Work Text:
Герміона вийшла з пекарні і щільніше запахнула мантію. По вулиці гуляв поривчастий вітер, жбурляв в обличчя сніг, плутав волосся і обпікав щоки, але все це було дрібницею порівняно з тим, що коїлося в її душі.
— Бідолашна моя дівчинка, — втішала її Джіні. — Візьми себе в руки. Ти будеш зіркою на Різдвяному прийомі і цей йолоп зрозуміє, кого втратив!
— Йому не можна вірити, я казав, — бурмотів Гаррі, коли не міг продовжувати мовчати.
— Я йому морду розіб'ю, гадині цій! — спалахував праведним гнівом Рон.
— Пробач, Герміоно, але треба бути трішки хитрішою, щоб утримати чоловіка, — повчала Лаванда. — Наприклад, знати, коли треба промовчати.
Але чекати дозволу на те, щоб відкрити рота, Герміона не збиралася, думка про бійку була їй огидна, довіра до людей і так танула з космічною швидкістю, а в тому, щоб сяяти красою на прийомі, вона не бачила сенсу. Герміона звикла брати розумом, а не зовнішніми даними. Наприклад, сперечатися до хрипоти про закони та бюджет із близькими людьми, так, щоб потім вони говорили, ніби з нею неможливо розмовляти, перебувати в одній кімнаті, дихати одним повітрям. Щоб вони бігли від її розуму та загостреного почуття справедливості. А ті, хто не втік — вони говорили зовсім не про Герміону, радше, про себе.
Напевно, ці розмови мали відволікти її, але вони, навпаки, лише робили більш реальним і без того вбивчий факт.
Драко Мелфой її покинув.
Або, за версією Джіні Поттер, втратив.
— Втратив, але не охолов! — говорила Джіні, яка напідпитку увірвалася у квартиру Герміони після Різдвяного прийому. — Весь вечір тільки й роззирався, напевно, видивлявся тебе. Ґрінґрас навіть образилася під кінець вечора.
— Мені байдуже, — сказала Герміона, дивлячись перед собою. — Якби я хотіла знати, куди він дивився і з ким танцював, то пішла б на цей бісів вечір. Але, як бачиш, я сиджу тут, їм морозиво та читаю.
— Ти могла б піти! — Джіні підвела руки до стелі. — У тій шикарній бордовій сукні! Зчинити фурор! Та Мелфой би кусав лікті!
— Мені байдуже, що там з Мелфоєм та його ліктями. Чесно.
Переконувати Джіні Поттер — те саме, що намагатися домовитися з розлюченою мантикорою, тож Герміона просто чекала, поки її запас лайки на адресу Мелфоя вичерпається. Втім, Гаррі з'явився раніше, перепросив Герміону і забрав свою дружину додому.
Весь тиждень, що міністерство заслужено відпочивало, Герміона вчилася бути гордою: репетирувала перед дзеркалом байдужий погляд, носила на голові книги, щоб натренувати поставу, навіть грішила самонавіюванням.
— На Мелфоєві світ клином не зійшовся, — торочила вона всім предметам у квартирі.
І вся її праця була змарнована у перший же робочий день, коли Мелфой приніс їй стос документів.
— Міс Ґрейнджер, тут потрібен ваш підпис, — викарбував він, поклав перед нею аркуш пергаменту і схрестив руки на грудях.
Всередині у Герміони все обірвалося.
Не зводячи погляду, вона квапливо чиркнула пером на пергаменті.
"Не смій показувати свою слабкість", — подумки наказала вона сама собі.
Мелфой вихопив аркуш, розвернувся й вийшов, грюкнувши дверима. Дуже вчасно. На стільницю перед Герміоною капнула сльоза.
Залишок дня пройшов, як у тумані. Ні в міністерстві, ні дорогою додому, ні тим паче в пекарні Герміона не показала, ніби її щось турбує, і тільки зайшовши додому, дала волю почуттям. Пакет із круасанами випав, і вона розплакалася, сповзла на підлогу і обхопила коліна руками.
До того моменту, як Герміона заспокоїлася, за вікном стемніло і розігралася хуртовина. Вона підійшла до вікна і досить довго дивилася на те, як крупні сніжинки нестримно мчать до землі.
— Не смій плакати, — сказала Герміона своєму напівпрозорому віддзеркаленню у шибці. Воно чомусь здавалося набагато старшим, ніж вона сама. А може й ні. Можливо, просто показувало її без прикрас.
