Work Text:
Можливо Лікар Правди і знає все на світі, але з якоїсь причини він не розуміє, навіщо постійно повертається сюди.
Він дивиться на чоловіка, що спить поруч — лише тонка тканина приховує від його очей оголене тіло Авантюрина. Раціо жадає його торкнутися, але тримається.
Це загадка, над якою він ламає голову не перший місяць і все ще не знаходить пояснення, чому так вільно демонструє Авантюрину справжнього себе, як зовні, так і свій внутрішній світ.
«Ні, не так»
Лікар Правди ніколи не приховує справжнього себе — він завжди це просто Лікар Правди. Який є.
Але щоразу, як вони разом, назовні вивільняються дивні незрозумілі йому почуття.
Пристрасть.
Бажання.
Хіть.
Раціо не впізнає себе, коли його пальці вдираються в шкіру Авантюрина із силою, що залишає синці. Коли його зуби вгризаються в шию, груди, стегна. Коли язиком він ніби намагається злизати те ганебне татуювання. З Авантюрином він відчуває, що на грані втрати контролю над собою, проте ніколи не перетинає цю межу.
І, що важливо, коли Лікар Правди дивиться в очі, неймовірні, неможливі очі Авантюрина, то бачить, що той теж не ховає себе. У сльозах болі і сльозах задоволення Раціо бачить усі можливі почуття, які таїть у собі Авантюрин.
Пристрасть.
Бажання.
Хіть.
Ніби вони відкриваються по-справжньому лише один одному. І це його збуджує.
«Проте»
Проте, з якоїсь причини Лікар Правди все ще не розуміє, навіщо постійно повертається за цими почуттями.
Авантюрин — це корпораційна шлюха. Людина, яку вишколили, щоби переконувати, зваблювати, заморочувати. Використовувати всі свої стратагеми. Жертви Авантюрина не мають своєї волі.
Якби Раціо не знав себе, то подумав би, що тоді, у їхній перший раз, також пав жертвою спокус Авантюрина. Проте він уже погано пам’ятає, чому це сталося.
«І взагалі!»
Хіба він може вірити, що їхній зв’язок існує не тому, що Авантюрину щось треба; що всі ті «справжні емоції» не просто-напросто гра, яка колись має дати свої плоди. Авантюрин ніколи не робить щось задурно, чи не так?
Лікар Правди має бути напоготові наступного разу.
«Чи взагалі припинити ці зустрічі?»
Для початку не завадило би підвестися з ліжка. Ох, обличчя сплячого Авантюрина неймовірно вродливе. Раціо таки не може втриматися і ніжно торкається його вилиць, носа, губ, шиї. Пальці різко зупиняються на татуюванні.
«Так, цього не варто забувати»
Авантюрин також не має власної волі.
Можливо тому не варто вірити в якісь «справжні емоції». Так само, як не треба вірити й почуттям Раціо, що вдало їх приховує, разом зі своїми думками.
І все ж, не можна не бачити, що щось надприродне відбувається, коли вони разом.
Авантюрин повільно відкриває очі.
— Лікарю, ви намагаєтесь мене обстежити?
— Я намагаюся вас розбудити, ідіоте, бо мені час йти.
— Не пам’ятаю, щоб ви раніше питали на то дозволу.
Лікар Правди теж такого не пригадує. Він встає і повільно одягається, відчуваючи, що очі, неймовірні, неможливі очі Авантюрина стежать за кожним його рухом. Не повертаючись Раціо знає, що поза, у якій цей чоловік лежить на ліжку — це особливе запрошення на їхнє наступне побачення.
І це небезпечно.
Навіть останній ідіот у всесвіті сказав би що треба тікати. Але самовпевненість і пихатість Верітаса Раціо ходять пліч-о-пліч із почуттям спокою.
— Зустрінемося наступного тижня?
— О, лікарю, вибачте, наступної неділі в мене… особлива зустріч.
Раціо й сам не знає, чого він очікував.
— Може нарешті перестанете спати з усіма підряд?
— То може нарешті пан лікар ласкаво дозволить дати корпорації скористатися з його послуг?
Нехай сьогоднішній раунд за Авантюрином, але війну цю вже точно виграє Лікар Правди.
— Тоді наступної пʼятниці у вашому номері. І не спізнюйтеся.