Chapter Text
Джон прокинувся лише з однією, єдиною думкою. Вона зовсім не покидала його голови поки він був у душі. Вона ж відбивала набридаючим цокотінням в його мозку поки він вдягався, відмовляючись навідріз йти геть навіть коли він снідав.
Шерлок вбив себе рівно рік тому. Сьогодні .
Технічно, це мало б бути Шерлок сфальсифікував свій власний суїцид рівно рік тому , та Джону все ще було важко усвідомити цей факт, після стількох то місяців сповнених скорботою і горем. Це все відчувалось досі…таким… реальним , навіть після того, як вже більше ніж місяць Шерлок знову проживав на Бейкер стріт.
Джон замовив собі словом день відгулу ще тижнями тому, задовго до того як Шерлок повернувся цілком цілим і неушкодженим додому. Не маючи жодних планів після сніданку, він всівся позручніше за власним ноутом щоб переглянути свою пошту і вхідні. На жаль, він не міг відірвати своїх очей від Шерлока, що вкурвлено пихкотів, ходячи з кута в кут по всій квартирі. Він сподівався побачити хоч якісь ознаки того, що його товариш збагнув чи принаймні здогадався про знаменність сьогоднішнього числа…але, вочевидь, він був занадто зосередженим, наїжаченим до дзвону повітря навколо нього через відсутність цікавих справ, щоб помітити річницю.
"Що з цими злодіями останнім часом то не так?!”, —він різко випалив, впавши спиною на їхню мʼяку шкіряну канапу. "Нічого ну аніскілочки розумного! Не було жодного справді величного, істинного злочину, що був би вартим мого часу ще з часів..”
Він різко стих, так і не давши словам злетіти з його гострого язика, та в цьому не було потреби. Джон чув продовження його фрази так, ніби він її все ж таки завершив уголос:
з часів Моріарті .
Джон завмер, гадаючи чи обірвав себе Шерлок через те, що він раптом згадав за сьогоднішню дату, та вираз на обличчі його комрата був одразу впізнаваним. Принаймні для нього, це був очевидний я-не-маю-права-визнавати-що-я-взагалі-кайфував-від-панівного-терору-й-злодіянь-Моріарті а не саме-сьогодні-рік-тому-я-розіграв-чи-не-найжорстокіший-пранк-коли-небудь-вигаданий-людством-перед-найкращим-другом .
Лють закипала в Джонових жилах, це була та сама злість, яку він тримав під десятьма замками ще відтоді, як Шерлок повернувся рівно один місяць і чотири дні тому. Це була ще одна дата, відлік від якої він ніяк не міг припинити в своїй голові. Він сильно вдихнув носом на повні армійські груди і різко видихнув крізь рота, заспокоюючи власні емоції і запираючи їх назад в уявну темницю розуму. Який сенс біситись на того, хто ніколи не зрозуміє причини цього гніву, не те що навіть вибачиться? З самого його вороття Шерлок не показав навіть натяку на те, що він знав, наскільки він перегнув палицю, роблячи самогубство на очах свого власного товариша. Він лише стисло пояснив чому зістрибнув, довше пояснив як це все загалом провернув, і….більше ніц. Він знов осів в квартирі 221Б наче ніколи й не покидав її, мабуть вирішивши що ці події були не дуже то й актуальні чи гідні того, щоб їх узагалі памʼятали.
Джон провів ці перші, болісні кілька днів розриваючись між щирою радістю від того, що Шерлок вернувся, та сліпучою злістю через його наглючий обман. Все в перемішку з іншим списком емоцій, що змінювався чи не погодинно. Зрештою, стало зрозуміло, що легше було б йому просто закрити на то все, що сталось очі і не звертати жодної уваги. Забути. Він же вже давно не вперше ігнорував частину деяких почуттів до сусіда, врешті-решт. Придушення своєї ярості ж буде пшиком порівняно з пригніченням більш-ніж-насправді-дружньої любові, еге ж?
Він тільки не здогадувався ще, наскільки довго ця злість триватиме. Сьогодні ж був чудовий, ідеальний приклад. Просто знання того, що Шерлок навіть на секунду не призупинився подумати, що ця дата може вплинути на Джона з дуже руйнівною силою було достатньо, щоб його кров окропом обпікала вени. Джон відчував як його руки трусились і марили бажанням струсанути одноквартирника так, щоб зіроньки перед очима літали. Горлянка ж ледь-ледь стримувала той потік лайливих слів, прокльонів, що він так жадав прокричати в його сторону. Просто купа слів про те, як це йому відчувалось, споглядати, як його найкращий друг розбився з багатоповерхівки у калюжку. А ще про те, наскільки гіркіше було думати, що він це з власної волі…Що Шерлок почувався так жахливо через своє власне чортове буття, що йому прийшлось обірвати його. Джон не зміг би злічити і половини тих годин, що він провів детально аналізуючи, переглядаючи варіанти того, що міг би він зробити чи сказати, щоб той усвідомив. Щоб він нарешті зрозумів, що вартує набагато більшого, ніж йому диктує репутація. Що смерть повік не була і не буде відповіддю. Ніколи .
"Відчуття таке, наче мій мозок загниває заживо від постійного застою.”,— простогнав жалібно Шерлок, —"Як це геть хтось терпить?!”, він роздратовано прошипів.
Джон роздумував про те, як він цілими днями сидів в своєму кріслі, втупляючись в абсолютне ніщо, поки спогад падаючого тіла друга поновлювався без кінця і краю перед його очима. Кілька днів без справи були ніщо порівняно з цим жахіттям.
