Work Text:
— Що сьогодні цікавого? — запитав Паша, посьорбуючи чай та спостерігаючи за тим, як Тимофій носиться по пекарні, складаючи в яскраво-червоні коробки з рожевими серцями останні замовлення. Він був весь розпашілий, змоклий, з-під сіточки на лоб вилізло пасмо темного від поту волосся. Коробки з тортами та десертами височіли на всіх горизонтальних поверхнях. Паша боявся дивитися на них, приблизно уявляючи, в якому темпі вальсу доведеться сьогодні колесити містом. Замовлень було так багато, що Тимофій навіть викликав їх обох — старшого і молодшого, Пашу Українця і Пашу Новака, хоча зазвичай вони працювали позмінно. Паша старший як завжди запізнювався, але Паша молодший не жалівся. При Українцю ось так не повитріщаєшся на Тимофія.
Не те щоби він витріщався.
— А-а-а, — неуважно протягнув Тимофій, крутячись на місці в пошуках вільної поверхні для чергової коробки. — Тортів тридцять у формі сердець, майже всі в пастельних тонах, але не без оригінальності. Двічі малював арахісовою пастою член на двох окремих тортах, один раз — жопу з підписом «Будь моєю половинкою», а он у тому бісквіті обручка, сподіваюсь, вона нею не подавиться, бо інакше мене точно посадять.
Паша вирішив не думати в напрямку тюрми та Тимофія в ній.
— Про половинки і обручку ясно, а хуї тут до чого? — запитав він. — Якось зовсім не романтично. Якби хтось прислав мені на Валентина торт з кремовим хуєм, я би такого залицяльника послав, і навіть не довелося би видумувати, куди.
Тимофій на мить спинився і зиркнув у його бік, але швидко повернувся до роботи.
— Ну, може, це якийсь внутрішній жарт, — знизав плечима він, але було помітно, що він занадто напружений і завантажений роботою, аби повністю включитися в їхню звичну розмову та дотепи з фантазії клієнтів. Він знайшов найменш хитку гору з коробок, примостив на ній останню коробочку, витер руки об фартух, а лоб — рукавом, і зникнув у комірчині з комп’ютером в коридорі. Комірчина розміром не вражала, тож зникнув він не повністю, а лиш по пояс. Паша неуважно сунув у рот повну ложку шоколадного торта з чорносливом, спостерігаючи за тою частиною його тіла, що не помістилася в комірчину.
Тимофій довго клацав клавіатурою та мишкою; потім запрацював доісторичний принтер, і за хвилину він повернувся до пекарні з двома вкритими чорнилом роздруківками. Паша охарактеризував би його погляд при цьому як винуватий. Але ці його винуваті очі зиркнули на Пашу й затримались на ньому, і якщо для того, аби він частіше затримував на Паші погляд, Тимофій мусив почуватися винним через об’єм роботи, яким навантажував його, то він, Паша, був готовий і навіть радий цій роботі.
— Сорок одна доставка, — повідомив Тимофій, все так само винувато морщачись і передаючи Паші один зі списків. Паша взяв йота та пробігся очима. Зазвичай список доставок займав одну сторону аркуша, а сьогодні забігав і на зворотний бік.
— Ну, не смертельно, — вирішив він. — Я думав, буде гірше.
— Це те, що треба доставити до третьої, — додав Тимофій і поморщився так, наче очікував, що Паша його зараз огріє тарілкою.
— А, — тупо промовив Паша.
— Я поки зберу вечірню партію. Твоя частина отам.
Поки Паша носив у машину свою сорок одну коробку, Тимофій бігав туди-сюди, носячи з сусіднього цеху готові торти та складаючи їх у звільнені холодильники. Вигляд у нього був стурбований. Ще б пак, подумав Паша, стільки роботи. Навіть вічно веселий і безтурботний Тимофій вряди-годи стресуватиме.
Паша старший пригальмував біля кондитерської в той момент, коли Паша молодший пакував у свою машину останні коробки.
— Що це ви так пізно сьогодні? — жартома запитав він, залазячи за кермо.
— Хай подякують, що взагалі приїхав, — буркнув Паша старший і сердито потопав до кондитерської через задні двері.
*
Паша колесив містом, розвозячи пастельні торти у вигляді сердець, і думав. Він знав, що Тимофій має до нього якісь цілком конкретні романтичні почуття. Ну, підозрював. Їх не могло не бути, бо як тоді пояснити той електричний струм, який натягується між їхніми поглядами, варто їхнім очам зустрітися? Принаймні Паша відчував цей струм. Не міг же він його собі придумати? А як же те, як Тимофій щоранку годував його тортом чи чимось солодким до чаю (так, зазвичай не проданим напередодні, проте менш смачним воно від того не ставало)? Або те, як вони обмінювалися жартами та історіями про роботу?
Він закінчив доставку сорока одного торта, перехопив шаурму на проспекті та повернувся на базу за вечірньою порцією. Тимофій курив на ґанку, закутавшись у розстібнутий пуховик, та виглядав ще більш утомленим та стривоженим, ніж зранку.
— На завтра замовили торт у формі пса Патрона, — пожалівся він одразу, Паша ще навіть не встигнув вилізти з машини. — Знову.
— Це який за цей місяць?
Тимофій розблокував телефон і перевірив.
— У формі пса Патрона — сьомий, — відзвітувався він.
Паша повеселів.
— Ти дивись, ти такими темпами ще програєш, — помітив він.
— Іди забирай решту доставки, — нахмурився Тимофій.
Він швидко загасив цигарку, і вони вдвох переносили свіжі коробки в машину.
