Chapter Text
Нервово з кабінету кафедри біохімії та біотехнії до навчально-наукової лабораторії крокував Чангюн. Він на ходу застібав наспіх натягнутий білий халат. Наближаючись до потрібного приміщення він чув гомін та сміх. Студенти в білих халатах та із захисними окулярами, очікуючи на професора Іма знудилися за кілька хвилин після початку пари. Дехто крикнув: «вже минуло п’ятнадцять хвилин треба йти геть, таке студентське правило», «це професор не прийшов, а не ми були відсутні». Як раптом двері тихо відчинилися і заходить для них незнайомий викладач. Шум в університетській аудиторії, ще не вщухав та дратував слух Чангюна. Він без зайвих слів зайшов до лабораторії та попрямував до викладацького столу. Студенти поволі стихали та загадково споглядали за Чангюном. Дівчата шарілися і тихо хихотіли, хлопці байдуже гмикали та жалкували, що не змогли підбити своїх одногрупників на втечу з пари.
— Тож, тепер, нарешті, можна почати пару. — обвівши поглядом промовив викладач, поставивши течку та академічний журнал цієї студентської групи. Перехрестивши рухи на грудях продовжив: — Доброго дня! Ми з вами, поки, що не знайомі. Мене звуть Ім Чангюн і від сьогодні я ваш викладач біохімії рослин. Студенти очікували на професора Іма, але точно не на цього, хоч цей ну дуже схожі риси обличчя має з ним.
— То сьогодні не буде лабораторної? — хтось із гальорки запитав у викладача. Гюн на це, лиш глузливо скривив губи в посмішці.
— Наше знайомство пройде на основі лабораторних досліджень, а саме якісне визначення білків та амінокислот у рослинних об’єктах. — Студенти чекали не його. — А щоб їх виконати вам потрібно писати лабораторну роботу і виконати вісім дослідів.
Бачучи їхнє розчарування, що вони не будуть називати власні імена, чим заберуть купу часу забавляло Чангюна. А ще зовсім недавно він так само сидів за одним зі столів, як от вони. Він підійшов до шафи з реактивами та студенти отримали необхідний матеріал.
— А ви з професором Імом родичі? — запитала одна щебетуха, якій ніколи не затулявся рот і вона все і про всіх повинна знати.
— Це не тема лабораторної, ви маєте практикум, де є завдання для виконання цієї роботи, а ще всі необхідні реактиви, годинник тікає. — він тричі легенько стукнув по скельцю власного годинника. — Так, що вперед!
— Ми не встигнемо, минуло майже тридцять хвилин пари! — занило кілька студентів.
— І? — Ім дугою вигнув брову, вдаючи, що не бачить у цьому проблеми.
— Нічого страшного, у нас їх сьогодні дві, але ви, певно, дуже давно дивилися в розклад. Я зараз зачитуватиму ваші імена так що відгукуйтеся, а якщо ні, то вам енка забезпечена.
Він уже половину групи зачитав і поставив відмітки, як раптом прочиняються з гуркотом двері, немов крізь них пробився ураган. Захеканий на порозі до лабораторії стояв студент. Лямка сумки спадала з його плеча, а чорні пасма волосся біля обличчя і шиї були вогкими та прилипли до шкіри.
— Вибачте за запізнення… будь ласка… — ще не перевівши подих важко мовив він.
Чангюн глянув на нього й коротко вимовив, крутячи ручку в руці:
— Ім’я.
— Уйон. Чон Уйон.
Ім кутиком губ усміхнувся і мовив:
— Ви саме вчасно, адже я наступну енку мав написати біля вашого імені. Проходьте.
Поки Уйон задиханий йшов до вільного місця Ім уже перед ним поставив на стіл практикум і за хвилину приніс реактиви. Він ледве знайшов ручку, яка пише у своїй сумці, щоб записувати результати дослідів у табличку. Чон нічого не питав у Чангюна і просто засів за проведенням досліду номер один.
