Work Text:
Зараз глибока ніч. Годинник показує 2 годину ночі. Це тепла весняна Каліфорнія і трохи прохолодна ніч. На кухні не душі, всі давно сплять. Окрім Вілла.
Вілл сидить на підвіконні закутавшись в плед та перечитує нещодавно отриманий лист. Доволі дивний лист.
Лист від Майка. Це вже робить лист дивним, бо Майк за час перебування Баєрсів та Од в Каліфорнії жодного разу не написав Віллу. Але, там було ще щось.
Вілл повністю поглиблений в цей лист настільки, що все в цьому світі відійшло на другий план.
Тихі шорохи в коридорі, які Вілл не помічає. Тихенькі, обережні шаги прямують на кухню. Карі очі бачать Вілла, сидячого на підвіконні.
– О, Ісусе.. – налякано шепоче Од, вдивляючись в темряву. – Вілл?
Вілл швидко відривається від листа та переводить погляд на Одинадцять. Він швидко заспокоюється, розуміючи що це не мама і не Джонатан. За той час як вони були в Каліфорнії Од встигла стати частиною родини Баєрсів та непогано подружитись з Віллом.
– Чого не спиш? – питає хлопець переводячи погляд на зведену сестру. Од в своїй м'якій, білій піжамі іде в глибину кухню під поглядом Вілла.
– Воду попити хотіла. – відповідає та, наливаючи собі мінеральну воду, – а ти чого тут?
Вілл перевів погляд на лист замислюючись, чи треба про це взагалі казати?
– Лист отримав...– сказав Вілл, швидко себе доповнивши, – ..дивний. Він від Майка.
– Те що він від Майка вже робить його дивним. Не розумію, чому він тобі зазвичай не пише? Я в нього якось спитала, а він просто проігнорував. Хамло. – тихо жалілась Од, і Вілл дійсно цінував це. Те що вона хоча б спитала про це, те що вона хвилювалась, те що їй це теж не подобалось. – Можна прочитати листа?
Після цього запитання Вілл відчув прилив крові до його щік. Цікаво, як відреагує його сестра на цей лист?
Здивується? Буде злитись на Вілла і на Майка? Почне ігнорувати? Відчує огиду? Покине назавжди?
Схоже Од побачила неспокійний вираз обличчя Вілла, тому запропонувала щось краще.
– Може давай зайдемо до мене в кімнату та обсудимо. Якщо ти, звичайно, не проти. – Од трохи хвилювалась, але не була занадто наполегливою. Ця пропозиція сподобалась Віллу. Як мінімум, не буде ризику що Джонатан або Джойс побачать чи почують щось.
– Та, давай. – Вілл обережно встає з підвіконня, намагаючись не робити зайвого різкого звуку.
Через десять хвилин обидва вже були в кімнаті Од. Дві чашки чаю стояли на столі в її кімнаті.
Лист був все ще в руках Вілла, який ходів по кімнаті кругами. Він боявся показувати його, але вже зрозумів на що підписався.
– Дасиш прочитати? – питає Од, на цей раз трохи голосніше ніж тоді на кухні.
Вілл трохи мнеться, але дає сестрі почитати. Одинадцять відкриває лист і одразу бачить закреслення, які робив Майк.
« Дорогий В
Вілле
Любий Вілле,
Вибач, що не писав та не дзвонив тобі.
Чому ти не дзвонив, не писав?
Хоча, не думаю що ти вибачив мене за ті слова. Мені дійсно дуже сумно через це. Знаєш, школа виматує, думаю тебе теж.
Ти як? Сподіваюсь все добре. Од писала ти багато малюєш. Ти завжди дуже гарно малював , а я завжди мріяв, щоб ти намалював мене .
Знаєш, без тебе важко. Інколи я думаю, що сумую за тобою більше ніж повинен. Дастін, Макс, Лукас, вони гарні друзі, але тебе дійсно не вистачає. Лукас ходить на баскетбол та має нових "крутих" друзів, Макс закрилась в собі(їй дуже не вистачає Од), тож, залишились я і Дастін. Ми вступили в клуб по днд. Я розповів Едді, лідеру клубу, про тебе. я занадто багато про тебе говорю Він сказав, що "хотів би побачити цього Вілла." а ще, що я розповідаю про тебе як про янгола, бо ти є ним
Знаєш, мені стає легше коли я пишу це, я відчуваю тебе поруч. Ще я знайшов пісню, яка дуже нагадує тебе (я навіть зараз її слухаю). Це допомагає. Я дуже хотів би поцілувати обійняти тебе зараз. Та кому я брешу. І поцілувати, і обійняти, і ніколи не відпускати.
Я відчуваю себе так дивно. Бо з тобою було складно, без тебе ще складніше.
Біля тебе перехоплює подих. І ще якесь дивне відчуття в животі. Кожен твій дотик супроводжується електричним струмом.
Без тебе складно. Тебе дуже невистачає. Твоїх малюнків , які ти зараз малюєш іншим, твоїх дотиків, твого волосся, неймовірного Вілла Баєрса. Тебе.
