Chapter Text
Праве плече зіштовхнулося зі стіною у сильному ударі. Гаррі сердечно прокляв кам’яну кладку й звівся на ноги. У спробі поправити на переніссі окуляри, його знову відкинуло до стіни, але цього разу з власної вини.
Помежоване швами поміж вкритих синьою фарбою цеглинок, на нього дивилося власне обличчя. Усвідомлення, що це лишень намальований портрет, хай і зростом з нього самого, прийшло не відразу. Швидко задкуючи, він встиг смачно забити потилицю.
Почувся звук явлення, а за ним і звук падіння нескладного тіла на вкриту ожеледицею доріжку. Облишивши стовбичення під невигадливим стінописом, Гаррі з зусиллям відірвав свій погляд від худого, геть змореного обличчя зі сталевими облідлими очима. Обережним кроком, та потираючи забиту потилицю, він направився на поміч другу.
— Свята! Герміона…
Почувши це, Гаррі не зміг стримати глумливого смішка. Він би й не так кричав, якби щойно явившись, зіштовхнувся в лоба з двометровим зображенням своєї дівчини. І це у день першого самостійного виклику на аврорській службі.
— Гаррі, це ти? — все ще штанами в калюжі, Рон смішно борсався кінцівками в повітрі. — Що в біса коїться?
— Я сам не розумію. Мене як вітром з ніг збило ще у каналі явлення, думав розчеплюся.
Рон міцно вхопився за протягнуту руку. Його масивні чоботи без перестанку ковзали по тонкому льоду, зовсім не слухаючись господаря.
— Хай там як, — ледь ставши на ноги, він кинувся розпачливо сушити свій геть промоклий зад, — це точно не резиденція мера. Надіюся ми хоч у правильному місті опинилися. Але якщо вдвох, то маємо бути. Як воно там хоч зветься?.. Щось про лордів та ліси.
Гаррі закусив усмішку. Їхнім місцем призначення на сьогодні був Лодреджвуд. Роззирнувшись, Рон раптом змовк і перестав скаржитися на своє невдале приземлення. Його погляд блукав розписами на, здавалося безкінечному, синьому тлі.
— Мерліне, Гаррі, я й забув яким ти був одразу після війни. Невже художники не могли додати трохи оцього свого, — Рон намалював пальцем біля скроні вихор, — художнього бачення.
— Облиш, Роне, нас чекають, — розважлива посмішка зів'яла, Гаррі зовсім не мав бажання вивчати далі своє миршаве обличчя.
— Легко сказати “облиш”, — остерігаючись чергового падіння, його компаньйон ледве встигав за швидким кроком Поттера. — Чекай, а де тут взагалі я?
Спинившись, й оглянувши кожен видимий куток вулиці, Гаррі стрепенув плечима. Третього зображення дійсно ніде не було видно.
— Образливо взагалі-то, — набурмосився та згорбив плечі Рон, — Герміона як завжди віддувається за нас усіх.
Від Гаррі не втаївся теплий Ронів погляд, яким він провів зображення дівчини, поки вони обидва не зникли за рогом. Портрет, що зображував Герміону було написано в день, коли вона змогла повернути пам’ять своїм батькам. Її обличчя аж пашіло щастям, а очі вселяли надію. Образ популярний на роки. Здається його досі друкують на міністерських брошурках.
— Святі снігові кулі!
Гаррі був згоден. Святі снігові кулі… Центр міста вбачався йому зимовим парком атракціонів, от тільки ялинки ніде не було видно. Воно і не дивно. Коли вони покидали штаб-квартиру аврорів, на календарі ще був жовтень. Чи могло це бісове явлення зайняти в них два місяці? Гаррі не здивується, якщо так. Яскраве світло жовтих ліхтарів сліпило та розпливалося перед очима. Вирізьблені поміж будинків фігурки зимових звірів привітно вітали гостей.
Ця оманлива різдвяна атмосфера манила та відштовхувала одночасно. Гаррі нутром чув, щось з цим містом було не так.
З-за рогу вулиці показався маленький чоловічок. Тримаючись правого краю, він мчався прямо на них. Хлопці перезирнулися. Гаррі готовий був закластися, що Рон думає про те саме, що й він. Його постать жахливо нагадувала їхнього професора замовлянь.
— Аврори, шановні аврори! — голосив чоловічок збитим від бігу голосом. І як йому тільки вдавалося бігти по цьому льоду.
Нарешті спинившись, він поправив шапку, що постійно спадала йому на носа. ЇЇ прикрашав величезний помпон, розміром з Гарріну руку. Чоловічок підняв на них голову і в його окулярах затанцювали відбитки міріади ліхтариків-гірлянд. Одне Гаррі міг сказати напевно, це був точно не Флітвік.
— Обскуби мене сова! Містер Поттер! — його пухла ручка, смикнула Гаррі донизу. — І містер Візлі! — шапка зовсім впала додолу. Гаррі нагнувся, аби підняти її. Лискучий лід світився м’яким жовтим світлом.
— Ви такі люб'язні, такі люб’язні, такі люб’язні… Поттере, пане, сер! — заторохкотів він, натягаючи на голову шапку. Його голос був скрипучим та гаркавим, перетворюючи кожне сказане ним слово на щось подібне до звуку лускання горіхів. — За мною, прошу за мною! Вас так чекають, вас дуже чекають! Але вони ще не знають на кого вони чекають! — від цих слів у Гаррі розболілася голова та занили натягнуті в посмішці губи. — Оце мер буде вражений, ми ж посилали за звичайними аврорами. Звісно нас попередили, що прибуде парочка новачків, але ж ви! Хіба можна вас називати новачками. Ох і зажурить вас наша справа, ох зажурить. Вам би молодчикам подавай щось небезпечне! Неприборканих драконів так ні ж, ні вас приставили до справи старого Фетчера.
