Chapter Text
Вірш "Ліс" Євгена Гребінки, який творив у ХІХст нагадує Гасліна та його любов до любові у лісі.
Хто дівчину любить, той любить і ліс.
У лісі так темно, так тихо!
І я його дуже любив то колись,
Та вже мінувало те лихо!..
Дівчата у лісі зовсім не такі,
Як часом бувають у хаті.
У лісі вони звичайненькі, плохі,
Не кажуть: геть! дивиться мати!
Я бачив Маруся під гаєм ішла,
Аж гульк, їй назустріч козак молоденький,
Вона вся згоріла, не знає й сама
Од чого, а він веселенький.
Підходить до єї — за руки взялись,
Як ті голуби цілувались...
Шепнула Маруся: ходімо у ліс!
Пішли — і од мене сховались.
Ну, що вже робили вони там удвох,
Не знаю, бо в лісі було вже темненько,
А чув, що Маруся сказала: ох, ох!
І сперву так дуже, а потім тихенько, тихенько.
Інший вірш "Ліс" тепер вже М. Чернявського виданий в Бахмуті у ХІХ столітті, нагадує ставлення Гасліна до Смарагдового гаю.
Щодня тускліше в небі сонце сяє,
Змарніли бідні гори крейдяні
В сумнім гаю дівчина не співає
І пісня не луна, як в літні дні.
В червоні шати осінь зодягає
Шумливий ліс; і довгі і сумні -
почуєш, серце жалем надриває -
вже не співа, а стогне він пісні.
Скажи-ж, чого ти стогнеш, віковічний,
Чи ти до бур осінніх непривичний
Чи шкода так тобі минулих днів?
Не скаже він. Лиш гомін елегічний
І в буру рев його страшний і зичний
З'явля журбу його і царський гнів.