Chapter Text
У темних залах школи, де танцювали тіні й лунав шепіт, розквітло заборонене кохання. Вона - демон, з очима, як тліючі вуглинки, та серцем, сповненим таємницею. А він був ангелом, сяючим і чистим, його присутність була неначе маяк світла в темряві. їхнє кохання було заборонене, півм'я, яке зухвало міряхтіло проти правил цього світу...
Можна Віками продовжувати і описувати їхнє кохання та давайте відкладемо це потім та поглянемо, як все це почалося...
(4 роки тому, коридори школи, Олі і Насті по 14 років)
—Хей... Нась... Тут така справа...
—Яка? Я готова до будь-чого!
— (видихнула) Я переїжджаю в інше місто
- Тобто?! Навіщо?!!А як же школа?!А як
ж я?!
-Цепов'язано з роботою тата. Я буду
вчитися в іншій школі...А ми... Нажаль
не можемо ані листуватись поштою
ані ані на смартфоні.. Батьки
заборонили.
-Як же мені шкода...
У цей момент їхні шляхи розійшлися..
І от, коли пройшло 4 роки розлуки, вони знову зустрілися!!!Все ті ж коридори школи
-О.МІЙ.ЛЮЦІУС! ОЛЯ НЕВЖЕ ЦЕ ТИ??!!
-НАСТЯЯЯЯЯЯ!!!!
-НАРЕШТИ МИ ЗУСТРІЛИСЬ!! ДАВАЙ, РОЗКАЗУЙ ЩО СТАЛОСЬ ЗА ЦІ ВСІ РОКИ!!
-Так від..:
Від імені Олі
Ось ми і переїхали в нове місто під назвою Абісальгельм. Зараз кінець квітня, до кінця навчального року в школі залишилося 2 місяці. Надворі трохи прохолодно. Нове місто значно відрізняється від рідної Інфернії. Будинок у нас двоповерховий, темний з червоними вставками і загострений на даху. Виглядає надто хмурно, егеж? Та ми ж демони, в другому й році було чекати.. От і привезли наші речі. Пора розкластись у новому домі.
Минув деякий час, ми розклали майже всі речі, окрім деяких дрібничок. Санчо носив їх одну за одну
- Доню, візьми ту дальню коробку з татовими книжками і занеси до його кабінету!!! - крикнула із заднього двору мама.
- Добреее!!!(Ооо, Люціус, де в біса є ці книжки!!). Єссс, знайшла!!- вигукнула я, але мене лиш відчути Фелікс, мій французький бульдог.
Як враз я почула незадоволені голоси (вочевидь, ангелів):
- Ще одна сім'я демонів!! Та скільки ж можна!!!
- І не кажу, що ж їх сюди так тягне?
- Напевно нова фабрика, після її будівництва, наше добре і миролюбне місто ангелів перетворилося на котел із демонами.
-Маєте рацію. Ночі стали такі голосні, а дні..
Далі я вже не слухала, просто вистрибнула з машини з коробкою в руках і заходилась гаркати і взмахувати крилами на них. І ті двоє накивали п'ятами.
- Люцій, як же вони мене бісять. (розвертаюся і йду до будинку)
Аж раптом мене хтось збиває з ніг і в мене випала з рук коробка з декількома книжками, та й сама я впала.
-Ой! Пробачте, не помітила вас.(хотіла спочатку нормально ставитися до деяких незнайомців)
-Та що ви (говорити на диво приємний чоловічий голос), це я винен. Давайте
-Д...дякую...
Він простяг мені руку і допоміг встати. Секунду-другу він, не відводячи очі дивився на мене. Я відвела погляд, а потім від допоміг мені зібрати книжки і доніс їх аж до дверей(!!)
-A ви щойно приїхали сюди?
-Так само
- Нусс, ласкаво просимо! Гарно вам обжитись, а мені вже треба бігти, бо запізнюсь. До побачення!!
-Д..До побачення!.. (стоп, я ж не спитала ні як його звати ні його номер, от же ш!)