Не звиклий, що хтось говорить більше та швидше за нього, насуплений Рон зморщив лоба. Гаррі не здивувався б, якби насправді причина такої складної міни все ще скрадалася у відсутності його веснянкуватого обличчя на тій дивній синюшній стіні. Озирнувшись через плече, Гаррі кинув ще один погляд на масивну будівлю, що височіла на вулиці, де вони випадково явилися. З димаря прямокутної шестиповерхової будівлі валив чорний дим. Промисловий район?
Повернувши голову назад, Гаррі зустрівся з застиглим в очікуванні Роновим обличчям. Невпинно бурмочучи собі щось під носа, він явно очікував від нього якоїсь реакції.
— Що?! Роне, я нічого не чую.
Хотів був нахилитися ближче, Поттер відчув як його щось смикнуло за рукав з нечуваною силою. Якраз вчасно, адже за секунду в кількох сантиметрах від нього проповзла старомодна жовта машина. В ігноруванні безкінечного лепетання Гаррі зовсім не розчув звуку двигуна.
— Містере Поттере, що ж це ви так, — їхній маленький провідник глядів на нього переляканим поглядом. — Оце нам для привернення туристів лиш не вистачало б, щоб Героїв магічної Великобританії розквасило прямо на центральній площі, — ледь договоривши цю фразу до кінця, пан зайнявся в приступі свистячого сміху.
Рот Рона застиг у викривленій усмішці. Ігноруючи збентежений погляд напарника та зосереджено вдивляючись собі під ноги, Гаррі лиш стенув плечима. Рон заходився завзято терти потилицю.
Відсміявшись чоловічок махнув на них рукою і здається навіть втер виступивші сльози.
— У нас тут проходить антимагічна траса.
— Анти… Магічна? — перепитав Гаррі насупившись, це словосполучення не несло для нього жодного сенсу.
Пан знову затрусився зі сміху, видимо оцінюючи репліку Гаррі як дотепний анекдот. Шапка з помпоном сповзла йому на носа. Веселим поглядом він зиркав з одного аврора на іншого, поки посмішка врешті не зійшла зі старечого обличчя. Пан переводив веселий погляд з одного аврора на іншого.
— Ви дійсно не розумієте… Антимагічні траси почали будувати Британією десь у 80-ті… — чарівник задумливо потер підборіддя, — не дуже вдала ініціатива, скажу я вам. Маґли, що ступають на цей відрізок дороги не бачать навколо себе нічого окрім густого лісу, в той час, як в нашій реальності тут ціле місто. Ходять люди! Твориться магія... Гадаю, мої шановні аврори, ви були надто малими, щоб слідкувати за інціативами з покращення протимаґлівського маскування.
Чоловічок повів правою рукою й з-під заспаної під снігом трави вилізли цукрові тростинки. Вдоволений хмик Рона нагадав Гаррі про фільм, який Герміона приносила їм обом на касеті. Щось там про божевільного шоколатьє в теракотовому циліндрі. Ось воно, повне попадання, стоїть прямо перед ними та розмахує руками, оголюючи ряд кривих маленьких зубів Тільки пісень не вистачало.
Гаррі ніби осінило. Навколо було тихо. Надто тихо, На вулиці ні душі, хоча штаб вони покинули заледве опівдні. Цьому нарочито штучному святу бракувало людей.
Нічого не залишалося крім як йти далі. Гаррі вже не йнялося потрапити на аудієнцію з мером. Довга дорога вела їх до маленької, але надзвичайно пишної будівлі. Її двері були прикрашені червоним бантом, а весь дах сяяв ілюмінацією. Вперше за весь час перебування в цьому містечку, Гаррі побачив чистий клаптик дороги. Підхід до будинку було геть вичищено від ожеледиці й залишків снігу.
Всередині будиночок видався ще меншим, ніж ззовні. Колами обходячи всю кімнатку за чотири кроки, на них вже очікував довгобородий чоловік. Своїм видом він ледь сягав позначки в п’ятдесят років. Оце і є старий Фетчер, про якого згадував їхній провідник? Не такий вже він і старий, подумалось Гаррі.
— Аврори, — промовивши це, чоловік привітався кивком, не затримуючи на кожному з них погляду більш ніж на кілька секунд.
Гаррі вже встиг надати обличчю фірмової медійної привітності, але в мить розслабився, зрозумівши, що від нього не вимагають видовищ. Принаймні точно не цей чоловік.
— Пане… мер, — взяв раптом голос Рон. Здається, естафета привітності сьогодні у нього.
Чоловічок, що привів їх сюди, бігав поглядом кімнатою, постійно зиркаючи в бік аврорів. Він явно був найбільш стривожений поміж них усіх.
— Ви спізнилися, — чарівник, який очевидно й правда був мером, зненацька опустився додолу, торкаючись підлоги своєю ледь вкритою сивиною бородою, — пане Фетчере.
— То ви і є Фетчер? — обличчя Рона знову набуло того самого задумливого вигляду, що й тоді на дорозі. — Знаменитий кондитер Фетчер?
— Містере Візлі! Це так приємно! Так приємно, якби ви тільки знали. Ох… Старий Фетчер, та я!
— Пане Фетчере, змовкніть, — відрізав мер.
Пан заскавчав. Погляд Рона все гіпнозував низеньку статуру, яку навіть в приміщенні величав сміхотворний помпон. Здавалося, його другу було про що поговорити з цим чоловіком. Проте він зусиллям змушував себе змовчати, повертаючи всю свою увагу меру та меті їхнього виклику.
— Що ж, гадаю краще пізно, ніж ніколи, — прочистивши горло, бородатий чарівник виразно поглянув на годинник. — Як мер Лодреджвуда, я, пан Лодредж більше не міг ігнорувати скарги громадян, — від всього цього патосу у Гаррі закрутило в животі. — Щовечора, як тільки у вікнах гаснуть останні лампи, жителі чують дивний шуркіт. В них забиваються димарі. Пошта не покидає межі міста, — сухо виголосив чарівник.