Ой як недобре все це пахло …Якщо він продовжить сидіти саме так, проживаючи все знов і знов, він стовідсотково просто візьме і вибухне. Йому конче треба було вибиратись з тої квартири. І швидко .
Він захлопнув свій компʼютер і вскочив на ноги. "Піду прогулятись”.
Шерлок видав жалюгідний, огидний звук, закинувши голову назад так, щоб все ще тримати Джона в пильному полі зору, оголюючи блідовато-худі, довгі обриси його шиї. Джон навіть не був певен що саме він хотів зробити з нею більше: облизнути чи затиснути в своїх пальцях до повного удушення. Обидва варіанти, ймовірно. Він міг би вкусити, виклеймувати свої гнівання губами в її ніжну плоть, лишаючи одне за одним червоні тавра задля доказу все ще існуючого впливу на Шерлока. Навіть якщо б він не лишався так надовго.
"Ти не можеш лишити мене самого коли все таке нуднюче”, —проскиглив Шерлок.
Джон подумав про те, як він був покинутий самотнім на майже 11 місяців, і про те яким понурим, безрадісним і пустим було його життя без Шерлока Голмса в ньому. "Впевнений, що впораєшся”,—сухо відрубав лікар.
Він направився був вже до дверей вдягатись, та його плани були обірвані гучними гупаннями кроків сходами.
Шерлок підвівся на софі, його обличчя миттю перемінило свій вираз на зацікавленість. "Клієнт! Ооу, на це ось ти залишишся”.
Джон хутко прикусив собі язика, щоб не нагриміти на нього з люті.
Вхідні двері різко розчахнулись із характерним грюкотінням, демонструючи на вид дуже налякану, молоду жінку. "пане… Шерлок Голмс?”, —вона видала. "Ви мусите мені допомогти! Я-Джил МакФарлейн. Мені ДУЖЕ! потрібна! Ваша! Поміч!”
Погляд детектива швидко ковзнув по її єству. "Воно й видно”, він сказав, і, з набагато грандіознішими радощами ніж було пристойно, повів далі:--"Сідайте і розкажіть мені все про те, що сталось. Деталі бажано не опускати.”,— не повертаючи обличчя від милої пані він махнув рукою Джонові: "Джоне, двері зачини”.
Джон потупцяв біля дверей, все ще борючись із зваблюючим бажанням виместися заідти геть, але спокуса справи все ж таки взяла над ним гору. Він причинив двері і сів назад у своє крісло, поки Джилл МакФарлейн розвалилась в тому, що зазвичай бувало Шерлоковим фотелем. "Ви ж не впізнаєте моє імʼя, чи не так?”,--попиталась дівка.
"Ні”, —монотонно одповів їй Шерлок. "Крім того, що ви є самотньою консультанткою-астматиком в бутіку і що ви також напрочуд азартно граєте, я про вас анічогісінько не знаю.”
Джон досяг того етапу з дедукціями Шерлока, що він зазвичай вже міг знайти спостереження-підказки, які привели його до тих чи інших висновків. Зокрема такі прості й помітні, як ці. Джил МакФарлейн не носила ніде обручки, мала на жилетці йменний бейджик лінії магазинів "Дебенгам”*(1)*, а кутики лотерейних скретч-карток необережно визирали з змійки її сумочки. Щодо ж астми, вона ледь не задихалась, так бідна хрипіла голосом після бігу сходами. Нічого з зазначеного його особливо не вразило, хоч він і помітив, як Шерлок глянув на нього, ніби шукаючи схвалення. Джон рішуче проігнорував його щенячі очі, ніяк особливо не реагуючи.
А от Джилл була більш ніж приголомшена. "Оце так…Вау”,— вона прошепотіла, зачудовано. "А Ви дійсно такі ж ахуєнні(компетентні можливо), як про вас люди кажуть! Прошу вас, ради Бога, поможіть мені, га?”,—жалібно попросила вона. "Дозвольте поясню свою ситуацію. Кхем.. Якщо вони прийдуть, еее , тобто заарештують мене до того, як усе минеться, ви мусите заставити їх довести то кінця. Ви мусите очистити моє невинне імʼя!” Юна дівиця зиркнула через власне плече, наче очікуючи поліцейської навали буквально кожної миті.
"Заарештувати вас?”,— зацікавленим тоном запитав Шерлок, поки в його очах почали хитрий танок бісики. " Ча-рі-вно ”,— протягнув губами Шерлок.—"А за які ж такі заслуги?”
"Убивство.” невпевнено відказала йому у відчаї Джилл.
Шерлок радісно та вдоволено хмикнув. Джон грізно глипав на нього, допоки той не наліпив(наплив певно занадто неофіційно буде, шо думаєш?) на себе маску погляду, сповненого "щирого” співчуття.
"Воно вже на бляха всіх новинних сайтах висить”,— витиснула з себе Джилл, —"особливо на отих таблоїдах. "Зе сан”*(2)* мене ніяк в покої, виблядки, не лишать. Було вбито жінку в Нижньому Норвуді цієї ночі, і всі докази якогось біса спрямовані на мене!”,— роздратовано, з нотками паніки говорила дівчина,—"Я сюди одразу прибігла, тільки уздріла такі "пречудові” новини, але я вам зуб віддам, що мене все ж таки хтось та й побачив там на Лондон Брідж, бо чує дупа був у мене хвіст.” Вона затихла, але не надовго: —"О ГОСПОДИ! Вони вже точно за мною їдуть, щоб повʼязати! Чорт-чорт-чорт-чорт!!”,— знервовано кіпішувала панна, хапаючись руками за голову.
