Work Text:
У моїй голові, я не певен, відколи,
нещасний жив блазень один.
Він вдягався собі у костюм серпанковий,
місяць його світлом залив.
Накахара Чюя, “Видіння”
Артисти, а надто актори театру – люди цікаві і своєрідні. Окрім досить очікуваної дивакуватості та деякої відірваності, багато з них зливаються зі своїм звичним амплуа, імплементують його в повсякдення, стають заручниками образів і втрачають здатність розділяти власну особистість та притаманні ролям риси. Зрештою, усім театралам відомо: акторське мистецтво – свого роду шизофренія; професія вимагає свідомо розділяти себе на різні образи.
Класичні амплуа потребують конкретних наборів характеристик. А якщо актор підходить зовнішньо, але зовсім немає досвіду? Що ж, лишається лише практикуватися й шукати ролі, що тобі пасують, вправлятися, аби підлаштовуватися під риси героїв, надавати їм чогось від себе.
Женя за всіма можливими зовнішніми вимогами стане чудовою травесті-акторкою. Настільки, що поза межами театру небайдужі чомусь перехожі часто цікавляться, дівчина вона чи хлопець. А на сцені… Більша частина комунікації із глядачем відбувається невербально: через мізансцену, зміну виразів облич героїв. Але вербальна складова, хоч і займає менше часу, також важлива. Якщо вона страждає – можна вважати постановку суцільним провалом.
Саме в цьому й була проблема Жені: вона могла ідеально підібрати рухи й блискуче виконати необхідні па, але вдало обрати слова для героя — ніколи. Їй необхідна була практика, а інтернет видавався ідеальним простором для відточення майстерності перевтілень.
Так з’явилися Євгеній із Євгенією: канонічні “мораліст” і “закохана”, прямолінійний математик і романтична хімікиня – прямо такі чисті втілення архетипів. До карикатурного різні особистості, що існують винятково завдяки доброті душевній лялькарки. Вони існують і розвиваються паралельно, їхні кола спілкування ледве перетинаються, а інтереси навіть близько не схожі – усе заради зменшення ризику викриття обману.
Правдоподібно підтримувати образ двох різних людей є виснажливою та кропіткою працею, особливо коли треба ще й встигати за школою. Тому Женя наважилася на ризикований, але необхідний крок – просити допомоги з домашніми завданнями. Як то кажуть: "work smarter, not harder". Правда?
Десь тут обидва сервітори познайомилися з Богданою – кошмарною ідеалісткою, яка, втім, радо допомагала охочим з літературою. Ідеальна кандидатура для дружби з Євгенієм, чи не так? Хоча, на диво, легше Богдана зійшлася з Євгенією: чи то простіше їй спілкуватися з жінками, чи то її цікавлять більш відмінні від неї.
Якщо з Євгенієм Богдана трималася виважено й обережно, то Євгенія швидко змогла увійти в її коло близького спілкування. Тон повідомлень поступово змінився з байдужого на привітний, вона більше писала про себе і своє життя, ще й розпитувала у відповідь. Успіх, чи не так? Євгенія отримала підтвердження свого існування. Як би приємно не було з нею розмовляти, Жені з кожним днем ставало все важче утримувати легенду – довелося створювати величезні таблиці з розказаними даними і тримати їх усі в голові, так ще й не плутати між собою дві підособистості. До того ж, Євгенія розбиралася в хімії та біології, чим не могла похвалитися сама Женя (її ж то цікавив лише театр), тож треба було миттєво заповнювати прогалини у знаннях.
Але академічні знання Євгенії були не найбільшою проблемою: Богдана ніби спеціально трималася надто офіційно з Євгенієм, як навмисне, починала розмови про книжки високої полиці і дослідження Сонячної системи. З кожною розмовою мозок Жені кипів, адже доводилося швидко шукати інформацію про правила побудови казахської юрти, аналізувати її миттєво й видавати не менш змістовну відповідь. Складно? Дуже. Спиняло це її? Аж ніяк. Але після таких діалогів голова й пальці потребували тривалого відпочинку — спілкування з Богданою вимагало надвисокої ерудиції й певного рівня обізнаності в обраних для персонажів інтересах. Якби вона обрала не настільки полярні гобі, було б, певно, легше, але вже пізно щось змінювати. Хто не ризикує, той не п’є шампанське; дарма що на вечірці із декором із червоних квіток цубакі.
Богдана продовжувала звертатися по допомогу чи з бажання поговорити, тож спектакль ішов за планом – відігравати ролі Жені вдавалося. З часом дебати з теми впливу дадаїзму на сучасне сприйняття мистецтва перетекли у спокійніші, дещо розслаблені обговорення подій із власних життів. І Женя вже сама ловить себе на бажанні написати Богдані першою, спитатися про щось, тільки аби побазікати, хоча ні — просто послухати її; неважливо, що говорить. Щире захоплення розумом подруги та бажанням учитися переросло в необхідність постійного спілкування: тікати з репетицій і уроків, аби відповісти на питання про свій день; не спати до пізньої ночі, щоб допомогти із завданням (не тому, що складне, Жені не хочеться обривати розмову); фотографувати котів на вулиці й надсилати це заради простого сердечка у відповідь.
