Work Text:
“І знімок”
Цілий цей тиждень Деймон провів з Joker out. І досі не збагнув, вони звернулися, бо він крутий фотограф для нового альбому, чи тому, що всі ЗМІ Лондона почали гудіти про ці зустрічі то і барах, то в клубах. Все ж нарешті це була зустріч на студії. Насправді хлопці були, на диво, слухняними моделями, кожен фотограф міг би позаздрити. Крім одного.
Кріс виводив Деймона з себе, як ніхто інший. Чому найкрасивіші люди завжди не хотіли фотографуватися. Не хотіли ставати в нормальну позу, на те місце на яке він скаже, щоб світло лягало правильно. Скільки фотографій Кріс зіпсував в той день Деймону навіть не хотілося рахувати. Але їх було занадто багато, щоб відпустити гітариста з рештою банди. Тож коли всі вже збиралися, він відтягнув Кріса від виходу, та пояснив, що той нікуди не йде, навіть незважаючи на пізню годину. Бо хоч за приватну зйомку не платили, та в Деймона був девіз: “Або роби на славу, або відмовляйся”
Лишень коли вони залишилися сам на сам, в напів темній студії почало щось виходити. Кріс ніби набрався сміливості, показати іншу частину себе. Він робив усе, що в нього тільки просив. Те що Деймон і хотів. Нарешті до його порад дослухатися. Але не все виходило в Кріса так, як в інших. Особливо одна поза, яку фотограф вважав найкращою, для усіх гарячих гітаристів. “Стань ось так. Ні, не той кут нахилу руки. Дай покажу”. І це було щось новеньке. Він ніколи навіть не думав торкатися до моделей, але коли наблизився, коли взяв його руки в свої руки, в голові заграли свіжі відносно спогади. Як весь тиждень, який вони домовлялися Деймон вже несвідомо витріщався на Кріса. А той навзаєм, пожирав його своїм поглядом. Вся мова тіла в той момент кричала, про високу напругу поруч.
— Можливо тобі треба перерва на п'ять хвилин?
— Звісно.
Кріс перший протягнувся до його губ. І це було як казка. Смак, який відчув Деймон нагадував ваніль. Такий же солодкий, аж до втрати розуму. Здавалося, вони були п'яні, без краплі алкоголю в організмі3. Так п’яно вони дійшли до підвіконня, де сіли і сиділи, ні на мить не розриваючи обійми, ні на мить не відпускаючи один одного. І всі ті короткі п'ять хвилин, що здавалися вічністю на той момент, так і пройшли, цілунками по тілу, в світлі місяця, в шумі Темзи, єдиних свідків цієї дивної хвилі захопленості та любові. Але все ж була і не закінчена справа, заради якої вартувало перевати це прекрасне. Бо за відсутності нормальних фото можна і по голові від решти отримати. Деймон вирвався з обіймів:
— П'ять хвилин минуло, якщо хочеш більше, попозуй мені для шедеврів, дорогенький.