Перо в руках Рона прудко дряпало сторінки маленького записничка, який подарувала йому Герміона ще у перший день служби, відтоді він був з ним нерозлучним. Не маючи чим себе зайняти, Гаррі оглядав інтер'єр кімнатки, яка однозначно слугувала комусь кабінетом. Не вірячи власним очам, він пильно вдивлявся у візерунок на темно-синіх шпалерах, який виявився нічим інакшим як сімейним древом. На ньому гілочка за гілочкою, серед зображень-листочків вигулькувало прізвище “Лодредж”. Крона замикалася на Евані Лодреджі, який певно і був мером, що приймав їх зараз у цій тісній кімнатці. Поселення назване на честь засновників, які вже кілька поколінь і є очільниками міста. Луціус Мелфой пришов би у захват від цієї нечуваної пихатості крові. Гаррі надіявся він не вчинить щось подібне, отримавши тепер свободу не тільки від Темного Лорда, а й від Азакабану.
— Тож приступайте негайно, — мер Лодредж обійшов стіл, затуляючи Гаррі древо, — у мене ще дуже багато справ. Жителі проінформовані про ваш візит і чекатимуть на вас цього ж вечора.
— Перепрошую, пане, — посмішка Гаррі згинула нанівець, — ви сказали цього вечора. Вас мали повідомити, що це лиш ознайомчий виклик. Ми не уповноваженні…
— Так, цього вечора, — урвав його мер. — Тож ознайомлюйтеся, полюйте, шпигуйте. Влаштовуйте засідку, я не знаю що саме вам треба, щоб закрити цю справу моментально, але зробіть це, — він грюкнув паперами по стільниці, ставлячи цим крапку у їхній розмові.
Двері за ними замкнулися, почувся поворот ключа. Напарники перезирнулися і Рон відчувши свободу врешті втомлено зітхнув.
— Знаменитий кондитер Фетчер? — спитав раптом Гаррі, прокручуючи в голові всю минувшу розмову.
— Не думай, що я назвав його знаменитим кондитером, бо сам так вважаю, — зітхнув Рон ще тяжче, — це буквально штибу його титул. Фред… І, звісно, Джордж після шести успішних місяців роботи “Відьмацьких витівок Візлів” вирішили вдатися до магічної співпраці з провідним кондитерам Англії. Серед кандидатів був пан Фетчер, магічний шоколатьє, — Рон загнув палець, а Гаррі призадумався чи не кинути йому аврорство та не податися натомість в провидці, — Берті Бот, винахідник горішків на кожен смак “Берті Бот”, — загинав далі пальці Рон, — ну і власне, хазяїн крамниці солодощів “Медові руці” у Гоґсміді. Останній виявився надто заклопотаний. І правда, нащо йому якість співпраці, коли малі гоґвортці роблять йому такі тижневі виторги, що багатьом не снилося стільки й в місяць мати. Фетчер навіть не став їх слухати, вигнав з порогу фабрики з криками, що ніколи не збирається уподібнювати тонке кондитерське мистецтво цьому посміховиську, яким займаються мої брати. Врешті лишився Берті Бот і він радо, на відміну від деяких, уклав з нами контракт. Проте ця лінійка так і не вийшла, сам розумієш через які обставини. А більше Джордж не підносив цього питання. Поки, — ледь чутно додав Рон.
Робота завжди мала на Рона терапевтичний ефект. До самої темноти вони перемовлялися з жителями на тему їхніх скарг та турбот. Хтось тримав їх на порозі, а деякі запрошували розділити з ними чашечку чаю. Обиранням навмання будиночків займався Рон – по десять у кожному районі. Тим часом саме Гаррі займався опитуванням містян, стараючись максимально притримуватися аврорських приписів.
Найбільш відголосними до їх питань виявилися люди, що проживали обіч лісу. Забачивши нові обличчя вони оповідали їм історію містечка. Гаррі виявився правим, посада мера передавалася у родині Лодреджів у спадок. Радіючи можливості повідати останні плітки, чоловіки та жінки середнього віку, стишивши голос переповідали, що традиція успадкування мала от-от перерватися. Чинний мер не мав сина, а його донька не спішила виходити заміж. Не бажаючи ятрити серце своїй дружині та не звиклий, за словами жителів, до махінацій, мер поступово готував їх до перемін. Ці міщани відзивалися про свого мера з теплотою та певною ностальгією до його попередників. Коли ж справа переходила до проблеми, що привела сюди аврорів, вони виявлялися більш лаконічними. Так, ночами дійсно буває шум, ні він їх майже не бентежить. Їхньою головною проблемою були перебої совиного зв’язку. Коли ж Гаррі не стримався й спитав їх про незвичну для осені погоду, ті, як і Фетчер, прийняли незнання Гаррі за жарт та лиш розсміялися. Одна з найстаріших леді, що відкрила цього дня перед ним двері, розважливо сказала йому, що він звикне і що молодіж стала надто чутливою до магічних проявів.
Жителі промзони справили на Гаррі найбільше враження. В їхньому товаристві Гаррі навіть встиг відчути себе до біса нормальним, здавалося б цим людям було абсолютно все одно на того хто з ними комунікував. Мовчазні та втомлені, вони відповідали коротко, не вдаючись до широких описів та згадок імен. Пара вимащених в сажі дужих чоловіків, зачувши від Рона прізвище Фетчера і зовсім відвели очі, сказавши, що не ладні гнівити пана. Хто б міг подумати якими протилежними виявилися репутації відлюдкуватого мера та милого маленького стариганя. Їх майже не турбував шуркіт, натомившись на роботі, вони міцно спали. Проте димарі… У них просто не було часу чистити димарі по кілька разів на тиждень.