Більшість студентів через дурниці турбували Іма. Його роздратування росло в геометричній прогресії. А ще він не міг збагнути свого рішення, чому він взагалі собі дозволив впустити цього студента. Адже він планував нікого не впускати після себе. Врешті-решт усі були зайняті лабораторною і не більше не створювали надокучливого шуму. Чангюн уже певний час сидів і щось записував на аркушах, які вийняв із теки. Було помітно, що він щось закреслював, а десь щось дописував.
Так, час минув і вже пролунав дзвінок на перерву.
— Ви поки, що вільні, продовжите на наступній парі.
Студенти помалу вислизали з приміщення, частина з них опиниться за мить на курилці й буде обговорювати, який він мудило, адже він ще недавно був на їхньому місці.
Лабораторія опустіла. Залишився, лиш Ім та Уйон. Гюн помітив, що студент, старанно записує, результати досліду. Здається, він не помітив, що перерва й що нікого, крім них двох тут немає. Чангюн ще посидів, а потім вирішив підійти до студента.
— Ви не чули дзвінка на перерву? — спершись об сусідній стіл запитав Ім.
— Чув.
Не відриваючи погляду від аркушу паперу тихо відповів Уйон.
— І? — Гюн вигнув брову, зазираючи згори донизу на записи студента. Він схвально кивнув тим закарлючкам записаних на папері.
— І я хочу завершити сьогодні цю лабораторну.
— Скільки ви дослідів зробили? — Ім вдав, що не бачив, скільки записано й матеріалів використано. Сам не розумів, чому він взагалі з кимось хоче вести діалог, ще й сьогодні.
— Повністю три, — Уйон, нарешті, підійняв голову і глянув на викладача.
— Встигнете до кінця наступної пари?
— Так, навіть швидше, ніж до кінця. Уйон уже брався за проведення четвертого досліду.
— Це добре. Чангюн усміхнувся. — Значить, тут є той, хто, може, працювати самостійно.
Можливо, не всі тут важать ніщо, як думав Чангюн, зайшовши до лабораторії.
За кілька хвилин до дзвінка до лабораторії зайшла компанія хлопців із гальорки й щось обговорюють під власний регіт. Наблизившись до останніх парт, зупинилися поруч зі столом Уйона, який усе ще записував до лабораторної.
— Що найрозумнішим себе вважаєш? З нахабною посмішкою вимовив високий і дещо бугайкуватий студент. Чангюн не втручався в це, але зазначив, що ось цей є тим, що доводив його нині до сказу своїм: «а в нас часу на це не вистачить».
Уйон, навіть не глянув на нього.
— Мало того, що ти запізнився на половину пари, так тобі дозволили на перерві робити лабораторну? — той нахилився до Уйона й біля його вуха продовжив свій монолог: — Цікаво, чому ти запізнився на половину третьої пари, а на двох інших не був взагалі? М? — він панібратськи стиснув плече Уйона, а його посіпаки гиготіли, як зграя гієн. — Десь у закутках лизався зі своїм старшим дружком? Зайнятий був обміном слюнями? Чи чимось більшим? — пародіюючи поцілунок гримасами та викривлюючи голос компанія залилася сміхом. Вони сподівалися отримати вдосталь задоволення від цькування Уйона і його особистого життя. Важко зітхнувши, Чон припинив писати й кулькову ручку затиснув великим пальцем на кнопці. Далі звів погляд на реготливу компанію і вимовив:
— Краще такий слюнями з ним, а не з тобою чи кимось із вами взагалі, бо можна набратися тупості.
Усе враз перестало бути смішним. Головний у цій компанії забрав руку з уйонового плеча та намагався вхопити його за барки, а Чон різко ручкою завдав удару по його долоні тією ж із затиснутою кнопкою ручкою. Від пера ручки залишилася невелика вм’ятина.
— Ти виродку, що собі дозволяєш? — заволав одногрупник-громила.
