілувати його, допоки в легенях є хоч крапля повітря і навіть після його закінчення продовжувати, не відриваючись. Ця остання ніч закарбувалася в Ерена на корі мозку та на повіках очей. Йому хотілося б вірити, що капітан, його Леві, теж пам’ятає про неї.
Леві пам’ятав. Він ніколи в житті не зможе забути той відданий погляд, яким Ерен на нього дивився та безмежну любов, яка плескалася на його дні. Ніхто до нього не відчував до Леві таких відвертих та щирих почуттів, ніхто не дарував таке потрібне його змученій втратами душі тепло. Не було раніше такої людини, з якою чоловік міг дозволити собі бути слабким і не відчувати при цьому пригнічення. Ерен відкрив його серце, душу та тіло тільки одному йому відомим ключем і забрав його з собою — тепер він був його. Леві насправді був радий, що так сталося, адже його дорогоцінні почуття були під надійною вартою. Мабуть, через це він дозволив Еренові піти та погодився залишитися з усіма — сліпо вірив, що парубок повернеться.
Як же він помилявся. Мабуть, якби Леві знав, що кохання робить з людьми, він би ніколи в це почуття стрімголов не кинувся, але зараз вже нічого не зміниш. І не те щоб Леві насправді хотів щось змінювати. Йому просто було боляче за Ерена і за необдумані, жорстокі вчинки, які той зробив.
— Мені справді шкода, — нарешті вимовив Ерен. Сірі очі гнівно намагалися пропалити в ньому діру.
Шкода? Ні, вибачення Леві точно не може прийняти так легко.
— Серйозно? Ось так просто, шкода? — почав чоловік, втрачаючи останні крихти спокою. — За що саме тобі шкода? За те, що зрадив нашу довіру? Мою довіру? За те, що через тебе загинуло стільки людей у битві проти Маре? За те, що притягнув сюди Зіка і весь мій загін перетворився на титанів, а потім мені довелося всіх вбити? Чому тобі шкода, скажи мені, Ерене, тому що причин безліч!
— Я побачив все тоді, на церемонії вручення медалей. Я…
— Припини виправдовуватися. В тебе немає на це права. Ти вбив їх!
— Капітане…
— Ти вбив тисячі людей! Тобі не може бути просто шкода! — не витримав Леві, тиск був занадто великий, він відчував як кров гаряче біжить по венам і капілярам до мозку, заважаючи нормально мислити. — Ти на колінах маєш стояти і просити вибачення!
— Ви думаєте я хотів цього?! Я, чорт забирай, хотів вас усіх врятувати! Вас в першу чергу, капітане! — Ерен теж не стримався, зірвався на крик, підійшов ближче, дивлячись з висоти свого зросту.
— Я тебе просив про це, дурню?! Хоч слово про це сказав, га?
Від гучного крику птахи на деревах заплескали крилами, злетіли вгору. Вітер дунув в обличчя, допомагаючи Леві прийти до тями, він збагнув, що міг образити Ерена своїми різкими словами. Після всього ним скоєного капітану було все ще не все одно на його почуття. Леві прикрив очі, намагаючись зібратися, йому було не по собі від того, що він хотів Ерена ненавидіти, але просто не міг. Здавалося, цього просто не було прописано в його нервовій системі чи системі почуттів, хай би їм грець.
Птахи полетіли, стало тихо. Розстібнута кофта Ерена майоріла по повітрю, він знову спробував простягнути до капітана руку. Зробив крок уперед, Леві — крок назад. Хотів його обійняти, а Леві — хотів зараз втекти більше за все на світі. Капітан знав, якщо підпустить парубка занадто близько, втратить контроль. Чоловік намагався себе стримати, приховати свій сум за відразою, але він забув, що Ерен був тим, кого його колюча поведінка ніколи не лякала.
— Капітане, — лагідно прошепотів він, — будь ласка.
— Тримайся подалі, Йегер, я серйозно.
— Я хочу пояснити, чому ви не дозволяєте?
Кажуть, що кращий захист — напад, чи не так? Тому Леві заніс кулак і сильно вдарив Ерена по обличчю, той упав на зелену траву, навіть не намагаючись втримати рівновагу і встояти на ногах. Він піддався — капітан знав це; Ерен легко міг перехопити і відбити його атаку, якщо б захотів, він вже не був тим хлопчиком, з яким вони вчилися рукопашному бою вночі за замком. Леві це ще більше розлютило, він сів на парубка зверху і продовжив бити по обличчю, розбиваючи до крові його губи і, здається, поціливши в око. Кісточки пальців здерлися і неприємно нили, але капітанові поступово ставало легше дихати і дивитися на Ерена. Він раптом усвідомив, що Йегер також дивиться на нього і посміхається — зуби в крові, червона, тонка лінія також стікала вниз по підборіддю. Леві завмер, повільно опустив руки і стиснув плечі парубка, здалося, що кістки під шкірою і м’язами хрустіли — так сильно він стискав пальці.
— Ти мізками двинувся, Йегер, — тихо прошепотів чоловік, знаючи, що Ерен його почує, але тому начебто було все одно.