В центрі кожен другий будиночок пустував, Гаррі починало втомлювати це місто. Врешті двері їм відчинила відьма з високою білявою зачіскою. Вона була одягнена в уніформу чаромедика. Спершу сухо привітавшись, її очі раптом засяяли, коли вона упізнала в гостях на порозі два відомих обличчя. Не те щоб це зробило її більш говіркою, проте вона нарешті дала відповіді на деякі питання, що так турбували Гаррі. За словами молодої відьми, чарівна аура в цьому містечку зруйнована на нівець, стихійні зміни погоди стали звичною справою, але поки не настав день, коли літо раптово перетворилося б на зиму, жителів все влаштовувало. Поки зміни були поступовими й коливалися у межі двох сезонів, нагадуючи стандартну англійську погоду, просто з характером. Проте це все ж встигло відбитися на житті міста, чарівники й відьми завбачливо зайвий раз не покидали своїх домівок, ніби очікуючи в будь-який момент початку бурі. Потребуючи постійної тиші задля відпочинку хворих, відьма особливо наголосила на галасі, що за її словами, здіймався тут кожної ночі. Брови Рона, який детально занотовував кожне сказане нею слово, поповзли вгору, ніби промовляючи: “Невже в центрі ця проблема стоїть настільки гостро”.
— Ставлю на те, що в цьому місті просто особливо сприятливі буйні гноми, — підсумував їхнє опитування Рон, широко позіхаючи.
Коли небо, підкорюючись тутешнім законам зимового часу, вже зовсім стемніло, аврори прилаштувалися в імпровізованій засідці. Як не дивно, на цьому наполіг Рон. Здавалося, пройнявшись ентузіазмом пана мера, він мав всі амбіції розібратися з цією справою чимшвидше. Вони спинилися недалеко від центру, акурат перед трьома будівлями, де ще досі горіло світло. У вікні попереду них ліниво сновигали тіні.
— Знаєш, стукіт твоїх зубів не допомогає пережити цю ніч. Ти маєш розслабитися, накинь зігрівальні, — здавлено прошепотів Рон, закидуючи до рота цілу жменю чищених горіхів та кутаючись у свою робочу мантію.
— Вони вже на мені, — просичав крізь зуби Гаррі, дивуючись здатності Рона бути готовим до будь-якої ситуації.
Сидячи на трансфігурованому з гілки низенькому ослінчику, Гаррі розсіяно вивчав тіні. Дві, очевидно жінки, з такою самою високою зачіскою як і у відьми, що відкрила їм сьогодні двері, носилися кімнатою. Вони вибігали й забігали крізь прочинені двері, здіймаючи свої мантії легенькими порухами вітру. Все ще недоладно орієнтуючись містом, Гаррі врешті збагнув: їхня імпровізована засідка мала місце напроти вікон тієї самої місцевої лікарні. Невдовзі до них приєдналася третя, більш повільна тінь. Широкі плечі, коротка зачіска. Ймовірно чоловік. Його тінь повсюди слідувала за жіночими силуетами. З’явившись кілька разів у дверному прорізі, постать в момент позадкувала, наближаючись ближче до вікна, та набуваючи від цього більш чітко окреслених ліній. Точений, рівний ніс, м’яке підборіддя. Профіль раптом похитнуло, вивертаючи під кутом в дев’яносто градусів. Гаррі так струнко вскочив на ноги, ніби від удару. Ронова рука моментально смикнула його донизу.
— Ти у своєму розумі? — прошипів він.
Довгаста тінь потерла щоку. Здається, вони з Роном щойно стали свідками гучного ляпаса. В кімнату вбігло дві жінки. Рон досі стримував Гаррі за зап’ясток, Гаррі потягнув руку на себе й хватка послабла. Чоловіча тінь приставила долоню до щоки й покинула видиму для аврорів кімнату. Жінки розпачливо махали руками, одна з них активно щось викрикувала. Гаррі ледь голову не скрутив у спробі розгледіти кривдника. За весь цей час його (або ж її) фігура жодного разу так і не вийшла на світло, її весь час затуляла широка спина потерпілого.
В сусідньому будинку погасло світло.
— Цікаво… — шепотливо пробурмотів Рон, тягнучись за черговою жменею горіхів.
Незабаром погасло і відразу з’явилося світло в іншому вікні. Набравши й собі горіхів, Гаррі протягнув ноги, вмощуючись зручніше. Його досі не відпустив інцидент у тій лікарняній кімнаті.
— Перестань вовтузитися, я нічого не чую.
— Не вовтужусь я, — буркнув Поттер обурливо, але на всякий випадок нагострив вуха, ловлячи найтонший шурхіт.
— Дивися, — Рон вказав на один з будинків. Перед будинком, в якому досі горіло світло, то з’являлися, то зникали темні плямки. З цієї відстані було досить важко розібрати якого вони розміру чи що насправді собою являли.
Гаррі схопився за бінокль. Тягнучись до світла, плямки почали битися в скло. Не встиг Гаррі приблизити зображення в трубі, як двері будинку розчахнулися й світло тепер заливало всю присадибну ділянку. Всі темні плями моментально зникли, ніби їх ніколи тут й не було. Господар будинку похитав головою й замкнув за собою двері. Світло в цьому будинку згасло остаточно.
Освітленою залишилася лише лікарня. Обидва аврори прикипіли до неї поглядом. Гаррі не полишав біноклю, скануючи ним кожен закуток. Жодного руху. Відчувши поштовх локтем під ребра, Гаррі моментально повернув голову назад до освітленого вікна. В кімнату зайшов чоловік. В повітрі мелькнула чарівна паличка й світло погасло. Останнім за що зачепився погляд Гаррі став прямий ніс.
— Здається це той, якому дали ляпаса, — промовив він вголос.
— Я б навіть сказав, заліпили ляща, — ледь чутно присвиснув Рон, — і як він тільки не відлетів до вікна... Ти бачив силу удару?
Просміявшись Гаррі зловив себе на думці, що дуже вдячний, що опинився на цьому “завданні” у парі з Роном. Хай це навіть виявляються особливо бурні садові гноми. Коли вони нарешті знову почули хоч щось пройшло щонайменше кілька годин, на дворі починало світати. Той самий шурхіт. Маленькі, розміром ледь з м’ячик для гольфу, прямо у них під носом, дорогою пересувалися кутуваті тіні. Ніби по команді, хлопці затримали дихання й принишкли.
Вичікуючи потрібного моменту, першим на ноги звівся Рон. На жаль, цього вистачило, аби маленькі тіні знову розчинилися, зникаючи хто куди.
