Work Text:
Двері одчиняються.
— Оші-сане, га, чуєш! Я на вулці кулю снігову знайшов, от, підьмо сніговика зробимо!
Припадало до очей, щойно ввійдеш, набитий тканинами прегарними стіл. Все вочевидь змахувало на те, що *дехто* працює. Міка трішно засмутився, проте залишився. Чекав відповіді.
— Каґехіро, ти муляєш очі мої! Нумо, оглянись, я зайнятий. Якщо твоє бажання зробити сього сніговика таке нестерпне, то чому б тобі не піти й не зліпити його власноруч?
— Але... Оші-сане, я не щоденно роблю сніговиків, а тим паче з тобою... — його очі відблиснули сумом, погляд трішко піднявся, і ось вони наче заглядають у душу твою. — Будь-ласонька, хоча б цього разу! Обіцянку даю, останній!
— ...
Волею-неволею, Шу справді спинився клопотатися понад верстатом, що освітлювався бліденьким, стареньким торшером. Привстав: але наче переплутавшись серед ниток, завмер. Затримавшись в одній позі на пару секунд, він почав покладати в бік перлини, різнобарвні шворки. Щось думалось у котлі, адже юнак мовчки все вимкнув, спішно прибрав.
— Хм! Твої дурні ігри.
А потім, не мовлячи ні слова, подався до шафи, незадоволено поглядом оминувши шляхом світлицю, силуети місцем, та тільки на пів шляху зикнув: "Іди виходь, я скоро прийду". І зашарудів одягом, перебираючи наряди свої. Тут у Міки аж забурлило у тілі, голові, ногах... та повсюди, в загалом. Од радощів! Тільки-но спекотно занадто стало якось від власної крові.
— Ой, ой, дякую-ю-ю!!
На ходу надягаючи чоботи, той розвесело почапав назад на двір. Здавалося, можна було відчути знову радощі невинного дитинства у таку пору; у такий час. Двері хлопнули. Передпокій залився із тіні.
"На вигляд мовби пір'я, на смак самісінько як лід, на руці розтанув — рідина". Сніг припадав полотном на землю заманливо, дещо сіро, облягаючи тонко і людей. Білі одинокі сніжинки-танцюристки прикрашали кору своєю монотонною красою, що замітає все-все навколо. А місяць з зірками далеко знаходяться, вони лишень усміхаються до планети, та ніхто їх не чує десь там. Лише дивляться на їхні усмішки. Правда, може хтось там шукає. Хто зна, може і знаходить? Це важке питання.
Приглушені кроки поза дверима, і вони одчиняються. Лунає легкий скрипіт.
— Вельми засніжено стало, однак, за вечір, — розсуджував із собою молодий чоловік. — Каґехіро. Як проходять успіхи?
— Ти й справді прийшов... Хехе, все добренько. Я роблю цю кулю більше, шоб можна було зробити тіло із неї для нашого сніговика.
Він нахилившись катав по всьому обійстю те неготове тіло, намагаючись "наклеїти" свіжого снігу, що давалося з деякою важкістю. І знов, було навіть душно в усьому цьому одязі, хоч і на вулиці стояв мінус.
Шу дивився на Міку. Міка міг відчути його погляд — холодний, точно як морозиво з їхнього морозильника. Мхм, морозиво... Це нагадувало, треба розстібнутись.
— Ти будеш ліпити цілу вічність... Гаразд, я дороблю цю, а ти, Каґехіро, роби іншу.
Він видихнув, наче незадоволено, і підійшов, як би це кумедно не звучало, подавати руку ліпленню.
— Оші-сан як завжди турботливий~ Справді, нам треба проводити ось так час частіше. Ну, я маю на увазі, було б непогано. Точно.
Той щось пробурмотів, та й забрав кулю, починаючи справу, яку його партнер не закінчив. Сніг же чіплявся у нього один до одного лагідно, хоч і хутко, немовби згадуючи приємні спогади разом у воді. Проте ніхто не спинявся, та французький мосьє хвилясто вже, певно, починав закінчувати всю цю "справу", хоч і попихкував услід.
— Я всьо. Е-! Стій, я тобі допоможу, воно ж важке шо жах!
— Немає потреби. Я також майже готовий. Оберемо місце, зробимо голову, і все буде добре.
— Гххе!
Не дивлячись на обурення Оші-сана, Міка допоміг.
У мороці фігур не видно
Вони разом покотили сніговий шар, обравши одне добре місце біля крильця, видне для кожного небайдужого перехожого, залишивши таке собі "мистецтво" там. Сяйво з лампи ж на передвір'ї блискало милолицо хлопцям, обіймало їхні куртку та плащ, а на пару і сніг, навіть якщо той і не мерехтить на штучному освітленні, казало які вони молодці. Двоє, що щойно скінчили з розміщенням, не помічали цього, проте враз прутко наробили макитру, та, звичайно, поставили все один на одного. Тоді вони дотямили: треба прикрашати це дивне створіння! Інакше, як воно, так? Сніговик без рук, носу, оченят, у врешті-решт... Так справа нікуди не піде.