— Ви сумували за мною, капітане? Думали про мене? — долоні Ерена обережно, на пробу, торкнулися боків Леві, повільно повели вгору, він перевіряв, відштовхнуть його чи ні. — Тому що я постійно.
— Краще помовч, дурню, — капітан так само ніжно торкнувся обличчя парубка, любляче торкаючись шкіри щік і витираючи кров, яка залишилася від його ударів — рани вже затягнулися.
Він дивився у смарагдові очі навпроти і бачив в них відображення зірок їх останньої ночі. Серце зупинилося і впало вниз, десь до шлунку. Леві здавалося він повільно помирає на місці, тому що тільки зараз він збагнув, що Ерен тут, в його сні — чи що це таке? — щоб попрощатися. Назавжди. Раптом стало страшно. Капітан не був впевнений, чи зможе тепер жити без Ерена, знаючи, що більше немає ніякої вірогідності, що він повернеться до нього.
— Капітане? — ласкаво покликав парубок, запускаючи пальці у його смоляне волосся, масажуючи коротко стрижену потилицю. — Скажіть щось, будь ласка.
— Я не хочу нічого казати і слухати теж. Не зараз.
— Добре, — видихнув Ерен, погоджуючись. Він дав чоловікові час зібратися з думками.
Вони просто лежали, парубок міцно тримав Леві в своїх обіймах, поки зелена трава колихалася по вітру і лоскотала відкриті ділянки шкіри. Сонце світило яскраво і його промені відображалися в очах Ерена, гіпнотизуючи капітана. Леві дуже хотілося його поцілувати, торкнутися м’яких губ і забути про все навколо, вилікувати рани, які залишилися на його власній — і Йегера також — душі. Тільки він не знав, чи буде це правильним вчинком. Ерену схоже на правильність було начхати, тому що він перший потягнувся до капітана, намагаючись затягнути в поцілунок — в безумство.
Капітан різко відсторонився і сів, Йегер сумно посміхнувся, встаючи слідом, все ще тримаючи долоню Леві в своїй — не міг просто так відпустити. Вони дивилися один одному в очі, намагаючись прочитати те, що написано на самому дні душі. Вони завжди робили це з легкістю.
— Я вислухаю те, що ти хочеш сказати, — нарешті кивнув Леві, дозволяючи Ерену почати розповідь. Тепер він був готовий вислухати і прийняти його історію. Капітанові вірилося, що це буде нелегко, тому він міцніше стиснув пальці парубка.
— Дякую, — Ерен посміхнувся майже так само яскраво немов колись, немов до того, як дізнався правду про свого батька і титанів. Шкода, що посмішка ця не протрималася довго, змінюючись похмурим поглядом і насупленими бровами.
Ерен розповів усе. Він говорив швидко, емоційно, іноді збивався, наче кудись поспішав, потім переводив подих і знову говорив-говорив-говорив. Він розповідав про події, про які Леві навіть не здогадувався, про почуття, які відчував — сум, смуток, сором, але найбільшим було його бажання врятувати своїх друзів. Ерен не обирав бути першим ворогом людства, йому довелося ним стати, щоб допомогти найдорожчим людям. Леві дивився на нього зараз і не бачив того страшного злодія, яким всі його вважали; він бачив розгубленого хлопчика, який завжди жив всередині Ерена, але якого він почав ховати за високими стінами — не хотів здаватися слабким. Останнім часом тільки капітанові доводилося бачити справжні страждання і переживання його душі — і те було більше випадковістю, ніж стабільністю і закономірністю.
— Тобто зараз ми?.. — тихо запитав Леві, але Ерен закінчив за нього.
— Так, ви правильно зрозуміли, це все, — парубок обвів поглядом галявину, — ілюзія. Ви з родини Аккерманів, тому в мене вийшло зв’язатися з вами через спільні спогади. Ось тільки, капітане, ви все забудете, коли прокинетеся, але згадаєте, коли я помру.
Леві провів долонями по обличчю, розтираючи, намагаючись відігнати почуття безнадії. Ерен? Помре? Це не може бути правдою.
— Можливо, є інший вихід?
— Тільки так.
— Ерене, ти не маєш це робити.
— Я маю, капітане. Ця жертва варта своєї ціни. Одне моє життя проти всіх ваших — вибір очевидний.
— Це ні чорта не очевидно! Це не справедливо! — розізлився Леві, Ерен посміхнувся, радіючи, нарешті спостерігаючи його справжні емоції. Парубок сильніше стиснув долоню капітана, переплітаючи їх пальці в замок. — Ти подумав про своїх друзів? Відштовхуєш їх, кажеш усілякі дурниці, поводишся як останній виродок, щоб вони про тебе забули. Хіба так ти хотів врятувати світ? Згадай, що ти казав мені, Ерене, — Леві замовк. Його погляд зупинився на їх долонях. Невже він більше ніколи не зможе взяти його за руку? Слова застрягли поперек горла, сміливість їх сказати раптом кудись зникла. — Ти казав, що…
— Я пам’ятаю, капітане. Пам’ятаю, що обіцяв ніколи вас не залишати, — парубок торкнувся обличчя навпроти, розгладив складочки між брів. — Вибачте, що мені довелося збрехати, я знаю, як сильно ви ненавидите брехню.
