Work Text:
Лиходійський ритм життя не дуже сприяв здоровому розпорядку дня – ніч набагато більше пасувала недобросовісним справам, ніж день. Також треба згадати, що один певний лиходій любив для того, щоб переключити увагу і набратися злочинного натхнення, інколи пограти в ігри, то про який-небудь розклад взагалі можна забути. Не забуваймо і про те, що приходилося багато чого враховувати, щоб не привернути зайву увагу і не закінчити свою злочинну кар’єру раніше часу у в’язниці.
Але Томурі часом буває життєво необхідно просто вийти і пройти кілька кілометрів, коли ніщо інше не допомагає розчистити думки.
– Ти ідеш зі мною, – рубана фраза, яка перериває її розмову ні про що з Курогірі.
Так само необхідно останнім часом тягнути її з собою, навіть якщо за всю прогулянку вони і слова одне одному не скажуть.
В порівнянні з певним нещодавним його походом до торгового центру, ця вилазка – відносно мирна. Шигаракі йде позаду неї, пильно спостерігаючи за її силуетом, огорнутим сатином нічного міста, темрявою, яку розбавляють неонові вогні вивісок. Він не задумується, навіть піддається цьому: розглядає її волосся зі спини, сканує її ходу – просто так, не розплановуючи її цінність як бойової одиниці.
Вона видихає чергову хмаринку диму її улюблених хімозних вишневих сигарет, чий запах вже просякнув кожен куточок бару. Запах, який він відрізнить з огидної суміші смороду інших лиходіїв. Змішаний з її парфумами, це запах, який навіть з такої відстанні впивається в його рецептори, змушуючи його підійти ближче, майже вирівнятися з нею.
Вона щось наспівує, він не розуміє що – шум вночі навіть гучніший денного, какофонія музики, п’яних балачок, шуму автомобілів. Але Томура може уявити як рухаються її губи, якось тільки в цей момент усвідомлюючи, що її риси, здається, уже деякий час висічені у нього десь глибоко на підсвідомості. В животі скручується дивне відчуття.
Очі Томури вловлюють навіть найменший її рух, і в його голові на мить нічого крім цього немає – не зовсім неприємне, не дратуюче , відволікання.
Зрідка Шигаракі переводить погляд на оточення, надсвідомий, що він взагалі-то в розшуку, і просто так тинятися вулицями довго не може. Варто закруглятися, думає він, хоча не відчуває бажання повертатися в бар. Ще б трохи – і тут дуже вчасно з-за рогу виглядає цілодобовий магазинчик, який тримає знайомий Гірана, тобто відносно безпечне місце зупинитися на кілька хвилин.
– Ми йдемо туди, – його голос привертає її увагу, і він кивком показує їй їхній наступним напрямок.
– О, мені якраз хотілося чогось солодкого, – вона, дуже зраділа його ідеї, поспішає до вказаного конбіні.
І знову, його очі одразу знову зосереджуються на ній. Це настільки свідомо, Томура таки не втримується і чеше шию.