Work Text:
Все повторювалося, неначе по колу: встати з третього будильника, почистити зуби й вмитися, щоб зігнати сонливість. З остатків продуктів приготувати скромний сніданок та відразу на навчання. Відбути пари з придуркуватими викладачами і відразу після них бігти на підробіток в ресторані. Живучи в подібному темпі Санджи звик до сірої буденності, яка повторюється з дня в день. Без змін, стабільно і прісно. Не про таке життя він мріяв, тікаючи від сім’ї.
В той день, коли чортовий будинок його жахливої родини залишився далеко позаду, хлопець вірив що життя стане кращим, а мрія-ближчою. Проте всі ці думки розбилися об сувору реальність в якій він мусить все оплачувати, залишаючи тільки прожитковий мінімум на весь місяць.
Але в одну з неочікуваних ночей, заснувши над конспектами з теорії приготування, Санджи побачив неймовірно синє море та маленький корабель що перетинає його. І настільки цей сон був таким реалістичним, що здавалося неначе ось той витвір його уяви був спогадом. Але аж ніяк не вигадкою.
Проте, сни снами, та потрібно продовжувати свій вічний день. Та ні на наступний вечір, ні через тиждень той корабель посеред синього океану його не залишав. Поступово, з кожним днем він все детальніше відчував себе так, неначе є там вживу.
Тепер, бувши на парах, поки руки відробляли показані куховарські техніки, мозок плавав разом з тим кораблем в океані, насолоджуючись відчуттям безмежного світу. Поки ноги розносили страви між голодними клієнтами, він неначе відчував той солоний бриз на своїй шкірі. Але лише коли хлопець йшов вулицями цього мурашнику, серед тисяч машин та натовпу Санджи розумів, що то лише сни… В які він тікає від цієї буденності. А вони все манили й манили, заволодіваючи всією його увагою.
Та якось в тих снах, він потрапив на палубу того корабля. Відчуваючи ногами траву, що була замість дерева, він повільно досліджував його. Хлопець прийшов і до будиночка, в якому була купа книг та стіл для написання карт. Він побував в неймовірній залі, оточений акваріумом з живими та досить дивними рибинами. Він побував в кабінеті якогось лікаря, судячи з пробірок. Але коли Санджи хотів зайти ще в одні двері його видьоргнуло зі сну різкий звук будильника. Поглянувши на час, кухар неймовірно злякався - механізм показував що було вже о пів на п'яту вечора.
Після того дня хлопець зрозумів, що так далі бути не можна. Тепер, кожен раз перед сном він приймав снодійне і замість неймовірної блакиті була лише темнота. А дні знову перетворилися на сіру буденність, в якій він завжди був. Ні друзів, ні радості в житті, ні хоч якогось запалу в нього не було. Навіть, інколи, вибираючись на вечірки Санджи міг лише на мить втекти в обійми когось живого і то лише, після того як вип’є. В такі моменти він забував проснодійе, і тому повертався назад на корабель, який немов переслідував його. Та найстрашніше було те, що там він почувався немов вдома.
Такими темпами настала зима. Хлопець змарнів, а мішки під очима він вже мусив замальовувати. Тепер, його часто можна було зустріти з сигаретою в зубах і лише під час того як готував, Санджи оживав. Та віддаючи чергове замовлення його запал миттєво тух.
В одну з зимових ночей, сидячи в пустій квартирі та слухаючи тиху музику, хлопець вирішив дати собі слабинку-він не випив ліків. І як завжди опинився на палубі того корабля, але… Прямо під щоглою. В ті рідкі моменти алкогольного сп'яніння та бувши в чужих руках, він вже все дослідив. Винятком були двері, куди його не пускали та гніздо, куди насправді, було лячно підійматися. Аля ця ніч, повна самотності й так змусила його порушити власні правила. Тому настав час ризикувати.
Поступово піднімаючись все вище і вище, його блакитні очі знову бачили ту синь океанів та золоте світло сонця. Яке явно плескалося в самому Санджі і якого так не вистачало йому. Та все ж він піднявся вверх та відкривши дверцята, хлопець побачив залу. Неймовірно велику та повністю обставлену важким знаряддям для тренування. А прямо навпроти входу, на одному з диванчиків лежало три катани. Він явно вперше їх бачив, але чомусь так і манило доторкнутися до цієї вишуканої зброї.
Тому Санджи повільно підійшов до них та тільки ось кінчики пальців торкнулися ножен, як його потягнула за талію чужа рука та хриплий голос промовив прямо в вухо:
-Не чіпай, Завитулька-і відразу після цих слів хлопець прокинувся у квартирі, відчуваючи як палають вуха.
