Chapter Text
"...У кожного з народження на тілі є малюнок. Багато хто вірить, що саме він вирішує їхню долю. Він може бути на будь-якій частині тіла, (так, навіть там), бути будь-яким і мати різні форми чи розміри. Люди у яких два однакових малюнки є зв'язані душами та мають бути разом..."
"...Буває так, що одні знаходять споріднені душу з дитинства, інші витрачають на це багато років, треті просто не зацікавлені в пошуках... Альберте, тобі не обов'язково кохати цю людину. Вона може бути твоїм другом. Але ви будете розуміти одне одного краще ніж будь-хто інший..."
Він досі пам'ятає як йому про це розповіла матір, тримаючи в руках дзеркало біля його шиї під кутом. Тоді він вперше побачив і свій малюнок на тілі. Проте, він старається забути цей спогад, бо ця людина зробила йому занадто боляче, і йому довелося вбити її своїми руками. Та про скоєне він жалкувати не буде…
І до чого він зараз це згадав? Пройшло вже понад 10 років з цієї розмови. Може через свою мету, а може і ні, але він не надто зацікавлений в пошуку цієї "особливої людини".
Сьогодні він, так сказати, розпочав нову справу. Точніше відтепер Альберт — голова Мі 6. Напередодні він подав у відставку як підполковник британської армії, заздалегідь поговоривши з правою рукою королеви й от тепер існує ще один секретний підрозділ під виглядом паперової компанії, яка фінансується королевою Великої Британії.
Його керівником став Майкрофт Голмс, який і є вищезгаданою правою рукою Її Величності.
На поміч самому Альберту, з Мі 5 було переведено одну агентку — міс Маніпенні. З першого погляду мила дівчина, яка насправді є досвідченим секретним агентом. Тепер вона секретар підрозділу Мі 6.
З часом кількість співробітників збільшилась до 6. Останнім хто приєднався став Джеймс Бонд. Не дивлячись на таку кількість працівників, в офісі їх майже завжди було троє: Альберт, Майкрофт і Маніпенні. У інших агентів інше спрямування в роботі, що і не дивно.
А ви спробуйте змусити Морана сидіти за паперами більше ніж пів години...
Майкрофт особисто доручав Альберту нові місії, вони вдвох обговорювали стратегію, умовний план дій та інші нюанси, бо як і казав Голмс: "Уряд тут ні до чого, але ви не маєте право на провал".
Секретарка була орієнтована на іншу роботу, але за необхідності вона теж включається в розробку стратегій, та й з дорученням місій її не обходять стороною, усе ж таки її не можна нехтувати її вміннями та досвідом.
Спочатку, для самого Альберта це було в новизну. Він і не міг звикнути до того, що молодші брати — Луїс та Вільям, тепер живуть у Даремі, через роботу Вільяма. Авжеж, тепер він професор у свої то 21! Він ним безсумнівну пишається, але також дуже сумує. Зверху, до цього всього, додалась і дощова осінь. Він не любив цю пору року. Мряка та понура погода теж йому була не по душі. Коли це все так навалювалось, він почав набагато швидше втомлюватися і майже весь час був понурим. Навіть його улюблене в'язання було закинуто через відсутність будь-якого бажання та натхнення. Прибирання, до якого він так відповідально відносився почало відкладатися на "наступні вихідні", через брак енергії.
Навіть якщо опустити той факт, що він лише почав працювати на цьому місці, відпустка йому не світить, через важливість і серйозність цієї роботи. В принципі як і Майкрофту на посаді правої руки королеви.
Майкрофту насправді не так вже і пощастило з роботою, бо крім високої зарплатні, інших привілеїв та важкості тою чи іншою мірою, його ще й тримають тут і обставини. Пояснювати довго, але можна сказати в цьому винен його предок.
Чи потрібно казати, що це в принципі стресова робота? Через неї та свій холодний характер у нього в житті є лише робота і знущання з молодшого брата, якого він бачить від сили двічі на рік. Гаразд, скоріше це їхнє "змагання-традиція", де він вже більше ніж 600 разів переміг свого маленького Шерлі. Саме так він кличе Шерлока. Хоч йому вже 24, але все ще для старшого Голмса він все ще маленький братик.
Робота займає 90% його життя, але він так звик до цього, що просто не уявляє своє життя по іншому. Через те, що він не має близьких, крім Шерлока, ніхто не бачить в цьому проблеми, навіть сам Майкрофт, як і не дивно.
І тут не буде засудження старань Голмса. Ні, він відповідальний і сумлінний у своїй роботі. У нього є відповідні навички, рішучість та хист до лідерства. Він знає всі сторони політики й всю важливість цієї сфери. Просто він незамінний так вже вийшло й він це розуміє як ніхто інший.
Якщо порівнювати Майкрофта з Альбертом: то Моріарті скоріше цілеспрямований, ніж старанний; він горить роботою тому може швидко згоріти. Проте виконує все вчасно і як треба. У нього також є лідерство, але при цьому йому завжди потрібен ще хтось, аби розвіяти сумніви в його ж рішеннях. Голмс це помітив, тому і допомагає з Альберту, хоч насправді лише частина з того, що він робить входить в його обов’язки. Гаразд, він про це нікому не скаже, але це справді так.
Вони не мають великих талантів до чогось високого як їх молодші брати, але все одно досягли чогось. Тому разом вони найкраща команда, яка розуміє одне одного більше ніж можна собі уявити.
Хоча десь в голові Альберта пролетіла думка, що він боїться стати як його керівник, так наче на посаді підполковника було краще чи легше... Але при цьому ж єдине, що хоч якось забарвлювало буденність став його керівник. Одразу треба сказати — як співрозмовник. (Тут труп гомосексуальності! Оскар Вайлд перевернувся в могилі.)
