Work Text:
Драко дуже чекав цього Різдва,сподіваючись хоч в останній рік навчання дізнатися хто той таємний санта.
Перед ним лежали всі ті подарунки яки йому подарував невідомо хто.
Перший раз це була дуже незграбно зв'язана змія.
В другий,вже кращої якості мітла, вона була дуже маленька і м'яка.
Третім подарунком, виявився вже доволі великий гіпогриф. Треба відмітити,що в'язання с кожним подарунком було все краще.
Четвертим, був тхір,який був середнього розміру,Драко, він подобався найменше.
П'ятим,виявився він сам. Це була дуже гарна іграшка зв'язана цією таємною людиною власноруч.
Шостим подарунком,була амортенція. Так красиво зв'язана пляшечка. Той хто це робив явно вже добре вміє в'язати.
Сьомого року, подарунків не було ну воно і не дивно. І ось він ходить по своїй кімнаті.
Драко,дуже хоче знати чи чекати йому в цьому році щось чи ні,але відповідь йому ніхто не принесе.Чи може все ж? В двері постукали.
Мелфой швидко відчинив їх.
На порозі стояла дівчина, яка простягнула йому коробку.
Він подивився на неї,і на коробку,потім знову на неї, та схопивши за руку втягнув в кімнату.
Щільно зачинивши двері.
- Це тобі.
Він розгорнув пакунок, ледь не випустивши його з рук.
- Чому?
- Незнаю.
- Мерліне ти зовсім божевільна. Після стількох років, які я тебе ображав?
- Я...
- Після оцього?!- він схопив її руку.
Їм не треба було дивитися ,що сховано під кофтою.Обидва, прекрасно знали ,що там, і обом було боляче на це дивитись.
- Ти,не винен.У цьому.
- Я,це не зупинив я, дозволив щоб це зробили.
- Ти не міг піти проти неї.
Між ними застигло довге мовчання.
- Іграшка просто чарівна, і дуже схожа на тебе, дякую Герміона ти кожен рік даруєш мені неймовірне свято, хоча я його і не заслуговую.