"Ноут”,— наказав чоловік, витягнувши в очікуванні худу руку. Джон роздратовано зиркав на нього, поки той насупив в очікуванні брови. В знак протесту Джон вдавився лише глибше в спинку свого крісла, чітко даючи зрозуміти, що він не порухнеться ні на йоту, щоб забрати зі столу той грьобаний ноутбук. Він же стояв заледве метр від того місця, де Шерлок і був.
" Та йоб вашу ж м- ” прогарчала Джилл, вскочивши на ноги, щоб подати Шерлоку того, що він так конче просив. Той на мить здивувався, а потім перевів на Джона зрадливий, розчарований погляд. Джон прокашлявся, зніяковівши від того, що його спалили за такою дитячо впертою, зовсім не солдатською поведінкою. Навіть якщо Шерлок був тим, хто першим і заварив усю цю кашу.
Шерлок не переймався, ба навіть не замислювався подякувати дівчині. Натомість він просто ритмічно почав друкувати, безсумнівно, шукаючи згадану нею новину.
"Дякую”,— сказав за нього невдоволено Джон, поки Джилл всідалась назад. Погляд, який вона кинула на нього у відповідь, був не по-людськи змученим, і він подумав, що їм, мабуть, варто все ж таки спробувати не обтяжувати її терпіння. Може, йому варто було запропонувати й чаю…
Ще до того як будь-хто з них встиг вставити бодай слово, Шерлок знайшов і почав диктувати релевантні заголовки:
"Чи приховує ця краля в бікіні жажду до крові та вбивства?”,—прочитав він беземоційно.
"Вони ту фотку з мого Фейсбуку спиздили, заздрісні їблани”,— перебила хутко "героїня” статті. "Їм же ж бляха не можна таке робити, я ж не давала жодних дозволів?!”
"А їм і не треба, ви ж це в загальний доступ виклали, все абсолютно легально ”,— відрізав Шерлок, і продовжив безтурботно читати далі: —"Джил Макфарлейн, 23 роки розшукується у зв’язку з убивством жінки 57 років Джоанни Олдакр із Нижнього Норвуда. Побоюються, що пані Олдакр померла після того, як поліція виявила її зникнення пізно ввечері…”,—Шерлок вдихнув, і так само швидко продовжив цитувати далі:
"Приблизно о чверть на четверту цього ранку було повідомлено про пожежу в будинку Діп Дейн, де місіс Олдакр проживала в східному крилі. Пожежники знешкодили полумʼя одразу на місці, не давши йому розповсюдитись далі, і знайшли людські рештки плоті поміж попелу і диму. В цей же час було виявлено, що всі кімнати жертви-пані Олдакр, пустували тишою, а в її ліжку ще не спали. Поліція та офіцери вишукують інформацію про місцезнаходження Джилл МакФарлейн, чию парасольку було знайдено в кімнаті леді. Вона ж була останньою з повідомлених відвідувачок померлої тої ночі. Якщо хто-небудь знає бодай якусь деталь щодо її місцезнаходження чи місця проживання, щиро просимо одразу проконтактувати Скотленд Ярд*(3)*.”
Явно нудьгуючи від повторюваних газетних мотивів, Шерлок пришвидшив своє мовлення до машинної швидкості, скорочуючи все підряд: —"Який потенційний мотив могла мати приваблива молода жінка, щоб зробити таке грішне діяння? Джилл МакФарлейн, яка на фото нище показана на відпочинку в Середземному морі, була завше описана як говірка, жвава та привітна” ,—Шерлок скорчив гримасу невдоволення та огиди. "Б ла-бла-бла і ще купа журналістського нонсенсу та шлаку. Було запощено дуже рано сьогодні…”,—Він зробив невеличку павзу, і мовив далі: —"Як же ви спромоглися уникнути дотепер арешту?” — він запитав свою гостю, підвівши до неї від екрану блакитно-сірі очі.
"Я проживаю в Блекгезі з своїм батьком.”, сказала Джилл. "Коли я вчора полишила Нижній Норвуд, було вже надто пізно, щоб вертатись. Сьогодні я знайшла собі за три копійки "Тревелодж”*(4)* і вже звідти поїхала на роботу. Я ж то ті новини вбачила, лише коли у поїзді була. Допетрала блін, що мене такими темпами швидесенько повʼяжуть, коли я отак от на роботу… ввалюся . Того то я і пригоцала натомість сюди. Будь ласка, пане Голмс, ви маєте ж-...”,—Не договориши останню фразу, вона викрикнула:—" Господи Ісусе , вони вже тут!”
Вона злетіла з свого місця, коли дві машини різко підкотились під вікна квартири. Крізь них було чудово видно, як на диво по-святковому спалахкували червоні та сині вогні. У двері гучно подзвонили, і вона здригнулася, озираючись, ніби готуючись накивати пʼятами. "Курва, дідько, ТРЯСЦЯ ! Вони мене заарештують такими темпами! Ви мусите ж заставити їх якимсь чином зачекати, я ще не поділилась своєю частиною цього всього. Я не можу в брудну тюрягу загриміти без бодай надії на спасіння з допомогою ззовні. Не тоді, коли усі папери і справи зовсім таки кепські!”