Герміона не боялася віку, не намагалася його приховувати, але зараз, стоячи на самоті в темній квартирі, вона відмовлялася вірити, що старість — її доля. Точніше, така старість, у якій є лише темрява та тиша. Хотілося увімкнути скрізь світло, співати і танцювати, аби відігнати щемливу тугу, що підкралася зі спини і міцно присмокталася до неї.
Герміона ввімкнула світло і рвучко відчинила невелику шафку в кутку, сховище найдурніших і найбезглуздіших подарунків від колег.
Вона не приховувала, що найбажанішим подарунком для неї була б гарна книга, але серед міністерських було заведено дарувати алкоголь. За кілька років Герміона зібрала непоганий бар. Тут були і маґлівські напої, на кшталт вина, джина, віскі, рому та бренді, і напої, родом із чарівного світу — одного лише вогневіскі було п'ять пляшок. Вибір ліг на щось під назвою коньяк — подарунок когось із іноземної делегації. З алкоголем Герміона не дружила зовсім, і для того, щоб відміряти першу дозу незвіданого напою, вирішила скористатися навіть не склянкою, а столовою ложкою.
Вона не помилилась. Горло обпекло, в голову ніби вистрілили, і Герміона закашлялася. Проте вже за хвилину вона відчула, як по тілу розливається тепло, а повіки ніби самі собою закриваються. Опиратися було безглуздо. Вона квапливо скинула мантію, піджак, спідницю і блузу, змахнула паличкою, розправляючи ліжко і пірнула під ковдру, щоб за хвилину забутися сном. І вперше за весь тиждень її не гнітили тяжкі думки, здатні довести до нового нападу ридань.
Зранку Герміона довго і прискіпливо розглядала своє відображення у дзеркалі.
— Дуже добре, що ти виспалася, люба, але, мабуть, того ж ефекту можна було досягти за допомогою настоянки миру. Зовсім не обов'язково звертатися до алкоголю.
Вона кивнула сама собі, подумки обіцяючи відразу ж після роботи зайти в аптеку Малпепера і придбати пляшечку-другу настоянки.
Насправді, до вечора Герміона готова була випити ящик настоянки миру, аби не бачити Драко Мелфоя, не чути його спокійного, навіть байдужого голосу, не відчувати його запаху. Від нього виразно тхнуло сигарами — напевно, провів попередній вечір у компанії Блеза Забіні, цього любителя азартних ігор, легкого алкоголю та міцного тютюну. Звичайно, Блез посміявся б від душі над тим фактом, що Герміона відключилася від столової ложки невідомого коньяку. У цьому й був плюс розриву з Мелфоєм: більше жодних уїдливих коментарів Блеза щодо стосунків Герміони з алкоголем. Втім, біль ця ідея не долала.
До вечора Герміона рахувала кроки, здавалося, варто зробити на один крок більше, і падіння не уникнути. Ноги були готові підкоситися, а тіло ломило так, наче вона вже неодноразово падала. Запідозривши, що справа не в журбі, а в банальному грипі, містер Малппепер вручив їй ще й перцеву настійку.
— Дякую, містере Мелфой. Тобто містере Малпепере. Вибачте. Вибачте, — пробурмотіла Герміона, шморгнула носом, квапливо згребла настійки в сумку і роз’явилася.
Звісно ж, ані склянка перцевої настійки, ані дві не зняли ломоти. Виходить, це був не грип. Герміона накапала в чарку настоянки миру і зітхнула. Яка ганьба: обізвати Малпепера Мелфоєм. Завтра вранці про це знатимуть усі її знайомі, і їх знайомі, і що найстрашніше знайомі Мелфоя. І сам Мелфой.
Катастрофа.
Зранку Герміона прокляла настоянку миру. Заснути вона заснула, майже так само швидко, як після заряду коньяку в голову, ось тільки всю ніч їй снився дідьків Мелфой.
Пам'ятаючи про вчорашній казус, Герміона вирішила взагалі від гріха подалі ні з ким не розмовляти. Перетнула Велику залу, зосереджено дивлячись під ноги, увійшла в ліфт і заклякла. У натовп співробітників, що тримали ліфт, затесався і Мелфой. Нахаба притулився до стіни і гордо дивився на неї. Провів поглядом від обличчя до ступнів та назад.
"Не смій показувати свою слабкість!" — заволав у голові тоненький голосок.
Герміона випросталась, гордовито підвела голову і відвернулася. Двері ліфта зачинилися, і він рушив униз, а Герміоні тільки й залишалося, що стримувати тремтіння, не показуючи ані зітханням, ані рухом, яких титанічних зусиль варта зараз її удавана байдужість. Усередині все вирувало, від його погляду горіла шкіра під теплою зимовою мантією. Раптом виявилося, що волосся невдало збилося і лізе в очі, застібка мантії на півдюйма правіше, ніж їй належить бути, а сумка ризикує зісковзнути з плеча. Але Герміона стояла кам'яним бовваном, не рухаючись — бо цей мерзотник ще подумає, ніби вона прагне привернути його увагу.