— Розійшлися, я двічі не повторюватиму. — як рокотання грому грізно линув до них голос викладача. — Вам влаштувати тижні відробок і написання пояснюючих у декана?
— Він залишився робити лабораторну.
— І? Я, здається, давав вибір кожному з вас, на перерві я не маю права вас затримувати. Якщо хтось хоче витратити перерву на щось інше, окрім неї — це його право. Не зважаючи на цю колотнечу, лабораторія знову наповнювалася студентами та запахами від їжі до сигарет та млосних парфумів.
Продзвенів дзвінок. Перевірка чи всі, що були на попередній парі пройшла майже відразу по ньому. Уйон усе ще старанно робив досліди та записи. За двадцять хвилин до завершення пари він на здивування Чангюна підійняв руку.
У цю мить Уйон зрозумів, що навіть не знає імені викладача. Хоч викладача одногрупники часто смикали та зверталися до нього, а він не запам’ятав його імені.
Як тільки Ім помітив це та хотів відреагувати на Уйона, як дівчина Єрі та сама щебетуха, з ні того, ні сього вимовила:
— Ви таки з професором Імом родичі. Ви його син.
Чангюна це роздратувало. Ніколи не подобалися йому такі люди. Мало того, що нишпорять всюди, так і ще забирають на себе увагу.
— Якщо ви вважаєте, що ця інформація допоможе вам задовільно здати роботу, то ви помиляєтеся.
— Я взагалі претендую на відмінно, у мене всюди відмінно. Ім, лиш глумливо гмикнув. А в його голові промайнула думка, що було б добре, якби вона налажала з дослідами.
Чангюн підійшов до Уйона й запитав:
— Потрібна допомога із чимось? Ви підіймали руку.
Втомлено Уйон глипнув на викладача, і просто простягнув йому списанні аркуші, що були підписані його іменем.
— Я завершив.
— Добре. — Чангюн усміхнувся і взяв роботу. — Будь ласка, реактиви та практикум поставте до шафи. Уйон, лиш кивнув. Сьогодні він на більше не здатен.
Зробивши все необхідне, Уйон зігнувся, сидячи, за столом і поклав голову на стіл. «Хочеться спати», — майнуло в його голові. Він не помітив, як задрімав і те, як було шумно під кінець пари. У них це була остання пара на сьогодні.
Чангюн не хотів йти на кафедру, лабораторія була вільною аж до завтра. Тож перевіряти роботи взявся ще, як тільки Уйон йому передав свою. Те що на парті лежить студент, його не хвилювало. Не хропить, не сопе й добре. Ім уже заповнював журнал оцінками й був задоволений, що щебетуха три досліди зробила неправильно і вліпив їй 78, а це явно не 95 і не 100.
Уйон сонно підійняв голову й помітив, що в лабораторії нікого, лиш викладач. Він різко встав із-за столу й зібрав свої речі до сумки. Ім зазначив собі, що він, як ураган зайшов у приміщення і схоже так само хотів його покинути. Але Чон підійшов до викладача.
— Вибачте мені за…
— Гм? — Ви глянув на хлопця.
—… за те, що я заснув і ще раз за запізнення. Сонний зніяковілий Уйон геть не турбувався ні за свій вигляд, чи він часом не скидається викладачу блазнем, ні за оцінку, він певен, що все зробив добре.
— Все нормально. Наступного разу постарайтеся не запізнюватися.
— Угу. До побачення.
— До побачення. Ім йому усміхнувся і продовжив виводити оцінки в комірках журналу.
А Уйон вискочив, як вжалений, а все через дурну ясну думку: «а він симпатичний». Хоч викладач Ім холодно до всіх ставився на цих парах, Уйон був радий, що його впустили та не турбували, що от зараз, коли задрімав, що на перерві. Але тепер думки були зовсім не яскраві, адже він так вилетів із приміщення, що точно ще дивакуватішим здався, ніж до цього.