— Вітаю, друже, це була найбезглуздіша засідка століття. Навіть не віриться, що це все ми маємо ще описати у звіті, — Рон широко позіхнув, годинник у його руці показував п’яту годину — але після цієї зміни, нічого не змусить мене покинути ліжко до завтрашнього ранку. Клянусь, нічого.
Гаррі явився до будівлі міністерства з неприємним болем у горлі та носом повним шмарклів. Абияк відмітившись в журналі й навіть не підводячи погляду від килима, він ступив в камін, зникаючи в зеленуватому полум’ї.
— Джі… — хотів був крикнути Гаррі ступивши у залиту ранковим сонцем вітальню, але вчасно помітив складений обережно конвертик з цілунком, — …ні, я вдома….
Все ще закоцюблі з холоду пальці ледь давали раду зі складеним в кілька разів папірцем. Розгорнувши його він впізнав почерк Джіні.
Любий ̶,̶ Гаррі,
Я поїхала на пресконференцію Гармат. Перенесли дату летиключа. Зовсім не змогла дочекатися тебе до вечері.
Вітаю тебе з першим з̶а̶в̶д̶а̶н̶н̶я̶м̶ самостійним завданням. Надіюся воно пройшло спокійно і ти був на висоті.
Відпиши мені чимшвидше!
Цілую, Джіні.
P. S. Передавай вітання Рону
P. P. S. Не знаю коли повернуся, але сподіваюся, що на цьому тижні. Краще не дзвони каміном – пиши.
Гаррі широко позіхнув. Його дівчина ніколи не розкидувалася словами. Цікаво чи саме економія адресованих йому слів зробить з неї колись хорошу репортерку.
Скидаючи на ходу важкі робочі чоботи, Гаррі розщібнув мантію та відкрив холодильник. Врізавши шмат копченої шинки, він загорнув її в скибку сиру. А потім завалився на диван у вітальні й заснув прямо в одязі, навіть не розгортаючи складеного на бильці пледа. Його сон став прохідними дверима: в ньому старий Фетчер, дерся вгору по безпечній драбині, аби дати ляпаса пану меру. А Рон безперестанку шепотів йому на вухо, щоб той перестав сміятися. По мерії, відкидаючи трикутні тіні, мов ті жаби, скакали прямі носи з яких стирчали цукрові тростини.
— Гаррі, любий, вставай.
Розплющивши очі, Гаррі побачив копицю каштанового волосся, що ледь не лоскотало йому обличчя. Плеча торкалася ніжна рука. На цьому приємності закінчувалися. Промерзши минулої ночі, він прокинувся не тільки з закладеним носом, а й з головою повною вати замість мізків. Навпроти його обличчя, на килимі сиділа Герміона. Гаррі теж спробував сісти та після спання на дивані спина геть закам’яніла. На коліна скотилися окуляри. Заснувши, він їх навіть не зняв.
— Друже, ви з моєю сестрою окрім бутербродів чимось харчуєтесь взагалі? — почувся з кухні голос Рона, а затим клацнула кришка хлібниці. — Забудь про бутерброди, у вас навіть хліб зіпсувався.
— І тобі доброго ранку, Роне, — прохрипів Гаррі, — там десь є оливки в шухлядці.
— Ти ж ненавидиш оливки, — промовила Герміона.
— Джіні не переносить оливок, — підтакнув їй Рон, визираючи з-під шухляди.
— Джіні, — з зусиллям підвівся Гаррі, запускаючи руку собі у волосся, — намагається полюбити оливки, бо вони завжди є на прийомах у цих “гарненьких тарілочках”, — він окреслив у повітрі лапки, — ми обоє досі на дух не переносимо цю кислятину.
— А де це власне моя сестриця? І! — Рон пограв бровами, натякаючи чи не завинив чим його друг. — Чому це ми раптом спимо на дивані?
Відмахнувшись від Рона, Гаррі шморгнув і протягнув Герміоні листа. Пробігшись очима по тексту, вона склала губи в пряму лінію й спочатку зиркнула на Рона і лиш потім підвела очі на Гаррі. На його думку, цей її погляд очолить топ найдивніших поглядів імені Герміони Ґрейнджер в цьому році.
— Вона на конференції Гармат. Передає тобі привіт, — врешті заговорила вона, звертаючись до Рона.
— Так ще ж рано… — затягнув бо Рон та в момент змовк, побачивши на обличчі своєї дівчини щось, чого так і не зміг розшифрувати Гаррі. — Тобто я хотів сказати, Гаррі, нас чекає служба! Точніше, — він підійшов ближче й закинув руку йому на плече, — я майже впевнений, що нас чекає Лодреджвуд, — солодко протягнув Візлі.
— Особисто мене, — Гаррі обережно виплутався з дружніх обіймів, — досі чекає кава.
— Роне, — вскочила на ноги Герміона, — завари ж бо кави.
— Я вам не офіціант, — розчаровано пробурмотів собі під ніс Рон.
— Будь ласка, Роне. До того ж, — Герміона підійшла ближче та заправила руде пасмо йому за вухо, — ти однаково нишпорив по кухні Гаррі, щоб зробити йому сніданок, чи не так?
Гаррі закрив за собою двері ванної, за секунду до того як Рон розтягнувшись в посмішці, відповів на м’який цілунок Герміони. Скільки часу минуло, а він все ніяк не звикне до нового статусу своїх друзів. Його можна зрозуміти, Герміона поїхала на восьмий рік навчання у Гоґвортс, поки хлопці саме штудіювали аврорське ремесло, тож споглядати їхні ніжності безпосередньо йому випадало не часто.
Сам же він проспав цілу добу й так і не відписав Джіні. Хлопець з нього був ще більш нікудишній, ніж з неї дівчина. Каву довелося брати з собою. Цього разу явлення відкинуло його в саму густину лісу. Він кілька разів окликнув Рона, але так і не отримавши відповіді, побрів у бік, який, як йому видавалося, мав вести його до центру. На гілці захукала сова. Гаррі спинився, аби роздивитися її й так і завмер. Таких відкормлених поштових сов він не бачив навіть у Гоґвортсі.