Ця зміна в сні, чомусь не на жарт налякала його. Завжди кухар там був один, не зустрічаючи нікого з мешканців цього дивного корабля. А тут… Тут з’явилася перемінна, яка ледь не змусила його пити снодійне до кінця своїх днів. Проте, кухар знайшов вихід, як втекти від власних думок - робота. Набравши більше змін, хлопець так втомлювався на роботі, що варто було прийти з роботи, як він падав на ліжко, опиняючись у звичній темноті.
Але така поведінка почала лякати його колег, які бачили що чим далі то все йде, тим більше марнів Санджи, як він ледь не валився через втому з ніг. Тому пожалівшись адміністратору, хлопця вигнали у відпустку до початку навчання. І навіть на декілька митей ця несправедливість його оживала, повертаючи хлопцю запал… До сварок. Та опинившись на вулиці з легкої руки шеф-кухаря, кухар все ж підкурив сигарету. Стоячи так, з курткою в руках, він відчував як холод кусає його тіло.
На диво, стоячи посеред натовпу, курячи сигарету та дивлячись в темне небо без зірок, хлопець нарешті дихав на повні груди, немов ожив. Шум, який він завжди чув нерозбірливим фоном, тепер був радісними людськими голосами, звуками машин та різдвяними піснями.
Задзвонив його телефон і побачив там смс з запрошенням від знайомої, з якою колись провів ніч. Та кухар дивився далі, з подивом розуміючи, що про нього так багато хто хвиювався. Ну, судячи з смс, в яких знайомі питали про його здоров’я, за навчання, пропонували зустрітися. І навіть було повідомлення від сестри, яка просила про себе більше турбуватися.
Ледь усміхнувшись, Санджи відчув як сльози збриються на його очах, та повільно течуть по щоках. Хлопець так втомився від цього темпу життя, від вічних боргів та ще й тікаючи від снів у яких так хотілося залишитися… Тому ховаючи телефон, кухар прийняв рішення. За ці канікули, він має привести себе в порядок. І нарешті розібратися зі снами.
Прийшовши у квартиру, найперше Санджи відкрив вікна, випускаючи весь дим, що був у квартирі. А слідом він змив всі свої таблетки в умивальник, відчуваючи нарешті спокій в душі. Схоже, це було найкращим рішенням за ці кілька місяців. Після чого було генеральне прибирання у всій квартирі, так як здавалося, неначе там ніхто місяців три не жив.
Плюхнувшись у ліжко повністю задоволений від зробленої роботи, а тому і неймовірно втомлений, Санджи провалився у сон. Він знову стояв на знайомій палубі, оточений безмежним океаном. Легкий бриз грався його волоссям. Але цього разу він не був сам - навпроти нього стояв силует. Невідомий був розмитий, але на диво кольоровий. Щось схоже на сині шорти та червоний жакет було видно на чужму тілі. А потім одягнувши жовтого капелюха, якого було чітко видно, він покликав його з широкою усмішкою на лиці:
-Санджи, чому ти так довго?!- і знову кінець сну.
І так було кожного разу, як Санджи засинав. Він бачив різні силуети, з різними голосами і в кожному куточку цього кораблю. Та кожного разу там було щось чітке: у низенького силуета, який більше нагадував ходячого оленя чітким був рожевий капелюшок, у панянки з темним довгим волоссям це була книга. Ще в однієї прекрасної представниці команди, це були мандарини, а у хлопця з афро це була рогатка, як би дивно це не звучало. Був іще кілька дивних силуеті, один з яких не мав бежевого кольору шкіри, але не зважаючи на це, виглядав як людина з скрипкою в руках. Неначе вона була його символом. Тоді як інший був непропорційно великий, мав голуб волосся та в руках тримав пляшку Кока-коли.
Лишень більше не з’являвся лише той силует, який забрав його тоді від катан. Навіть піднімаючись на гніздо, кухар не бачив того придурка. І хлопець не знав, чому так вирішив, проте це прізвизько назавжди прилипло в його уяві.
Проте хоч він і поринав у ці сни, кухар не забував жити. Тепер він частіше гуляв, насолоджуючись зимою в місті. Одного разу, блукаючи без мети він забрів до якогось старого спортзалу і відчувши як його туди тягне, Санджи зайшов всередину. Там він і познайомився з противним, старим Зеффом, який хоч і без ноги, але надавав йому таких тумаків, що хлопець довго ходив з синцями. Але на наступний день кухар прийшов до нього на заняття. І схоже був єдиним, хто готовий платити за заняття з цим впертим стариганом і одночасно з цим майстром по савату, французькому бойовому мистецтві. В ньому удари наносяться більшою частиною ногами, що дозволяло зберегти цілими руками. І це настільки сподобалося Санджи що він тепер постійно туди ходив, сварячись з тим стариганом.
