Work Text:
Мабуть порожнеча відсутності його в житті Джеймі, як він його ніжно звав. ‘’Мій милий ліпший друже, якщо я помру ти сильно не сумуй. Лади ? ‘’-писав він в швидко накаляканій предсмертній записці. В якій явно мало бути щось ще, але це щось було розмазано по листу і залито його кров’ю. Точно його бо ця сука вбила себе безболісно таблеткою і не страждла. А його зарізала, ще мати називається. Після тієї дати він перестав могти думати про щось окрім нього. Він не знав як це почалось, але його життя було поділене на до та після. Бо мати, що вбила власну дитину було вище його розуміння. Для чого було і йому вкорочувати віку ти мені скажи. Він жив як на голці перечитуючи старі переписки, перебираючи його подарунки, на всіх було акуратно каліграфічно виведено ‘’для Джеймі ‘’, він коли отримував завжди думав зануда, як підліток з тремором може мати такий акуратний почерк. Тепер я знаю чому він завжди був такий акуратний, мам, його шмагала ця сука. Він знав, що не зможе прожити без свого тепер зламаного маяка. Вибач, мам, я не втілив ваших з татом мрій, але я не можу без нього. На все добре ваш Джеймі!!. Тому він більше й не жив тепер він був поряд зі своїм маяком навічно.