"Ох, вони такими зазвичай то й бувають”, — обронив Шерлок, захлопуючи ноутбук і відкладаючи його в сторону.
Джон відчув, як здригається всім своїм нутром від нагадування про полювання на відьом якраз перед тим, як Шерлок скоїв той…стрибок.
Джилл втупилась у Шерлока з широко розплющенними очима. "Ви ж все розумієте, так? Ви ж мені поможете?”
Місіс Гадсон відчинила двері знизу, пускаючи сходами звуки гупання і бахкання тяжких і не дуже пар взуття. Хвильку по тому, Лестрейд увірвався з грохкотінням усередину, а за ним ще двоє офіцерів у характерній формі.
"Джил МакФарлейн, припускаю?”,— звернувся до неї інспектор. "Я тут, щоб забрати вас на допит щодо вбивства Джоанни Олдакр, прошу за мною”.
"От же ж бляха ..”, пробовкнула вона, вертаючи свій нажаханий погляд на Шерлока.
Шерлок протяжно позітхнув. "Лестрейд, вона якраз збиралася повідати мені свою історію. Я впевнений, що ви можете почекати якихось там десять хвилин, перш ніж вивести її в кандалках геть”.
Лестрейд суворо зирив на нього. Джон же ж був не єдиним, хто ще не зовсім його простив. Офіційна позиція в Ярді все ще залишалась такою, що офіцерам була суворо заборонена будь-яка співпраця з Шерлоком Голмсом. Це була єдина і вирішальна причина, чому він не мав жодної належної справи ще відтоді, як повернувся.
Джон хутко виобразив, як мінливий гумор Шерлока, ймовірно, зіпсується до біса й запхне коту під хвіст решту дня їм обом. І це все якщо його викреслять із справи в такий то момент, і, знехотя, він утрутився. "Будь ласка, Ґреґу”, — ледь не благав він. "Це ж нікому не зашкодить. Тобі все одно колись доведеться це почути, у Ярді чи тут, зараз”.
Лестрейд невдоволено пхикнув. "Добре-добре, чорт з тобою”, — махнув він долонею в знак поразки. "Однак я лишусь тут, і просто щоб ви знали панно, все, що б ви не сказали, увійде в офіційний протокол.”, — тицьнув він застережливо пальцем у бік Джилл.
"Добренько, гаразд”, — одповіла вона. "Велике вам спасибі. Голову на відріз, те, що я вам хочу сказати, є чистесенькою правдою.”
Лестрейд скептично, недовірливо здригнув бровами, та все ж присів чи не на єдиний у кімнаті стільчик, що не був заставлений доверху газетами, журналами чи всяким іншим макулатурним мотлохом.
Двоє офіцерів в уніформі зніяковіло тихо стояли на порозі, кидаючи один за одним погляди на, на жаль, єдине вільне місце в кімнаті, яке було поруч із Шерлоком на дивані. Упрямець ледь помітно пересунувся, щоб бути ближче до середини. Він розсунув позицію власних ніг до непристойного ліміту, лишивши свій банний халат накинутим на довкільні подушки, чітко позначаючи як той собака територію.
Джон пройнявся жалем до офіцерів і махнув їм на кухню. "Там є ще стільці”, — сказав він. "Тільки не торкайтеся ніякого обладнання, прошу ”.
"Окей. Зроз, начальнику ”, —відрапортував саркастично один із них. Він заскочив у простір Шерлокових експериментів, щоб схопити собі бодай якийсь стілець.
"Ми вже ці історії чули”, — з смішком додав інший, йдучи за ним. Шерлок виглядав досить таки самовдоволеним, наче репутація людини, яка наповнює кухні суцільною небезпекою, була чимось, чим люди коли-небудь пишалися.
"Тож”, — прокашлялася Джилл, коли всі вже повсідались й подивлялися на неї в очікуванні. "Гадаю, маю почати з того, що я ніколи не стрітила б ту Джоанну Олдакр, якби не два дні тому. Але я відала за неї, мої старі частенько згадували за цю пані, коли я ше під стіл ходила. Вона жила в квартирі з моєю матірʼю рік чи два, перш ніж успадкувала "куш” Діп-Дін Хаус, і, гм…”,—вона на трохи призупинилась. "Вона ще деякий час зустрічалася, а може й шпекалась з моїм батечком. Звичайно, до того , як в них з ма всьо почалося. У всякому разі, я порядком таки здивувалась, коли вона позавчора завернула до мене в відділ. А ще більше в мене очі округлились, коли вона мені сказала власне, чому. Вона хотіла залишити мені всі свої манатки у заповіті. Мала з собою і його чернетку, показувала це чудо-юдо. Насправді… Підождіть — здається мені, він у мене осьо все ще десь тут”.
Вона почала копирсатись руками в сумці, і через хвилину-дві витягла звідти кілька зім’ятих аркушиків, розгладила їх абияк і вручила гордо Шерлоку. Він глянув на них, а потім недбало кивнув їй, щоб вона продовжувала.
"Я си попитала в неї, чого то вона вирішила саме мене обрати, а вона відповіла шо типу самітня, діток нема, але що вона дуже добре памʼятала і поважала батьків моїх, і що буцімто вона чула, шо і я не пальцем роблена. Я в штани з шоку ледь не наклала, це ж дофіга грошей як не як, ше й нерухомість прілічна…Я ж стільки як продавчиня і за життя не зароблю, пане Голмс. Вона дождалась, поки закінчиться моя зміна, а потім ми пішли до її адвоката, який усе владнав по феншую..”