Лежачи на ліжку в невеликій кімнаті гуртожитку, Чон думав не про оцінку, яку отримає за лабу, а про викладача, про те, що він мав вигляд вередливого кота, якого щойно з квартири привезли в село на кілька днів. Про те, який він гарний і…
Двері прочинилися, до кімнати зайшов Сан. Це причина його запізнення і відсутності на перших парах. Уйону було байдуже на свого чи вже ні хлопця. Ще б, напевно, учора він кинувся до нього в обійми чи з обіймами, а ні так і було вчора, а сьогодні не хоче ні чути й не бачити. Уйон не підіймався з ліжка й лежав туплячись у стелю. На ній мерехтіла павутинка покрита сірим пилом.
— Ти чому мене ігноруєш? — крізь зуби процідив Сан.
— Бо хочу. А тебе стукати не навчили? У печері виріс чи що Сан~і? — усе ще лежучи навзнаки говорив Уйон. — Ми сьогодні вже бачилися і я пропустив пари через тебе, сволоту.
— Ніби ти був проти цього, — із задоволеною мармизою, притиснувшись до одвірка промовив Сан. Він на рік старший за Уйона і вони, нібито зустрічаються. А Уйон уже втомився від цих стосунків, чи просто втомився, ще не вирішив.
— Ти так і будеш там лежати?
— Буду.
— Що не так? — немов не розуміючи, чому Уйон саме так поводиться. Сан вирішив не стовбичити біля дверей і підійшов до ліжка. Стара підлога гуртожитської кімнати рипіла під його кроками.
— А все не так! Я просив тебе мало не благав пустити мене зі своєї квартири, тобі мало було ночі тобі ще зранку треба. «Ранковий секс у стократ більше пробуджує за каву», — намагаючись скопіювати інтонацію Сана кривлявся Уйон. — Чому ти мене не слухав?
— Вибач. Це коротке одне слово вивело Уйона. Сан не шкодував про те, що сталося, він сказав те чого, на його думку, хотів почути втомлений хлопець із майже пустим поглядом.
— Вибач? Це все, що ти можеш мені зараз сказати? Ти не зупинився, коли я вже геть сили не мав, а далі, що візьмеш без моєї згоди, так? Йди до біса Сан. Я не хочу тебе зараз бачити. — хотів би Уйон зірватися на справжній крик, але горло хрипить, а кожне сказане слово віддається болем у голові.
— Але…
— Без «але». Я тобі все зранку все сказав ти мене не чув, а тепер, ніби тієї розмови не було приходиш і питаєш: «що не так?», бісовий ти нарцис, йди геть! — у Сана полетіла подушка, а отім і сумка Уйона, яку він кинув на ліжко прийшовши з університету. Розлетілися ручки та зошити по підлозі, але Чону байдуже.
— Ясно, перебісишся то набери мене.
Сан, як прийшов, так і пішов, а Уйон усе ще тупився в стелю. Уйон кохав Сана, але цей ранок дав йому переосмислити все. Він уже й не знає чи варто породжувати ці стосунки, чи далі все буде гірше. Взагалі йому треба добре поспати та відпочити. Завтра вже п’ятниця, усього дві перші пари, завтра буде легше.
***
Уйон не виспався і плентався, мов привид до лекційної аудиторії. Раптом його охоплює Сан в обіймах.
— Пусти.
Сан, ніби не чує і вже от ще трохи й поцілує Уйона в щоку.
— Ні.
Але й це не зупиняє Сана. Він усе одно цілує Уйона, а опісля коридором проходить ехо від ляпаса.
— Я тобі сказав не чіпай мене! Я не хочу мати з тобою жодних стосунків, більше ні, досить із мене. Уйон вирвався від свого вже колишнього хлопця. Настрій був запханий сатані в сраку.
Його група юрмилися в аудиторії біля викладацького стола. Єрі вже мала почервонілі від сліз очі й не могла повірити, що все вийшло ось так, бо її всі обожнюють і знають. Уйон пробився до журналу, поглянути, яка в нього оцінка. У нього було відмінно 98. Він входив до трійки з високим балом і його був найвищим. Уйон із полегшенням видихнув, бо йому наснилося, що він геть усе через втому переплутав. Хоча б щось хороше за останній тиждень. Дві лекції дуже довго в нудно тяглися, Уйон усе менше й менше писав конспекти, маючи всього два бажання — поїсти й поспати.