Це був демон з чорним розпатланим волоссям і ошатними крилами. Явно був спортсменом, це видно по його накачених руках (а мені подобається..~).
Настав вечір. Пора вечеряти. Так як всі поралися у своїх кімнатах, мене запрягли приготувати вечерю. Я зварила спагетті, розклала їх по тарілках і вкрила ароматною томатною пастою, також зварила кожному по сосисці
- (Perfect)- подумалось мені
Повечеряли, і поки всі зробили свої справи, була вже глибока ніч. Я уже давно лягла спати, а інші вляглись десь о 3 ранку.
*Задзвенів будильник о 7.00*
-Еххх, сьогодні до школи. Головне не забути опісля прикрасити свою кімнату!!)
*Біля школи*
-Вауу! Вона така велика! В листі, який відправила мені дирекція, йдеться, що мій клас знаходиться на З-ому поверсі під номером 367. Фухх, головне не загубитись.(Зайшла до школи, і знайшла сходи)
-Оооо! Ось і третій поверх, круто, що тут є таблички з номерами поверхів!! Тепер залишилось знайти кабінет
(Так багато людей.. Вони оглядають мене, наче оцінюючи мене, пфф, нехай думають що їм заманеться, байдуже)
-365...366...367... 367!!!Якраз дзвінок пора заходити
(Там вчитель щось креслить на дошці, він демон, це вже добре, і як тільки він побачив мене, взяв за руку і повів на середину класу)
-(пошепки) Давай, представся!
-(О, Люціус, як же соромно!)Ееммм... Всім привіт!.. Мене звати Оля, як ви бачите, я демон, і тепер я буду вчитись з вами. *оглядається* (Там той хлопець!! Пощастило ж мені з ним бути в одному класі~)
- Сідай де тобі хочеться
Я сіла на другу парту посередині. Там сиділа якась дівчина, ми з нею розговорились і стали подругами,
-ОООО ТААККК!! Дзвінок на ланч!!! Побігли, поки там є ще місце!!
-Добре!))
Ми якраз встигли зайняти нашому класу стіл. Поки всі стояли в черзі, я з Раваною вже сиділи на своїх місцях і починали обід
- Слуууухай, Рав. А чого той накачений хлопець з нашого класу сидить за іншим столом з лівими чуваками і чувихами?
- Теодор? А ти не знаєш!!!???
-(То його звати Теодор~) Ні, не знаю
-Ну ти й даєш!! Так ж він популяриті в нашій школі! Всі дівчата мріють бути з ним, та й в'ються постійно біля нього
- Ти теж!?
- Еее, ні! Я не по хлопцях
- Зрозуміло, а чому наші однокласниці навколо нього не "в'ються"?
-Та де там! Вони радше пристають своїми підколами, а не літають навколо нього. Стоп, а чому ти питаєш? Сподобався?~
-Та ні, ні!
-Ану давай! Розказуй!
Прийшлось розказати
-Ну ти даєш звісно)) Удачі тобі з підкорюванням його серця)))
-Тссс!!!Та ну тебе!!!)
Ось і закінчився мій перший день у новій школі. Пора додому, і прикрашати свою кімнату
- До завтра Рав!!!
- Давай, побачимось!!
Я прийшла додому, лягла на своє ліжко, іi...
- Ого, мене вже добавили у групу класу і школи!!775 ПОВІДОМЛЕНЬ!??? Оце вони дають, прочитаю пізніше. Пора прикрашати кімнату!
*Пройшло 2 години*
Ну все, нарешті Я завершила! Залишилось купити книжкову шафу
=======================
Пройшов місяць з моменту нашого переїзду. Я почала зближуватися зі своїми однокласниками, вони стали мені ніби другою родиною, почали цікавитися мною і моїми захопленнями ще з кінця попереднього навчального року, і навіть незважаючи на те, що ми демони, вони добрі до мене..)
І так пройшов останній дзвоник, літо, і от уже жовтень.