— Ти не можеш брехати про таке, а потім думати, що я пробачу, дурню, — Леві притиснув до щоки долоню Ерена, намагаючись запам’ятати її тепло, увібрати в себе.
— Я знаю. Дуже добре знаю, — його погляд став ще сумнішим. — Насправді, думки про вас та всіх інших допомагають мені йти далі і не зійти з розуму. Я дуже хочу лишитися, ви б знали, як сильно я цього хочу, капітане. Я хочу бути з вами по-справжньому, а не зустрічатися вночі на декілька годин. Я хочу прочитати з Арміном багато книг і дізнатися багато нового про цей світ навколо, нехай він те і робить, що розчаровує мене. Я дуже хочу побачити, що Мікаса щаслива. Чорт забирай, я навіть готовий дозволити Жану зустрічатися з нею, якщо тільки вона захоче, звісно ж. Розумієте, капітане? Я зовсім не хочу йти так скоро. І мені здається, що все це чийсь злий жарт або я сплю і мені так хочеться прокинутися, але я тут застряг. Бляха! — Ерен запустив руки у волосся і розстріпав його, Леві бачив, що сльози тоненькими смужками котилися по його обличчю — так тяжко йому було, таким щирим він був зараз.
— Гей, — капітан потягнув Ерена за зап’ястя на себе, міцно стиснув в обіймах. Їм було боляче і гірко прощатися, це ніяк не вкладалося в голові, але руки Леві міцно тримали і не давали зірватися у прірву. — Гей, — ще раз покликав чоловік, — подивися на мене, Ерене, — він зтер вологі доріжки, заглядаючи в прекрасно-сумні зелені очі. — Дякую. Я дуже вдячний тобі за те, що ти робиш. Я обіцяю прослідкувати, що твоя жертва не буде марною, чуєш? Я не дозволю її змарнувати.
Ерен потягнувся вперед і нарешті торкнувся губ Леві, затягуючи його в поцілунок. Сльози на обличчі парубка зробили його солоним і повним невимовного жалю, але капітан тільки сильніше притиснувся до Ерена, запускаючи пальці у довге волосся, обережними рухами масажуючи його потилицю. Вони впали у траву, парубок притискав Леві своєї вагою до землі і чоловік не помітив, як той пробрався руками під його сорочку, ніжно виводячи маленькі кола пальцями на блідій шкірі. Капітан стягнув з Ерена кофту, стиснув міцні передпліччя, притягуючи ближче до себе. Він не міг зупинитися, не міг перестати вдихати повітря з його запахом, не міг відпустити Ерена. Не хотів цього робити, бо кохав його, але мав.
— Я, — парубок зупинився першим, його дихання збилося, а очі все ще були вологими від сліз, — мені правда дуже хочеться сказати вам, капітане.
Леві відразу зрозумів, про що він каже. Посміхнувся, м’яко заправив довгі прядки волосся Ерену за вухо.
— Тобі здається, що це гарна ідея?
— Я не впевнений.
— Тоді не треба. Не будемо завдавати один одному ще більшого болю, — попросив Леві, Ерен відвів погляд. — Це не тому що я не хочу чути цих слів від тебе, чуєш? Мені доведеться ненавидіти тебе, а потім згадати про нашу зустріч тут. Це все ще більше ускладнить, — парубок кивнув, погоджуючись. — Я все прекрасно розумію, Ерене. Я думаю, ти теж.
— Пробачте мене, капітане, і прощавайте. Мені пощастило знайти вас в цьому житті, — парубок наостанок залишив поцілунок на лобі Леві. Він знову плакав, тому що серце боляче стискала безвихідь. Йти зовсім не хотілося.
Ілюзія навколо почала розсіюватися, розчиняюсь у повітрі. Замок і ліс гігантських дерев вже зникли, залишилася тільки галявина навколо Ерена та Леві.
— Дякую, — ще раз сказав капітан, намагаючись вкласти в це просте слово всю свою вдячність і одночасно тугу від останньої зустрічі, все, що так і не зміг сказати вголос. — Прощавай, Ерене.
Світ навколо розбився на необережні, гострі уламки скла.
***
— Капітане? — в кімнату заглянула Габі. — Ви готові? Корабель з усіма ось-ось прибуде в порт.
Леві дивився у вікно на пролітаючого повз птаха. Можливо і Ерен став птахом, — подумалося йому. — Тоді він, нарешті, отримав ту свободу, про яку мріяв і на яку заслуговував.
Птах кружляв біля вікна, а потім вдарив крилами по склу, і дивився він якось дивно, дуже по-людськи.
Дурниці якісь. Не може такого бути. Леві просто втомився.
Чоловік повернувся до Габі, яка все ще чекала на відповідь.
— Так, можемо йти.