Work Text:
Алоїс сидів на стільці в майстерні Джефферсона й розглядав різні дрібнички на поличках. Ця кімната більше нагадувала йому балкон чи терасу, адже мала лише дві стіни, а з інших боків були перила. Хоча тут було доволі затишно. Алоїс розумів, чому Джефферсон обрав саме це місце для своєї майстерні.
По-перше, тут були великі вікна майже на всю стіну, які чудово освітлювали робоче місце й усі рослини, які стояли на столі, поличках та підвіконнях. Взагалі рослини були невід'ємною частиною будинку й створювали особливу атмосферу.
По-друге, це місце було віддаленим від інших кімнат, тож тут було тихо, й Джефферсон мав змогу зосередитися на роботі. Розмови з першого поверху тут не відволікали, але було добре чути, коли Алоїc чи хтось інший пропонує зробити перерву на чай.
Чай Джефферсон любить занадто сильно, тому ніколи від нього не відмовляється та спускається до всіх інших у вітальню. Хоча тоді, коли він занадто поглинутий процесом збирання чогось, що Алоїс назвав би дивним винаходом божевільного вченого, доводиться приносити чашку з теплим напоєм йому прямо сюди. А хлопець все одно згадує про чай лише тоді, коли закінчить працювати, й чай повністю охолоне.
Було надзвичайно цікаво спостерігати за ним за роботою. Джефферсон занадто гармонійно вписувався в це місце з безліччю креслень та ескізів на стінах, ламп, що лежали в ящиках чи звисали зі стелі, купою шестерень, гайок, ланцюжків, гвинтиків, записників із пожовклими аркушами та незрозумілими деталями, які колись були частиною якогось приладу. Алоїсу завжди здавалося, що Джефферсон облаштував це місце так, щоб воно нагадувало йому дім, той світ, з якого він прийшов. Мабуть, тому він і проводив тут так багато часу.
Алоїсу було, відверто кажучи, нудно. Усі інші були зайняті своїми справами, та й йому хотілося побути поряд з Джефферсоном, який обіцяв швидко закінчити, тож Алоїс гортав сторінки книги, та поглядав на годинник на своїй руці. Тепер він асоціюється не лише з людиною, яка його подарувала, а й з першими днями в цьому будинку й намаганнями знайти спільну мову з його господарем. Тоді Алоїс попросив Джефферсона полагодити йому годинник, а сам випадково зачепив рукою один важливий прилад, над яким Джефферсон працював місяць. Після цього Алоїс залишився без годинника, а приходити в майстерню навіть разом з Джефферсоном йому було заборонено тиждень. Це був перший раз, коли Алоїс побачив дійсно сердитого Джефферсона. Зараз це звучить смішно.
Вони так дратувати один одного, що буквально не розмовляли кілька днів підряд, якщо не було необхідності. А тепер... Джефферсон дбає про нього, а Алоїс закоханий в нього по самі вуха. Як тут не закохатися, коли він буквально найкомфортніша людина, яка, незважаючи на відверто жахливий характер Алоїса на початку спілкувався, ставилася до нього прекрасно та весь час підтримувала його?
Алоїс, задумавшись, почав постукувати по столу ручкою, яка лежала поряд. Жахливо нудно.
- Все, я закінчив.
Він перевів погляд на Джефферсона, який нарешті звернув увагу на нього, та усміхнувся.
- Нарешті. Іноді мені здається, що ти закоханий у свою роботу.
Джефферсон тихо засміявся, потягнувшись, щоб розправити спину, яка втомилася, від довгого сидіння в одній позі.
- Насправді трохи є. Лагодити щось або створювати дійсно цікаво... А в нас ще залишилося те печиво, яке Рей вчора приготував?
- Кілька залишилося, якщо Юкі не з'їла.
- Чудово! Тоді зараз п'ємо чай із печивом. Де моя чашка? - Джефферсон подивився навколо себе, намагаючись знайти чашку.
- Якщо вона десь серед цього безладу, то легше взяти якусь іншу на кухні.
Погляд Алоїса затримується на рудому волоссі Джефферсона та на його сережці у вусі. Чомусь хлопець почав носити іншу, хоча з попередньою до цього ніколи не розлучався. Алоїс крутить ручку між пальцями, поки Джефферсон все ж знаходить свою скляну чашку з подвійним дном і блискітками всередині на одній із поличок.
- Тут усе на своїх місцях, - відповідає Джефферсон, діставши чашку.
Алоїс дивиться на нього задумавшись. Цікаво, наскільки страшно зізнаватися людям у коханні? І як би відреагував Джефферсон, якби Алоїс сказав, що кохає його? Він починає знову стукати ручкою по поверхні стола, але цього разу він вкладає зміст у свої дії.
Він пам’ятав азбуку Морзе відмінно років із десяти, тож... Якщо йому страшно сказати це словами, чому б не зробити це так? Навіть якого його не зрозуміють.
._._
_ . _... .
_._ ___ ____ ._ ..__
"Я тебе кохаю".
Такі прості слова, які так страшно промовити вголос.