Я спокійно говорю з Марією Богданівною, йдучи по коридорах колишньої школи. Ми сміємось обговорюємо все, що спаде на думку, і тут..
- ОЛЯ!!! ОЛЯ, ВСТАВАЙ!!ТИ ЗАПІЗНИШСЯ!.
І я прокидаюсь у сльозах...
- Хей, чого ти? Пошвидше збирайся до школи, ато запізнишся!
- Добре...
Прийшла я до школи зовсім не в гуморі. Всі намагалися дізнатись, що зі мною, проте я не хотіла розказувати. Та й після уроків, я сіла в кутку класу і почала плакати... Мені було дуже тужливо, і враз чую:...
- Почекайте мене, я забув форму в класі!!
Це був Теодор...
- (Ні, ні, ні!! Тільки не він!Не зараз!! Треба швидше витерти сльози!)
Але я не встигла... Він зайшов у клас, і побачив мене.. Всю у сльозах.
- Хей.. Що сталось? Оля, що з тобою? (підходить, сідає поруч і обіймає)
- Та так... Неважливо.
- Не вигадуй. Все важливо. Розказуй
- Ех... Я сумую за колишнім домом - Інфернією, за колишніми друзями і однокласниками, за тими величезними горами, на яких можна почитати і зустріти схід/захід Сонця, за....(починає схлипувати)
- Не плач, я впевнений, що колись ти зможеш туди повернутись
- Сподіваюсь на це..-
- Давай ми зараз підемо до мене, я поставлю свої речі і ми підемо прогуляємось?
- Давай.
Ми гуляли аж до опівночі. І тоді я зрозуміла: "все, я закохалася в нього".. Мені здається, він те саме відчув...
(Біля дому Теодора)-Ну, пора повертатись додому. Вже пізно.. Побачимось завтра *махає рукою на прощання*
- Бувай, дякую за цей день)
От і ми розійшлись
- От я дурна, чому не додумалась полетіти додому? *гудить телефон* Що? Повідомлення?
*Читає* Нагадування всім громадянам: "Вночі заборонено літати, це задля вашої ж безпеки"
- Аргх! Чому не можна літати вночі? Що за дурна заборона!? (звуки вибуху, характерне світло) ЩО?! ЯКОГО БІСА?!! ЗВІДКИ ЦЕ???!! *метушливо шукає поглядом джерело* Га?... Вогонь..? звідки він тут, у місті? Та ще й такий великий і яскравий стовп..? Тут може бути небезпечно, поспішу я краще додому.
- (Вдома) Скоро зимаааа...І перші
іспити.. Не хочууу(((
Ось уже і початок грудня, а також початок нових розділів книги "Життя".. До нас прийшла нова учителька, Пані Аннé, і те, який урок вона буде в нас вести, змусив усіх заціпеніти.
- Ви будете навчатись у мене Магії!! Але про це ніхто не має дізнатись! Тож, всім кажіть, що я вчителька Стародавньої Історії й будь-яким способом уникайте у своїх розмовах слово "Магія", бо різні люди, знаєте..., по-різному ставляться до цього..
- Щоооо!!!!?,- хором вигукнули всі
І от Равана "вставила свої п'ять
копійок":
- Перепрошую, Пані Аннé, але що таке Магія? І як ми можемо її вивчати, якщо ми уявлення не маємо, що це і як цим користуватись?
- Ооу, то значить ваші батьки не розповідали вам про неї... Що ж.. Магія — це здатність впливати на світ і змінювати його за допомогою сили, яка є неосяжною без зняття Печаті *поглянула на годинник* Оу, це вже кінець уроку.. Поки що, на домашнє завдання я задаю вам таке: "Знайти у себе вдома "Reifen Hyd" i ознайомитися з артефактами ваших прапрапра родичів і принести їх до школи".І не забудьте, що вкінці цього місяця у вас іспити, але не з мого предмету, вам ще надто рано мати його.
("Reifen Hyd"- щоденник і записи магії)
- (Десь із задніх парт) Та це якась нісенітниця, не буду ходити на її уроки.