— Я дав йому всього тридцять доставок, а він ще десь їздить, — жалівся Тимофій про Пашу старшого, поки вони бігали туди-сюди.
— Пора його вже на пенсію, — підтакнув Паша (жодного особистого інтересу).
— Та ні, — одразу подобрів Тимофій, — ось такий у нього просто темп роботи.
Паша не став заступатися за старого.
Завантаживши коробки, він сів у машину та став виїжджати з двору. Тимофій стояв біля задніх дверей кондитерської та дивився йому вслід. Паша спіймав його постать поглядом і подумав: ну не став би він так дивитися вслід Паші Українцю, ну справді?
Друга половина довгого списку доставок тривала цілу вічність. Паша дивився на радісних людей, що забирали в нього коробки зі своїми скучними тортами у формі сердечок, та думав. Запрошувати чи не запрошувати? З одного боку був струм і впевненість (принаймні на 50%) у тому, що його почуття взаємні. На іншому — страх того, що йому все лише здається, і насправді Тимофій не те що не має до нього почуттів, так ще й взагалі гетеро. Це було малоймовірно, враховуючи кількість жартів про члени, якими вони обмінювались, проте не неможливо.
Ближче до шостої Тимофій неочікувано надіслав йому повідомлення в телеграмі. Паша побачив сповіщення, що вигулькнуло поверх навігатора, проте не поспішив прочитати. По-перше, він був за кермом. По-друге, приємне передчуття зігрівало нутрощі нервовим теплом. Йому подобалось відчуття цього тепла. Він віддав чергове замовлення, заліз назад у салон та лише після цього відкрив їхню переписку.
«Зможеш взяти ще одну доставку?»
— Серйозно? — вголос промовив Паша. Він сам не знав, чого очікував. Але точно не цього.
«Ок», — сухо відповів він.
«Я тебе дочекаюсь», — моментально відписав Тимофій.
Почуття нервового тепла повернулося.
Кондитерська закривалася о восьмій. До восьмої залишалося пів години. Якщо розтягнути два останні замовлення, то вдасться застати Тимофія в кондитерській самого. Паша не знав, що це йому дасть, але від думки тепло в кишках лише посилювалося. Йому подобалося це відчуття.
Але розтягнути не вийшло. Дві останні доставки були зовсім поруч, в одному новомодному ЖК. Він віддав два торти з різницею у дві хвилини, сів назад у машину та підвис. Треба було їхати назад на базу. Але восьмої ще не було, а зустрічатися з іншими працівниками кондитерської йому не хотілося. Треба було десь вбити ще хвилин десять.
Прямо йому в обличчя моргав вивіскою МАФ із квітами. Та навряд чи там ще щось залишилося, подумав Паша, в такий-то день. Та й що, привезти йому квіти — дурниця. Він же не дівчина. Він погіпнотизував МАФ, плюнув, завівся і рушив. Не дівчина. Та й залишилися, мабуть, якісь огризки. Зів’ялі троянди і напівмертві тюльпани.
Тимофій знову курив на ґанку, і знову в розстібнутій куртці, проте одягнений уже був у своє, а не в робочу форму. Виглядав він утомлено.
Паша трохи подивився на нього, вдаючи, що повільно збирається, аби вилізти з машини. Треба було все ж таки купити щось у тому МАФі, хоч би й одну обгризену троянду. Все краще, ніж з порожніми руками.
— Один торт залишився, — пояснив йому Тимофій, гасячи цигарку об бетон ґанку. — Треба завести.
Вони ввійшли досередини. Все світло в кондитерській було вимкнуте. Паша глянув на годинник: була рівно восьма.
— Я відпустив усіх на десять хвилин раніше, — пояснив Тимофій, чи то помітивши його позиркування в телефон, чи то просто вирішивши пояснити йому, чому в пекарні нікого немає.
— Що це ви, проєбали якесь замовлення? — трохи стривожено запитав Паша. Тривожився він не за себе, хоча йому клієнти також нерідко дорікали за не його пройоби, а за Тимофія — знав, як серйозно той ставиться до роботи та задоволення клієнтів.
— Та не те щоби, — зам’явся Тимофій. Він взяв в руки єдину коробку, що залишилася стояти на столі, і розвернувся з нею до Паші. — Просто не дуже вгадали з побажаннями клієнту. Думали, що йому сподобається, але, схоже, що ні…
Він притискав коробку до живота. Паша зиркнув на неї, потім йому в обличчя, потім знову на коробку.
— Що там? — не витримав він.
Тимофій прикусив губу. Паша підозріло примружився.
— Що? — перепитав він. — Покажи.
Тимофій зітхнув і зняв з червоної коробки кришку. З неї на Пашу вишкірився торт у формі члена. Якщо заплющити очі на те, що це був гігантський коричневий член, вкритий чи то карамеллю, чи то арахісовою пастою, із шоколадною стружкою в районі півдня, Паша не знайшов у ньому нічого такого, що могло би не сподобатися клієнтові. Він звів на Тимофія питалький погляд. Тимофій дивився на нього у відповідь жалісними очима.
— Ти любиш солону карамель, — підказав він.
— І? — не зрозумів Паша.
— Торт солодкий.
— І?
— А член солоний.
Вони дивилися один на одного. Паша — досі до кінця не розуміючи, Тимофій — жалкуючи про свої життєві рішення. Пауза затягувалася.
— Відвезеш його до себе додому? — нарешті попросив Тимофій.
— А?
— Він для тебе.
Паша перевів погляд на гігантський член.
— Оцей торт? — про всяк випадок уточнив він.
— І я.