Як тільки ліфт випустив її на потрібному поверсі і поїхав далі, Герміона мало не бігом кинулася до свого кабінету, влетіла в нього, зачинила двері, шпурнула сумку в крісло і втупилась у свої руки, які сильно тремтіли. Вона не пам'ятала, чи взяла з собою настоянку миру, чи зараз доведеться надсилати Малпеперу замовлення совою. Та ще й після вчорашньої ганьби, Мерліне великий!
Звісно ж, у сумочці не виявилося рятівної пляшечки. Вона впала в крісло і зробила глибокий вдих. Наступної миті почувся стукіт, двері відчинилися, і видих застряг десь у гортані.
— Так більше не може продовжуватися, — Мелфой грюкнув дверима і перетнув кабінет. — Ти — найнестерпніша і найгордовитіша з усіх, кого я знаю. Невже після трьох років стосунків ти можеш ось так легко мене ігнорувати?
Дивовижно, яким розміреним вийшов видих. Герміона підвела голову і подивилася на Мелфоя.
Не одна вона болісно переживала розрив.
Скуйовджений, із закатаними рукавами сорочки, з плямою від чорнил на півгрудей, він спирався руками об протилежний край столу і важко дихав.
— О, тобі вже не завдає незручностей те, що доводиться дихати зі мною одним повітрям?
Мерліне, це точно вона сказала? Звідки стільки байдужості та цинізму?
Мелфой важко зітхнув і опустив голову.
— Я перегнув палицю. Вибач. Але ти так люто, навіть агресивно говорила про цей — шляк би його трафив! - бюджет, наче забула, що я на твоєму боці.
Герміона з кам'яним виразом обличчя дивилася на Мелфоя і мовчала.
І справді, нічого такого в ньому немає. І світ на ньому клином не зійшовся.
— Я не знав, як тебе зупинити.
— Дивно, коли ти плюєшся отрутою у своїй полеміці, я не повинна сприймати це на свій рахунок.
Мерлін, та звідки в неї цей гордовитий тон?
Мелфой важко зітхнув.
— Блез має рацію. Ми одне одного варті. Обидва нестерпні, горді і… Знаєш, з тобою справді важко жити. Але без тебе – неможливо.
Герміона не зрозуміла, звідки на її столі взялася маленька коробочка, обклеєна зеленим оксамитом. Але Мелфой дивився на неї, явно чекаючи на якісь дії, тож довелося відкрити.
Це все було якимсь фарсом, їй Мерліне. Цілковитий спокій після тижня нервування, Мелфой, залитий чорнилом, коробочка з обручкою.
Герміона відкинула голову і розреготалася.
— З тобою все гаразд? — стурбовано запитав Мелфой.
— Ні. Думаєш, я повірю в це? Після тижня нервування? Після того, як ти з'явився на Різдвяному прийомі із Ґрінґрас? Краще віднеси це їй. Вона м'яка, заглядатиме тобі до рота і стрибатиме по свистку. Тобі ж це треба.
— Мені не потрібна ні вона, ні хтось інший, — зізнався Мелфой. — Я розумію, що ти надто скривджена, але я не кваплю тебе з відповіддю. Якщо тобі потрібен час на роздуми, я готовий чекати, скільки буде потрібно.
Раптом у двері щось ударилося, а потім з коридору долинув обурений шепіт кількох голосів.
— Сподіваюся, що там не половина міністерства зібралася? — Герміона невдоволено зиркнула на двері.
— Приблизно дві третини, — Мелфой стенув плечима.
— О, чудово, — Герміона закотила очі. — Гаразд, я маю для тебе відповідь. Я надто сильно тебе ненавиджу і не можу втратити такий шикарний шанс зіпсувати тобі найближчі шістдесят років життя. Врахуй, я все ще злюся. Тож раджу поки що триматися подалі.
— Як довго?
— Тиждень, не менше. У мене тільки настоянки миру на чотири дні закуплено, адже Джіні треба ще прочитати вбивчу лекцію про мою м'якотілість і згубне всепрощення.
За дверима пролунав обурений вигук і дружний регіт співробітників. Герміона раптом зрозуміла, що її губи розтягуються в усмішці, і поспішила відвернутися, бо Мелфой ще вирішить, що легко відбувся.
За зачарованим вікном повільно падали великі сніжинки.