Лише під час обідніх перерв можна було нарешті побачити когось із живих людей, бо таких в маєтку Моріарті нема (мертвих, до речі, теж немає), і поспілкуватися ні про що.
Ну взагалі Моріарті був новачком і не знав чи можна взагалі робити обідні перерви... Він відчував себе дурником, бо не знає і чомусь не хотів запитати... Та в його голову прийшло трішки геніальне рішення.
Обговорюючи нову справу, Майкрофт і Альберт зайшли в глухий кут. Таке було вперше, бо і пройшло не так багато часу їх спільної роботи.
— Може зробимо перерву? — розуміючи всю безвихідність запропонував Моріарті.
— Я не проти... — відповів Голмс, кивнувши. Правду кажучи, Альберт думав сумніватися в тому, що керівник погодиться, через чутки, які він чув про праву руку королеви. Наприклад, те, що в нього з емоцій лише одна і вона означає нічого. І це частково правда, важко зрозуміти, що в нього на думці, але він кілька разів бачив як той усміхався та й вже почав розрізняти майже непомітні рухи обличчя Майкрофта. І друге, що він чув було про те, що Голмс одружений зі своєю роботою. Це авжеж помітно, але варто не забувати, що він права рука королеви Великої Британської імперії — буквально уряд. Ну люди завжди перебільшують, нічого нового...
— Можу запропонувати вам каву, — очікуваний прояв гостинності, аби не сидіти без діла.
— Не відмовлюсь, — в першу чергу це ввічливість, другою іде потреба чогось випити, бажано теплого і бадьорого.
— Вам цукру додавати? — покидаючи кабінет запитав Моріарті.
— Ні, не додавайте.
— Гаразд.
Через кілька хвилин Альберт як і потрібно за правилами етикету приніс на таці два, керамічні з якимось замислуватим малюнком квітів, горнятка з яких помітно йшла пара від напою. Він поставив їх на журнальний столик, що знаходився в центрі кабінету. Сам шатен сів на бежевий диван який був біля столика. Крісло, аналогічного кольору, стояло так само біля столика, на ньому сидів Голмс.
— Дякую, — Майкрофт узяв до рук чашку, яка знаходилась до нього ближче.
— Завжди, будь ласка, директоре, — мовив Альберт та теж взяв до рук свій напій.
В приміщенні майже одразу з'явився приємний аромат кави. Як би це не звучало, але Альберт не любить каву, через її стійкий та сильний запах через те, що його нюх надто вже чутливий для запахів в принципі.
Майкрофт навпаки. Темна кава один з його улюблених напоїв.
— У вас вийшла чудова кава, — зробивши ковток помітив Голмс.
— Дякую, — це звучало трагічно з вуст Альберта, бо спробувавши він зрозумів, що зробив її надто міцною для себе. Якщо він зробить ще хоч ковток, його серце явно відмовить в найближчі пів години, тому керамічний посуд з не допитим напоєм був покладений назад на тацю.
— Щось не так? — збентежено запитав Майкрофт поглянувши спочатку на горнятко, а потім і на Альберта.
— Я не дуже люблю міцну каву, — чесно зізнався Моріарті зберігаючи усмішку, поки його смакові рецептори зараз помирали від цієї гіркоти у роті. Хоча він би не сказав, що прям настільки не любить гірке... Просто нехай це буде не кава, а, наприклад, чай з калини.
— Зрозуміло, — насправді Голмс собі зробив помітку на майбутнє: "Альберт не любить каву". Наступного разу краще вже випити чаю. (Згодом він дізнається і про улюблений напій Моріарті, та зараз не про це.)
— Я нещодавно бачив вашого брата на перших шпальтах газет. Його Шерлок звати правильно? — подумки він похвалив своє вміння змінювати тему.
— Так, нарешті він не накоїв щось дурне...
— Що ви так про нього? Вам тепер є чим пишатися, ваш молодший брат — геніальний детектив.
— Майже щомісяця я дізнаюсь, що через свої експерименти, він знову зіпсував меблі та шпалери в орендованій ним кімнаті. Раз на пів року це закінчується розбитими вікнами. Я не знаю як орендаторка ще його не вигнала... І навряд після слави як "геніального детектива" йому додасть здорового глузду... — майже безнадійно сказав Майкрофт, — але так, все-таки Скотланд-Ярду пощастило з моїм братом.
— Згоден, це певно ще та морока.
— Я вже звик. Краще тоді вже розкажіть про своїх братів. Я чув один з них став професором у 21, — усміхнувшись мовив Голмс.
— Так, це правда. Вільям вже третій рік професор математики. Я впевнений, що Луїс не менш талановитий від Вільяма. Тому я пишаюсь ними, — гордо, але з помітною любов'ю до своєї сім'ї відповів Моріарті.
— Схоже ви справді любите своїх братів.
— Після смерті батьків, крім них у мене нікого нема, — знову доводиться брехати про "нещасний випадок" сім'ї Моріарті. Він не любить це робити, бо доводиться удавати ніби Альберт сумує за втраченою сім'єю, хоча насправді це не так.
— Схоже, я змусив вас згадати дещо жахливе. Прошу вибачення.
— Нічого, — трохи хмурячись коротко відповів Моріарті.
— Краще повернімось до роботи, — поставивши пусте горнятко назад на тацю додав Голмс.
— Авжеж, щойно віднесу тацю.
Альберт так і зробив. Повернувшись вони приступили до незакінченої роботи.
Діалог між ними закінчився не на гарній ноті, обоє відчули дискомфорт. Мабуть, те що вони знову повернулися до справи змусило їх швидко забути про це.
Пройшло лише трохи менше ніж місяць їх співпраці, тому це була перша розмова, яка не стосувалась роботи, якщо так можна сказати.