Коли Макс була ще більш відкрита, я запитав про це в неї. Не знаю чому пішов саме до неї. І вона сказала те, про що страшно навіть подумати. Та і я не настільки дурний, що б не зрозуміти.
Вілл, я кохаю тебе. І мені тебе не вистачає.
Оу, і знову. Ось чому я не відправляв листи. Моя рука сама по собі пише щось таке. Я не знаю що з цим робити. Ну, хай вже буде як буде, я всеодно не відправлю це.
В мене є ціла коробка таких же листів, які я не зміг відправити.
Кохаю тебе, Майк. »
Коли Од прочитала, вона відвела погляд від листа та подивилась на Вілла.
– Ну, а що таке? – запитала вона, щиро не розуміючи що в цьому листі такого дивного.
– Я не розумію що це і що з цим робити! – сказав Вілл, відкидаючись в крісло та одночасно п'ючи чай.
– Ну тут Шерлоком не треба бути, що б зрозуміти що це лист з признанням в коханні. – Од помітила, що коли вона казала про те що лист з признанням в коханні або просто згадувала лист, Вілл починав нервувати та червоніти. – А що робити, це вже дивлячись на твої почуття.
– Ти якась занадто спокійна для такої ситуації. – помічає Вілл, на що Од лише закочує очі.
– Ти ж знаєш, я не закохана в Майка. І останнім часом взагалі сумніваюсь що колись кохала його. – каже Од, кидаючи Віллу лист. – то що, це взаємно?
Вілл замислюється. Це взаємно? Так. Звичайно. Стовідсотково. Немає іншого варіанту. Так було завжди. Закоханість в Майка була рутиною.
Кожен дотик, погляд, подих, думка і слово. Все було пронизане ніжним коханням, яке відчував Вілл.
Вілл завжди вважав що це не взаємно. У Майка є дівчина(яка не закохана в нього, але все ж таки є), він гетеро. Чи ні?
– Окей, я зрозуміла. – каже Од на тишу сміючись. Вілл переводить на неї погляд.
– Але, якщо я помилився і цей лист не мені? – питає Вілл, ніби намагаючись знайти виправдання, що це брехня. Од незадоволено видихає та відбирає лист, щось рахуючи.
– На твою думку, кому він міг написати його? – питає Од з тим же незадоволеним поглядом.
– Тобі! – каже Вілл, ніби це занадто очевидно.
– Дивись, – Од повертає лист в сторону Вілла, щоб той бачив текст. – шість разів написане твоє ім'я. А ще воно написано в фразі "я кохаю". Моє ім'я написано два рази і то, згадується як "написала щось". Тоді, або Майк настільки довбень, що не може моє ім'я нормально написати, або довбень ти. – закінчує висновком Од, дивлячись на Вілла як на дурного. Вілл на це лише закочує очі.
– Добре, але чому він це відправив? Він писав що зазвичай не відправляє. Що сталось таке, що він відправив? – каже Вілл, все ще не вірячи що Майк може його кохати.
– Ну я то звідки знаю! Може Ненсі не подобалось що він з сумною пикою ходить, зайшла в підвал, побачила листи і взяла найадекватніший. – запропонувала Од, ходячи по кімнаті.
– Ну ні..це ж неможливо. Він стовідсотково гетеро, я бачив як він дивився на тебе! – суперечається Вілл, ніби не хоче щоб це було правдою. Хоча насправді хоче. Дуже хоче.
– А я бачила як він на тебе дивиться, мій аргумент в цій ситуації буде явно сильнішим. – відповідає Од, легко сміючись. Побачивши незрозумілий погляд Вілла вона швидко доповнює. – я, звичайно, не гетеро хлопець, але мені здається гетеро хлопці не задивляються на губи своїх найкращих друзів.
І тут Вілл розуміє. Він знову червоніє. Це відчувається дуже дивно, обговорювати Майка з Од. Од, яка взагалі-то колишня Майка. Але зараз одне питання крутиться в його голові.
– "задивляється на губи"? – тихо повторює Вілл дивлячись в підлогу.
– Ага. Я не знаю як ти ще не помітив. Він приблизно кожні п'ять хвилин дивився на твої губи. – вже спокійно каже Од посміхаючись.
Дійсно. Як він ще не помітив?
Насправді, Вілл помічав, але не сприймав це всерйоз. Скидував на "здалось" або "випадково", або "просто погляд". Але те що Майк міг дивитися на його губи і думати про те ж, про що і Вілл звучало ніби мрія. Сон. Фантастика. Вигадка. Будь-що, але не правда.
– Гей, Вілле Баєрсе, ви з нами? – каже Од, для впевненості мотиляючи рукою перед обличчям Вілла.
– І що мені тепер робити? – знову питає Вілл, більш до себе ніж до Од.
– Відповідати. А як, вирішувати тобі. – каже Од наближаючись до дверей з недопитою чашкою чаю. – Але якщо завтра ти мені захочеш розповісти, що ти все таки написав, мені буде приємно. – сказала вона посміхаючись, перед тим як вийти та закрити за собою двері.
Треба було б вже спати, але Вілл сьогодні вже точно не засне.