- Маячня якась..,-тихенько сказала Я Равані і одразу з гудком дзвінка вийшли з класу і пішли гуляти, так як це був кінець уроків
Ну от я вже вдома, і вирішила я тихенько залізти в комору зі всіляким непотребом
- Якась коробка. Що там написано?.. "Прапрапрабабці", - нічогенько так збереглися речі. Ого, тут є люстерко, купа записок, аксесуари, і якась товста книга, напевно це i є "Reifen Hyd". Aaaa, більше нічого не видно через таке тьмяне освітлення! Тепер це треба якось пронести в мою кімнату і головне заховати..
Легесенько відкриваємо двері.. Голову направо, наліво, периметр чистий, побігли!!!
*Звуки швидкого бігу і сопіння*
Фуххх!" Як добре, що нікого в цей час не було в коридорі.
*Легенький звук сідання на ліжко*
Такссс, тепер треба це все детально розглянути і нічого не прогавити! Воуууу!!А я й не думала, що люстерко виявиться таким красиво оздобленим! А цей рубін *проводить пальцем, протираючи* такий...*Шум з дзеркальця* ЙОЙКИШ ЩО ЦЕ???
*Кидає на ліжко і закриває своє лице й очі*
- *З люстека* Оййойой, не думала, що хтось колись наважиться відкрити цю старезну коробку! *Кхееее* Яке твоє ймення, юна панно? І з якого ви роду?
-В..ви д...до м...ме...н..не?
-Так, панянко. Не лякайся, я шкоди не заподію.
-*Фуххх* Мене звати Оля. Я з роду Горейко..
-Огоо, то виходить ти мій далекийнащадок! Прекрасно! Що ж тебе змусило відкрити цю коробку?
-Я хотіла знайти "Reifen Hyd" i дізнатися, що таке магія... Мені це задали на домашнє в школі..
- Ясно. І що, знайшла щоденник? Відкривала?
- Так, але не відкривала ще..
- Ну добре...А Печать на тобі є, чи батьки зняли?
- Печать? Тобто?! В мені щось закрили?!
- Спокійно, спокійно. Не панікуй так, бо батьки прийдуть. Я так бачу, що ти нічого не знаєш про це, та ти навіть гадки не маєш про те, що таке магія! Добре, нехай цим займається вчитель, а до мене звертайся вже як знімеш Печать, добре?
- Добре.
- Бувааай! *Люстерко погасло і повернулося у вигляд звичайнісінького дзеркала*
-Воу, це було несподівано і шокуюче... Щойно я говорила зі своєю Прапрапра якоюсь там бабусею!! Пора іти спати, я вже змучилась від цього всього
На наступний день школі. Урок Магії
- Так.. Усі принесли Щоденники?
-*хором* Так!
- Тепер відкрийте їх, і пошукайте якусь інформацію чи розділ про Печать. А я поки розкажу що це, і як воно виглядає.
*Гортання сторінок*
- Почнімо з історії. Десь приблизно 400 років тому, коли світ був охоплений війнами, уряди Земних Держав і Аезерфелю почали співпрацювати задля того, щоб утримувати рівновагу між добром і злом та для припинення війн за допомогою магії. Проте, мир і злагода тривали всього 200 років. Деякі мешканці нашої країни почали обурюватися цій ситуації, вважаючи, що ми -иангели і демони -тє вищою расою і не маємо допомагати "нижчим створінням", але багато громадян не були проти цієї співпраці, тому, на довгі 100 років Аезерфель поринув у війну. Верховні Імператори, не бажаючи більше допускати пролиття крові наклали Печать Волі.
Вони заборонили нею всю магію в країні, для всіх, і навіть для майбутніх поколінь, а також свою. Та були особи, які спромоглися обійти заборону, і знімали Печать; проте, на нащадків ця печать все одно діяла, і щоразу вона посилювала свою дію, зміцнюючи саму суть Заборони Магії. Тепер, світ став мирним, і цієї печаті майже ніхто не потребує. Я допоможу вам зняти Печать за допомогою закляття, яке написано десь у Щоденнику, але цим ви присягаєте, що ніколи у своєму житті не будете використовувати магію, щоб навмисно комусь зашкодити або навіть почати війну!..