"І це все?”,—скептично запитав Шерлок. "Зазвичай подібні процедури займають набагато більше ніж один короткий візит”.
"А я що, знаю? В мене ніколи стільки бабла не було щоб собі такий заповіт писати, не голубої крові . Джонанна з ним там про шось кумекали й торочили хвилин із десять, а потім вони завели мене для посвідчень і..власне на цьому- все…”
"Цікаво…”,—спокійно мовив Шерлок. "Продовжуйте.”
"Добре, кхем, вона казала що воліла б зі мною роззнайомитись трошки, шо здається мені цілком резонним, враховуючи суму питань. Ще вона хотіла обговорити подробиці того маєтку…Ем... Компанія знімає в неї більшу частину тої хати та всю територію поряд, і деякі деталі там дещо мутні, думається мені. Вона хотіла переконатися, що я то все второпала, тож попросила мене її відвідати. Вона бажала мати можливість оформити всі ті папірці і документи, щоб ми змогли то розглянути разом. Це здавалося мені файною ідеєю, навіть якщо я ні чорта тямлю, що це все таке. Я думала, що мені варто спробувати, навіть якщо мені доведеться змусити батька пройти через контакт із нею знову. Ми домовлялись, що я прийду вечеряти з нею вчора о дев’ятій…”
Вдихнувши повітря на повну, похрипуючи, вона продовжила:—"Ну то я й приїхала туди. Трошечки припізнилась, ці довбані потяги всі як один затримали. Мене туди впустив один із той, компанієвих співробітників, що використовує будинок для проведення здається ретритів*(5)* для пар чи то що. Потім, еее…”
"Який саме співробітник?”,—перебив її детектив.
Джилл зупинила свою оповідь. "Гм, здається він казав, що його Кріс звати..”,—промовила задумливо дівчина. "Або Карл може? Ой не памʼятаю, знаю шо він генменеджер чи шось таке там. От ”
"Кріс Гріншток.”—додав нетерпляче Лестрейд.
"О, та, цей леґінь. Хот.”,—кинула йому Джилл. " А є якась різниця? ”
"Це саме він сказав поліції, що ви були там.”,— не кліпнувши відрубав Шерлок, і в своїй саркастичній манері продовжив:—"Поняття не маю, як думаєте, ЦЕ ж важливо?”
"Ну, я це власне і не приховувала, знаєте ”,—обурено склала на грудях руки Джилл. "Я взагалі-то чесна людина, містере Голмс.”
"Прозаїчно і нудно”, хмикнув Шерлок, махаючи їй кистю. "Далі.”
Джилл кинула на Шерлока підозрілий, сконфужений погляд, яким люди втуплялись у нього після всього лише декількох хвилин спільної компанії. Всі як один, як і тепер ця жіночка намагались зрозуміти, чи він навмисне був таким хамовитим покидьком, чи просто не усвідомлював, що він поводився як останній виблядок. Миттю потому, вона продовжила:
"Ми цейво...повечеряли, а потім вона відвела мене до свого кабінету, і ми переглянули там всі документи щодо власності. Ледь там з нудьги не здохла; Я взагалі не второпала щось з цього. Ніц . Я гадала, що вона зі мною вкурвлиться до біса, бо я дурна насправді в тих бумажках, але ніт. вона була такою доброю, розкладала по поличках дурній мені, допоки не дійшло. Коли ми вже скінчили, лампочки в усій будівлі згасли. Вона випустила мене зі своїх файних таких, французьких вікон, бо парадний вхід на той час вже був замкнений”.
"Чи були відкриті штори на тих вікнах?” – обрізав знову Шерлок.
"Ем..ее…”,—замислилася Джилл, то явно було для неї ше тим випробуванням. Кучерявий детектив нетерпеливо зівнув. "Думаю що так, пане, не певна. Я не могла тоді ше свою парасольку відшукати, та вона мені казала типу не паритись за то, бо дощу ж нема..”,—вона призупинилась подумати. "А ще вона сказала мені, що ми будемо бачитися одна з одною тепер набагато більше, чогось . Це все, що я знала, поки не прочитала про її кончину сьогодні вранці. Я її не вбивала, не різала – ви повинні мені повірити! Я клянусь вам!!”
"Що ж”, — підсумовуючи сказав Лестрейд. "Ну, якщо то дійсно правда як ви кажете, то нема чого й боятися. Ми хочемо віднайти істину так само, як і ви, пані”.
Шерлок роздратовано фиркнув. Лестрейд кинув на нього ярий невдоволений погляд, і в кімнаті зависла дуже незручна пауза, під час якої всі явно думали про схоже, якщо не одне й те саме.
Рік тому , — промайнула думка в Джоновій голові, — і емоції, які прихід Джилл відсунув на задній план, знову почали вилізати на передній. Рік і день тому вони всі разом були в цій кімнаті, щоб Лестрейд міг взяти Шерлока на допит…
Він уривчасто, нервово видихнув, а потім мусив підвестися, щоб уникнути драми цієї неспокійної для всіх миті.
Шерлок різко з хрустом повернувся до нього, витріщивши на нього свої уважні очі, і Джонове лице труснуло винуватим виразом. "Вибачте, пробачте, кхм, перепрошую ”, — промимрив він і швидко втік до ванної кімнати.