— Ти де так від’їлася, пустунко, — сипло спитав чоловік, потягнувшись до неї рукою. Не бажаючи такої компанії, сова ухнула та зірвалася з гілки.
— Що за місто, — пробурмотів Гаррі собі під ніс й стягнув окуляри, аби струсити з них опавшу з гілки ялицю. Зазвичай поштові сови були найбільш ручними з усіх відомих йому магічних тварин і він так вважав не лише через власний досвід з Гедвіґою, Це просто факт.
Протираючи скельця, він раптом засік якийсь рух в краєчку роззброєного ока. Начепивши абияк окуляри, він завмер. Добре помітна в запорошеному снігом лісі, повз нього стрибнула жаба. Ні, це точно була жаба. Стараючись сильно не шуміти, Гаррі повернув свій корпус у бік тваринки й миттю про це пожалкував. Та сама сова, чіпляючи крилами його волосся, пронеслася в погоні за раніше поміченою жабою, тепер її жертвою. Гаррі відчув дивний порив, якщо не врятувати тваринку, то хоч побачити на власні очі що станеться далі. Тож він звернув зі своєї стежки, вертаючись назад. Чи це і є та аврорська служба, якою він так марив у шкільні роки?
Жаба, яку вони вдвох переслідували була геть коричневого кольору й неприродньо матова. Її навіть не можна назвати бідолашною, скоріше на диво везучою. Її рухи були химерними, але напрочуд прудкими, вона не була схожа на жодну відому йому досі жабу. І тут Гаррі ніби осяяло, а над головою й зовсім з’явився різдвяний янголик з сурмою. Та це ж шоколадна жабка!
Захопившись думками, чарівник не зчувся як дійшов до краю лісу. Тут вже починалася траса й хижа птаха вже перестала лишатися такою непомітною. Сова сягнула вище, зовсім згубившись у кронах дерев. Забачивши обабіч траси припаркований автомобіль, Гаррі позадкував в глибину лісу, бажаючи лишатися непомітним та здається він запізно спохватився. Обережним, але швидким кроком до нього наближалася дівчинка років десяти. Вона була вдягнена по-осінньому й ніби зовсім не зважала на сніг, що покривав всі найближчі поверхні, хіба що окрім їхньої машини. Готуючись видати їй фразу, яка не лише не налякає малу дівчину, а й не приверне зайвої уваги її батьків, Гаррі прочистив хворе горло. Проте на його здивування дівчинка так і не дійшла до нього, а натомість присіла навпочіпки, її довгий неоново-рожевий шалик торкався автотраси.
— Сюди, іди сюди, не бійся, — мовила вона дзвінким голоском.
Молячись, аби вона зверталася не до нього, Гаррі примружився. Дівчинка гигнула й на руку їй заскочила жаба. Вона підвелася й глянула Гаррі прямо в очі, відразу ж відводячи погляд.
— Ти там живеш? — спитала вона.
Вона не бачить Гаррі. Чарівник поглянув собі під ноги. Антимагічна траса. Певно прямо тут проходила її межа. Дівчинка підійшла до узбіччя й знову присіла, відпускаючи жабку до лісу. Та спершу плигнула з її руки та зробивши кілька стрибків навколо своєї осі, повернулася назад дівчинці під ноги. Цей її рух міг би збентежити Гаррі, але не цього разу. Плигаючи, вона перекидалася на шоколадну жабку, а потім знову на звичайну, лискучу з дрібними білими візерунками, а потім назад в шоколадну. Ось що збентежило його насправді.
Проте здавалося для дівчинки це була звичайнісінька собі жабка і вона зовсім не помічала за нею ніяких метаморфоз. Ймовірно йому трапилася звичайна маґлівська дівчинка. Зірвавшись з місця, вона з жабкою в руках побігла назад до своїх батьків. Здається, когось зараз чекатиме найдивніше прохання в їхньому житті.
Гаррі не зміг відпустити цю історію так просто. Шоколадна жабка? Жива жабка в личині шоколадної? Траса лиш приховує магічних створінь та предмети чи не так? Чи не означає це, що дівчинка взагалі не мала бачити цієї жабки. Чи означає це?... Чи то від кави на голодний шлунок, чи від кількості шоколадних жабок, що Гаррі встиг з’їсти за все своє життя, його занудило.
— Роне, ти ніколи не повіриш, що я щойно побачив! — закричав Гаррі, як тільки побачив спину друга, що стояв та нотував щось у своєму записничку.
— Фабрика з виготовлення шоколадних жабок! — закричав одночасно з ним Рон
— Ну майже, — витративши весь свій запал на дорогу назад, Гаррі раптом засумнівався у вмінні хворого мозку сприймати реальність. — Фабрика з виготовлення шоколадних жабок? Чекай, ціла фабрика?
— Так! І я майже впевнений, що всі проблеми цього міста йдуть від неї. Ось там, дивися. Я навіть готовий відмовитися від своєї версії про гномів!
Рон повів Гаррі до стіни, де вони обидва вчора вперше явилися. В центрі, на відміну від лісу, лід вже зовсім розтанув, лишивши по собі невиразні купки сіруватого снігу. Цього разу місто зустрічало гостей калюжами та густою мжичкою. Принаймні тепер можна було не переживати за цілість своїх ніг та спокійно пересуватися швидким кроком.
— Експертна думка? — гордо запитав Рон, спинившись перед шестиповерховою будівлею з якої вже на всю валив чорний щільний дим.
— Синій колір виглядає дивно, — мовив Гаррі, окидаючи цеглу неоднозначним поглядом.
— Бінго, друже!
Рон торкнувся синьої цегли та знову повів Гаррі за собою. Вони знову стояли перед цією ж будівлею, але тепер зовсім з іншого боку. Обличчя Рона сяяло. Гаррі не стримався і теж посміхнувся. Велетенське, розміром з щонайменш п’ять метрів на них дивилося Ронове обличчя. Не було сумнівів, це був той самий його портрет, що й на вкладишах в шоколадних жабках.