- Є! Ми знашли!,-крикнув хтось ззаду
- Добре. Там є якісь примітки до розповіді?
- У мене пише: "За честь і мудрість(Теодор)
-О, в мене так само!
-І в мене!
-Гаразд, тепер покладіть свою праву руку на серце і повторюйте за мною: "Присягаю серцем, магію вернуть, Справедливістю і чесністю я відчиняю путь, Клятвою правосуддя скріплю цей таємничий світ, Тіні пращурів у мені розквітли, Чую їх далекий шепіт крізь тумани, І сили прокидаються в моїй душі, Магію повертаю і Печать знімаю!"
І раптово весь клас огорнувся в криваво-червоний дим, а потім він почав згущуватися навколо наших тіл і згодом ми відчули, ніби цей дим, як ніж, встромився в наші животи. Це було неймовірно боляче, проте, ми не кричали голосом, ми кричали розумом і духом. Я відчула, що всередині мого тіла наче щось переплітається, групується, доєднюється, я бачу безліч різноманітних спогадів, які біжать так швидко, неначе намагаючись вигратиякийсь марафон. І тут я відключилась... Ніби роз'єднала своє тіло з душею..
- Стоп, де я? Чому все навколо таке темне? ГЕЙ, ХТОСЬ МЕНЕ ЧУЄЄ!? Агрх, яка гучна луна. Так, Олю, не панікуй, подумай, як тобі вибратися звідси у свій світ.
-*чутно кроки* Ойой... Невже тут є хтось окрім мене? *озирається, бачить відбивання світлових кроків на...підлозі?*
*раптово загоряється світло в просторі і засліплює Олю* З'являється бордова кімната.
-*Закриває очі руками* Що це в біса таке?!
-(?) Оххх, ну нарешті ми зустрілись юна панно....
-Що..? Невже це...*відкриває очі і бачить ошатно вдягнену бабцю-демонессу*
-Ви ж моя... Далека родичка з минулого?.!
-Ооо, саме так. Так як ти тут, то швидше за все наша посол зняла з вас Печать..)
-"Ваша посол"?! Пані Аннé - це людина з минулого, яка прийшла повернути магію!? Нііі, не може бути, поверніть мене назад у мій світ!
- Яка ж ти здогадлива!Так, все вірно. А тепер заспокойся. Я маю багато чого навчити тебе.
- Ви будете вчити мене магії?!
- Тааак, і не тільки. Також секретам контролю і впевненості у своїх діях. Почнемо. Першу, ти маєш відчути магію, як вона тече по твоїх жилах і як вона заполонила твій мозок.
- І як мені це зробити?
- Зосередься. Закрий очі. Думай про свою магію.
- Як мені про неї думати, якщо я не знаю, яка вона в мене?
- Розумієш, у залишку демонів магія вогню, тому поки зосередься на ній. Уяви, як ти ширяєш у небі і створюєш елегантними рухами візерунок дракона з вогняних ліній, або як спалюєш ворогів, кидаючи в них кулі вогню просто зі своїми руками! Уявила? А тепер склади руки човником і "перелий" магію у свої руки та створи вогонь!!
-*повний вдих* Грхххх!!!
-*спалахнула іскра, і вогонь загорівся* Вау!! Вийшло!!!Я відчуваю магію!! *чути шипіння вогню, вибух* Аааа!!!Що? Що це було?!
-Ти ще не можеш повністю контролювати свою магію, тому це і стало. *Клацнула пальцями* Бачиш он-ту мішень? Придивись до неї і підпали її поглядом.
-Коцентруйся.. Концентруйся!..
Раптом мене ніби вибило з того світу. Я прокинулась. Нарешті справжнє і чисте повітря. Різке світло змушує мене знову примружитися