Але сни не залишали його, йдучи приємним доповненням цього життя. Хлопець взаємодіяв з цими силуетами, відчуваючи як це звично виходило. Неначе він тільки це і робив. Та якось, поринувши в черговий сон після тренування, він побачив новий силует, більшу частину якого складав зелений колір. Одяг, та навіть волосся мало таке дивне забарвлення. І тільки ті три катани, які він тоді бачив, було чітко видно.
Санджи від неочікуваності розгубився, завмерши на місці. Та скоро він почув:
-Вже скоро, Завитулька. Це половина шляху…- і хлопець проснувся, відчуваючи як калатає серце від того, як близько стояв цей невідомий.
Ці слова доволі сильно відрізнялися від тих, що раніше хлопець чув від силуетів. Якщо більшість говорили про щось незначне, навіть більше повсякденне. То через слова цього марімо, він відчув - кажуть до нього. Це привело до того, що він все ж залишився вдома, намагаючись зібратися до купи. А найбільше в цьому допомагало готування страв. І чим складніше, тим краще було, більше концентрації треба докладати, аби не зіпсувати роботу.
Тому, готуючи черговий шедевр по рецепту, він точно не очікував, як хтось позаду скаже:
-Ти зараз зіпсуєш всю роботу, Баклажан!- від чого Санджи злякався та обернувшись, побачив Зеффа, який продовжив- Ти зарано влив вершки, тому зараз у тебе не загусне соус!
Санджи на це звично огризнувся, але почув як соус, замість того щоб стати густим, неочікувано почав кипіти та виливатися зі пательні. На що стариган хмикнув і відштовхнувши цього невдаху від кухні, почав вміло готувати. І настільки плавно це було, що кухар задивився. Хоча він все ж запитав:
-Що ти тут робиш, старигане?- та на це питання Зефф ніколи не дасть відповіді. Сказати що він захвилювався за цього баклажана і прийшов його перевірити? Ні за що! Як і признатися, що був власником того ресторану, в якому працює Санджи і тому старий вже давно примітив це курча...
В той день, в квартирі №66 вже не було місця для самотності.
Як і пізніше, у житті Санджи з’явився цей хмурий чоловік, який через тумаки та нестерпний характер, допомагав хлопцю розвиватися. Вони стали більше часу проводити разом, готувати, тренуватися… З подачі тяжкої ноги Зеффа, він не тратив марно часу і навіть спробував себе в кулінарному конкурсі. Вони не сподівалися на те що хлопець щось виграє. Але, на його здивування, Санджи зайняв перше місце, виграючи грант на оплату навчання. Це скинуло такий важкий тягар з його плечей, що він на врученні гранту все ж пустив кілька сльозинок. Це неначе звільнило його крила і хлопець наповнився тим світлом, яке бачив у сні. І нарешті Санджи міг дозволити собі те, про що так давно мріяв - побалувати себе та купити кілька обновок.
Тому, коли почалося навчання, багато хто не впізнав в доглянутому та життєрадісному хлопцю, що впевнено йшов на навчання в діловому костюмі, їх однокурсника Санджи. Цю переміну помітили всі: і викладачі, і одногрупники, і навіть колеги на роботі. Не дивно, що через це, до нього почали ставитися почали по іншому.
Тоді як сам Санджи й справді відчував, як життя поступово налагоджується. Варто було лише перестати тікати й зустріти все з гордо піднятою головою, як виявилося що більшість проблем він створив сам.
Але було і те, що приносило ложку дьогтю в цьому солодкому житті - ті яскраві сни почали зникати. Поступово, вони з’являлися в його житті все рідше і рідше. Неначе виконали свою роботу і повільно йшли з його життя.
І тільки через це, Санджи намагався частіше засинати, щоб знову побачити ті прекрасні сни. І сьогодні, після двох тижнів звичної темряви, він знову стояв на палубі дивного корабля, дивлячись навколо. Хлопець хотів побачити хоч когось, але неочікувано до нього ззаду підійшов хтось та сказав:
-Йди вперед, не озираючись - і тепла долоня штовхнула його між лопатками вперед.
Кухар впізнав цей голос, та все ж фиркнувши, пішов по вказаному напрямку. Це був той невідомий з катанами, який дуже рідко з’являвся в цих снах. Так вони повільно йшли до тих самих, завжди закритих дверей. Тому Санджи зупинився, вагаючись. Неначе відчував, що якщо він їх відчинить, ніщо не буде таким, як раніше.
