Chapter Text
“— А на арену тим часом виходять триразові чемпіони національних змагань серед країн Північної Європи, команда чирлідерів зі Швеції під керівництвом неймовірної й всім нам знайомої капітанки — Астрід Свенсон! Привітаймо ж їх і поглянемо, чим здивують нас красуні в цьому році!”
— Астрід…
“— Їхні суперники з данської збірної, мабуть, знервовані. Усмішки звично сяють на губах наших чемпіонок, побажаймо їм удачі! Останні приготування, і дівчата вже готові починати. Музику, будь ласка!”
— Астрі-і-ід…
“— О ні, що трапилося? Посеред виступу при побудові їхньої фірмової піраміди Астрід несподівано падає на землю!
— Швидко, покличте лікаря!
— Розступіться, вже! Пропустіть!
— Віцекапітанка показує, що виступ припиняється. Яка відданість своєму капітану! На жаль, тепер шведська збірна знімається зі змагань. Одне з правил — завершити виступ. Побажаймо Астрід скорішого одужання і чекаймо її наступного року на цій же арені.”
— Астрід, ти мене чуєш?
“— Зміщення хребців. З таким діагнозом будь-які навантаження, особливо заняття спортом, категорично заборонені. Мені дуже шкода, але з кар'єрою чирлідера Вам доведеться попрощатися.
— Невже нічого не можна вдіяти?
— На жаль… Бережіть себе, чекаю вас у понеділок для початку курсу реабілітації.”
— Астрід, люба, прийди до тями! — м'який турботливий голос достукався до дівчини, витягуючи вчергове з потоку тяжких спогадів. Вона повернула голову і нарешті помітила хлопця, що сидів поряд, тримав її за руку і ніжно обіймав за талію, — Знову поринула в спогади?
— Так, — коротко і ледь чутно відповіла Астрід, обережно вклавши голову на плече того, — Тіно… дякую, що залишаєшся поряд.
Хлопець, що колись був однокласником дівчини, був єдиним окрім сестер, хто підтримав її під час реабілітації після отриманої травми. Хто переїхав з нею в інше місто сусідньої країни, Фінляндії, оселившись в одному домі, хто, незважаючи ні на що, кохав свою Астрід, яка підкорила його серце ще при переведенні Тіно в її клас.
Вона здавалася йому чимось недосяжним. Висока блакитноока блондинка з довгим волоссям, гордість класу, школи та всієї країни. На додачу капітан чирлідерської команди, яка представляла Швецію на національних змаганнях серед країн Північної Європи. Він завжди захоплювався нею, крадькома спостерігав за тренуваннями, і в найвідповідальніший момент, коли Астрід уже готова була покінчити з власним життям, не маючи більше ні мети, ні сенсу жити далі, зізнався у своїх почуттях, відкриваючи їй своє серце і... домігся взаємності. Щастя Тіно в той момент було непомірним. Він був готовий носити свою кохану на руках, засипати квітами й подарунками, робити все можливе, аби вона продовжувала посміхатися, аби вона була щасливою.
Сама ж Астрід більш-менш відновлювалась морально лише завдяки цілодобовій підтримці Тіно. Вона була рада, що в цей переломний момент її життя вона не лишилась одна. Їй допомагали й всіляко давали зрозуміти, що вона дійсно важлива для нього людина.
— Люба… — знову нагадав про себе Тіно, — Я тут дещо дізнався. Пам'ятаєш я розповідав тобі, що до того, як перейти до вашого класу, я вчився в цьому місті, он в тій школі? — хлопець, який насправді за походженням був фіном, вказав у сторону школи, що стояла прямо навпроти парку, де вони й сиділи зараз.
— Так, пам'ятаю, — монотонно відповіла дівчина і поправила окуляри. Їх вона носила з самого дитинства, коли разом зі своїми сестрами, які також були в команді, зіпсувала зір частим переглядом мультфільмів до пізньої години. Всі четверо після цього ходили в окулярах і тільки на тренуваннях змінювали їх на лінзи.
— Так от, місцева школа чирлідерів шукає собі тренера, щоб виступити на національних…
— Ні!
— Астрід, не будь настільки категоричною. Ти ж майстер в цій справі.
— Це болюча тема, Тіно.
— Я розумію, люба, я все розумію. Але у тих дівчат є потенціал. Їм потрібна допомога, а ніхто окрім тебе їм не зможе допомогти з цим, Астрід, — Тіно повернувся до неї, зазираючи в очі. Зараз між ними було лише кілька сантиметрів, — Люба, я розумію, що важко пережити таке потрясіння, і ти не зможеш більше займатися тим, чим буквально жила, але хоча б дай надію іншим. Зрозумій, якщо ти допоможеш комусь в тому, що сама любиш, тобі може стати легше, ти будеш щасливою. Водночас команда, якій ти допомагатимеш, буде неймовірно вдячна тобі. Астрід… дай їм надію гідно представити свою країну перед іншими, дивлячись гордо вперед, і бути певними, що в них все вийде. Подумай над моїми словами, а тоді вже дай відповідь. Я не наполягаю, я лише хочу зробити свою кохану щасливою, пам'ятай про це, мила.
Тіно піднявся з місця, подав Астрід руку, допомагаючи встати, і неспішно рушив уперед, направляючи їх в сторону дому.