Посидівши на толчку хвилинку-дві, глибоко дихаючи дрижачим голосом, Джон змив воду, помив руки й повернувся до вітальні, де побачив, що Джилл і констеблі зникли, а Шерлок і Лестрейд знову почали бити глека.
"Ґрем, та не будь ти таким-”
" ҐРЕҐ! ”,—викрикнув інспектор. "Я ж уже казав тобі, Шерлоку. У нас є ЧІТКІ , суворі інструкції щодо твого втручання у будь-які із наших справ. Якщо вас двох побачать десь поблизу цього розслідування, я отримаю за це по шиї, а може й взагалі пониження. Я роблю все можливе, щоб це впорядкувати, повір бляха. Але такі речі знаєш потребують часу. Якщо ви з Джоном завадите мені, це призведе до затримки всього прогресу, що всім нам не дуже то й по нраву”.
"Під " втручатися ”, я припускаю, ти маєш на увазі їх закривати і вирішувати”, — прошипів Шерлок. "А я то думав, що поліція хоче розкрити правду, а не ховатися за папірцями й " процедурами ”. Останнє слово він сказав глибоко уїдливим, сардонічним голосом, імітуючи пальцями лапки.
"Я хочу ”, — огризнувся Лестрейд. "Тому я і стираю пальці в кров, щоб заставити цих.. кхм.. ”,—він затнувся при згадці про старших по званню.—"Щоб дозволити тобі повернутися. Та ви двоє повинні доказати то не тільки словом, що можете дотримуватися усіх наших правил. А то гратись в великого і могутнього може і спаскудить все к хуям ”,—ледь вже не гарчав- кричав, пародуючи співрозмовника інспектор. "Мені потрібна ще пара-трійка тижнів, щоб залучити їх, а потім я вже знов, як і в старі-добрі, зможу просити тебе про офіційну поміч. А до того часу тобі… ”,— штирканув чоловік детективу в груди, звертаючись:—"Шерлоку, потрібно залишатися на лавці запасних. Якщо у тебе буде щось корисне, щось, що ти зрозумієш звідтіль, даси знати. І не хвилюйся, довбне— розберусь . але зрозумій вже нарешті, не можна щоб вони тебе побачили”,—він вже не знав що додати, тож повторився:—" Не можна!”
Шерлок протяжно зітхнув, кивнувши коротко в знак згоди. — "Добре”, — сказав він. Лестрейдові плечі полегшено опустилися.
"Обов’язково піди й опитай батька Джилл, зробиш?”,--уточнив Шерлок. "Він знав Олдакр в молодості, цілком можливо, що там щось буде”.
" Персонально піду ”,—відповів Лестрейд. Він кивнув Джонові на знак прощання, і хутко вийшов.
Шерлок невтішно охнув і впав набік на софу, розтягнувшись назад у положенні, у якому він був до приходу Джилл. "Не знаю навіть, що гірше: жодної справи чи справа, на яку мені дозволено поглянути лишень збоку ”.
"Воно буде варто побути трохи осторонь, знаєш. Якщо Лестрейд дійсно змусить тих своїх босів. І якщо вони погодяться дати тобі право на офіційну співпрацю”, — нагадав йому Джон.
"Так тааааак ”,—нудотно протягнув Шерлок. "І це єдиний резон чому я досі не в потязі до Блекгеза. Однак це не робить цю перспективу звабливішою ”.
Він скрутився калачиком на канапі в його класичній позі скривдженого хлопчика. Джон поглянув на нього, гадаючи яке бісове право мав цей кретин ображатись на це, якщо він всіх колись пошив своїм самогубством в дурні. Навіть Джона, якого він лишив самого напризволяще.
Ой не добра то , — подумав він собі, і вичурхнув кулею з квартири, щоб нарешті піти на заспокійливу прогулянку, яку він планував ще до приходу пані Джилл Макфарлейн.
Понад годину Джон безцільно плентався вулицями й провулками Лондона, намагаючись привести свою киплячу від думок голову до ладу.
Піднявши голову з роздумів у хмарах він побачив, що ноги донесли його на автоматі до цвинтаря, де була могила Шерлока. Його надгробка вже давно там не було, але Джон точно знав , він закарбував то в памʼяті, де і як той стояв. Кілька хвилин він дивився на порожнє, тихе місце, а потім глибоко вдихнув і знову крутнувся. Це його нікуди не привело б, і він це пречудово знав.
Коли він повернувся до квартири, Шерлок виглядав так, наче він й не ворушився, врісши спиною у диван. Чоловік підвів очі на звуки його прибуття, швидко ковзаючи по ньому поглядом. Джон чекав на якесь розпитування про те, куди він ходив і чого так довго, але Шерлок просто насупився й опустив в попередню позицію голову.
"Так, я б не відмовився б від чашки”, — раптово промовив Голмс.
Джон тоді якраз збирався заварити чай і хотів попитати сусіда, чи не хотів би він теж чого, але, почувши ліниву зарозумілість, зухвалість у його голосі, він нараз же передумав.
"Ну то молодець ”, — відрубав він, а потім розвернувся й пішов до своєї кімнати геть. Нехай цей мерзотник власноруч заварить собі той грьобаний чай.