Але цього разу той придурок порівнявся з ним і повернувши голову до кухаря, він сказав:
-Ти маєш це зробити, аби рухатися. Тому не зациклюся на цьому та йди вперед, Завитулька - і цього разу, це звучало так неймовірно ніжно… Що Санджи поглянув в лице цьому силуету.
Він намагався хоч щось розгледіти, але це як завждине вдавалося. Неначе хтось не давав побачити всю картинку до кінця. Але ось, стоячи під дверима, хлопець взяв придурка під руку, відчуваючи що так буде правильно. Від чого силует завмер, а потім акуратно погладив пальцем чужі. Неначе підбадьорював, ділився своєю впевненістю.
Мабуть, це був той самий знак для Санджи, що пора. І він відкрив двері, щоб побачити… Кухню. Ідеальну, неначе зроблену спеціально під його потреби, поруч з якою стояв стіл. За ним сиділи всі-всі, хто з’являвся в його снах. Вони усміхалися Санджи, чекали його тут з тортом, подарунками та великим плакатом, на якому було написано “З Днем Народження Санджи!”… І знову хлопця підштовхнули веред, щоб він зайшов туди та опинився частиною цієї атмосфери, де його вітали та розділяли цю радісну подію з ним. Тільки той невідомий мовчав, тримаючи його за руку. Скоро, світло вимкнули в приміщенні, де тепер ярко горіли свічки на торті. Все чекали, коли кухар їх задує. Тому набравши повітря в груди, він миттєво їх потушив, під радісний щебіт інших. І тільки тихий голос пролунав тому на вухо:
-З Днем Народження, мій любий Завитулька…- а потім були чужі, обвітрені губи на його, які на смак були як саке.
Проснувся Санджи з відчуттям тепла руки цього невідомого, поцілунку та слізьми на очах. Вставши, хлопець пішов у ванну… Та довго-довго стояв в душі. Сьогодні справді було його день народження і ті люди схоже так прощалися з ним, відпускаючи повністю в реальність. І це спустошувало. Неначе хтось прийшов і вкрав його дорогоцінний скарб, залишаючи ось так, розбитим.
Вийшовши з квартири, хлопець пішов блукати. Йому потрібно було провітрити голову, від цих всіх подій. Якби він залишився у квартирі, то міг знову почати жаліти себе, замикаючись. Але вони б того не хотіли…
Тому Санджи йшов куди очі бачили, відчуваючи як сонечко світить йому в лице. Він не вмикав музику, слухаючи шум ранкового міста та розбирав власні почуття від того сну. Але зупинившися, біля якогось провулка, хлопець почув шум бійки. Акуратно підійшовши, так щоб його не помітили, кухар виглянув з-з кутка, аби побачити низького хлопця в червоній футболці та шортах, що як раз забирав з чужих руках капелюха.
Та тільки Санджи хотів виглянути більше, як цей хлопчина розвернувся і один з нападників позаду нього, замахнувся ножем. Такого, кухар не зміг витримати. Він вибіг зі схованки й врізав ногою по лицю невдахи, відправляючи в політ.
Під чужий, здивований погляд, хлопець випрямившись сказав, повертаючи голову до цього дурника:
-Ти більше озирайся по сторонах! Він тебе мало не поранив і… - але слова застрягли в горлі. Санджи дивився на знайому посмішку, чуючи слідом такий рідний сміх.
- Ха- ха- ха! Дякую що врятував, хоч я тебе і не знаю. Але ти так класно відправив того чувака в політ! Зоро, ти це бачив? Ми маємо його забрати в команду! І взагалі, мене Луффі звати!- він протягнув руку розгубленому Санджи, в голові якого збігся образ того капітана з корабля і цього хлопця в одну особу.
Кухар пожав руку і сказав:
-Я Санджи й взагалі я ще…
Та ось ззаду почувся голос, який був також знайомим. І таким до болю важливим:
-Луффі, не запрошуй незнайомців у свою команду… І взагалі, що за команда?! Я ще не погоджувався. До того ж він може бути таким самим придурком, як і Баггі - Санджи різко повернув голову та побачив знайомого кольору зелене волосся, а слідом ще один образ в голові збігся з тим, кого він бачив перед собою- Ти тільки поглянь, у нього замість брів завитки…
На що кухар на автоматі сказав:
-Ну у мене на голові хоч мох не проріс! - і слідом його схопили за шкірки, а чуже тепле дихання змусило Санджи ледь почервоніти.
А слідом почувся сміх Луффі та слова цього Зоро:
-Що ти сказав, Завитулька?!- а Санджи від цього щасливо усміхнувся, хоч і приховав це за азартом. А потім почалася легка колотнеча, від якої хлопець тільки сильніше усміхався. Нарешті і в реальності він знайшов свій дім.