Раптом Джефферсон випускає з рук чашку, та падає на підлогу, а скло та блискітки розлітаються в різні боки. Джефферсон здивовано дивиться на Алоїса, а Алоїс збентежено дивиться у відповідь, нічого не розуміючи. А потім він трохи червоніє та звертається до Алоїса:
- Якого біса ти зізнаєшся в коханні азбукою Морзе?!
Алоїс готовий провалитися крізь землю. Ну чому серед усіх людей у цьому будинку азбуку Морзе знає саме Джефферсон, при якому Алоїс раптово вирішив її згадати?
- Якого біса ти знаєш азбуку Морзе?!
- Я з майбутнього, а не з минулого, чому я, по-твоєму, маю не знати її?!
- Бо ти буквально не знав, що таке мікрохвильовка!
- І ти мені це до кінця життя будеш згадувати?!
На якусь мить вони обидва замовкають, обдумуючи в голові ситуацію в якій опинилися. Стає занадто ніяково, щоб продовжувати мовчати.
- То це правда?.. - обережно запитав Джефферсон, дивлячись на Алоїса зацікавлено та з краплинкою надії в очах.
Алоїс тихо зітхнув, відвівши погляд та стискаючи ручку від напруги. Брехати Джефферсону не хочеться, він не любить цього робити.
- Так, але я не чекаю, що це буде взаємно, тому давай просто про це забудемо й зробимо вигляд, що нічого не сталося. Я просто піду зараз на кухню й зроблю чай, а потім ми...
- Ні-ні-ні, нікуди ти не підеш, почекай!
Джефферсон підійшов до свого столу та почав щось схвильовано шукати в шухлядах. Це було трохи дивно, проте Алоїс уже звик до його хаотичної поведінки. Знайшовши необхідну річ, Джефферсон зітхнув та підійшов до Алоїса, тримаючи руки за спиною. Він виглядав серйозним і схвильованим водночас, і це було дещо кумедно.
- Ти пам'ятаєш, що я розповідав про те, для чого носять сережки в моєму часі?
Алоїс задумався, і коли він почув про це вперше, то йому здалося, що Джефферсон все це вигадав, але ні, виявилося, що це правда. Хоча все ще звучало, як щось неможливе, ніби сюжет фантастичного роману.
- Вони починають світитися, коли поряд людина, яка призначена долею. Чи споріднена душа, не пам'ятаю точно...
- Так-так, це одне й те саме, правильно. - Джефферсон завагався на кілька секунд, але все ж, хоч і невпевнено, протягнув руки до Алоїса, показуючи сережку в долонях. Алоїс вражено подивився на неї. - Я змінив її на іншу, бо вона почала світитися, коли поряд ти...
- Вона... Справді сяє...
Джефферсон не зміг стримати усмішки, дивлячись на здивованого хлопця.
- Ага. Я радий, що це відбувається саме поряд з тобою.
- Чекай, це означає...
- Так, я теж... Теж закоханий у тебе, але чомусь це досі страшно говорити.
Алоїс не знав, які саме зараз слова потрібно використовувати, і як реагувати. Серце досі стукало пришвидшено, але зараз це відчуття було приємним. Подумати тільки, він - споріднена душа Джефферсона. Людина, яка призначена йому долею. Джефферсон кохає його врешті-решт, це ж так чудово. Здається, що все ж добре, що Джефферсон знає азбуку Морзе, інакше невідомо, коли б вони розповіли про свої почуття один одному.
От тільки, що робити далі поки незрозуміло, і якось ніяково після таких зізнань.
- Одягнеш її? - Алоїс вказав на сережку, що виблискувала на долонях Джефферсона.
- О, так, звісно. - Хлопець одразу ж зняв іншу та надягнув ту, що тримав у руках, а потім підвів погляд на Алоїса. Пасма волосся, що звисали біля вуха, здавалося, теж сяяли. - Ну як?
- Гарно... То вона буде світитися весь час, поки я поряд?
- Так, це єдине її призначення в принципі... - Думка про це чомусь подобалася Алоїсу, й він розумів, що деякий час майже не зводитиме могляд з Джефферсона. - Чому саме Морзе?
Алоїс знизав плечима.
- Я не думав, що ти знаєш її.
- Гадаю, якби був конкурс із найдивнішого зізнання в коханні, то ми б виграли.
Джефферсон точно намагається якось розбавити напружену атмосферу. Вони дивляться один на одного кілька секунд, і Джефферсон не витримає першим, почавши сміятися. До нього приєднується й Алоїс, зрозумівши, що навряд чи в когось ще було щось подібне, тож в майстерні лунає їхній щирий сміх.
Алоїс переводить погляд на скло в них під ногами.
- Нам треба прибрати це. Я куплю тобі нову чашку.
- Це не обов'язково. Тобто так, нам треба прибрати це, але тобі не обов'язково купувати мені чашку, бо в мене є інша.
- Але інша без блискіток, а вони тобі подобалися.
Джефферсон насуплюється, але мовчить на знак згоди: блискітки в чашці були дійсно гарні.
Під час прибирання він все-таки погоджується на пропозицію, а потім вони йдуть на кухню, заварюють чай, і решту вечора проводять удвох у кімнаті Алоїса, де він нарешті наважується запропонувати зустрічатися, а Джефферсон з радістю погоджується дещо тремтячим від хвилювання голосом.