******
Того ж вечора, Лестрейд надіслав їм обом запис його інтервʼю з батьком підозрюваної. Джон міг би закластись власною ногою, що то все було взагалі не по закону, не те що по правилах поліції. Він проглянув його опісля у своїй спальні, але не зміг побачити нічого, що могло б мати якесь відношення чи користь для справи. Джефф Макфарлейн деякий час зустрічався з Джоанною Олдакр, коли вони були пожвавіше-молодіше, але він швидко розірвав ті стосунки. Вже потім він почав зустрічатись із матір'ю Джилл, сусідкою по дому Джоанни. Він був доволі безсердечним і жорстоким у своєму описі особистості померлої, як і її реакції на те, що її кинули.
“Вона ще та хитра і злісна хвойда, і завше такою була, ще з дитинства, з пелюшок прям . Я порвав із нею, коли си взнав, що вона підкинула бідного кошеняту до сказистого пітбуля своєї тітки, просто аби подивитися, а що з того буде. Вона на всі 200 йобнута. Коли я почав зустрічатися з Керол, моєю дружиною, вона орала як та свиня, запевняючи, що буцімто , “ще побачимо як ви обоє будете загнивати в пеклі, покидьки ”. Всі мої речі вона дотла спалила, навіть попіл . Все, що я коли-небудь у неї там лишав. А потім , наче їй цього мало було, довбнута хвеська надіслала мені всі фотографії, на яких ми були разом, перед тим добряче підрихтувавши моє обличчя лезом. Щоб вона, дідько, луснула . Керол виїхала з квартири так швидко, як тільки змогла, а я звертався тоді в поліцію, хоча так і не потурбувався про те, щоб отримати проти цієї навіженої ордер*(6)*.
Лестрейд зазначив, що вона, на кінець, здавалося б, пробачила їх обох, оскільки залишила всі свої гроші їхній дочці, але Джефф не був у цьому аж ніяк певен.
“Ця хльорка , пане, вона не сповна розуму. Ну…Розумієте, «шарики за ролики» . Ні я, ні моя дочка не хочемо від неї нічого, ні живого, ні мертвого, ні золотого . Хай котиться під три чорти, звідки й вилізла.”
Джон подумалось, що зненависть Джеффа до Джоанни тільки ще глибше закопує алібі його дочки. І нічого більше. Якщо вона чула, як її батьки говорили про Джоанну в такому, м'яко скажімо, нелюблячому тоні, то чи не була вона сама схильна ненавидіти її?
Перечитавши його востаннє, він спустився вниз, щоб переконатися, що Шерлок теж його побачив. Напівдорозі він чув, як заграла, запищала скрипка друга. Коли той нарешті дійшов, Шерлок тупцяв біля вікна, граючи так несамовито, що струни рипіли під натисками рук. Це означало, що він знову натрапив на якийсь підводний, невідомий йому камінь. На столі стояв розтулений лептоп, а в ньому було відкрито електронний лист Лестрейда. Очевидно, що товариш побачив у тому сухому, як крейда, інтерв'ю не набагато більше, ніж він сам.
Отак от Джон і пас очима гру й рухи його худорлявої фігури, забувши за скороплиття часу. Вічність роздивлявся б розмахи смичком, перш ніж допетрав, що знов таки завис. Він пішов заварити собі чаю, якого йому так кортілося ще від повернення додому. Зробивши такий же і для Шерлока, солдат вмостився слухати його екстравагатну, але тим не менш -елегантну гру.
Рік тому я б і дияволу продався, лиш би це почути ще раз ,-подумав він, згадуючи, наскільки самотнім він почувався тієї першої, жахливої ночі після втрати Шерлока. Він просидів у фотелі майже сім годин, не рухаючись, не в змозі думати ні про що, окрім спогадів про розбите тіло і всіх тих докорів, які він відтоді звалив на себе. Чому він залишив його самого? Чому він не подбав про те, щоб Шерлок знав, як його люблять і заради чого йому варто жити? Чому?
Ідилія продовжувалась недовго, оскільки скоро Шерлок відклав скрипку вбік на користь чаю.
"Дякую", - сказав він, зробивши ковток.
Джон підняв шоковано брови. – "Пробач, що ?”,–легкий смішок злетів з його уст. –”Мені не почулося? Оце були справжні манери? Від Шерлока Голмса? Ви добре себе почуваєте, пане? Мені може швидку викликати, га ?"
Шерлок скорчив йому роздратовану гримасу. "Якщо будеш таким уїдливим, то й паритись не буду".
Джон пирхнув. "Ага, та, суперська причина". "Але звісно ж не тому, що ти ігноруєш той факт, що ввічливість взагалі існує. Прям як з сонцем колись" *(7)*.
" Ввічливість ”, - прокрихтів з насмішкою Шерлок. "Гайнування часу, ото й усе ".
Як от наприклад відправити швиденьке смс: "Здовенькі були, до речі , насправді я не мертвий. Христос воскресе- ШГ ”,— подумав Джон і обережно вдихнув. Досить, хвате . Йому потрібно було перестати давати цьому гніву контроль над собою. Переступити через нього, принаймні на сьогодні.
"Ну, що ж , тоді…”, - сказав він, – “ гадаю , нам краще поговорити про справу. Повідай же, що такого знайшов тому в листі Лестрейда ти, що я прогледів?"
Шерлок перекривився. "Майже нічого".– "Лестрейд надіслав мені початковий звіт судмедекспертів, і в попелі є виразні сліди людських органічних речовин. Вони також знайшли кілька ґудзиків, ідентичних тим, що були на кардигані Джоанни Олдейк, який, як повідомляється , був одягнений того вечора. Це так розчаровує! Урхх ”,– той обхопився руками за голову і потрусив свої кучері.–” Має ж бодай щось , що вони упустили… Щось ! Просто це занадто далеко, щоб я міг розгледіти звідси",—Розвів емоційно руками детектив.