І, можливо, Женя намагається знайти те, чого нема, але їй здавалося, що Богдана відчуває щось схоже. Вона все швидше відповідає, тон повідомлень змінився на душевніший (не те, щоб вони були байдужі, але різницю ж видно), стала частіше ділитися чимось із життя і показувати свого собаку. Але одночасно з цим вона ніби вважає, що Євгеній і Євгенія – одна людина. Безумовно, так і є, але їй знати про це не обов’язково. Богдана часом ніби плутає їх. Наприклад, питає в Євгенії те, що розказувала Євгенію, або згадує в розмові з Євгенієм факт про Євгенію. І кілька разів Женя необачно повелася на це. Таке відбувається все частіше, і перестає здаватися простою забудькуватістю чи неуважністю. Ні, мабуть, вона про щось здогадується. Але як? Женя наче й не припускалася помилок: слідує манері спілкування, підтримує легенди. Що ж пішло не так?
З часом з’явилося різке бажання розкрити карти. Бо це якось неправильно?... Будувати стосунки на брехні, на повністю вигаданому фундаменті. Богдана їй довіряє, то як вона сміє дурити подругу й видавати себе за інших? Просто фіктивні профілі – це одне, але конкретну, реальну людину вводити в оману і змушувати вірити? Неправильно, аморально, так не можна. Якщо випливе на поверхню – їй не пробачать. Та ніхто б такого не пробачив, а надто така віддана моральним принципам і вся із себе правильна дівчина, як Богдана. Але розказати все – моментально зруйнувати стосунки, а втрачати їх не хочеться. Женя занадто прив’язалася до щоденного спілкування, звикла до побажань гарної ночі Євгенії й безкінечних роздумів над етичними питаннями разом із Євгенієм. Технічно це все відбувалося з нею самою, але ж Богдана цього не знає, думає, наче з нею дружать одночасно дві людини з однаковим іменем. Просто так співпало, що ніхто з них не публікував свої фотографії чи власних котів, і профілі з’явилися одночасно. І живуть вони в одному місті. Ну, хіба мало таких є? Хоча й легенда може жити далі, але продовжувати дурити? Неправильно, підло, нечесно і гидко. Жахливо, одним словом. Ця гра надто затягнулася.
Якось одночасно і паралельно стосунки з Богданою стають усе ближчими. Женя майже не спить, постійно думає про те, що можна їй ще розказати, яку тему підняти наступною. Хоча навіть думати не треба, вони самі з’являються і з нового боку розкривають обох, змушують Женю додавати сторінки в біографії своїх маріонеток. Їй-богу, це шахрайство, а не відпрацьовування акторської майстерності.
Однієї прекрасної сонячної днини Женя отримує запрошення на особисту зустріч. І Євгенія, і Євгеній. Одночасно.
Щось занадто підозріло. Щось не так. Ні, щось точно не так. З чого б вона запросила їх одночасно? Женя ледве дихає, поки набирає тремтячими пальцями відмову, уже вигадуючи причину. Занадто дивний вчинок для Богдани. Провокація? Але навіщо? У неї немає потреб провокувати. Принаймні, Женя не може вигадати мотив. Аж тут надходить відповідь. Євгенію.
– Дякую за останнє підтвердження.
– Підтвердження чого?
– Здогадайся, це занадто велика брехня, аби виникла вона не навмисне.
Оу. Оу. Здається, у когось проблеми. Женя витирає спітнілі долоні об штани і намагається проковтнути клубок у горлі. Вона знає.
Це буде важко пояснити.
– Як ти дізналася? Я надто стараюся над відмінністю образів, аби викрити себе так просто.
– Це було не так уже й складно. Ти несвідомо використовуєш одні й ті самі фрази, робиш однакові помилки. Коли не пише Євгенія, пише Євгеній, і так по колу. Спочатку здавалося звичайним співпадінням, але систематично це складно не помітити. Згодом я вирішила перевірити додатково, і ти повівся чи повелася. Гарна була гра, мені було весело порівнювати повідомлення Євгенії та Євгенія, бо помітити, коли пишуть різні люди, досить просто. Тільки скажи, хто з них — справжня особистість?
Як же ж хочеться вилаятися…
Так просто. Не на прогалинах у біографії, не на невідповідності рівню знань. На манері мовлення. Женя закушує губу. Так прикро і гидко від себе одночасно.
Але Богдана пише далі:
– Це здавалося дивним від самого початку, бо ви одночасно були схожі й різні. Тепер очевидно, чому. А потім я помітила, що закохуюся. Дивно, еге ж? Одночасно у двох. Але виявилося, що ні. То хто ж саме справжня людина з ім’ям Женя?
Вона що? Ні, не так. Вона шо?
Женя ледь не вдавилася повітрям. Смілива заява, вона б ніколи так чітко не спішила називати свої почуття до Богдани. Хоча…
– Ніхто, хоча Євгенія найближча.
– Гм… Чому ти взагалі вирішила вигадати собі другу особистість?
Складно. Мотиви, можливо, і будуть зрозумілі, але мета? Вона відчуватиме себе обманутою, це зрозуміло було б навіть ідіоту. Але Женя й собі не може відповісти, чому не зізналася.
– Тоді приємно було з вами, пані Євгеніє, поспілкуватися. Як би я не прив’язувалась до когось, мені не подобається обман. До побачення, щасти Вам у житті.
Очікувано. Хоча й боляче. Очевидно, Богдана не бажала мати справу з шахрайкою. Вони побудували стосунки на брехні і навряд протрималися б довго. Але Женя все одно почувається жахливо. Ледве стримує сльози, хоча чого б ще чекати? Що Богдана пробачить настільки масштабний обман? Хто завгодно, але не вона.
Написати зізнання публічно, вибачитися перед підписниками і видалити акаунти здається найбільш правильним рішенням. Імпульсивно? Доволі. Але продовжувати дурити авдиторію Женя собі не дозволяє. Вона відчуває спустошення, і, можливо, пошкодує про це в майбутньому, але так краще.