— Треба дати йому руки-палки. Тільки де... Точно! Я знаю де. Зачекай тут!
Навіть не домовивши, хлопець помчався до заднього двору крізь той голий кущ, що так доканував щоразу. Особливо в темряві. Не зважаючи на цю невеличку перешкоду, Міка проскочив до дворища, зовсім близько коло котрої буршала темна вночі, ніби смола, річка-струмок. Поза ним - пару домівок і ще більш темні, ніж річка-струмок, гори та дрімучий ліс. Він віяв завжди чимось неприємним. Коли тьма покриває його, непроглядні доріжки між дерев стають непрогляднішими двічі, кожен звук стає монстра репетом.
Лежали на дворищі цьому величезні палки (та палки трохи менше), засипані снігом, мелькаючи тільки помаленьку, через свою ковдру. Він роздивився, надивився, заглядівся і дійшов до висновку того, шо вони занадто рівні для сніговика. Нестандартність то звичайно добре, але зараз... Ну, якось не хотілося. Але! Ідея, мов блискавка, тріснула по голові. Той кущ! З нього можна зірвати вітку, ото стане ідеальна рука! Міка, без гальмування, пильнув до не такого вже набридливого знайомого, обережно відірвав вельми велику гілку, на його здивування, і самовпевнено пішов до Шу.
Там, на місці, Шу щось робив... Точніше, він робив обличчя для сніговика. Втім, виходили не очі чи весела посмішка, а скоріш великі окуляри. Як так?
— Оші-сане! Ось палка. Хоча, мені здається вона завелика задля рук..
— Мхм. Вона виглядає і без того добре.
Він забрав палку та почав вставляти її разом зі сніговиком, прям на самому його боці. На жаль, вона не стояла рівно: щоразу хватка слабшала, вітка падала. Довелося обліплювати низ снігом.
— Знаєш, у цього сніговика така фігура.. Нагадує дівчинку. Хай це буде вона! Це тепер снігова баба, а не сніговик.
— Як скажеш. — А, до речі, чому вона має таку голову?... Це окуляри? Чи шо? Шу зітхнув.
— Ні, це очі. Хіба не схоже?
— Оох.... Я зрозумів... Знаєш, тепер вона нагадує двірника.
Насправді, Міка питав себе, чи вміє Оші-сан робити сніговиків?
— Чи це повинно бути було образою?
— Ні, ні!! Це я просто так зауважив! Ха-ха...
— Вона може бути й двірником, якщо хочеш.
Тепер зітхнув Міка.
— Це мало б сенс...
Шу скінчив з палицею, відійшовши назад, давши око на зроблене.
— А можна ми зробимо їй ніс-моркву? І прикрасимо?
— Каґехіро. — Він поглянув на хлоп'я на ліву від себе. — У нас немає моркви. Вже пізно, все зачинено. Завтра підемо до магазину і придбаємо. А прикрашай скільки душі забажається, це не щось для чого я маю давати тобі дозвіл.
— Ехх, ну гаразд.. Я тоді зроблю їй волосся.
І, з цими словами, той пішов по матеріали для майбутнього шедевру. Шу, на диво, теж.
Тож, повертаючись до Міки... Він підійшов до будинку — до місця де росла висока трава, суха, зате в загалом нічого така, авжеж забираючи жмут із собою. Як він обернувся, стало зрозуміло що робив інший чолов'яга: той вискупував ямку для носа, делікатно виставляючи камінець. Ось виходило тепер лице, а не прибулець незрозумілий. Міка теж поклав на голову жмут і взяв тріш сніжку, приліпляючи його на колоски.
— Що ти робиш? Ти ж сам руйнуєш зачіску! — Та я зовсім небагато... Це я шоб воно трималося... Проте, подивись як гарноо! Можна ше камінь на груди, і буде як намисто.
Хлопчина скочив знов до стін будівлі, шукаючи щось гарне, в той час, коли йому махав брунатний камінчик у вигляді ромба, прям попереду очей. Міка зрадів, схопив його та й зробив таку саму невеличку дірку на лоні, заклавши то туди. Вуаля! Шедевр нарешті готовий.
— Тепер ми можемо йти додому.
— Та! Стоп, нє, треба зробити пару фото!
— ... Гаразд.
Шу дістав телефон з кишені й клацнув декілька разів. Тихий писк ішов з мобілки.
— Готово. Йдемо.
Міка всміхнувся, дивлячись на фото, а потім на снігову бабу, а потім на Шу.
— Тепер та! Пішли.
Хрумтіння під ногами... Двері зачиняються, але голоси не зупиняються. На вулиці досі йшов сніг, і весь цей час граціозно танцював. Пагорби та провулки стояли тихо в тіняві, чорно-білі від метелиці. Біля ламп на магістралі кружляли молі, осліплені вогнем.