"Тобі не дозволено розлідувати занадто зблизька”, –напамʼятав йому Джон.
Шерлок махнув на нього дратівливо кистю. " Та знаю я , знаю. Не влізати носом в діла полісменів допоки мені не скажуть « фас» , навіть якщо вирок про невинність людини на кону. Задовбало .”
"Воно ж лише трохи займе”,—вмовляв його Джон.
Шерлокові брови насупились від цього ще більше. "Лише трохи — і ця справа застигне як той холодець, Джоне . Всі зачіпки за той час попропадають”.
Джону не було що відповісти на це, тож вони просто сиділи в суцільній тиші хвилин зо пʼять. Він споглядав як Шерлок втупився в пустоту…Це виглядало так, наче це помогло б йому взагалі щось розкрити. Коли вже всім стало зрозуміло, що розмові остаточно настав кінець, Джон взявся за свою книжку, і розпочав читання.
Пройшло десь ще з півгодини, допоки Шерлок не заговорив знову:—"Ти мені розкажеш що з тобою донедавна було?”
Джон підвів очі й зобачив, що Шерлок перевів погляд прямо на нього й пильно витріщався йому у вічі, що означало, що він докладає зусиль, щоб буквально читати його думки. " Нічого не було", - одповів він.
Погляд Шерлока тільки ще більше набурмосився. "Тільки розум мій не ображай, Джоне. Цілий день ти вочевидь щось у дивному гуморі. Що таке ?"
Джон довго обзирав його лице і очі. Підстав нагадувати йому про дату, найпаче зараз, коли день вже майже дійшов кінця, зовсім не було. Який є сенс скаржитися на це, коли він одинадцять місяців відчайдушно прагнув провести отакий вечір?
"Воно не так й важливо, забудь , Шерлоку”,—відказав він.
Шерлок недовіркувато буркнув, але надалі вже не тиснув. "Тоді подай мій ноут”, — наказав він.
Джон подивився на нього на столі, а потім знову на Шерлока, піднявши брову. "Ну ні , для такого я не встану. Ти й сам здатен совнути своєю ледачою пердякою і зробити це, не маля вже ”.
Шерлоку знадобилося ще з хвилин десять нарікань і нюнь, щоб нарешті піднятися на ноги, і Джон відчував себе тоді справді як на коні. Він посміхнувся своїй книжці, коли Шерлок розгорнув ноутбук і ввімкнув його. Джон дозволив гніву і старому горю, що переслідували його цілий день, нарешті оселитися в шлунку, де , як він сподівався, він зможе їх оминати. Ігнорувати доти , допоки вони й не зникнуть назавжди.
*****
Шерлок не відлипав від свого ноута, поки Джон йшов спати. Не відходив, коли той вернувся зранку, виглядаючи так, ніби він і не блимав. Він подивився на Джона маніакальним, повним ажіотажу поглядом, який пробуждався, коли той не заплющував довго очей.
" Джоне ! Знаєш, що ми робитимемо?!",-- захоплено вигукнув він.
"Давай так, спершу ти поспиш", - стурбовано промовив Джон. "Господи, Шерлоку , невже так важко просто лягти спати, як нормальна людина? В Ліжко? "
Шерлок скорчив мармизку. " Нopмальна ", - перекрутив вiн. "Плюгава ідея. До того ж, я спав. Дрімав між 2:56 і 6:18".
"В ліжку?" - перепитав без особливої надії в голосі Джон.
" Боже , ні , навіщо паритись?" - сконфужено спитався Шерлок. Він скрутився, скукобився в такій позі, яка мала б призвести до постійного перенапруження, не те що викривлення спини. Господи… Одному Богу відомо, як йому вдавалося так спати. "Перестань витрачати час на дрібʼязки і слухай. Я придумав, як нам наблизитися до місця злочину".
" Оооо ні ", - одразу ж опротестовував Джон. "Ми не будемо прокрадатися на місце злочину. Як же Лестрейд? Він нас там живцем з'їсть".
Шерлок глибоко зітхнув. "Нам не треба прокрадатися, ми ж прямо на місці й будемо. Елементарно ж, глянь !"
Він простягнув свій ноутбук Джону, який насторожено взяв його і подивився на екран. "Зодчі кохання. Реколекції*(8)* для подружніх пар і не тільки”, - говорилося на задекорованому рожевим сайті. “Зміцніть свої стосунки через наші спільні заходи та консультації. І все це в усамітненні та красі Хаусу Діп Дін, старовинного величного будинку, оточеного 18 приголомшливими акрами землі. Дозвольте вашим почуттям знову квітнути в ідилії і гармонії!”
“Це… що ?”,–невпевнено попитався Джон.
" Це ?— Компанія, яка орендує більшу частину Діп-Дін Хаус і прилеглу йому територію", —відповів Шерлок. "Джоне, не паси мені тут задніх."
"Окей, допустимо, добре , але яке це має відношення до того, що ми потрапимо на місце злочину?" - запитав Джон. "Я маю на увазі, що це ж не... " До нього прийшло блискавичне, та не менш жаске усвідомлення. " О, ні ", - сказав він. "Шерлоку, ні . Хай тобі грець , ми не..."
"Уже все для нас заброньовано на ці вихідні", - сказав Шерлок, підтверджуючи усі непокоєння й острахи Джона.