Work Text:
Це була п'ятниця. Цей день у родині Вілерів слугував за пошту. Не тільки цей день, ще понеділок. В понеділок зазвичай листи відправляли, а в п'ятницю забирали.
В їхній сім'ї це був окремий обов'язок, який розподіляли на кожного члена сім'ї. Окрім Холлі, бо та ще була занадто малою.
Цей тиждень був чергою Ненсі, яка вже несла пошту. Це була звичайна п'ятниця, коли вся родина Вілерів сиділа за столом та обідала.
Вона прийшла, трохи запізнившись до обіду, підійшовши до столу та роздаючи всім їхні листи.
– Мам, твій журнал. – каже Ненсі, передаючи своїй матерії якийсь новий журнал. – А ще, ось рахунки. – вона ставить перед батьками рахунки, які відразу ж забирає Тед аби прочитати.
– Ну знову за світло підняли! Що за варварство!! Я б їх там всіх.. – роздратовано каже батько, читаючи скільки треба виплатити.
– Тед! Не при дітях!! – перебиває його Карен, що б він не сказав нічого зайвого.
– А, малий, ще тобі є дещо. – Ненсі кидає Майку лист, який майже потрапляє в його тарілку. – Схоже з Каліфорнії. – доповнює себе вона, перед тим як віддати Холлі її розфарбовки.
Майк безтурботно роздивляється його, навіть не думаючи відкривати. Він знає, що то Од. Не те, що б йому не було цікаво, що у неї в житті. Ні. Зовсім ні. Просто це якось... пригнічує? Так, напевно пригнічує.
– Пригнічує те, що це не від Вілла. – подумки каже Майк, після чого намагається зрозуміти звідки в нього ці думки.
Він так думає, поки не вирішує подивитись на лист краще.
З Каліфорнії в Гoукінс.
Майку Вілеру.
Почекайте, що.
Майк знає цей почерк. Чудово знає. Це обережний почерк, який настільки обережно виводить усі літери, що вони виглядають ніби мистецтво. Це почерк протилежний почерку Майка. І не є почерком Од.
Вілл
Вілл, Вілл, Вілл. Його найкращий друг, який з родиною поїхав у Каліфорнію рік тому. Вони не списувалися не разу, хоча Майк обіцяв багато писати.
Він багато писав, але нічого не відправляв. Він боявся, що Вілл зрозуміє дещо, що краще не розуміти. Рука Майка сама писала те, що Майк боявся сказати чи навіть подумати про це.
Майк майже підстрибує, коли розумію, що це лист від Вілла. Вілл написав йому. Вілл, бляха, Баєрс.
Нервування Майка помічає тільки Ненсі, яка кидає на нього здивований погляд, але нічого не каже.
– Дякую, мамо, я не голодний. – каже Майк, підстрибуючи з місця, щоб піти в підвал. Йому щось кажуть, але він не чує. Його думки лише на цьому листі.
Після того, як Майк опиняється в підвалі, він лежить на дивані та дивиться на лист. Просто дивиться, боючись відкривати. Він вірішує все такий відкрити.
« Дорогий Майку,
Сподіваюсь ти не дуже вимотаний. Я отримав лист. Чесно, він мене здивував, але я радій. »
Очі Майка полізли на лоба. Який лист, він нічого не відправляв. Майк підскочив з місця і підійшов до коробки з листами. Один, два, три, чотири...чотири? Де той лист, що він писав у неділю?
Чорт, це не до добра.
Майк виходить з підвалу та йде нагору, де кімната Ненсі. Звичайно, вона в понеділок відправляла пошту. Всі закінчили обід та давно займаються своїми справами. Ненсі щось пише, коли Майк стучить в її двері.
– Відкрито! – каже вона, не відриваючись від аркушу паперу на столі.
Майк входить і обережно закриває двері, підходячи до Ненсі в глиб кімнати.
– Тобі щось треба? – питає вона, нарешті відриваючись від статті, яку пише.
– Що ти висилала в понеділок? – питає Майк зхрестивши руки на грудях. Він боязко дивиться на кімнату, сподіваючись що вона нічого не прочитала. Ненсі незадоволено видихає.
– Зараз буду згадувати. – Ненсі відкидається на спинку стільця і переводить погляд на стелю. – Мамин лист якійсь подрузі в Чикаго. Тато ще просив щось, але я не зрозуміла що то. Свій лист Джонатану. Твій лист в Каліфорнію.
– Де ти взяла його? – перебиває сестру Майк. На це питання він отримує погляд, який кричить "ти дурбецело? Це ж логічно!".
– В підвалі. Я зайшла і побачила конверт з листом на столі. Зрозуміла що ти, довбень, забув його передати і взяла. А що? – Ненсі переводить погляд на наляканого Майка.
– Ні, нічого. Дякую. – каже Майк швидко вибігаючи з кімнати. Блять, блять, блять. Він біжить до підвалу і падає на диван. Він намагається згадати, що писав в тому листі і чим більше він згадує, тим більше йому стає соромно.
– Це взагалі диво, що він написав, після цього. – думає Майк, все ще боючись читати лист. Він перевертається на спину та наважується прочитати. – Хай вже буде як буде.
« У нас з Оді все добре. Вона гарна сестра , як мінімум через те що заспокоювала мою паніку, коли я отримав лист .
Схоже той Едді(сподіваюсь не переплутав ім'я власника клубу) крутий. Коли приїду обов'язково доєднаюсь до вас!!
Я дуже хочу тебе обійняти і поцілувати , тебе не вистачає.
Не слухай так багато Од, вона може й не те щось написати:)
Звичайно я малюю, але вона перебільшує кількість. Для кого я казати не буду, хоча думаю ти вже й так здогадався.
І, якщо що, це взаємно. Завжди було взаємно. Можливо, ти просто грав з Дастіном та Лукасом в "правда чи дія" і твоя дія була написати мені такий лист, але мені вже начхати. Я вже не можу мовчати.
Я кохаю тебе. Кохаю тебе, Майк Вілер, і кохав все життя. І схоже, буду кохати і надалі, бо вже який рік не можу перестати.
Кожен раз коли я бачу тебе я закохоюсь знову і знову. Ти неймовірний. Я обожнюю твоє волосся, твої руки, твій голос, я обожнюю тебе. І кохаю. Дуже кохаю.
Я не такий письменник як ти, тому не думаю що напишу так багато як ти. Але скажу чесно, мене лестить той лист, навіть якщо він був написаний на гру. Мені було дуже приємно читати.
Сподіваюсь, ти не відштовхнеш мене після цього.
Кохаю тебе, Вілл »
Майк дивується втретє за вечір. Він не вірить що це правда. Ні, Вілл не міг так відреагувати на той лист. Він би більше не спілкувався з Майком, точно. Кинув би з життям і більше б не згадував. Але ні. Вілл пише йому лист, де каже що кохає. Це звучить як гарний сон, від якого він скоро прокинеться.
Але схоже що це був не сон і Майк дійсно притискав лист до грудей. А ще посміхався як справжнісінький довбень, але зараз було не до цього. Бо Вілл написав йому лист. Бо коли Майк приїде в березні, він не буде боятися показати Віллу свої почуття. Бо Майк знає, що Вілл його кохає.