Усвідомивши це лиш зараз, Гаррі був вимушений повернувся назад, аби ще раз глянути на їхні з Герміоною зображення. Гаррі облишив колекціонування вкладишів ще в часи школи, але Рон ніколи не відмовить собі в насолоді колекціонувати щось, що не лише приносило йому задоволення, але й було пов’язане з ним напряму. Не дивно, що він перший зрозумів що це за будівля. Проживши стільки років в їхній з Герміоною тіні він по праву міг тепер собі дозволити насолоджуватися такими речами. Він завжди був гідним більшого, проте тепер нарешті він мав можливість пересвідчитися у цьому сам. Гаррі неймовірно любив та поважав цього хлопця у своєму житті.
— Ну як, — вдоволений собою Рон досі стояв перед входом, — ти хотів мені щось сказати?
— Куди ти явився цього разу?
— Ай та до лікарні, в’їхав головою прямо у вхідні двері, уявляєш, — Рон потер фантомне забите місце, — перелякав їх всіх там що страх. Шкода, що на мої крики вийшла наша знайома блондиночка, а не той чоловік, хотів би я подивитися на його щоку.
— Мене викинуло на околицю лісу. Там сови, відкормлені що ті шари. Я застав якраз одну з них посеред полювання. Ти ніколи не повіриш хто був її здобиччю — Гаррі витримав драматичну павзу та зустрівшись з повним непорозуміння обличчям Рона, відразу продовжив: — Вона полювала на шоколадну жабку
— Заливаєш! — закричав на всю вулицю Рон. — Я і не думав, що вони їдять… шоколад…
— Ну а тепер до найцікавішого, — вів далі Гаррі, — пам'ятаєш антимагічне шосе?
— Поки був вдома, я попросив Герміону, щоб вона почитала про нього в бібліотеці, й про історію цього містечка… — зашарівся раптом Рон, — та і про Фетчера теж!
— Роне, ти не можеш накидати на неї стільки справ.
— Ні, вона сама запропонувала, — почав Рон, захищаючись, — до того ж вона поки не зайнята і ти сам знаєш наскільки сильно їй подобається все контролювати. Вона рада бути в пригоді.
Гаррі раптом зловив себе на думці, що йому теж хотілося бути настільки зацікавленим хоч в чомусь. Поки аврорство не приносило йому й дещицю тих самих емоцій, яких могло доставити Герміоні її звичайне нічне читання.
— Повернемося до антимагічного шосе, — промовив Гаррі, бажаючи в першу чергу самому позбутися небажаних думок, — жабка, шоколадна жабка, перетнувши його перетворилася на звичайну справжню жабу.
— Ну і що це значить? Шоколадних жабок роблять зі справжніх жабок? — не втримався і скривився Рон
Гаррі знову занудило, але цього разу його нудоту розсіяла поява вже знайомого їм знаменитого кондитера.
— Гадаю я знаю того, хто дасть нам відповідь на це питання. Пане Фетчере! — привітно замахав йому Гаррі.
— Ой діточки, — обличчя кондитера набуло привітного виразу, — я так радий вас бачити! Як просувається ваша справа?
— Дякую, пане, дуже добре, — улесливо відповів Гаррі з посмішкою на обличчі. А що як вони помиляються… Та відступати було вже пізно. — Ми до вас з професійним питанням. Ви казали, що кондитер?
— Я б навіть сказав шоколатьє! Я ріс на вашому шоколаді, пане, — втрутився раптом Рон, приймаючи правила гри.
— Ой ну це так приємно, так приємно… Почути таке від любих діточок, — пан Фетчер впритул підійшов до заводу. — Кажи вже, що там за питання. Тільки швидко, — він звернувся напряму до Гаррі та двічі постукав в масивні двері, ніби натякаючи цим на брак дорогоцінного часу, — мене чекає робота.
Гаррі осяйно всміхнувся. І куди тільки зникло його поважне “Ви”.
— Чи не знаєте ви, пане Фетчере, — Гаррі взяв павзу, щоб змахнути з рукава мантії дрібну мжичку, — таких практик, щоби при створенні солодощів використовували справжніх тварин. Ми звісно не говоримо про продукти тваринного походження, — додав він з блаженною посмішкою.
— Гм, ну що ж ви… — хихикнув Фетчер, — що ж ви… Ми ж тут не в зіллєварів з вами бавимося, щоб дозволяти собі подібне. Шоколад це мистецтво. Додавати тварин це в першу чергу несмак, а вже потім злочин.
— А ставити на тваринах експерименти? — сказав Гаррі швидше, ніж мозок встиг вирішити чи хороша це ідея.
Відповідь на це питання їм так і не судилося почути. Аврорів відкинуло від заводу на добрячий метр. Миттю зірвавшись на ноги, вони зустрілися з уже замкненими дверима. Фетчера вже й слід простиг.
— Пане Фетчере, як некультурно з вашого боку, ми ж не договорили, — Гаррі взявся завзято стукати у двері. Не було жодного сумніву, що кондитер зачинився від них у своїй професійній фортеці.
Рон допоміг другові з потугами, кинувши кілька разів допустиму Алогомору.
— Сумніваюся, що ми потрапимо сюди сьогодні, — мовив Рон, стишивши голос. — Пропоную звернутися до мера, або відразу послати запит в Міністерство. Хто зна чи Фетчер з мером не заодно.
— Ану Роне, відійди, — Гаррі повів руку дугою, встановлюючи навколо них захисні чари.
— Гаррі, але ж протокол… — розпачливо пробурмотів Рон.
Викликаючи Бомбарду, Гаррі відчув на кінчиках пальців приємне поколювання. Двері вишибло з голосним гуркотом. З дерев здійнялися, клекочучи, птахи. Гаррі захлинуло цікавим передчуттям і він ступив всередину фабрики. Його чарівну, сповнену рішучості постать видавала гаряча цівка, що повзла від червоного, розгарячілого в приміщенні носа. Зовсім не зважаючи на соплі, він кивнув Рону в лівий бік, але не встигнувши оглянути свою територію, відразу наштовхнувся на коротку постать Фетчера.