***
Понеділок для третьокурсників розпочинався з лекції з біохімії рослин, студенти не знали, хто має прийти на пару старший Ім чи молодший, бо обох бачили біля дверей кафедри. Уйону було байдуже на ці балачки, єдиний друг Йосан смикав його за рукав і коли остогидло просто вмостив свою світлу голову на уйонове плече.
— Щось не так? Окрім того, що ви із Саном розійшлися і того, що університет гуде про твій ляпас? Скажи мені. А ще важка була лаба? Я мушу на відробку сьогодні йти, — важко видихнув Йосан. Уйон помахав головою:
— Ні, не важка. Ти мені так і не сказав, чому не прийшов на пари в четвер.
— Ну я ходив на вечірку в клуб, ну й перебрав трохи й ще прокинувся не в себе. — захихотів Йосан, згадуючи ту подію.
— Ясно, що не в себе, ти зі мною живеш в одній кімнаті.
— Він миленький. Ось глянь, — Йосан тикнув просто в обличчя смартфоном Уйону, де було фото його друга із незнайомцем. Їм обом весело і вони дуже близько один до одного.
— Ага й тому ти зразу в день знайомства ночував у «миленького»? — мов шпилькою пронизав словами друга Уйон.
— Так. І не дуйся знайдемо ми тобі когось кращого за Сана, он навіть він, наприклад. Уйон тикнув пальцем на Чангюна, який щойно зайшов до аудиторії.
— Ти з глузду з’їхав? Це викладач і ти в нього будеш писати сьогодні лабу. У Йосана округлилися очі, а потім він хитро зіщулив їх прошепотів Уйону на вухо:
— Тим краще. І не старий, думаю, він ще на аспірантурі, треба спитати в чаті пліток.
Уйон штурхнув плечем підборіддя Йосана, що й досі солодко тулився до друга, щоб той, нарешті, відлип. Глянувши на Іма, Чон зніяковів і опустив погляд. Від думок, що якби вони були разом, навіть теоретично десь в іншому всесвіті Уйону ставало задушливо і спекотно.
Конспект він писав дуже повільно, долоні пітніли, а щоки та кінчики вух порожевіли. Так, йому подобається Чангюн. Його зовнішність заворожуюча, його голос і стиль, що навіть під цим білим халатом помітний.
Йосан спостерігав за реакцією друга всю пару, тричі начхавши на лекцію, хоч молодий викладач цікаво розповідав, з невеликою кількістю «ліричних відступів». Як тільки продзвенів дзвінок, Йосан просунувся на лаві ближче до Уйона і прошепотів тому на вухо:
— Ти хочеш бути ним, бути з ним чи бути під ним?
Уйон розцвів, як китайська троянда серед зими, рум’янець, перетворився на багрянець. Не хоче нічого нікому казати, навіть Йосану.
— Хе-хе, а хтось закохався у викладача. Йосан обійняв друга, який прилип чолом до стільниці парти.
— Замовкни, — глухо промовив Чон.
— Та чого ти? Це нормально, більшість студентів проходять через закоханість у викладача, особливо молодого і красивого. А в тебе насичені останні дні. Закохався у викладача, розійшовся із Саном, і це все, лиш від четверга.
— Та ти теж не гаяв часу. Он знайшов собі миленького, хіба не з ним ти на побачення завтра зібрався? Йосан хіхікнув у плече Уйона, і з усмішкою відповів: — З ним.
— Чуєш давай у середу в клуб підемо?
— Щоб ти знову перебрав? — Уйон не стримався, аби не нагадати минулотижневу пригоду Йосана.
— Та ні, розвіятися, тобі це зараз треба.
— Я подумаю.