— Ви що собі таке дозволяєте! — заверещав він, направляючи на Гаррі паличку.
Рон одразу ж опинився поруч, відбиваючи всі можливі закляття. Желейні ноги, клейкі субстанції, на них летіло все, що хоч якось могло стати в нагоду у цій ревній бійці. Гаррі здалося, чи від щита Рона щойно зрикошетила цукрова тростинка?...
— Не маєте права! Це приватна власність, — репетував Фетчер надсилаючи все більше і більше заклять. Його обличчя пашіло від потуг. — Не маєте права, дракон би вас побрав!
Маленький чоловічок віддалявся все далі й далі, крокуючи східцями вгору. Аврорам залишалося зовсім мало місця для маневрів чарівною паличкою.
— Давайте спокійно поговоримо, пане, — крикнув Гаррі, цього разу особливо сильно концентруючись на заклятті Експеліармусу.
Паличка Фетчера вирвалася з його рук та, долаючи сходові марші, лунко впала на підлогу першого поверху. Зустрівшись з Гаррі своїми блискучими очима, Фетчер завив розпачливим голоском і кинувся навтьоки. Захеканий Рон прикликав паличку Акціо та першим влетів у двері, де миттю тому зник їхній кондитер. Стараючись не відставати, Гаррі слідом забіг в, як він тепер зрозумів, один з цехів. Гаррі на правду ніколи не задумувався як працюють магічні фабрики. На ділі це походило на фабрику-привид. На перший погляд, абсолютна відсутність людей та високі чани з шоколадом. Та Гаррі помилився, люди тут були, у робочих халатах, що більше нагадували маґлівську уніформу, вони стояли, притулившись спиною до однієї з кам’яних стін. Очевидно налякані такою дивною поведінкою очільника фабрики, вони сполохано зиркали в його бік. Пригадуючи слова робітників з промислового району, Гаррі засумнівався чи настільки вже незвичною була така поведінка їхньго очільника. Затиснений між двома мануфактурними ескалаторами, Фетчер зовсім поник й припинивши втікати лиш пас очима аврорів. Це могла бути пастка, але також це могло бути єдиною можливістю вивести Фетчера на чисту воду.
— Ну ж бо, пане. Ми ще навіть ні в чому Вас не звинувачували, — мовив Рон найбільш спокійним голосом, на який він був тільки спроможний у цій ситуації.
Чи то не витримуючи більше натиску, чи бажаючи викликати жалість, пан кондитер ударився в сльози й щодуху заголосив.
— Ви, ви нічого не розумієте. “Ми зростали на вашому шоколаді, пане Фетчере”, — перекривив чарівник Рона. — Мені каюк, розумієш! Фабриці каюк! Як тільки мер узгодить передачу влади, старий Фетчер зовсім пропащий. Тут все ледве дихає, магія руйнує цю будівлю зсередини. У мене нема грошей, я все, все до останнього кнатика вклав у нову рецептуру жабок. Ці кляті жаби більше не забавляють дітей після появи магазинчиків штибу цих рудих, де ви тільки взялися на мою голову, проклятті Візлі, — зле око кондитера впало на Рона, Рон стис кулаки, але не відвів погляду, уважно слухаючи, що ще їм проклекоче своїм скрипучим голоском Фетчер. Вони досі так і не почули від нього найголовнішого. — Я вирішив, що жабки вони на те й жабки, вони мають бути плигучими. Об’єднуючи свій шоколад з виводком жаб я надіявся, що в найгіршому випадку вони стануть мерти.
З боку працівників почулося гучне перешіптування та Фетчер, здавалося зовсім на них не зважав, ведучи далі свою пісню:
— Цих впертих животинок було вже не відірвати від прив’язаних до них чарів. Окріпнувши після магічних втручань, вони почали зводити сім’ї. І тут мене осінило, якби я пустив їх до продажу, ніхто б навіть не помітив. Шоколад є шоколад…
— Та ви зовсім вижили з розуму, — крикнув зопалу Рон, в мить уриваючи його розповідь.
Відчуваючи, що пахне не так жареними жабами, як скоріш підсмаленими аврорами, Гаррі вичаклував патронуса акурат перед тим, як, від помаху руки Фетчера, Рон зовсім втратив рівновагу й, падаючи додолу, зачепився за повний розтопленого шоколаду чан, проливаючи його вміст на голу підлогу. На диво Гаррі, найбільше всього від цього інциденту постраждав саме Фетчер. Не встигнувши зловити Рона, Гаррі збило з ніг потоком шоколаду. Їм просто пощастило, що розтоплена маса перебувала під закляттям стазису. Не виходячи за межі певної температури, що не перевищувала температури людського тіла, шоколад зберіг тягучу консистенцію, але не викликав у них опіків.
Саме таку картину й застав мер Лодредж, коли в супроводі одного з працівників увірвався до цеху.
— Чисто спрацьовано, аврори, — резюмував він, оглядаючи Поттера та Візлі, вкритих з голови до ніг в шоколаді. — Боюся ваша практика закінчиться навіть раніше, ніж того боялися ви, пане Фетчере, — додав мер незворушним голосом, — проти вас готові свідчити усі ваші працівники, — кивнув він у бік свого супроводжуючого.
Втираючи обличчя, пан кондитер навіть не пручався, коли загін аврорів, яких привів викликаний Гаррі патрону, взяли його під руки. Його гордість не дозволила йому ані прийняти поразку, ні визнати перед мером своєї вини. Та здавалося самого мера це зовсім не хвилювало. Перемовляючись з аврорами, він готовий був розпрощатися з Фетчером назавжди тут і зараз
— Чхати я хотів на аврорські правила, — промовив раптом Гаррі, зовсім не поспішаючи підводитися з підлоги.
— Я теж, друже, — Рон, що подібно Гаррі досі лежав, розпластавшись на підлозі, затрусився всім тілом в приступі сміху, — я теж.
Звівшись на лікті, Гаррі смачно чхнув, втираючи багатостраждального носа.